Поетичний автограф · “Ми рідні кров’ю, душами чужі. Самотні, мов дерева. Ми вибилися з сил, йдучи на міражі”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
МАРАФОНСЬКИЙ ЗАБІГ
Слово Просвіти, №43 за 2010 рік
Свята на пальцях більше не рахую: найбільше свято — це твоя любов. Її ім’я не вимовляймо всує, бо вже вечірній розпочався кльов.
Вересень
Блукаю осіннім садом у пошуках радості крихт: на кобальті винограду — вкраплення ос золотих.
Павук ще полює на літо, плете для калини фату. Та пісня — неначе молитва, та думка — в гірку самоту.
Розсипала яблуня яблука — солодкі, немов із раю, — волають червоно падалки, та їх вже ніхто не збирає.
* * * Тьма!тьмуща нас, що безвісти — в коханні. Вода на борщ, на каші, чай і каву, на чисті пелюшки, сорочки, ванни поглине діамант, мов океан — “Титаник". Не підсолоджуй суфіксом життя і не присвічуй поглядом дорогу: він виживе, він житиме, їй!богу, без твоїх жертв, без твого співчуття. Життя коротке — в десять поцілунків, а слів облудних — що піску в пустелі. Але душа пакує подарунки, і едельвейси оживляють скелі.
Жовтень
Жовтень: Київ у горобиновому намисті: театральний сезон: на біґбордах — політики й інколи — популярні артисти. Ґави!мілітаристи: солодкі серця голубам видзьобують і краденими горіхами бомбардують місто. Простір неба заштриховується гіллям, листопадом, дощем сіреньким. На пнях українського лісу, мов на тронах, з тещами, дітками та онуками повсідались опеньки: не бояться ані ножів грибників, ані інфляції в грудні… І ми вже нічого не боїмось: призвичаїлись, мов таргани до крихт, до копійчаних буднів.
Різдво в Карпатах
Вертепна зірка, мов рум’яна дівка. Ох жартівлива в коляди рука! Гудуть баси, палає щедро ватра, між горами, як в персах Клеопатри, гадюкою ховається ріка.
Церковні бані наче з порцеляни: різдвяний люд так густо витіка на блюдечко зими, мов гуща кави, і дзвін летить Ісусові во славу, і сяє в небі хрестик літака.
* * * Найважче просинатись після свята і знову все спочатку починати: наймитувати, гибіти у буднях (хтось виб’ється із сил, хтось — в люди) й чекати інших свят: для молоді — веселих і цікавих, обтяжливих — для хворих і старих, для кочурів — розбризкано!кривавих й запечених, немов у пеклі гріх.
* * * Ми всі — віруючі й атеїсти, олігархи і жебраки, пенсіонери і ліцеїсти — ми всі тимчасові: у серці, у часі, у просторі, мові… Орендарі Землі, імен, тіл, загиджених гуртожитків, розкішних вілл… В марафонськім забігу, запої, запливі огрядні й худі, перестрашені і сміливі, щасливі й невдахи, одягнені в ризи й у лахи, долаємо кількадесятирічну дистанцію. Залізничні колії нанизують намистини міст, містечок, селищ, станцій, і ми біжимо, їдемо, летимо назустріч мріям, навперейми щастю до моря, у гори, в омріяні закордони, в театри, університети, пенсійні фонди, чиновницькі кабінети, і врешті!решт, як естафету, передаємо ім’я своє новонародженим претендентам на щастя, на Синю птицю, на премії, на звання, на червону ікру, на “заграницю”… — на аварійний будинок, на п’яту ранку заведений клятий будильник, на субсидію і прострочені з гуманітарки ліки, на безробітного чоловіка, на соєвий шніцель, на зраду, на самознищення, на в’язницю…
У натовпі цьому і я. Моє ім’я — [Рай!а]… Скільки їх в світі, Раїс, грішниць, черниць, продавщиць, вчителів, лікарів, прибиральниць, актрис?! Більше, ніж випускає “Рошен” льодяників “Барбарис”. І жодної з них не увічнив Матісс, ні Іван Марчук, ні Василь Лопата, хіба що М. Горбачов не дає зів’яти пам’яті про особисте свято і непоправну втрату з невичерпним вмістом: [РАЙІСА]. Навмисно, і нині і прісно, сипле він сіль на рану і з телеекрану ловить погляд її живий — не мертвий! Ловить, як флюгер вітер, як учень вектор…
Яка ж вона сильна й відважна!
Ми обмінялись поглядами — і мені не так уже страшно.
* * * Олексієві Шевченку
Ми рідні кров’ю, душами чужі. Самотні, мов дерева. Ми вибилися з сил, йдучи на міражі. Коріння, наче лезом — рубежі. Ріка підмила берег.
Ми галку залишаєм в бюлетенях, а влада не шкодує на хрести. Закам’яніли дулі у кишенях, п’ятак жебрацький пропікає жменю, мов сірники, ламаються хребти.
Брехня удочерила нашу правду. Аналіз крові, сперми і сльози показує на смерть, а не на зраду. Та кожна влада, щедра на паради, рахує наші мертві голоси.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
