Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “Перед кожним українцем невблаганний час жорстко поставив нові небувалі випробування на міцність”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ЗА НАМИ — СИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ! Із сердитого щоденника

Слово Просвіти, №43 за 2010 рік

Василь ЗАХАРЧЕНКО, письменник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, м. Черкаси ШАЛЕНИЙ НАСТУП НА НАШУ МОВУ Іде шалений, навальний наступ на укра! їнську мову. Нова влада звільняє студентів від обов’язкових іспитів з української мови, витісняє її з телебачення, зі школи, нав’язує офіційні мови в регіонах, тобто одну, росій! ську на півдні та сході України. Українці мовчать. Ця колоніальна адмі! ністрація виконує волю Москви, робить усе можливе, щоб не відродилась україн! ська нація. А без нації чия держава буде в Україні? Ще одна російська. І нема кому захистити Україну. Невже національної елі! ти вже нема? Виродилася? Перевелася? Продалася?.. НЕВЖЕ СУДДІ КС — ЗРАДНИКИ КОНСТИТУЦІЇ? За рішенням Конституційного Суду, яким він визнав право формувати коаліцію в парламенті окремими нардепами (“туш! ками”), народний депутат Зварич назвав членів Конституційного Суду “зрадниками Конституції України”, “злочинцями перед законом”. До цієї оцінки кривосуддя КС приєднуєть! ся вся національно свідома Україна. Укотре вже Конституційний Суд покриває себе гань! бою. Всенародною ганьбою. Це злочинство йому не забудеться в народі ніколи. ЛЮБОВ БЕЗ ВЗАЄМНОСТІ Дані соціологічного опитування свідчать, що 93 % українців добре ставляться до Ро! сії. А от 37 % росіян навпаки, ставляться до України чомусь погано, а 33 % вважають, що Україна повинна бути під економічним і полі! тичним контролем Росії. З якого дива? Що ми винні їм, ми, — українці й Україна? Яке вони мають право на нас? Хто вони нам? А спитайте українців, чи хоч один із них скаже, що Росія повинна бути під економіч! ним і політичним контролем України? На вас подивляться як на людину, що не сповна ро! зуму. Чому ж кожен третій росіянин дихає на Україну колонізаторським духом? Скоман! дуй йому завтра йти проти України війною — піде, не задумуючись. Знаймо цю статистику і будьмо обереж! ні у своїй любові без взаємності, щоб не втратити свободи. ОСЬ ВАМ “СИЛЬНА РУКА”. СКУЧИЛИ ЗА НЕЮ? Це ж треба не побоятися відкритися пуб! лічно зі своїм українофобством, віддати Се! вастополь до 2042 року під російський флот. А чого боятися, гратися в патріота? Наших роззяв, які віддали йому владу? Нам байдуже, що нищить нашу Незалеж! ність, але ж який крутий мужик, сильна рука, цей наведе порядок нарешті. О, яка ж каша, яке смердюче вариво московське у ваших головах, наївні! Який порядок наведе? Для кого? У кого тріщати! муть кишені від українського багатства? Та що говорити! Вам однаково, хай хоч усю Україну завтра ліквідує, віддасть Росії, аби був порядок. Їстимете ви той порядок, намазуватимете на хліб замість масла? Ні, не народ ще ми, не нація! От як заду! маємося про долю своїх дітей, онуків, отоді, може, станемо народом. Та тільки, щоб не було запізно. ДІСТАТИСЯ ДО УКРАЇНСЬКОГО ОСЕРДЯ Ми кажемо: “До влади прийшли антиук! раїнці”. Жодної реакції від загалу, від елек! торату на це. Бо цей наш електорат, мабуть, ще не став українцем, він ще малорос; та до того ж значною мірою совєтський малорос. Хіба ж його злякаєш антиукраїнцями, як він сам, ментально ще — антиукраїнець. Ось де наше лихо! Окупаційний антиукраїнський режим заповзявся тепер ще дужче малоросіїти Ук! раїну. Завдання патріотичних сил дійти, доко! патися крізь малоросійські нашарування та! ки до українського осердя громадян Украї! ни. Воно має бути. Хоча б у половини наших співвітчизників. Заспівайте української пісні — слухають, радіють їй, плачуть від розчу! лення. То і є ще не виморожена до кінця, не прохоплена вічною мерзлотою Росії україн! ськість наших громадян. Треба її з емоційного рівня піднімати до раціо! нального, тверезого, ділового. Тоді загуде мільйонний Майдан, паралі! зує злочинні дії антиукраїнців і вики! не їх цього разу вже остаточно на смітник історії. ПРИМУСОВА РУСИФІКАЦІЯ Звідки беруться молоді росій! ськомовні українці? Їх виховують, ви! рощують у самостійній Україні фак! тично примусово, насильно в містах! мегаполісах: Донецьку, Луганську, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, а також у Херсоні, Мико! лаєві, Сімферополі, Севастополі. Примусово, кажу, бо в цих містах (за винятком кримських), де 50 % і більше мешканців — українці, україн! ськомовних шкіл чи й набереться на 1—2 %. Отже, діти українців вимушені нав! чатися в російськомовних школах. Їх фак! тично відлучають в Україні від України, і вони виростають між Україною і Росією. Вони й не українці, але й не росіяни, а так, якесь ніщо, хоч агресивно схильне до захисту чужого, російського. З часом Україна, утвердившись як націо! нальна Держава (утвердить її влада з укра! їнців, а не з усуціль нацменів, як нині), пос! тавить цих російськомовних перед необхід! ністю переходити в українськомовство. Ба! гато з них і перейде, але їхня українськість, хоч як це боляче, буде неповноцінною ущер! бною. У цьому будемо непростимо винні ми, що вже 19 років миримося в Українській Державі з подальшою примусовою русифі! кацією мільйонів молодих українців. ГІЛЛЯЧКОВИЙ МАЛОРОС Найголовніше зараз в Україні, найперше — це якомога швидше повалити кожному з нас російську окупацію внутрішню, яка ще з миколаївських часів, а тим паче із совєт! ських, колючкою глибоко засаджена в наші душі й паралізує наші думки, наші мрії, праг! нення, нашу українську національну волю. Як же ж! — Росія — наш брат, та ще якісь “німці кажуть”, що й старший. Та не просто старший із нас двох (чи трьох із сябрами), а над нами старший! І не рипайся. Та ти все ж рипнися хоч раз по!справ! жньому, українцю, з російської клітки й по! глянь незашорено по всьому світу: ніде, у жодного народу немає ніяких братів — ко! жен живе сам по собі, у своїх кордонах. А “брат”, “молодший брат”, “братерський со! юз” — це на мові окупанта!агресора: “коло! ніальний”, “підневільний”, “раб”. Услухайся, українцю, що говорить тобі через свій лікнеп Росія: вона прагне переко! нати тебе, прямодушного, ось уже протягом понад 350 років, що на світі немає такого на! роду, як українці, а є лише малоросійська Автор ідеї Ірина Фаріон. Автор роботи Юлія Пецух (поряд із білоруською) гілка єдиного вели! коросійського народу. Так що ти з колоколь! ні Івана Грозного ніякий не українець, а ли! ше гіллячковий малорос (на корм Росії) та й-то тимчасово малорос, поки не станеш зов! сім уже Ванькой русскім. ВРО Переконаний, багато читачів мого “Щоденника” не погодяться визнати “від! криту” мною якусь там “внутрішню росій! ську окупацію”, на котру ми ще так дош! кульно страждаємо. Чимало таких буде, що почнуть запевняти себе й інших у своє! му українському патріотизмі, як найбіль! ший аргумент проти тієї клятої “внутріш! ньої російської окупації” (ВРО) висунуть своє знання української мови, спілкування дома винятково українською, та й дітей же своїх віддали до української школи. Так во! но, то так! Але чому ж ви, шановний (!на) одразу, механічно переходите на росій! ську, як тільки до вас звернуться по!росій! ськи? З якої це речі цей добродій у моєму домі живучи (в Україні) “много!много лєт”, не має жоднісінької совісті поважати мене, українця, і мою землю, яка носить цього добродія, терпить його, обігріває й годує, чому він так уперто нав’язує мені, цій зем! лі своє російськомовне спілкування, а час! то ще й звірюкою дивиться на мене, укра! їнськомовного українця, як на ворога, на ворога його Росії, ще й обзиває мене за мою українськомовність, не соромлячись, публічно “нацистом”, “фашистом”? Чому ви, шановний, навіть на одну!одні! сіньку хвильку ще жодного разу не подумали про моральну ущербність цього часто ду!у! же інтелігентного суб’єкта? Адже він пово! диться на нашій українській землі як загар! бник, як ґвалтівник. Так воно є в дійсності. Якщо ти, росіянине чи просто російськомов! ний пришельцю, такий інтелігентний, такий освічений, такий добропорядний, то чого ж Надзвичайно будівничо-рятівне інтерв’ю Павла Мовчана в “Слові Просвіти” (ч. 37 за 2010 р.) “Цей законопроект є цинічно брехливим і совєтським”. Ідеться про загрозу Україні, українській мові, яку несе законопроект окупаційної влади “Про мови в Україні”. Ним хочуть узаконити в Україні двомовність. А це не що інше, як укорінення в українське життя російської мови з правами державної. Павло Мовчан каже: “Переконаний, що нав’язування так званої “двомовності”, що може обернутися тотальною русифікацією, збудить ще непробуджених. І хвиля не протестна, а гнівна, змиє “грязь Москви”. (…) Мовний Майдан неминучий. Насамкінець хочу сказати: українці пережили великі потрясіння, великі драми і національні трагедії, великих злочинців і катів не заради того, щоб спасувати перед пігмеями історії”. Воістину проти нас, проти українського народу, проти України стають пігмеї — гавкучі, дзяволючі моськи. Всього лише історичні моськи. То чого ж ми, маючи за собою таку силу нашої правди, Божої правди захисту Вітчизни, чого ж ми такі слабкі проти цих пігмеїв, мосьок? Чого даємо їм час вбитися в їхню вовчу силу проти України?.. Пропадемо ж, не об’єднавшись!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин