Незабутні · “Цей нарід став здаватися мені близьким, його горе й радості зрозумілими, етнографія цікавою”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Просвітянка Любов Яновська і Лубенщина
Слово Просвіти, №43 за 2023 рік
Тетяна САФРОНОВА, наукова співробітниця Лубенського краєзнавчого музею ім. Г. Я. Стеллецького, Полтавська обл.
Серед найближчих родичів Любові Яновської (Щербачової) були Василь Білозерський (один із організаторів Кирило-Мефодіївського братства, редактор журналу “Основа”), українська письменниця та фольклористка Ганна Барвінок (дружина Пантелеймона Куліша), Надія Симонова (дружина українського етнографа, письменника і педагога Матвія Номиса). Обдарована дівчина, якій пророкували блискучу співочу кар’єру, через брак коштів та сімейні обставини після закінчення Полтавського інституту шляхетних дівчат була змушена поїхати працювати домашньою вчителькою у село Рудки Лубенського повіту (нині Гребінківської громади). Тут вона зустріла свого чоловіка – на 30 років старшого за неї Василя Яковича Яновського, учасника визвольної війни на Балканах. Обов’язки дружини та матері залишали небагато часу, однак Любов Олександрівна опікувалася не лише проблемами родини, але й турбувалася про місцевих селян та дітей, які жили на хуторі Тарнавщина, а згодом почала описувати їхнє життя у художніх творах. Перші оповідання Любові Яновської були написані російською мовою, але завдяки Володимиру Шемету 1 липня 1897 року львівському часописі “Зоря” було надруковане її перше оповідання українською “Злодійка Оксана”. Ліричні, правдиві, сповнені співчуття історії з життя простих людей згодом з’явилися у журналі “Киевская старина”, газеті “Рада”, виходили окремими збірками. Вони були присвячені жіночим долям та людям, яких вона добре знала, бо жила з ними поряд у Тарнавщині та Лубнах. У 1897 році сталася важлива подія не лише в житті письменниці, а й у культурному житті Лубен: до міста під час хорової подорожі завітав Микола Лисенко. Лубенський фотограф Олексій Завадський залишив нам унікальне фото, на якому великий композитор сидить серед місцевої інтелігенції, а ліворуч від нього Любов Олександрівна. Вони,
звичаї зневажатимем? Відчахнулися ми від мови, від одяги своєї, забули бажання, надії славних дідів, не знаємо, чого бажати, чого сподіватися, зосталися тільки відгуки спільного життя, ці звичаї…”. У 1903 році Любов Олександрівна написала свою найпопулярнішу п’єсу “Лісова квітка”, твір був присвячений Марїі Заньковецькій та увійшов до репертуару трупи Панаса Саксаганського. Корифей українського театру писав: “…було б корисно таку річ ставити у спектаклях по селах, задля простого люду, де є потреба в пропаганді відомостей з історії, географії української”. Вже в 1906 році в музично-драматичній школі Миколи Лисенка п’єси Любові Яновської вивчаються учнями на курсі “Соціально-побутова та історична драма” серед творів М. Старицького, І. Кар-вочевидь, були вже добре знайомі. Ще у 1890 році в одному з листів Микола Лисенко звертався до Любові Яновської: “…не залишайте, Бога ради, писати, писати і ще раз писати задля дітського читання, задля дітського театру…”. Отже, крім оповідань, вона писала п’єси, такі потрібні і самодіяльним колективам, і провідним українським трупам. У 1900 році Яновська пише лібрето до опери “Купальна іскра” лубенського композитора Бориса Підгорецького, її сюжет був побудований на старовинних народних повір’ях. Вустами героїв своїх творів Яновська говорить про важливі для неї сенси. У п’єсі “На Миланки” (1902), події якої відбуваються у Войнисі (зараз село Лубенської громади), старий козак звертається до доньки: “Небагацько в життю нашого брата-мужика веселих хвилин, зате вони дорогі нашому серцю, бо так само святкували їх наші діди, прадіди. Що єднатиме нас, безталанних Українців, коли
В. М. Лисенко з учасниками хорової подорожі у м. Лубни. Червень-липень 1897 р.
родного мистецтва – вишивки, орнаменти на писанках тощо. Їй були близькі ідеї радикальної партії, очолюваної Іваном Франком й Михайлом Павликом. Поруч із Наталією Кобринською та Ольгою Кобилянською брала участь у розгортанні жіночого руху в Галичині та Буковині. 21 жовтня 1904 року Євгенія Іванівна померла у віці тридцяти шести літ. Похована в родинному склепі на Руському кладовищі в Чернівцях. У рідному селі одна з вулиць носить її ім’я. У 2004 році відкрито пам’ятний знак. При Чуньківській ЗОШ діє музей її імені. На фасаді ЗОШ І–ІІІ ступенів відкрито та освячено меморіальну дошку (2014). У селі Рідківці Чернівецького району одна з вулиць також названа на честь Євгенії Ярошинської. У 2019 році засновано відкритий обласний фестиваль-конкурс буковинської народної (давньої, забутої) пісні ім. Євгенії Ярошинської “Буковина автентична”. Євгенія Ярошинська була близька серцем до свого народу,
пенка-Карого, М. Кропивницького. З 1905 року Яновська більше мешкала у Києві, де допомагала з онуками доньці Валентині Радзимовській, згодом відомій українській вченій, та брала активну участь в українському громадському житті. Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов, добре знайомий з родиною Яновських- Радзимовських, писав: “Через лубенців і, взагалі, студентів мав дім Радзимовських стик із революційною українською молоддю, через Л. Яновську – зі старшими громадянами. Їхній дім був одним із небагатьох в ті часи осередків національного українського життя в Києві”. У 1906 році він відвідав родину Яновських у Лубнах, привозив ліки хворій Валентині Василівні, а вже у 1907 році вони допомогли Дмитру Донцову уникнути заслання та організували його втечу за кордон. У 1908 році Любов Яновська стала делегаткою Першого Всеросійського жіночого з’їзду у Петербурзі, де виступила з доповіддю про долю української селянки. На цьому ж з’їзді Софія Русова, презентуючи жінок-письменниць в українській літературі зазначила, що твори Любові Яновської визначаються “особливою продуманістю, тонким психологічним аналізом тих безталанних типів селян, яких вона малює. Теми її оригінальні, оброблення їх виявляє не тільки ґрунтовне знання народнього побуту, але й його звичаїв та творчості, і ніколи не віддалялася від них. Її можна назвати справжньою берегинею духовних цінностей українського народу та своєї рідної землі. Захід відбувся в межах проєкту “Письменницький бібліотечний марафон” Чернівецької обласної організації НСПУ, в якому взяли участь буковинські поети Василь Джуран та Віталій Демченко. Обласна книгозбірня отримала в подарунок примірник серії листівок, яка поповнить краєзнавчу колекцію літератури. Модерував захід голова Чернівецької обласної організації НСПУ Василь Джуран.
Віктор БЕЗПАЛЬЧЕНКО, працівник Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка Фото автора свіжий талант…”. У Києві Любов Яновська долучилася до роботи Українського клубу, брала участь в організації культурно-мистецьких заходів “Просвіти”, а наприкінці 1909 року і до її закриття в 1910-ому очолювала цю організацію. В ці роки вона активно друкувалася в газеті “Рада”, під публікаціями її оповідань поряд з датою часто стоїть місце написання – хутір Тернівщина.15 травня 1911 року Яновська взяла участь у першому в Лубнах ювілейному вечорі пам’яті Тараса Шевченка. Після виконання хором “Заповіту” вона прочитала реферат українською мовою, її та поета Миколу Вороного лубенці “вітали гучними оплесками і викликали їх по скілька разів”. У 1912 році п’єса Любові Яновської “Жертви” була премійована на конкурсі драматичних творів у Львові. У 1913 році лубенське земство висловлює подяку добродійці Яновський за те, що вона “дає в дарунок лубенському земствові відповідний участок землі під будову лікарні” на хуторі Тарнавщина. У травні 1917 року Любов Яновська бере участь у перших зборах Київської української міської ради, пізніше вчителює. З 1923 року важко хвора Яновська була прикута до ліжка. Померла письменниця у 1933, похована на Байковому цвинтарі у Києві. На жаль, п’єси Любові Яновської вже не ставлять у театрах, її твори зараз більше відомі літературознавцям, ніж читачам, але добра пам’ять про неї досі живе у пам’яті вдячних лубенців. У Лубнах на честь Любові Яновської назвали вулицю. А в селі Тернівщина Лубенської міської територіальної громади фермер Олексій Коваленко встановив меморіальний знак на честь письменниці та благодійниці, про яку почув від своєї бабусі. Поряд з портретом Любові Олександрівни можна прочитати: “… цей нарід став здаватися мені близьким, його горе й радості зрозумілими, етнографія цікавою…”
Любов Олександрівна Яновська (1861–1933) – українська письменниця та громадська діячка. Народилася на Чернігів" щині, виховувалася та навчалася у Варшаві, Полтаві та Кременчуці, але свідомою україн" кою стала на Лубенщині, де великий вплив на неї мали Володимир Шемет, Мусій Коно" ненко, а ще звичайні селяни з хутора Тар" навщина, де вона прожила близько 20 років.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
