Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Допоки живе пам’ять, ми існуємо як народ, як нація”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Безмежні світи митця

Слово Просвіти, №43 за 2023 рік

Олена ЛОГІНОВА, співробітниця Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка “Серед 15 найпоширеніших на Підгір’ї імен на першому місці, як мені здається, стоїть Василь. Назвали мене на честь діда Василя, якого я ніколи не бачив, оскільки він пішов на Першу світову війну, коли моїй мамі було всього два місяці.. Три брати, як соколи, впали, не вернулися з тієї війни, а прабаба моя, їх мати не вірила, все чекала-виглядала, аж поки не простудилася і вмерла, залишивши при дорозі камінний хрест, як свій скам’янілий біль. Скільки б раз я не йшов попри той хрест, чемно знімав шапчину перед ним, кланявся дідові і сумно читав його ім’я – Василь. Хрест і досі стоїть, а я побожно знімаю перед ним шапку, бо я по матері – Василь Анни Василя Ілька Федькового”, – так писав про себе В. М. Селезінка у передмові до своєї книги “Золотої нитки не згубіть” (Видавництво “Буковина”, 2000). Василь Михайлович Селезінка (1933–2017) – письменник, театральний і телевізійний режисер, театральний критик, музикант, педагог, краєзнавець, громадсько-культурний діяч, просвітянин, член НСЖУ, ведучий та режисер передач культурно-мистецького спрямування “Сяйво”. Автор, режисер та ведучий циклу передач “Місто моєї любові”, в яких передавав глядачам особливості архітектурної привабливості наших Чернівців, незмінний керівник режисерсько-постановочної групи Чернівецької державної студії телебачення. Певний час був художнім керівником Чернівецького українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. У книзі “Світло Цецинської гори” (Чернівці: “Ратуша”, 2003), написаній у співавторстві з директором телестудії Василем Довгим, де висвітлено сорокарічну історію Чернівецького телебачення, Василь Михайлович залишив такий автограф: “Музеєві Володимира Івасюка в Чернівцях. Читайте сторінки 112-114. Історія телебачення – це історія укранської культури ХХ століття. В. Селезінка. 18. 6. 2008 р. м. Чернівці” і так писав: “Згадувати про Богдан ЗАЛІЗНЯК, керівник центру наукової журналістики ЗНЦ НАН України і МОН України, член НСЖУ і НСПУ, м. Львів Прочитав другу книжку спогадів з чотиритомника Михайла Слабошпицького – “Тіні в дзеркалі”. Першу – “Протирання дзеркала” – освоїв минулого року, взявши у пана Михайла інтерв’ю, що було опубліковано в “Літературній Україні” 19 червня 2021 року. 734 сторінки прочитав за 19 днів цьогорічної відпустки. Мав рацію автор, відважившись на такий загальний заголовок у кожній з книжок чотиритомника: “Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури”. Тож у “Тінях у дзеркалі” читаємо: “Ми надто довго безбожно схематизували історію, вибудовуючи її спекулятивні формули, підганяли в ній усі факти так, щоб вони в дуже вигідному світлі показували наше сучасне. Усе минуле мало для нас одверто утилітарне значення – воно повинно В. М. Селезінка Володю Івасюка і легко, і важко. Легко, бо він був з тих, хто запам’ятовувався відразу і на все життя і залишився назавжди, як невід’ємна часточка тебе, самого, твоєї душі, твого серця і сумління, усього того світу й Всесвіту. Незвичайну силу Івасюкових пісень, народженню яких активно сприяла наша Чернівецька студія телебачення в 60-х обнадійливих роках, довелося всім ще раз відчути під час непростого, революційного, вибухоподібного фестивалю “Червона рута”. Піснею пісень стала його “Червона рута”. Така пісня, звичайно і без нас би пробила собі дорогу, але телебачення сприяло її блискавичному, широкому просуванню. То справді була дивоквітка пісенна”. Василь Михайлович Селезінка був частим та бажаним гостем нашого музею, завжди тепло та щиро вповідав про Володю, Михайло Григоровича, згадував роки праці на Чернівецькому державному телебаченні, тому 12 жовтня Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка відбувся вечір спогадів “Безмежні світи Василя Селезінки” до 90-річчя від дня народження митця. Співробітницями меморіального музею Володимира Івасюка підготовлено виставку, де представлені музейні документи, фотографії з музейних заходів, книги та родинні скарби сімейного архіву Селезінок: пам’ятні світлини, значки, книги, державні нагороди В. М. Селезінки, музичні інструменти – сопілки, тилинки, дводенцівки, дримби, на яких він залюбки грав і причаровував усіх своєю грою. Гості заходу мали можливість переглянути фрагмент передачі “Лицар слова” до 80-річчя від дня народження М. Г. Івасюка (1997 року, автор П. Нечаєва, режисер В. Стріхович), де своє слово у вінок шани Лицарю слова вплітав і Василь Михайлович разом з онуком Романчиком. Донька В. М. Селезінки Оксана Василівна завітала до музею разом із сином Романом та невісткою, своїми онучками Іриною, Кірою та Емілією. Правнучки В. М. Селезінки долучилися усім серцем і душею до спогадів, які линули понад світами про їхнього видатного прадідуся. Надзвичайно щемким був виступ доньки Оксани Василівни Ахтемійчук: “Друзі, колеги, шановні добродії, любі гості, милі пані, панночки й панове, дорогі товариші мої, всечесна громадо! – так починав виступ на своєму 60-річчі Василь Михайлович Селезінка. Мені хочеться привітатися з вами – “Слава Україні”! Щиро вдячна і організаторам, ініціаторам, всім, хто бере участь у сьогоднішньому спомині, що для мене особливо важливо, присвяченому 90-річчю від дня народження заслуженого діяча мистецтв України Селезінки Василя Михайловича, мого батька. Низький всім уклін. Промайнуло майже 6 років, як його немає з нами. Багато думала про нього і якби треба було вибрати епіграф до його біографії, то обрала б Шевченкові слова: “Свою Україну любіть!” Допоки живе пам’ять, ми існуємо як народ, як нація. Що ж робив для цього Василь Селезінка? Про це влучно написав Володимир Михайловський у передмові до першої книжки батька “Золотої нитки не згубіть”: “У творчості Василя Селезінки домінує спостережливість і небайдужість до світу, глибока обізнаність нашої вельми складної історії, на дорозі якої ще надто багато спраглості… І він, якщо можна так висловитись, копає з фанатичною затятістю глибокі криниці для спраглих навіть на запущених крутосхилах потривожених років, коли відчуває, що десь там, у глибині, б’ється цілюще джерело, що може прислужитися на-надмірною об’єктивізацією законів історії, вважав, що її творять не безликі маси, а виняткові люди, “справжні вожді людства”, яких він узагальнено називає героями, включаючи до їх реєстру пророків, вождів, воєначальників, письменників” (спогад “Минуле дивиться на нас”, стор. 392). За своє життя, в тому числі творче, я знав (чи знаю) багатьох письменників, зокрема декого з тих, про кого (досить прозоро) розповідає автор у своїх спогадах. Тож чи не найбільше привертає мою увагу розділ “Поети”, в якому йдеться про Василя Голобородька, Ігоря Калинця, Василя Слапчука, Бориса Гуменюка, Івана Малковича, подаючи його промову після отримання Шевченківської премії – 10 березня 2017 року. Пам’ятаю, десь років десять тому Ігор Калинець сказав, що вже перестає писати вірші. Я запитав поета: “Чому?” – “Та я вже все сказав”. Тоді я цього не розумів. Тепер розумію. Донька В. М. Селезінки Оксана Ахтемійчук, 12 жовтня 2023 року в Музеї Володимира Івасюка тологію буковинських письменників “Буковинчики” від видавничого дому “Букрек” (директорка Дарина Туз-Максимець), де є п’єса про святого “А хто, хто Миколая любить” В. М. Селезінки. Родина Селезінок понад усе любила співати при нагоді українську народну пісню, особливими для них були і залишаються стрілецькі пісні. По-особливому, патріотично та надзвичайно зворушливо лунали улюблені твори родини Селезінок: стрілецька пісня “Там на горі, на Маківці” та “За Україну” (слова Миколи Вороного, обробка Ярослава Ярославенка) у виконанні народної аматорської чоловічої хорової капели “Дзвін” імені Тараса Стінкового викладачів, співробітників та студентів ЧНУ ім. Ю. Федьковича (керівник – композитор, лавреат літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича Любомир Равлюк). Духовний гімн “Боже, великий єдиний” (слова Олександра Кониського, музика Миколи Лисенка”) та “Многая літа” у виконанні чоловічої капели “Дзвін” об’єднали своєю могутністю та величчю родину В. М. Селезінки, усіх гостей, які прийшли вшанувати пам’ять про митця. В’ячеслава Липинського, який у своїх “Листах до братів-хліборобів” наголошував, що не так інтелігенція, як передовсім продуценти, можуть вирішити успіх української справи, бо за ними й справа, яку вони відстоюють, і фінансово-економічний потенціал, без якого будь-який рух просто неможливий. І революції, і будівництво держави – справи надзвичайно затратні. І тут треба покладатися головно на національного інвестора” (спогад “Ближнє коло”, стор. 707). Про це й книжка Михайла Слабошпицького “Тіні в дзеркалі” – різні спогади, зокрема: “Наші в Канаді”, “Наші в Америці”, “Подружжя, що нагадувало вогонь і лід” чи “Автопортрет художника в зрілості” – книжка про художника Рафаеля Багаутдінова, який “був на боці тих, хто вимагав змін”. Зміни відбулися – незалежна Україна працює. І виходять книжки спогадів Михайла Слабошпицького. Як буде далі? Все у волі Божій.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин