Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На часі · “Гинуть тисячі воїнів на фронті страшної російськоукраїнської війни, а в столиці сперечаються про втрати від Голодомору, нехтують документами”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Допоки пам’ятаємо 90-ті роковини поминання жертв Голодомору-геноциду українців 1932–1933 років

Слово Просвіти, №43 за 2023 рік

Валентина БОРИСЕНКО, доктор історичних наук, м. Київ Збирати усні свідчення про Голодомор 1932–1933 років я почала ще на початку 1990-х. Побувала в експедиціях у багатьох областях України, які в 30-х роках перебували в складі УРСР. Досі перед очима сотні заплаканих стареньких бабусь і дідусів. Розробила спеціальну програму-запитальник так, щоб не вразити багатьма запитаннями серця оповідачів і разом з тим не нав’язувати, а дати можливість їм самим згадати горе, якого зазнали в дитинстві та юності. Але щойно запитаєш, чи пам’ятаєте ви голод 1932–1933 рр., як сльози градом. “Аякже, помню все, як наче зараз-то було. Хіба таке забудеш? Не дай Бог нікому такого зазнати…” За моєю програмою студенти багатьох університетів збирали свідчення і самі починали розуміти глибину жахіття. Адже часто оповідачами ставали родичі, які довгі роки, оберігаючи своїх дітей та онуків, не розказували про цю трагедію. Свідки казали: “Раніше не можна було говорити про голодовку, а то “чорний воронок” забере і поминай як звали… Та й ви оце мою фамілію не пишіть, бо ще заберуть. Най я сина спитаю, чи можна казати щось…”. Голодна смерть торкнулася мало не кожної родини. Якби не допомагали одне одному, не вижив би ніхто. А так ділилися останнім, що знаходили в лісі, річці, на полі. На півдні розгрібали хатки ховрашків і знаходили там зернятка, щоб спекти якогось маторженика. Це такі коржики з домішками полови, жолудів, подрібнених качанів після вилущення кукурудзи тощо. Це була неїстівна сурогатна їжа, яка призводила до захворювань внутрішніх органів. На Поділлі, де ще були цегельні, цукрові заводи, рятувалися тим, що визбирували лушпиння з картоплі, очистки від овочів. А хліба не було. Якщо комусь вдавалося виміняти в місті шматочок хліба, то його запах було чути за декілька кілометрів, і не кожному вдавалося донести його додому… Влада московського окупанта не давала українським селянам жодних шансів на виживання. Вже з 1931 року розпочалися масові арешти голів колгоспу, сільських рад, які намагалися протес- Марина ГРИМИЧ, доктор історичних наук, професор У ці надважкі для України роки війни ми, люди, що працюємо в галузі науки, культури та освіти, аналізуємо сучасні процеси, що відбуваються в суспільстві, і водночас переосмислюємо наші вчинки в минулому, особливо фокусуючи увагу на помилках. Однією з суттєвих управлінських помилок за останнє десятиліття, на думку українського академічного кола, стало вилучення з переліку дисциплін Міністерства освіти і науки (державних стандартів) дисциплін етнологічного / антропологічного спрямування. Східноєвропейська історія науки характеризується тим, що етнологія, подібно до археології, десятиліттями (ще з часів, коли вона називалася етнографією) була частиною історичної науки. Було б цілком сподіваним у рядку історія / археологія побачити ще й етнологію (історія / археологія / етнологія), у такому випадку це тувати проти вивезення всього хліба з села. Їх безжалісно розстрілювали, чим владі вдалося посіяти тваринний страх серед наступників. Через акції розкуркулення найкращих українських господарів у 1929–1930 роках, високі хлібозаготівлі, знищення худоби і тяглової сили та репресії непокірних голів колгоспу влада підійшла впритул до реалізації своєї глобальної мети – знищити український народ, представники якого проживали тоді переважно в сільській місцевості. У 1932–1933 рр. був спланований головний удар – масове знищення українських селян. У ці роки сталінські сатрапи під виглядом бригад “червона мітла” забрали не лише весь хліб, а й усі можливі харчі рослинного і тваринного походження. Суворо заборонили виїзди із сіл у пошуках їжі, поставивши загороджувальні загони. Конфісковували у селян речі: одяг, взуття, рушники, скатертини, щоб не дати можливості обміняти їх на продукти. Голодомор, ізоляція селянства, насильство, деморалізація через наклепи, ошукування спричинили загибель мільйонів українців. Історик, політолог, великий українець американського походження Джеймс Мейс, який зібрав три томи усних свідчень від людей, що пережили голод, писав у 2003 році, що він розуміє і співчуває пенсіонерам, які перебувають у скруті і з ностальгією згадують ціни на хліб при Союзі. Але він також писав: “Не можна забувати тих, хто помер, марячи навіть не про хліб, а бодай про шматочок коржа, зліпленого з тертої соломи, полови, тирси. Солодкий і доступний совдепівський хліб був зрощений на мільйонах кісток, які не мають навіть могил, над якими не прочитано молитви, голоси яких до цього часу не почуто. Мені полюдськи боляче перечитувати спогади очевидців, страшно заглядати у той колодязь жахів”. Пригадую свої аналогічні відчуття після експедицій, коли записувала спогади про Голодомор. Не хотілося ні їсти, ні спати. Перед очима постійно стояли вмираючі діти і просили хліба. Бо діти найбільше страждали під час голоду і масово вмирали. Відомий дослідник історик Василь Марочко у своїй праці “Діти – найчисленніші жертви голодомору” (2003) писав про те, що смертність дітей досягала за деякими неповними підрахунками 50% і більше від загальної кількості померлих. На початку вересня 1933 року до школи в Чернігівській області не прийшли понад 70% школярів. Жахають розповіді про експлуатацію дитячої праці. Діти віком від 8-ми до 12-13-ти років виходили на колгоспні роботи здебільшого з батьками: пололи буряки, сапали, копали. Але вже з 13-ти років працювали самостійно і на досить важких ділянках: доярками, свинарками, пастухами, у полі нарівні з дорослими за міфічні трудодні і шматок хліба раз на день. Як згадувала Ганна Василівна 1920 року народження з села Млачівка Поліського району: “Батько помер у 33'тім, забрали його у Поліське буцімто за те, що Немислиме звірство, вчинене більшовиками кремля щодо українського народу в першій половині ХХ століття, суголосне зі страшною російсько"українською війною по" чатку ХХІ століття. В основі злодіянь єдина мотивація – знищення працелюбного, талановитого народу, а тих, хто вижив, перетворити на покірних рабів. Штучний голод 1921–1923 років, Голодомор 1932–1933 років – небачені явища у світовій історії, хоча історія людства, на жаль, знає багато лихоліть через голод, засухи, війни, депорта" ції тощо. Але щоб вбити голодом мільйони невинних лю" дей? Ні, такого світова історія не знає і, дай Бог, щоб ніко" ли не знала. Справедливо, що вже багато держав світу визнали Голодомор 1932–1933 років геноцидом україн" ців. Та масштаби трагедії досі відомі не всім.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин