Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подія року · “Мовою можна отруїти свідомість І піднести її, прояснити, оздоровити”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Юрій РАБОТІН: “Слово, як мамина молитва, тримає нас на висоті”

Слово Просвіти, №43 за 2023 рік

Ігор ЗОЦ Фото з відкритих джерел “Не з лякливих” Повернімося в минулий рік. Тоді, на перетині літа і осені, ЗСУ вдалося відвоювати значну частину нашої території, і вірилося, що до повної перемоги над росією рукою подати. Такі сподівання були під час фінальної частини конкурсу, який попри небезпеку все-таки відбувся, хоч і без численних гостей з усієї України, як було зазвичай. Тоді ніхто й гадки не мав, що Одеса і весь регіон потраплять під ще потужніші обстріли. Проте загрози не зупинили організаторів конкурсу. “Ми не з лякливих”, – каже голова Оргкомітету конкурсу і очільник Одеської регіональної організації НСЖУ Юрій Работін. За словами фундатора творчого змагання, ще навесні до Одеси почали надходити матеріали учасників, влітку їх набралося понад триста. А за спостереженням письменника і авторитетного члена журі Василя Джурана, всього надійшло понад пів тисячі робіт. Рекорд. Розповідаючи, як Ю. Работін дорожить конкурсом і його традиціями, він цитує побратима: “Слово тримає людину на висоті. Як мамина молитва”. Так само тримає досягнуту висоту і сам письменник Юрій Работін: конкурс став невід’ємною частиною його життя. Водночас він віддає належне подвижникам українського слова, які підтримали ініціативу одеситів. Це, зокрема, незабутні Іван Дзюба, Володимир Невмитий, Федір Шевчук... З особливим теплом він згадує полеглого за Україну воїна Олександра Бережного, який був постійним учасником конкурсів. За три дні до свого останнього бою в Чугуївському районі на Харківщині він написав віршприсвяту. – Сашко постійно перебував на зв’язку. Телефонував і не раз прощався. І коли ще знайшов часину, щоб написати вірша?.. Оргкомітет конкурсу, Чернівецька обласна організація НСПУ і літературна студія “Горицвіт”, яку очолював Сашко, підготували серію віршів-присвят Героєві, а Президент України нагородив Олександра Бережного орденом “За мужність” III ступеня, – розповів Ю. Работін. – У випуску газети “Золотослів” ми розмістили останню поезію Олександра і Світлани Бережних, написану 2 травня 2022 року, за три дні до його загибелі. “Між тисняви ненависті ракет...” Творчі доробки в номінації “Рубежі подвигів і безсмертя” фахово читав голова Чернівецької організації НСПУ Василь Джуран. За словами пана Василя, навіть невелика частина творів, представлених на конкурс, викликає повагу і щире зацікавлення. Наприклад, Валентина Сидорук із Чорноморська в своїх дорожніх замітках стверджує: “Хочу бути князівського роду, а не кацапкою, мокшею, оркою...”. Рядки справді князівські. Неабиякий інтерес викликала Вікторія Коритнянська щедрінню видань, де знайшлося місце для оповідань, мініатюр, казок і новел про війну. Наприклад, “Маруся і яблуко” присвячується усім загиблим жителям Маріуполя. Наступні мініатюри – “Я ховаю тебе, війна”, “Вчинив як людина”. До Одеси із Заставни, що на Буковині, надійшли репортажі прощань із Героями. Своєрідна Книга пам’яті про наймужніших. Авторка – Світлана Масловська, голова Заставнівської “Просвіти”. Олена Боровська представила книгу “Вони могли стати твоїми друзями, а стали ангелами”. Учні Чорноморського ліцею № 6 на Одещині оформили малюнки до оповідань цього видання, присвяченого загиблим ровесникам. – Не можу не сказати добре слово про видання “Поезія як відповідь війні”, яку представив “Український центр діалогу та комунікацій”. Хвилюючу фоторозповідь “Воїни світла, добра, життя” надало управління комунікацій та преси Міністерства оборони України. А ще кадри фотовиставки “Спалахи війни” – авторські підсумки року голови НСЖУ Сергія Томіленка і фото журналістів, – підсумовує Василь Джуран. Чимало робіт переможців конкурсу у номінації “Рубежі подвигів і безсмертя” спочатку були представлені на шпальтах “Слова Просвіти”. Зокрема, Тетяни Лисак, Лариси Лисак, Віктора Скрипника і Валерія Романька зі Слов’янська на Донеччині, Володимира Заїки із селища Олександрівка на Донеччині. Їхні праці дихають війною, бо попри небезпеку автори продовжують жити і працювати біля лінії зіткнення. Книга Володимира Заїки так і називається – “На відстані війни”. Таким же свідком доленосних подій став документальний фільм “Пекельні обійми” кінорежисера Дмитра Ломачука, просвітянина і лавреата Народної Шевченківської премії. Серед відзначених Василь Джуран, Кременчуцький льотний коледж Харківського національного університету внутрішніх справ, – за літературні замальовки, поетичні рядки курсантів і студентів коледжу “Війна увірвалась в наші серця”, Олександр Качура з Донеччини та Ільдіко Іпер’єші (Угорщина) – за книгу “Шмаття війни. Донбас”, Галина Тарасюк – за книгу поезій “Відлуння війни і миру”, Амаль Шахін – за книгу “Амаль” (у перекладі з арабської мови – надія). “Щит і меч нації” Номінація “Квітни, мово наша рідна” не здає позицій з першого року проведення конкурсу, традиційно збираючи найширше коло учасників. Так журі відзначили книгу оповідань просвітянки Ольги Ходацької “Берег віри, надії, любові” з передмовами Антонії Цвід і незабутнього мовознавця Івана Ющука. За словами Василя Джурана, зарясніло в цій позиції сузір’я буковинських авторів: Степан Панчук (“Українська мова – і щит, і меч нації”), Василь Васкан (“Охрімівські обрії”), Василь Тітов (“Мандрівка крізь час”), Наталія Григорчук-Войтко із двома збірками поезії (“Любові вічний дар”, “Люблю, як уперше...”), Інна Гончар (книга поезій “Звучить розчулено струна”). Поетеса з Краматорська Галина Онацька зізнається книгою, ясна річ, що “Для щастя так мало треба”. Логічний вислід популярної номінації – книга публіцистики Віталія Живилка “Лиш рідна мова об’єднує у народ”. Окремої подяки заслуговує проєкт колишнього донеччанина Віктора Тупілка “Олекса Гірник. Документи і матеріали”. Книгу, присвячену Герою України Олексі Гірнику, автор днями подарував редакції “СП”, і ми ще повернемося до цього видання. Ольга Долгієр, учителька української мови та зарубіжної літератури і заступниця директора з навчально-виховної роботи Одеського ліцею № 24, – своєї поетичної збірки поки що не має, а от шкільну газету створила. – Щоб наша газета “Маяк” стала більш витонченою і різнобічною, а аудиторія ширшою, ми вирішили започаткувати поетичну сторінку. Я сама пишу вірші, люблю поезію і намагаюся таке ставлення прищепити своїм учням. Знаю, що деякі мої колеги є творчими особистостями, але соромляться цього і не знають, куди спрямувати свої творчі потоки. Тож наша газета залюбки відкрила свої сторінки і стала простором для висвітлення наших талантів. Поки що свої поезії тут друкували наші творчі педагоги. Це вчителька математики Анастасія Войтюк і вчителька початкової школи Олена Василькова. Та вже в найближчому майбутньому плануємо розмістити і поезії наших учнів, які надихнулися прикладом своїх учителів. Принагідно треба відзначити, що, як і в попередні роки, організатори активно заохочують до участі в конкурсі школярів. Так, цьогоріч учні Одеси в номінації “Первоцвіт” подали свої дописи на теми “Завжди сучасний Сковорода”, “Кобзар і сучасність”, “Срібне слово” та ін. Наймолодших лавреатів урочисто нагородили в приміщенні Одеського ліцею “Європейський”. “Золотослів” – 96 шпальт! Завдяки своєму невичерпному ентузіазму Юрію Работіну вдалося знайти кошти для випуску газети “Золотослів” про конкурс і його учасників. Рекордний випуск повнокольорової газети на 96 шпальтах вийшов змістовним і розмаїтим. Відкривають видання привітання від керівників громадських і державних інституцій, які тривалий час словом і ділом підтримують конкурс. Зокрема, голови: ВУТ “Просвіта” – Павло Мовчан, НСЖУ – Сергій Томіленко, НСПУ – Михайло Сидоржевський, інші діячі. Звернення до постаті одного з фундаторів конкурсу – академіка Івана Дзюби — в перші роковини його відходу є кроком логічним. У газеті надруковано спогади автора цих рядків про спілкування з Іваном Дзюбою під заголовком “Шлях до України” і вінок поезій, присвячений мовознавцю. Серед них, зокрема, вірші просвітян Любові Сердунич, Віталія Міхалевського, Івана Левченка, Ніни Фесенко, Галини Тарасюк та інших. А Олекса Різників написав не тільки поетичні рядки, а й згадав про свої зустрічі з Іваном Михайловичем. Дату пан Олекса не вказує, але можна припустити, що це кінець 1969-го або початок 1970- го. Подія відбулася в Києві. Спочатку Олекса Різників відвідав редакцію газети “Літературна Україна” і вручив редактору листа на підтримку праці І. Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”. “Потім зустрівся з Іваном Дзюбою (ми були вже раніше знайомі) біля Університету і дав йому текст листа. До речі, тоді ждав йому для читання свою повість “Маюнелла”. Напівфантастичну – про те, як Росія виходить із СРСР. Верховна Рада проголосувала “за”, бо ті нацмени псують руську мову! І як Україна, її Верховна Рада не відпускає, протестує! Тому що “ці степи України – це рускіє поля!” – згадує Олекса Різників. Зізнається: була у мене підпільна думка, що Іван передасть її за кордон. Не вийшло. Він подякував за листа і попередив мене, що може бути нагінка. Я відмахнувся, байдуже! Тут же нема антирадянщини, а є любов до України, яка представлена в ООН, яка є формальною республікою з правом виходу з СРСР. Лист, звичайно ж, не був надрукований. А через два роки мене арештували – 10 жовтня 1971 року...”. Ще одна оригінальна публікація в газеті – “Посланіє в XXI століття від Максима Рильського” – переважно віршована. Класик тонко відчував свій час і пророчив майбутнє: ...Мова є сповіддю народу... Мовою можна отруїти свідомість І піднести її, прояснити, оздоровити. Автори “Золотослова” пишуть про війну, бо так чи інакше живуть у ній. Не можна не співпереживати героям публікації Анни Білик “Херсон в окупації або вісім рівнів пекла”. Нікого не Віктор Скрипник зі Слов’янська залишають байдужими ілюстрації з фотовиставки “Спалахи війни”: перший збитий російський вертоліт біля Гостомеля у перший день війни (автор Єфрем Лукацький); потрощені залишки російської військової техніки в місті Буча 1 березня 2022 р. (Сергій Нужненко); український воїн допомагає пораненому побратимові на дорозі на визволеній території в Харківській області 12 вересня 2022 р. (Влада та Костянтин Ліберови). Про те, що робота фотокореспондентів, журналістів дуже важлива, розповідають матеріали “Дніпровський Центр гуртує навколо себе медійників”, “Вижити і не здатися!” – про те, як Центр журналістської солідарності у Запоріжжі підтримує медійників-переселенців. Видання також розміщує на своїх шпальтах свіжий випуск іншої газети – “Вісті Снігурівщини”, де йдеться про визволення Снігурівки і про те, як містяни пережили окупацію. Заголовки промовисті: “Як погріб врятував мою родину”, “Жахіття не забудуться, та радість перемоги вилікує наші рани”, “Тепер ми вільні!”. “Кожне слово сьогодні – як зброя на полі бою”, – пише редактор “Вістей Снігурівщини” Ігор Новіков. За словами Юрія Работіна, десятки локальних медіа, передусім на прифронтових територіях, виконують свою місію всупереч небезпеці. Це газети “Ворскла” і її редактор Олексій Пасюга з Сумщини, “Новий день” на чолі з Анатолієм Жупиною з Херсона, “Зоря” з Лиману на Донеччині (редактор Олександр Пасічник). Ці та інші видання, зокрема “Слово Просвіти”, стали лавреатами конкурсу. Між тим, мовний форум триває, переможці в різних куточках України отримують нагороди поштою, а в Одесі минулої суботи Юрій Работін завітав до бібліотеки № 2, де відкрився літературно-музичний марафон “За Україну, за її мову” до Дня української писемності та мови і виконав почесне доручення від голови ВУТ “Просвіта” – вручив медалі “Будівничий України” Володимиру Врубльовському, Олексію Жмуденку (на фото). Сергію Кущинському медаль буде вручена пізніше. Під час зустрічі в книгозбірні були відзначені і лавреати конкурсу. Всі присутні отримали на згадку унікальний “Золотослів”. Так мова єднає безперервно! На Одещині відбувся другий під час війни і 24"й з часу заснування загально" національний конкурс “Українська мова – мова єднання”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин