Суспільство · “Досить уже ставити нашим героям пам’ятники в кущах”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Вчасно вийти чи перемогти?
Слово Просвіти, №43 за 2024 рік
військові підрозділи з найбільш вмотивованим і боєздатним особовим складом, коли внаслідок запізнілих рішень вищого військового командування щодо відходу з позицій при загрозі оточення їх фактично віддавали ворогові на поталу? Першим найбільш гучним і надзвичайно тяжким наслідком таких невчасних рішень щодо відходу став іловайський котел,
потім – дебальцевський, потім була здача ворогові на поталу героїчних кіборгів ДАПу… У період повномасштабного вторгнення сумний рахунок таких невчасних рішень продовжили в Маріуполі, коли тримали до останнього на оборонних рубежах героїчних захисників міста та “Азовсталі” з легендарного полку “Азов”, підрозділів морської піхоти, берегової охорони ДПСУ, патрульної поліції та тероборони. А потім за посередництва ООН і Червоного Хреста ганебно здали усіх ворогові в полон, де героїчні захисники Маріуполя перебувають здебільшого там і донині. Так само тримали до останнього на ущент зруйнованих позиціях героїчних захисників Бахмуту, названого в народі за стійкість містом-фортецею. А потім була героїчна оборона Авдіївки, яка також завершилась запізнілим рішенням про відхід, тяжкими втратами, а для когось полоном і навіть розстрілом. За різними оцінками, у ворожому полоні тоді опинилося від 100 до 800 українських захисників. Експерти вказують також на значну кількість поранених і зниклих безвісти. І ось така ж історія з запізнілим відведенням військових підрозділів сталася й у Вугледарі, коли під шаленим тиском та нещадним артилерійським вогнем рашистів українські захисники мусили залишити ще одне місто... Чи не здається вам, панове, що така стійка і надзвичайно сумна ситуація, яка незмінно тримається впродовж десяти років російсько-української війни, більше нагадує планову зачистку найбільш свідомої героїчної частини українських захисників – так би мовити, “денацифікацію” в термінології агресора, ніж притомне планування і здійснення військових операцій? І разом з тим, виховну акцію для інших, мовляв, чинитимете далі опір, з вами буде те ж саме. Чи не з цією метою все частіше ворожими воєнними злочинцями вчиняються розстріли захоплених у полон українських бійців? То чи варто тоді дивуватися, що маємо тепер неабиякі проблеми з мобілізацією, коли ТЦК полюють на військовозобов’язаних ледве не по всій країні? Отже, після Іловайська був Мінськ–1, після Дебальцевого – Мінськ–2, після саботажу військових приготувань до можливого російського нападу і зрештою повномасштабного рашистського вторгнення був Стамбул–1. Після втрати Авдіївки відбувся Глобальний саміт миру в Люцерні (Швейцарія). Судячи з усього, прелюдією до чергового Глобального саміту миру–2 і так званих мирних перемовин Стамбул–2 має стати покровський котел. Чи усе ж таки цю надто сумну для нас закономірність зрештою вдасться подолати і ми таки завершимо переможно доленосну для нас битву з імперією зла – курською дугою і кримським котлом? Хочеться вірити, що з просуванням саме цієї переможної версії у військового командування і героїчних бійців ЗСУ зволікання вже не буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
