Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Не могла тоді, не зможе й тепер імперія зла знищити Україну, бо ми – українці”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Теплі спогади про Орфея української пісні

Слово Просвіти, №43 за 2024 рік

Олена ЛОГІНОВА, молодша наукова співробітниця Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка “Його вже давно немає на цьому світі. А його пісні щоденно активно впливають на наше сьогодення. Вони звучать не тільки в концертних залах. Вони звучать в кожному місті, селі... Вони звучать і на фронті кривавої боротьби за нашу незалежність. Кличуть до лав патріотів України нову генерацію молоді нашої держави. Вічна Слава і шана нашому українському Орфею, видатному Маестро, Герою України Володимиру Михайловичу Івасюку”, – так щиро й щемно пише Валерій Маначинський у новій книзі “Український Орфей. Шкільні роки Володимира Івасюка”. Валерій Маначинський, однокласник і друг Володимира Івасюка, учасник “Буковинки”, фізик за фахом і лірик за покликанням, згадує, що “перші сторінки спогадів написані у кімнаті, де взимку далекого 1963 року разом з Володимиром вчились брати перші акорди на його гітарі, у цій же кімнаті написана післямова”. Надзвичайно скромний, але щиросердний патріот і волонтер В. Маначинський щодня разом із дружиною Тетяною доєднується до плетення маскувальних сіток у волонтерській бригаді з переселенців “Південь-Схід” (ВПО з Бахмута, Бердянська, Маріуполя, Нікополя, Херсона, Харкова, Ізюма), таким чином наближаючи омріяну перемогу. Довгий час родина Маначинських проживала в Херсоні. З 24 квітня 2022 року повернулася в місто юності пана Валерія – Кіцмань. До Міжнародного дня музики в Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка відбулася презентація книги Валерія Маначинського, на яку завітали дружина автора Тетяна, молодший брат Володимир, друзі-кіцманчани, однокласники Валерія Маначинського та Володимира Івасюка, солісти ВІА “Буковинка” Юрій Булавка, Богдан Тимочко, Людмила Волощук; відомі особистості краю – Дарина Стасюк, Григорій Максимюк, Валентина Чолкан, Галина Добровольська, Лариса Курущак та студенти ІІ курсу кафедри музики факультету педагогіки, психології та соціальної роботи ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Гості зворушливо переглядали слайдшоу “Пісню цю візьми собі на спомин…”, де з архівних чорно-білих світлин дивляться на нас молоді й щасливі, сповнені мрій і сподівань юнаки і дівчата… Учасники “Буковинки” впізнавали себе, своїх друзів і Володю. Аудіозапис 1966 року вокального твору “Моя пісня” у виконанні ансамблю “Буковинка”, музику і вірші до якої написав юний Володимир Івасюк, схвилював до сліз тих, хто співав її в минулому столітті. Душевним і надзвичайно піднесеним був виступ Оксани Михайлівни Івасюк, світлим та зворушливим – Дарини Стасюк, сокровенним і емоційним – Богдана Тимочка. За спогадами пана Валерія, ВІА “Буковинка” був одним із перших вокально-інструментальних колективів України. “Наш гурт, творча лабораторія Володі як музиканта все більше стає нивою його творчості як юного композитора. Дає можливість втілювати в життя творчі плани, доносити його пісні до широкого кола слухачів”. Цікавою книга буде не лише для музикознавців та студентів, а й для тих, хто цікавиться творчим шляхом В. Івасюка. Щоденникові записи, спогади друзів, учасників “Буковинки”, фотографії з родинного архіву, матеріали з Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка збагатили таке вагоме видання для культурологів, студентів, усіх, хто любить пісні геніального маестро. Наталія Мороз, в. о. директора Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, подякувала Валерію Віталійовичу за неймовірні спогади про шкільні роки композитора, за цікаві факти і світлини, зазначивши, що подаровані книги поповнять родинну книгозбірню. Нещодавно Наталія Мартинівна повернулася з Дюссельдорфа (Німеччина), де виступила в Інституті імені Гайнріха Гайне з лекцією “Ювілейний рік Володимира Івасюка. Презентація роботи Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка”. У Дюссельдорфі з 20 серпня по 27 вересня діяла пересувна виставка “Саундтрек свободи”, на якій можна було оглянути рідкісні музейні фотографії, газетні публікації про Володимира Івасюка та фестиваль “Червона рута–89”. Нова книга про Володимира Івасюка також мандрувала з нею до Німеччини, бо Володя понад усе любив читати, “збагачував себе знанням зі світової літературної скарбниці – досягнень людського розуму та духу”. Музика лунала цієї днини в колишній родинній оселі Івасюків. Невеликий концерт для гостей музею підготували студентки кафедри музики факультету педагогіки, психології та соціальної роботи ЧНУ ім. Ю. Федьковича Катерина Тетерядченко, Аліна Шевчук, Світлана Грищук, Анастасія Мазур під керівництвом викладача, заслуженого працівника культури України Івана Гатрича. Бриніли яскраві мелодії українських народних пісень, українських естрадних вокальних творів – “Запроси мене у сни свої” (вірші Богдана Стельмаха, музика Володимира Івасюка), “Серце” (вірші Людмили Каленчук, музика Івана Гатрича). А “Червона рута” Володимира Івасюка Наталія Мороз і Валерій Маначинський вкотре об’єднала своєю чарівністю та силою усіх щиросердних українців, які побували цієї днини на дні народженні книги. На подарованій книзі “Український Орфей. Шкільні роки Володимира Івасюка” (видавництво “Родовід”, 2024 рік) Валерій Маначинський залишив промовистий автограф: “Маю честь подарувати цю книгу Чернівецькому обласному меморіальному музею Володимира Івасюка. Це мій внесок у збереження пам’яті про нашого видатного українця, модернового, геніального композитора, талановитого музиканта і поета Володимира Михайловича Івасюка”. дили до Дмитра Петрейка і запитували, чи він є професійним співаком. А він скромно відповідав: “Ні, я вдень працюю водієм, а ввечері співаю, тому що дуже люблю українську пісню”. “Смеречина” і Дмитро Петрейко брали учать і виступали в найкращих концертних залах в Парижі. Успіх був неперевершеним. Найбільше всіх зачарувала пісня “Черемшина”. Вона тоді стала всесвітньо відомою. Сільський водій своїм талантом, своєю любов’ю до рідної землі, до української пісні, звичаїв і традицій, своєю великою працелюбністю і наполегливістю зумів прославити Україну, підняти її авторитет у Європі. У Францію тоді їздили знані люди нашого краю: Орест Сірецький – заслужений працівник культури України, творець і керівник народного ансамблю танцю у Вашківцях “Черемшина”, який добре знають в Україні і Європі; Іван Григорійчук – начальник відділу культури Вижницького району, якого комуністична влада недолюблювала, бо він був великим патріотом України, та ще більше 30-ти учасників. У той час американський президент Рональд Рейган назвав Радянський Союз, а це була практично російська імперія, – імперією зла. І ми в цьому переконуємось тепер щодня. Імперія зла тоді не любила і не довіряла українцям. Тому за творчим колективом, який виступав у Франції постійно вели нагляд. З ними постійно були два працівники комітету державної безпеки. Тоді за кожною людиною, що їздила за кордон, вівся постійний нагляд, щоб вона, не дай Боже, розказала правду або залишилась жити в іншій державі світу. Одна працівниця КДБ була з москви. Вона вважалась перекладачкою, щоб контролювати спілкування наших народних аматорів з громадянами інших держав. Інший працівник КДБ був з Чернівців. Він вважався режисером. Але не могла тоді, не зможе й тепер імперія зла знищити Україну, бо ми – українці. Родина Дмитра і Марії Петрейків живе з українською піснею, щоб вона зберіглась навіки і живила український дух.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин