Пошта “СП” · “Не могла тоді, не зможе й тепер імперія зла знищити Україну, бо ми – українці”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Удень – водій, увечері – співак
Слово Просвіти, №43 за 2024 рік
Дмитро НИКИФОРЯК
Працюючи у відділі освіти, десять років плече в плече були поруч з водієм Дмитром Петрейком. Постійно їздили по закладах освіти району з різними завданнями. У Дмитра був прекрасний, чистий голос. Під час свят, ювілеїв для освітян найкращим подарунком була українська пісня у його виконанні. Бог дав йому дар співу. І він сповна це використав для людей, і для України. Ми живемо з ним в одному селі. Дмитро разом зі своєю дружиною Марією все своє життя присвятили українській народній пісні, збереженню звичаїв і традицій нашого краю. Вдень вони вдвох ішли на роботу, а вечорами також вдвох – на репетиції в будинок культури с. Банилів. Талант, даний Богом, вони не розгубили, а віддали людям для духовного збагачення. На початку липня 1984 року в тодішньому союзі проводився конкурс самодіяльних фольклорних колективів для відбору учасників на Міжнародний фестиваль народної творчості, який проводився в столиці Франції Парижі. У Вижниці вже діяв славний народний аматорський ансамбль танцю “Смеречина” під керівництвом відомого в Україні Валерія Васькова. Сюди приїхала поважна конкурсна комісія з Києва. Познайомились з творчим колективом, який вразив своїм гуцульським колоритом, нестримними, як бурхливий Черемош, танцями. Це був вищий клас, відточена, витончена майстерність гуцульського танцю, яких не бачили у тодішній імперії. Це була душа Гуцулії, душа України. Відбулось також прослуховування виконавців народних і естрадних пісень, але з першого разу нікого не обрали. Хтось з працівників культури згадав, що в Банилові є Дмитро Петрейко, який має неймовірного звучання голос. Зателефонували до представників влади в селі, послали автобус. У той день Дмитро заготовляв сінаж на колгоспному вантажному автомобілі. З поля його і забрали у Вижницю, вдома встиг тільки переодягнутись. З ним також поїхав акомпаніатор, художній керівник Банилівського будинку культури Богдан Рус. На репетицію не було часу – відразу на сцену. Дмитро Петрейко виконав пісню композитора Василя Михайлюка на слова поета Миколи Юрійчука “Черемшина”. Поважна комісія пішла радитись. Через пів години визначили переможців – ансамбль “Смеречина” і соліст Дмитро Петрейко. Варто відзначити, що надзвичайно важливу роль у становленні Дмитра Петрейка як співака, шліфуванні його таланту відіграли директор Банилівського будинку культури, талановитий керівник відомого фольклорного ансамблю “Банилівська толока” Василь Мазуряк і дружина Марія Петрейко. Почався період наполегливої підготовки, майже щоденних репетицій. Одну з пісень Дмитро повинен був виконати французькою мовою. Тому звертався по допомогу до своєї вчительки французької мови Марії Лучко.
Третього серпня 1984 року “Смеречина” під керівництвом Валерія Васькова, оркестр народних інструментів під керівництвом Юрія Блищука і соліст Дмитро Петрейко вилетіли до москви, де колектив став найкращим у величезній імперії і отримав право виступати на фестивалі фольклорних колективів у Франції. Колектив їздив з концертами по багатьох містах Франції. Дмитро Петрейко виконував пісні в перервах між виступами “Смеречини”. Міжнародний фольклорний фестиваль проходив у місті Конфоленс. Тут зібралися десятки тисяч глядачів. “Смеречина”, Дмитро Петрейко, оркестр народних інструментів викликали захоплення і велику повагу до української культури, народних пісень, танців, звичаїв і традицій у французьких глядачів, громадян інших держав. Дуже багато було представників української діаспори з Франції, інших європейських держав, США, Канади. Вони підхо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
