Такі вони, просвітяни “Тільки разом ми сильні і непереможні!” · с. 3сторінка оригіналу ↗
Наша пісня повік не вмре
Слово Просвіти, №43 за 2024 рік
26 жовтня в Музеї театрального, музичного і кіномистецтва України в Києві відбувся кобзарський концерт “Наша дума, наша пісня повік не вмре, не загине”. Віталій Кобзар, Ждан Безвербний, Тетяна Никитюк і Дмитро Радченко виступили з думами, кантами, псальмами та українськими історичними піснями. Працівниця музею Олена Кореняк розповіла про драматичну долю кобзарів із Полтавщини. Різні в них життєві шляхи, але всі нелегкі. Наприклад, Пилип Кононенко залишив цей світ у 1933 році у сталінграді (нині волгоград російської федерації) за нез’ясованих обставин. Григорій Бажул (сценічне ім’я Келеберда) у 1934 році був репресований, але через чотири роки повернувся до Харкова, де заснував капелу бандуристів. Під час Другої світової війни Бажул потрапив до Німеччини, а звідти виїхав у Австралію. Там Бажул засновував кобзарські гурти, школу гри на бандурі, дбав про розвиток українознавства на цьому далекому материку. Віталій Кобзар наголосив, що, як і в козацькі часи, український народ нині знову захищає нашу Батьківщину. Тетяна Никитюк повідомила, що вересаївську кобзу, на якій вона грала, виготовив братчик Київського кобзарського цеху Сергій Павліченко з Корсуня-Шевченківського на Черкащині. Він загинув, відбиваючи наступ московських загарбників у Великій війні.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
