Мова єдина · “Ми формували українську націю. Ми казали: є мова — є нація, нема мови – нема нації”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
XXV ювілейний конкурс Петра Яцика розпочато
Слово Просвіти, №43 за 2024 рік
Сьогодні проєкти, які живуть принаймні кілька років, у багатьох викликають захоплення. А Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика живе і працює, об’єднуючи довкола себе українську молодь, уже 25 років. І не лише в Україні, а й далеко за її межами. Конкурс був зініційований 1999 року невеликою групою людей, яким була небайдужа доля української мови в Україні. Це були члени Міжнародного благодійного фонду “Ліга українських меценатів”. Нагадаю тих, хто став ініціаторами конкурсу. Петро Яцик, канадський бізнесмен і меценат. Володимир Загорій, керівник фармацевтичної фірми “Дар-
Військових, які стали переможцями ХХІV конкурсу, вітає член Ліги українських меценатів Олександр Огороднійчук ниця”. Андрій Тавпаш, керівник кондитерської фірми “Світоч”… А рушійною силою конкурсу став виконавчий директор Ліги, відомий письменник Михайло Слабошпицький. Пригадую, як велися активні перемовини у Міністерстві освіти, як Михайло Слабошпицький погоджував цей проєкт з освітянським керівництвом, як реєстрували його, як робили багатолюдну презентацію проєкту для журналістів… А потім був перший конкурс, який завершився величним святом рідної мови, на якому свої премії отримали найперші переможці конкурсу. І премії вручали на сцені Національної філармонії меценат Петро Яцик і тодішній Президент України Леонід Кучма. Це стало сенсацією. Фото з цього дійства облетіли усі ЗМІ, фрагменти нагородження показали усі українські телевізійні канали. Таким потужним був початок цього популярного проєкту. Далі конкурс уже жив своїм життям, мав багато різних сюжетів – і загрозливих, і переможних, охоплював мільйони юних учасників і щороку розпочинався у День української писемності та мови. Ця традиція збереглася до сьогодні. Організаторами і засновниками конкурсу є Ліга українських меценатів, Міністерство освіти і науки України та Міністерство оборони України.
Світлана КОРОНЕНКО: Про цей унікальний освітній патріотичний проєкт розповідає президент Ліги українських меценатів, науковець, підприємець і благодійник, доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, голова Наглядової ради ПрАТ “Фармацевтична фірма “Дарниця” Володимир Антонович Загорій.
Володимир ЗАГОРІЙ: Сьогод/ ні, на третьому році повномас/ штабної російсько-української війни, я розумію, яким правиль/ ним було наше тодішнє спільне рішення започаткувати цей кон/ курс. У житті так склалося, що я і навчався, і працював певний часу Росії. Коли ж повернувся в Ук/ раїну, мені часом приходила дум/ ка: чому українці в своїй державі говорять чужою мовою? Розумів, що це колоніальний вплив сусід/ ньої держави, що це набувалося століттями, що комплекс націо/ нальної меншовартості робить своє… Та й вплив проросійських сил в Україні був потужним, а за/ кон про мову, його 10 стаття, що визначила українську як єдину державну, не дуже діяла. Не було чіткості у визначенні пріо/ ритетів мовного закону, не було політичної волі у то/ дішнього керівництва дер/ жави. Петро Яцик, який приїздив у вже незалежну Україну, був вражений тим, що в Україні так багато лю/ дей говорять російською. “Як це можна змінити?” – запитував він. І розмірко/ вував: “Старше покоління вже не змінити. Треба по/ чинати з наймолодших…” Рішення започаткувати конкурс і фінансувати його спільними зусиллями було одностайним. Як показав час, ми не помилилися. За 25 років мільйони і мільйони школярів і студентів “пройшли” через конкурс. І хоч небагато з них здобули статус “найкращих знавців рідної мови”, але вже сам факт того, що вони змагалися у цьому мовному турнірі, готувалися до різних його етапів, брали участь у Святах рідної мови, — все це зробило свою справу. І ми це відчуваємо сьогодні. Запитайте будь-кого з молодшого покоління про конкурс з української мови і почуєте у відповідь: так, був учасником чи учасницею! Знаю про цей конкурс! І зауважу: знати про конкурс мало. Це була ота неголосна, але системна робота з молоддю, завдяки якій ми формували нове, україноцентричне покоління. Ми спрямовували молодь до оволодівання державною мовою, ми формували українську націю. Ми казали: є мова — є нація, нема мови – нема нації. Хочу наголосити, що конкурс імені Петра Яцика – це вже не просто один з українських освітніх проєктів. Це – національний бренд. Бренд, який звучить голосно і повсюдно. І в Україні, і в Америці, і в Австралії, і в Італії, ів багатьох інших державах… Всюди, де живуть українці.
С. К.: Особлива сторінка нашого мовного турніру – конкурс у Міністерстві оборони України… В. З.: Коли до конкурсу при/ єдналися військові вищих нав/ чальних закладів Міністерства оборони – це була знакова подія, яку повною мірою ми оцінили лише нині, під час війни. Вже не один рік у конкурсі беруть участь військові – чи ліцеїсти Київсько/ го військового ліцею імені Івана Богуна, чи ліцеїсти Військово-морського ліцею імені віце-адмі/ рала Володимира Безкоровайно/ го, чи курсанти Військового інс/ титуту телекомунікацій та інфор/ матизації імені Героїв Крут, Наці/ ональної академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачно/ го… Без перебільшення вони проходили у нашому конкурсі справжній мовний вишкіл, справжню патріотичну підготов/ ку. І багато хто з них нині захищає Україну. С. К.: Преміальний фонд конкурсу складається з меценатських пожертв. Так задумувалося від самого початку. В. З.: На українських землях вусі віки існувало благодійництво. Літописи донесли до нас інфор/ мацію про десятини від князів на церкви, шпиталі, школи при мо/ настирях. А згодом меценатами були українські гетьмани. Зга/ даймо того ж Івана Мазепу! А чи постала б Києво-Могилянська академія, якби не було меценатів Галшки Гулевичівни, Петра Са/ гайдачного і Петра Могили? І не тільки їх. Наш конкурс вже 25-й рік існує на меценатські пожер/ тви багатьох добродійників, по/ чинаючи від Петра Яцика і со/ тень благодійників з Канади, США, Австралії, інших країн сві/ ту, а також з України. Для мене одним з яскравих прикладів ко/ лективного мецената є Союз ук/ раїнок Австралії. Ця громадська організація нараховує кілька від/ ділень, десятки членкинь. Щоро/ ку практично від найпершого конкурсу вони збирають кошти на наш проєкт. Союз українок Австралії підтримує конкурс і під час війни… Сьогодні мені хочеться також згадати ще декого з меценатів, хто підтримував конкурс: це Фундація українознавчих студій з Австралії, Фундація імені Івана Багряного (США), Крайові Управи Братства колишніх вояків 1-ї Української Дивізії УНА в США, Канаді, Австралії, а ще Леонід Ліщина, Василь Мойсяк, Андрій Коморовський, Святослав Ключник, Лев Бабій, Роман Колісник, Марія Фішер-Слиж (Канада), подружжя Татарків (США), Леся Ткач (Австралія)... А ще це меценати з України: АБ “Експрес- Банк”, АТ “Ексімед”, ПрАТ
“Оболонь”, редактор газети “Ваше здоров’я” Микола Берник, письменник і народний депутат Михайло Косів, поети і видатні громадські діячі Ірина та Ігор Калинці (Львів), донька голови Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака Наталя Осьмак (Київ)… Розумію, що всіх меценатів назвати неможливо, декого з них вже немає з ними, але їх варто згадувати і називати, бо вони також творили цей конкурс, творили історію України. Як бачимо, меценати змогли об’єднатися довкола нашого проєкту на підтримку української мови, і це також можна назвати колективним українським меценатством. Наголошу: колективним українським меценатством в усьому світі, де живуть українці. Іншого такого прикладу я не знаю. Хочу ще зазначити, що сьогодні частину фінансових преміальних витрат на конкурс бере на себе держава. Вже кілька років поспіль переможці конкурсу, які вибороли перше місце у загальнонаціональному етапі, в усіх вікових номінаціях, отримують Президентські стипендії. Такі ж Президентські стипендії отримують студенти вищих навчальних військових закладів. С. К.: Пригадую святково прибрану сцену Театру імені Івана Франка років десять тому під час Свята рідної мови з нагоди закриття чергового конкурсу імені Петра Яцика. А на ній у всій красі тридцять прапорів різних держав. Саме з цих держав молодь української діаспори брала участь у конкурсі… В. З.: Усе залежить від кон/ кретних людей на конкретних місцях. Я також пам’ятаю, якою ефектною була сцена того дня. Це означало, що працівники Мі/ ністерства закордонних справ (а саме вони мали таку змогу!) уважно поставилися до конкурсу і зорганізували відповідну роботу з його проведення у тих країнах, де перебували. Тобто налагодили контакти, донесли інформацію, ав результаті ми мали переможців конкурсу з 30 країн. І це було грандіозно, це вражало! І це та/ кож пропаганда і поширення ук/ раїнської мови у світі. Тобто це те, що роблять усі цивілізовані країни, – пропагують мову! Знаю, що до цього питання нині прикута пильна увага Міністерства освіти і науки. Щоправда, й ситуація – на відміну від минулих часів – трохи інша. Якщо тоді це були діти української діаспори з недільних чи церковних шкіл, то тепер це часто школярі й студенти, які вимушено, у зв’язку з російською агресією, виїхали з України і тепер опановують українську мову самостійно, навчаючись в іноземних закладах освіти. Тут маємо бути надзвичайно уважними, бути державниками і попри усі складнощі, пов’язані з війною, долучати наших наймолодших до вивчення української мови. Де б вони не жили сьогодні. С. К.: Які, на вашу думку, нові завдання і виклики має розв’язати мовний конкурс нині? В. З.: На вулицях наших міст і сіл української мови стало значно більше. Це вам скаже будь-хто. Причини зрозумілі. На україн/ ську мову нині переходять навіть ті, хто ніколи на неї не переходив. Війна внесла такі корективи, яких не було раніше. Русскій мір прийшов з ракетами і смертями. Багато хто прозрів, багато хто ус/ відомив, хто наш справжній во/ рог. І сьогодні питання – якою мовою говорити? – має лише од/ ну відповідь. Українською. Звіс/ но, я не ідеалізую мовну ситуа/ цію. Вона не така однозначна. І нам треба ще багато працювати. Конкурс імені Петра Яцика – ли/ ше один такий напрямок, але він охоплює тисячі й тисячі школя/ рів і студентів не лише в Україні, а й за її межами. Завдання кон/ курсу, як і до війни, – поширюва/ ти й пропагувати українську мо/ ву. Це державна мова, а ми живе/ мо у державі Україна. С. К.: Розкажіть про відкриття ювілейного, ХХV, конкурсу з української мови. В. З.: Цьогорічний конкурс, за давньою традицією, розпочав/ ся в одному з обласних центрів, але знову дистанційно. Війна є війна, і ми живемо за її законами. Цього року нас приймає Терно/ пільщина. Хочу принагідно наголосити на тому, що наш мовний турнір – це не просто тестування на знання державної мови, це одна з форм патріотичного виховання і елемент національного будівництва, і він чудово працює на майбутнє. Звісно, хочу привітати всіх наших конкурсантів, і тих, хто змагатиметься в нашому мовному марафоні вперше, і тих, хто брав участь у ньому в минулі роки, – з нашим ювілеєм! Хочу також привітати учителів і викладачів української мови, які готували і готують конкурсантів до змагань. Їхня робота неоціненна! Сподіваюся, що переможців ХХV конкурсу ми вітатимемо вже в мирній і переможній Україні…
Спілкувалася Світлана КОРОНЕНКО
На церемонії нагородження переможців ХХІV конкурсу імені Петра Яцика. Мовний омбудсмен Тарас Кремінь, виконавча директорка Ліги Світлана Короненко і президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій. Конференц-зала Міністерства освіти і науки України
Переможців ХХІV конкурсу нагороджує заступник міністра освіти і науки Андрій Сташків
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
