Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З блокнота письменника · “Характерною рисою енциклопедії є те, що більшість статей фактично визначені самим Шевченком”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «ТРІУМФ РІДНОГО СЛОВА», с. 1

ТРІУМФ РІДНОГО СЛОВА

Слово Просвіти, №44 за 2009 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 “…У мене склалося враження, що на пошук свого коріння у вас звертають велику увагу, — заявила в одному з численних інтерв’ю відома французька письменниця, лауреат Гонкурівської премії Поль Констан. — Ви, українці, переживаєте період пошуків чи, радше, відвоювання своєї недавньої історії й історії давньої. На Заході ми вражені втратою ідентичності, втратою коріння. Виникає запитання: чи не відмовилися ми від себе, вступаючи до Європи?.. Боюся, що за умов тотальної глобалізації на нас чекають гострі кризи. Вважаю, що неможливо знищити ідентичність народу, неможливо знищити національний дух. Як на мене, найбільшим уособленням цієї ідентичності є, звичайно, мова. Нам набридло віддавати тонкощі наших рідних мов у жертву тому різновидові англійської мови, який використовує найпростіший запас слів із торговельною метою. Конче потрібно, щоб кожен беріг найважливіший вияв власної ідентичності — свою мову”. Як мовиться, нам би такі турботи! А ось Михайло Коцюбинський писав до Івана Нечуя-Левицького 2 грудня 1904 року: “Старші письменники — учителі наші (ніде правди діти) більше прислухалися до живої народної мови, більш придивлялися до неї, ніж молодші, особливо ті, що одірвані од села, од народу і беруть за зразок не живу мову, а книжну, часто-густо покалічену та занечищену. Тав мене є надія, що наша літературна мова, як молоде вино, очиститься з часом од шумовиння, стане прозорою й міцною…” Хоч як шкода, та цей процес затягнувся аж до ХХІ століття. Юрій БЕЗКРОВНИЙ У Культурному центрі України в Москві відбулася презентація авторської енциклопедії-хроноскопа “Шевченківська Москва” генерального директора Культурного центру України в Москві, доктора історичних наук, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Володимира Мельниченка. Шевченкознавчі студії посідають чільне місце в науковій та освітній роботі Культурного центру України, ставши справді новим словом у сучасному шевченкознавстві. Володимир Мельниченко багато років плідно працює над дослідженням перебування Тараса Шевченка в Москві, а на початку цього року його наукові розвідки увінчалися найвищою відзнакою — йому присуджено Національну премію ім. Тараса Шевченка. Він опрацював усі білі плями Шевченкової біографії стосовно його перебування в Москві. Як результат, у світ вийшли монографії “Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті” (2006), “На славу нашої преславної України” (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)” (2008) і “Тарас Шевченко: “Мій великий друг Щепкін” (2009). “Енциклопедія-хроноскоп “Шевченківська Москва” могла народитися тільки після того, як вийшли попередні книжки, — сказав на презентації Володимир Мельниченко. — Це результат п’ятирічної роботи. Що глибше я занурювався в тему, то виразніше розумів її невичерпність, і водночас зростало бажання зафіксувати зроблене в енциклопедичному форматі. Потрібно було звести докупи величезну кількість матеріалів, аби людина могла спокійно орієнтуватися в Шевченківській Москві, маючи в руках лише одну книжку”. На думку автора, попри те, що Тарас Шевченко перебував у Москві лише кілька разів і недовго — п’ять візитів, загалом близько місяця, — цей відрізок біографії Кобзаря вкрай важливий, але досі йому не приділяли належної уваги. Володимир Мельниченко з любов’ю розповідав про Шевченкове перебування в Москві, його дружбу з Осипом Бодянським та Михайлом Щепкіним, його московські зустрічі та сприйняття московського життя середини ХІХ ст. Усе це він вирішив викласти твої найлютіші вороги не втечуть від казкових чарів твоєї мелодії, а, забувши про всякі силоміцтва, самі пристають до хору твоїх співаків-виконавців… І лунаєш ти серед Європи на славу рідної країни і того люду великострадного, в серці котрого побачила світ… Про Азію чи, певніше, Сибір і не казати: не знайдеш, здається, кутика, де б тебе не можна було почути, де б твої чудові, тиховійні звуки, то міцні, то тужливі, не сколихували повітря… Колимськ чи Обдорськ, Кара чи Сахалін — скрізь ти відмолоджуєш душу зболілим та зажуреним; бриниш, як спомин незабутнього, давнього, часом як єдина потіха, осолода на білому тяжкому світі. І де вже мені не доводилось бути, в таких місцях, що, здавалося, крук кості української не занесе туди, а глянь — ллється мелодійна українська мова, за допомогою незвичного жанру енциклопедії-хроноскопа, прагнучи історично пізнати Шевченківську Москву, побачити її очима самого Кобзаря. Це досягається й завдяки тому, що автор не дотримується традиційного принципу побудови енциклопедії — алфавітного, прагнучи через окремі події та наукову мозаїку створити цілісну історичну картину. З виходом нової книжки автора привітав відомий московський українознавець, головний науковий співробітник Інституту світової літератури ім. М. Горького, доктор філологічних наук, Шевченківський лауреат Юрій Барабаш: “Вихід цієї книжки — значуща подія в сучасному шевченкознавстві. Вона унікальна й обсягом охопленого матеріалу, і тим образом Кобзаря, який постає зі сторінок, й образом автора, який так само постає зі сторінок книжки… Читаючи її, запитуєш: хто її написав? Історик, учений, архівний працівник чи наш сучасник, чи письменник, який володіє живим словом і може сказати щось від себе, чи літературознавець, який коментує деякі нез’ясовані моменти в шевченкознавстві? Енциклопедії, як правило, пишуть протягом багатьох років цілі наукові колективи. Тобто автор цієї книжки — це людина-колектив долітає, буцім з далекої сільської вулиці, українська пісня…” На жаль, історичну роль української мови вивчено недостатньо. Це спробував започаткувати ще Іван Нечуй-Левицький. Та ентузіастів на цьому невдячному полі було небагато. Хоч російський історик українського походження Василь Ключевський і зауважував: “Якби Київ не зруйнували татари, то офіційною мовою держави була б не суміш церковнослов’янської та фінської мов, а староукраїнська, і Пушкін писав би цією мовою…” Але: “Становище нашої мови не досягає такої високості, звідки б інші народи мусили широко користуватись її скарбами. Нічого й дивуватися цьому, бо письменники почали прикладати своїх рук до рідного слова трохи більше сотні літ, тоді як у інших народів вони працюють більше тисячі. Та й то треба ще зазначити, що спершу бралися до того діла поодинокі народолюбці, а решта, вихована в школах, куди рідна мова і близько не підпускалася, мала її за мову незграбну, мужичу, що до якогось часу мусила слугувати домашній потребі, а не задля широкої постаті освіти та науки. І тепер ще є чимало своїх-таки мудраків, що забувши, якого вони роду і плоду, нехтують своєю рідною мовою, пророкуючи їй короткий вік, доки прості люди просвітяться наукою й одкинуть тоді свою мову як нікчемну, не занедбають її, як ні на що не потрібну, — гірко зітхав Панас Мирний, сподіваючись на глибоку духовну стійкість народу. — Такі речі давно вже ми чуємо. Та не зупинили вони любові до рід-шевченкознавців, москвознавців, істориків, письменників. Я впевнений, що якби Володимир Юхимович не отримав Шевченківської премії за свою попередню книжку про Тараса Шевченка й Осипа Бодянського, то він її отримав би за цю енциклопедію”. Заступник директора Бібліотеки української літератури Москви, член Національної спілки письменників України та Спілки письменників Росії поет Віталій Крикуненко, привітавши автора з виходом енциклопедії “Шевченківська Москва”, зокрема сказав: “Ця книжка подієва для української культури, для Москви, для шевченкознавства… Ця енциклопедія — витвір, що поєднує кілька мистецтв. Хочу подякувати Вам, Володимире Юхимовичу, як пасічнику вулика, Культурного центру України, за те, що Ви щороку обдаровуєте нас плодами своєї праці”. Автора сердечно привітали також завідувач відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України, доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України Валерій Солдатенко, завідувач відділу історії Української революції 1917—1921 рр. Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук Руслан Пиріг, кандидат історичних наук, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН Віктор Мироненко, почесний голова Ради українських земляцтв Москви, постійний представник Луганської облдержадміністрації при уряді Мос-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин