“Головною метою було залучення молоді до активної роботи в усіх громадських заходах”. · 8 “Просвіті”–145 · с. 8сторінка оригіналу ↗
«Просвіта» гартує патріотів України
Слово Просвіти, №44 за 2013 рік
Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка — єдина громадська організація, яку різні влади утискали, багато разів забороняли, ліквідовували, а вона відроджувалась. Розповім про значення “Просвіти” для мого рідного села Блищанка на терені Заліщицького повіту на Тернопіллі та конкретно для моєї родини.
Михайло СОПІВНИК
Моя мати Марія (1915 р. н.) і тато Панько (1909 р. н.) були просвітянами з юних літ. Вони брали участь у драматичному гуртку при товаристві “Просвіта”. Про діяльність “Просвіти” ще з малолітства чув з розповідей мами (батька забрали совіти на війну в травні 1944 року, коли мені було тільки 2 роки). З війни батько не повернувся — поліг 21 січня 1945 року і похоронений у братській могилі під Ригою. Мати відійшла у Вічність 1994 року, залишивши мені заповіт боронити Україну, свої розповіді і стрілецькі, повстанські та просвітянські пісні. Мати розказувала, що уже в 2 рочки я їй підспівував “Щоб сонечко “Просвіти” за чорні хмари не зайшло…”, коли вона шила і співала. Всі патріотичні заходи в селі тоді починалися з цієї пісні: В члени читальні вписуймося, браття, Щоб згуртувалось вже ціле село, Щоб нам у неволі сонечко “Просвіти” За чорні хмари не зайшло.
Під наші низькі селянські стріхи Берімо книжку, книжка нас навчить, Що ми колись мали, чого постраждали, Чому наш народ нині так терпить.
Книжка — це зброя, гей, зброю в руки! Браття і сестри, всі до боротьби! Най усміхнеться сонце, най не красить кровці, Що ми в неволі гинем як раби.
“Просвіта” кличе, як рідна мати, Всіх, хто хоче вчитися як жить. Гей же браття, сестри, час нам піднятись, Бо лиш “Просвіта” нас ущасливить. Із розповідей мого вітчима Михайла Федорчука (1890 р. н.) знаю, що засновниками “Просвіти” у селі Блищанка були Василь Черник (війт), з ініціативи якого 1875 року в селі збудували школу, Микола Колопенюк (учитель), Микола Федорчук, батько Михайла, кошовий отаман “Січі” з 1903 року. Василь Черник народився в селі Блищанка в заможній селянській родині, був грамотним, знав українську, польську і німецьку мови, був міцним ґаздою і добрим господарем, національно свідомим патріотом України, активним просвітя-
Хор “Просвіти”. Керівник Л. Гошовський нином, тому громада неодноразово обирала його війтом. Микола Колопенюк народився в селі Блищанка. Малолітнім залишився сиротою і опікуном його став родич В. Черник, який віддав Миколу навчатися до Заліщицької школи. Потім закінчив Коломийську семінарію, отримав диплом учителя народних шкіл за сприяння В. Черника, який був і референтом (наглядачем) школи, одержав посаду вчителя в с. Блищанка, а згодом і завідувача. Тут учителював 20 років і був справді народним учителем і великим патріотом. Крім шкільної програми навчав учнів щепити фруктові дерева і доглядати за тваринами, співати українських пісень, розказував їм історію України, був дорадником у товаристві “Січ”, керував “Просвітою”. Микола Федорчук народився в сусідньому селі Лисичники, одружившись з донькою В. Черника, проживав у Блищанці. Прадід п. Миколи, Федір, прийшов у село Лисичники із Запоріжжя після розгрому Катериною ІІ Запорізької Січі і прозвали його Федорчуком. У характері Миколи відчувалася буйна козацька вдача, твердість духу і сила волі. Ці риси успадкували і його діти Калина, Тетяна, Михайло, Тарас, Мирон та Василь. Усі були великими патріотами України. Сам Микола був здібним організатором, натхненником і беззмінним кошовим отаманом “Січі” в нашому селі. Після смерті дружини Калини оженився на молодиці з села Добровляни, що поряд із Заліщиками, куди і пере йшов на поселення. Був обраний кошовим отаманом у Добровлянах. На його могилі встановлено козацький хрест із написом: “Кошовому отаману “Січі” Миколі Федорчуку, спочившому у Бозі, вдячна громада села”. Як розповідав вітчим, у 1900-х роках у нашій “Просвіті” діяв чималий гурт селян. Збиралися у Кирила Друзика або Івана Борми, які мали великі хати, і проводили просвітянські заходи. Читали книжки, які видавала “Просвіта” у Львові, ставили вистави. Важливою справою “Просвіти” було будівництво школи. У центрі села громада взяла у ґазди Писанюка половину городу, надавши йому взамін земельну ділянку за селом. Школу будували
Товариство “Луг”. Керівник вправ І. Рибцуник (сидить на землі)
усім селом за зразком двокласних шкіл з житлом для вчителя, з гарним ґанком зі східцями, покрили білою бляхою. 1955 року добудували приміщення ще для одного класу. У кімнаті для вчителя розташували учительську, а в передпокої — піонерську кімнату. Ця будівля збереглася без змін і нині. В 1956—58 роках збудували нову двоповерхову восьмирічну школу. При “Просвіті” з самого початку діяло “Товариство українок”. Активістками його були Марина Чорнобрива, Ганна Шкрабик, Долька Рибцуник, Докія Проданик, Текля Воробець. Збирались вони при школі, навчали дівчаток різним жіночим ручним роботам. Просвітяни села відстоювали українську мову в шкільному навчанні у 1920-х роках, коли в Галичину повернулася польська влада. Полонізація українців почалася із впровадженням навчання польською мовою. Це призвело до великого невдоволення населення Галичини. Першим спротивом була відмова військовозобов’язаних чоловіків іти до реєстрації і на службу у польське військо, другим — не давати дітей до школи. У село прислали польський каральний загін. Врешті польський уряд змушений був прийняти український “Буквар” і запровадити навчання польською і українською мовами. Програма базувалася на 4-класному навчанні з дисциплін: польська, руська (українська) мови, рахункова (арифметика). На початку ХХ століття “Просвіта” відігравала значну роль у житті громади села. 1912 року “Просвіта” направила на навчання в Чехію сина Миколи Федорчука Михайла. Працюючи в господаря, Михайло відвідував агрономічні курси при Празькому університеті. Там його застала Перша світова війна. Він був мобілізований в австрійську армію і направлений у чині капрала на італійський фронт. Після розвалу австроугорської імперії повернувся в рідне село і очолював товариство “Рідна школа” при “Просвіті” до приходу “визволителів” 1939 року, а також вів гурток “Молодого хлібороба”. По всій Галичині на початку 1920-хі особливо 1930-х років “Просвіта” дуже активно діяла по всіх селах і містах. У нашому селі при “Просвіті” діяли великі гуртки: драматичний (керівник Кирило Стадник), хоровий (керівники Михайло Площанський і Леон Гошовський), товариство “Луг” (керівник Віктор Ільчук) і при ньому духовий оркестр (диригент
Омелян Белінський, учень Михайла Гайворонського, який до 1914 року керував духовим оркестром при “Січі” і хором при “Просвіті”). До речі, духові інструменти для оркестрантів придбала “Просвіта” і передала “Січі”. Діяло спортивне товариство “Сокіл” (керівник Микола Гошовський). Головною метою було залучення молоді до активної роботи в усіх громадських заходах, патріотичне виховання. На всіх зібраннях велася роз’яснювальна робота про місце і роль України у світі, як треба боротися за самостійність України. У “Просвіту” в 1930-х роках була залучена вся молодь. Активними просвітянами у Блищанці були: Омелян Белінський, Тетяна Омелянівна Белінська (моя перша вчителька), Тетяна Горин, Ганна Рибцуник-Бачинська, Іван Рибцуник, Олекса Липка, Марія Ткачик (моя мама), Ганна Піхлик, Марія Друзик, Яків Воробець, Василь Федорчук, Мирон Федорчук (сини вітчима Михайла), Онуфрій Сопівник, Панько Сопівник (батько), Матей Покляцький, Ілько Рибцуник (зав. бібліотекою) та інші. Дуже популярним був гурток під керівництвом Кирила Стадника. Уже в 1930-х роках його обрали головою “Просвіти”. Учасники гуртка грали у нашому селі і по сусідніх селах українські п’єси: “У неділю рано зілля копала” О. Кобилянської, “Дай серцю волю…” М. Кропивницького, “Назар Стодоля” Т. Шевченка, “Украдене щастя” І. Франка, “Мартин Боруля”, “Безталанна” та “Наймичка” Карпенка-Карого, п’єсу нашого односельця учителя Пилипа Гошовського “На широких степах України” та інші. Кожна вистава була подією в житті села. Дуже популярні були фестини (фестивалі), які проводила “Просвіта”. У Блищанці вони відбувалися на толоці. Толоку прикрашали національними прапорами. Виступали з промовами провідники, співали хори, свій і з сусідніх сіл, виступали зі спортивними вправами хлопці з товариства “Сокіл”. Такі фестини були підсумковими святами-звітами усіх товариств і гуртків при “Просвіті”. У ці роки в містах і селах Галичини масово будували читальні й народні доми “Просвіти”. “Просвіта”, організувавши кооперативи, уже мала власні кошти. Польська влада хоч і не сприяла українцям у їхньому культурно-громадському житті, але й не закривала товариства. Тому “Просвіта”, опираючись на власні кошти і пожертви громад, активно розбудовувалася.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
