Мова єдина · “14 років тому в столичній філармонії відбулося урочисте відкриття конкурсу з української мови”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
М Мииххааййллоо ССЛЛААББООШ ШППИИЦЦЬЬККИИЙЙ:: «Це державна справа…»
Слово Просвіти, №44 за 2013 рік
9 листопада цього року на Житомирщині розпочинається вже XIV Міжнарод! ний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Така вже склалася традиція: щороку, в День української писемності та мови, врочисте дійство початку ново! го мовного марафону відбувається в іншій області України. Попередні відкрива! лися на Черкащині, Волині, Львівщині, Кіровоградщині, Запоріжжі, Чернігівщині, в Криму, Буковині, Закарпатті, Дніпропетровщині, Миколаївщині, Рівненщині. Про вчора, сьогодні й завтра унікального конкурсу говоримо з головою його Координаційної ради, виконавчим директором Ліги українських меценатів Ми! хайлом Слабошпицьким.
— 14 років тому в столичній філармонії відбулося урочисте від$ криття конкурсу з української мо$ ви. Серед присутніх були ініціатор і меценат цього проекту Петро Яцик, Павло Загребельний, пред$ ставники національно-демокра$ тичних сил, а також — “коман$ да” партії влади на чолі з тодіш$ нім президентом України Леонідом Кучмою. Усі вітали переможців мовного турніру й пророкували йо$ му велике майбутнє. Це був справ$ ді небувалий успіх — уже перший мовний марафон ознаменували такими успіхами. Чим це зумовле$ но? Як усе починалося? — Спершу — про Петра Яцика. Він вирізнявся винятковою самостійністю мислення, оригінальністю підходів до розв’язання проблем. Можливо, саме завдяки цьому досяг таких високих успіхів у бізнесі (приїхавши до Канади 1949 року з сімома доларами у кишені, став мультимільйонером). Яцик після здобуття нашої незалежності бував часто в Україні, чув дискусії з приводу стану і статусу української мови. Володіючи даром слухати й бачити, він виробив свою програму боротьби за мову. Яцик вважав, що у нас на генетичному рівні — часто нами навіть не усвідомлено — живе відчуття соціальної непрестижності української мови. Упродовж століть українська не була мовою культурних салонів Російської імперії, нею не послуговувався ні імперський, ні радянський істеблішмент, вона, за мізерними винятками, не була мовою науки. А ще нам постійно вкладали у голову, що все найвидатніше в культурі, мистецтві, літературі відбувається у Москві, і навіть озвучене воно російською, то українська мимоволі відсувалася десь аж за маргінес, де набувала ролі такого собі резерваційно-декоративного наріччя. Усі, хто прагнув життєвого успіху, хто поривався до культури, відгетьковували рідну мову, яка не допомагала кар’єрному зростанню й видавала у її носієві вихідця з колоніальної провінції — тобто істоту другого сорту, бо вже сама національність “русский” була підставою для культурної чи політичної беатифікації. Цим і спричинена масова втеча від української мови, а почасти й від української національності, коли наші люди так охоче “виписува-
— Так, на початках конкурсу в пресі залунало: вчити рідну мову — патріотичний обов’язок юного покоління. Платити дітям за її знання — це святотатство. Яцик американізує втілення своєї ідеї іт. ін. Як на іншого, то він завагався, засумнівався б у доцільності саме такого сюжету винагородження конкурсантів, але Яцик належав до тих людей, які завжди наполягали на своєму. Якщо, звичайно, був упевнений у своїй правоті. У такому разі міг спокійно протистояти тисячам опонентів. Тому від усіх цих філіппік тільки жартівливо відмахувався. У нього була така логіка: ці гроші діти зароблять своїм інтелектом, своїми знаннями. У дітей буде особливе до них ставлення. Бо це не одержані від батьків кошти, не виграні в лотерею, а чесно здобуті знаннями. Він наголошував: це ще один аргумент на користь освіти загалом і вивчення державної мови зокрема. Характерно, що вже під час другого чи третього мовного турніру голосів Яцикових опонентів не стало чути. І так аж до сьогодні. Здається, всі остаточно погодилися: гроші в цій справі — і добре заохочення, і важливий стимул, і авторитетний еквівалент звання переможця чи призера престижного мовного турніру. — Звідки взялася саме така конкурсна система? — Яцик не зопалу задекларував свою ідею. Він любив дискутувати сам із собою, оглядати з усіх боків те, що спало на думку, апробовував його на тих людях, яких поважав. Тоді він обговорював доцільність такого заходу з екс-президентом Світового конгресу українців Юрієм Шимком, письменником із Торонто Степаном Горлачем, журналістом Леонідом Ліщиною і, звичайно ж, із президентом Ліги українських меценатів Володимиром Загорієм (що змінив на цьому посту Петра Яцика за Яциковим наполяганням).
Вони підтримали ідею Яцика. Тоді він доручив виконавчому директору своєї Фундації Маркові Стеху та мені розробити сценарій такого заходу, який мав би принципову установку саме на масовість учасників. До речі, ця модель конкурсу діє і сьогодні. Незмінними залишилися й розміри грошових нагород. Звичайно, сім тисяч гривень, які одержували ті десятий одинадцятикласники, які посіли перші місця вже на фінальному — національному — етапі змагань, і такі самі суми сьогодні — це вже не одне й те ж, оскільки агресивна інфляція дуже здешевила гроші, однак я не знаю вищих винагород в інших конкурсах, яких сьогодні немало в Україні. — До речі, про інші конкурси. У пресі широко писали про те, що Та$ бачник, опинившись у кріслі осві$ тянського міністра, взявся торпе$ дувати ваш конкурс, заснувавши альтернативний йому, нарікши його — не менше й не більше! — як конкурс ім. Шевченка… — Так, Дмитра Табачника не звинуватиш у симпатії до конкурсу імені Яцика, як, зрештою, і в будь-яких інших українських сентиментах. Горе-конкурс, якому він надав ім’я Шевченка — це щось спекулятивно-еклектичне, бо таму центрі не стоїть українська мова, українська ідея. У нього — своєрідна відрижка радянського інтернаціоналізму: там і мови національних меншин, і літератури, і поміж них — скромний український сегментик. Ніхто не заперечуватиме необхідності змагань із будь-якої мови чи літератури національних меншин — це треба робити за окремими сценаріями й окремими сюжетами, але не можна плутати грішне з праведним. До того ж, Табачник дезінформував громадськість, стверджуючи: ми відмовляємося від конкурсу імені Яцика, бо не маємо коштів для проведення двох аналогічних турнірів; із-поміж них вибираємо конкурс ім. Шевченка, який, порадившись сам із собою, Табачник запроваджує. Але, по-перше, це зовсім не аналогічні конкурси, ніякого дублювання тут немає. Подруге (і головне в цій історії!), конкурс ім. Яцика проводиться за кошти меценатів. Ніколи жодної “живої” копійки Міносвіти на нього не витрачало. Хотілося б вірити, що Табачника підвели його інформатори, що він несвідомо вводить громадськість в оману — все-таки міністру, хоч би яким він був, просто не личить вдаватися до таких прийомів. — Що допомогло відстояти конкурс імені Яцика, який так на$ полегливо “закопував” міністр Та$ бачник? — Конкурс імені Яцика оборонив передусім сам конкурс імені Яцика. Його брендовість. За всі роки свого існування він став популярним і престижним. Із цим унікальним патріотичним проектом, у якому беруть участь мільйони школярів і студентів — і-то не тільки в Україні, а й у понад двох із половиною десятках країн — просто нічого порівняти. Мені незручно вихваляти наш мовний турнір, однак наголошу, що це справді безпрецедентний захід, який несе у собі важливий україноцентричний потенціал. Дуже багато значила позиція патріотичної української громадськості, яка підняла голос на захист конкурсу імені Яцика. Під її тиском Табачник швидко почав мікшувати свою позицію: взагалі-то, мовляв, я й не проти цього проекту, хай собі його меценати проводять. Хоча сам добре розуміє: без відповідного розпорядження згори керівники управлінь освіти на місцях з усіх сил саботуватимуть конкурс імені Яцика, бо боятимуться, щоб міністр не звинуватив їх у самоуправстві та самодіяльності (а за це можна й місцем поплатитися!). Група відомих письменників і науковців апелювала до Президента, щоб не дати конкурс імені Яцика Табачникові на розправу. І тільки втручання президентської адміністрації в цю ситуацію змусило освітянського міністра подати команду на місця: ми не заперечуємо проти проведення конкурсу імені Яцика. — Якусь допомогу Міністерс$ тво вам у цій справі надає? — Раніше справді надавало велику допомогу. Скажімо, міністр Кремень кілька разів особисто виїздив в області на відкриття заходу в День української писемності та мови. Він же сформував спеціальну Координаційну раду конкурсу, ввівши до неї одного зі своїх заступників, групу відповідальних працівників Міністерства, й додав до них фахівців із Інституту інноваційних технологій і змісту освіти. А ще що важливо: персонально контролював і роботу Координаційної ради, і весь конкурс. Не маю жодних підстав для звинувачень у неувазі до конкурсу і таких
Голова журі, директор Інституту української мови Павло Гриценко
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
