Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гостя “СП” · “Вважаю, що мої два з половиною тижні перебування в Україні були достатньо плідними та насиченими”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Анна БАГРЯНА: “Бо Київ не пахне війною. Київ пахне собою”

Слово Просвіти, №44 за 2023 рік

Г. Д.: – Щоразу, коли в Україну з Болгарії приїжджає письменниця, перекладачка Анна Багряна, складається враження, що культурне життя в столиці активізується. Пре² зентації, прем’єри, зустрічі, круглі столи, конференції, вистави, фестивалі – ви пла² нуєте заходи заздалегідь чи приєднуєтеся згодом? А. Б.: – Деякі заходи були заплановані заздалегідь, але майже всі мої творчі зустрічі з читачами організовувалися спонтанно – вже після того, як я приїхала до Києва. Зна² йомі вчителі й бібліотекарі бачили мої київські світлини у фейсбуці, писали мені в особисті повідомлення, запрошували. Я намагалася ні² кому з них не відмовляти, бо кожна така зустріч для мене є важливою. Г. Д.: – Через півроку з ча² су вашого минулого приїзду яке загальне відчуття від ат² мосфери, в якій живе Київ? Що одразу впадає у вічі? А. Б.: – Востаннє я була в Ки² єві у квітні цього року. Зараз жит² тя в столиці здається спокійні² шим, менше тривог і напружен² ня. Вже відкрили деякі з пам’ят² ників, які ще пів року тому були захищені мішками з піском. І ні² бито побільшало людей у центрі міста. Не знаю, добре це чи пога² но, адже розслаблятися однозначно ще зарано. В Україні три² ває війна. І ми не маємо права про це забувати. Навіть у захище² ному ППО Києві. Із приємних змін – на вулицях і в громадських місцях значно побільшало укра² їнської мови, особливо серед мо² лоді – учнів і студентів. Приємно і те, що Київ зараз живе активним культурно-мистецьким життям. Г. Д.: – У числі значущих подій – конференція “Сучасна україн² ська література у світовому кон² тексті”, організована Національ² ним музеєм літератури України. Чому сьогодні важливо розглядати нашу літературу в контексті євро² пейської і світової? Ви мали ви² ступ, про що йшлося? А. Б.: – На цю конференцію мене запросили заздалегідь, я розповідала про переклади і видання сучасної української літератури в Болгарії, але після виступів своїх колег зробила акцент на ще кількох питаннях, пов’язаних із популяризацією нашої літератури за кордоном. Зокрема, про необхідність перекладати іншими мовами класику – насамперед, ті твори українських авторів, які були заборонені в радянські часи, також про проблему отримання авторських прав від спадкоємців письменників і перекладачів, про державне фінансування перекладних проєктів, про важливість правильного відбору текстів сучасних авторів для перекладу, про потребу у перекладах творів на історичні і воєнну теми тощо. Адже література – це теж наша зброя в цій війні. І, враховуючи те, що у всьому циві- У “Клубі цікавих зустрічей” Миколи Рудакова лізованому світі зараз зростає інтерес до української культури, зокрема – до літератури, маємо застосовувати цю зброю із розумом, щоб не нашкодити самим собі. Г. Д.: – Анно, ви помітили, що в Україні сьогодні найголовніша тема кіно, літератури, театру – війна? Як ставитеся до цієї тенден² ції, бо ж є різні думки, чи порушу² вати цю тему тепер, чи вже згодом, після Перемоги? А. Б.: – Так, я це дуже добре помітила. Адже встигла побувати на кількох фільмах і виставах про війну, а також прочитати кілька нових книжок сучасних українських письменників на тему війни і навіть взяти участь у презентації однієї з них. На жаль, війна – це наша сумна дійсність, і вона не може не відображатися у творчості сучасних митців. Але дуже важливо, як саме писати про війну. Можливо, правильно буде, коли кожен автор, який береться за цю тему, писатиме, виходячи винятково з власного досвіду і досвіду близьких йому людей. Наприклад, той, хто був на передовій, – про бойові дії і побут воїнів, хто перебував в окупації – про окупацію, хто втратив рідних або дім – про власні переживання з цього приводу, хто допомагав біженцям – про долі цих людей і т. д. Але однозначно твори про війну повинні бути, більше того – їх потрібно перекладати різними мовами світу. Головне, щоб це були справді якісні зразки літератури, а не патетична графоманія, якої, на жаль, зараз теж вистачає. Г. Д.: – На ще одну знакову подію звернула увагу – проєкт Арт²фест “Неназвана війна”, який організував НЦТМ імені Леся Курбаса, важлива складова якого – анто² логія “Неназвана війна”. Ви в числі авторів анто² логії. Чи плануєте стави² ти свою п’єсу (з антоло² гії) найближчим часом? А. Б.: – Справа драматургів – писати п’єси, а ставити їх – це вже справа режисерів. Я завжди відкрита до співпраці з режисерами і театрами. Наскільки мені відомо, один український театр вже зацікавився моєю п’єсою “Принц і жінка”, яка увійшла до антології “Неназвана війна”. Це монодрама про долю пересічної української жінки, котра змушена проводжати свого чоловіка на війну. Але насправді цей твір я написала ще в 2017 році, тобто шість років тому. Тоді війна вже тривала, але чомусь ніхто не хотів про неї говорити, а тим паче – ставити такі п’єси. Зараз, коли війна торкнулася майже кожної української родини, ця тема стала актуальною. Г. Д.: – “Otvetka@” – моно² вистава Неди Нежданої – вже йде в Центрі Леся Курбаса, і ви побу² вали на прем’єрі. Що можете ска² зати про цю роботу? Мені здаєть² ся, що Анастасія Лесів з театру “Чайка” зіграла роль блискуче. А. Б.: – Так, юна акторка чудово впоралася зі своєю роллю і зіграла її справді блискуче. Г. Д.: – Помітила, що ви з по² вагою (чи пієтетом) ставитеся до зустрічей з читачами у бібліотеках, які сьогодні, можливо, й всупереч обставинам, стають центрами лі² тературних заходів, куди люди приходять не лише за книжкою. Що дають письменниці такі зустрі² чі? А. Б.: – Мене ці зустрічі завжди заряджають енергією. Коли я бачу, що мої книжки потрібні читачам і що своєю творчістю я можу до певної міри впливати на свідомість і мислення українців, мене це окрилює, надихає, додає мені стимулу не зупинятися на досягнутому. Особливо – коли зустрічаюся з дітьми і підлітками, вони завжди безпосередні у спілкуванні, а часом можуть і підкинути мені якісь цікаві ідеї для нових творів. Г. Д.: – У вас міцна творча дружба з Театром української тра² диції “Дзеркало” під керівництвом Володимира Петранюка. У репер² туарі театру – ваша п’єса “Соро² чинська сорока”, яка стала улюб² леною для тисяч маленьких гляда² чів. Що в планах вашого співробіт² ництва з “Дзеркалом”? А. Б.: – Поки що конкретних планів немає, але, сподіваюся, з часом будуть постановки й інших моїх драматичних творів. Театр “Дзеркало” я люблю, бо там – мої однодумці, а з Володимиром Петранюком ми дружимо ще з 2005 року, він робить дуже багато для підняття національної свідомості українців. Г. Д.: – Анно, знаю, ще одну подію ви очікували – видання ва² шого нового роману. Про що книж² ка і коли її вихід у світ? А. Б.: – Чесно кажучи, я планувала свою відпустку і поїздку в Україну спеціально під вихід нового роману “Годинник Аріадни”. За попередньою інформацією, він мав вийти друком у тернопільському видавництві “Богдан” ще до мого приїзду, але чомусь так і не вийшов – навіть до мого від’їзду. Дуже прикро, але намагаюся заспокоїти себе думкою, що, певно, так мало бути. На жаль, не завжди наші плани залежать від нас. Сподіваюся, книжка незабаром все-таки вийде. Це мій черговий роман-фентезі для підлітків, який отримав відзнаку на конкурсі “Коронація слова-2022”. Писала я його ще за кілька років до повномасштабного вторгнення. Роман “Годинник Аріадни” – про Київ і паралельну до Києва реальність, про будівництво таємного тунелю під Дніпром, про Місто із двома берегами і про дивний міст над річкою, про силу мистецтва і силу кохання… На цей роман мене надихали мої химерні сновидіння, тому він дещо інший, ніж “Вітрова гора”, але, сподіваюся, теж буде цікавий моїм читачам. Г. Д.: – Ми торкнулися куль² турних подій письменниці Анни Багряної в Києві, а що в найближ² чих літературних планах в Болга² рії, світі? Чи не згасає сьогодні ін² терес до України? А. Б.: – У Софії в мене не таке активне життя, як тут. Там я живу більш монотонно – робота-дім-побут, на вихідні або вечорами часом проводжу якісь екскурсії чи зустрічі для членів свого арт-клубу, на творчість при цьому майже не залишається часу. З літературних планів у Болгарії – ближчим часом має вийти моя повість для дітей “Читотинь” у перекладі болгарською мовою. А загалом моє літературне життя поза межами України не дуже активне. Можливо, саме тому я так “відриваюся” (в кращому розумінні цього слова), коли приїжджаю додому, в рідний Київ. Г. Д.: – Підсумовуючи насиче² ний багатьма подіями ваш приїзд в Україну, який післясмак залиша² ють цих два осінніх тижні? А. Б.: – Попри те, що не все сталося, як гадалося і як планувалося, вважаю, що мої два з половиною тижні перебування в Україні були достатньо плідними та насиченими. Я задоволена своєю поїздкою та всіма зустрічами, які встигла провести. За цей час двічі побувала в кіно і подивилася два нові українські фільми: художній – “Довбуш” і документальний – “Терикони”, також була на трьох українських виставах у різних театрах Києва, на двох концертах, один із яких – концерт у Фастові лідера гурту “Тінь сонця” і мого давнього приятеля, а нині – ще й захисника України Сергія Василюка. Провела рівно десять творчих зустрічей із читачами різного віку – по школах і бібліотеках. Одна з таких зустрічей відбулася ів моєму рідному селищі Борова на Фастівщині. Побувала на кількох презентаціях своїх колег- Під час міжнародної конференції “Сучасна українська література у світовому контексті” На мультимедійній презентації драматургічної антології “Неназвана війна” в Центрі Леся Курбаса

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин