Про-читання · “Мудрість передвічна” – своєрідна антологія українського афоризму”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Афоризми давніх українських мислителів ХI – початку ХIХ століть
Слово Просвіти, №44 за 2024 рік
Анна СТОЛЯРОВА, просвітянка, м. Харків
Суть у тому, щоб не нас ловили, а щоб ловцями стали ми! Валерій Шевчук
Афоризм – слово грецьке, це поняття, що містить глибоку думку, багатовікову народну мудрість. Розвинувся цей жанр ще в античні часи. Перші зразки є у Гіппократа (460–377 до н. е.) – знаменитого лікаря стародавньої Греції, витонченого спостерігача і філософа. В античні часи афоризми збирав і Арістотель (384–322 дон. е.) – один із величних вчених і мислителів стародавньої епохи. У драматичній поемі Лесі Українки “Кассандра” головна героїня “пише Сівілінську книгу на довгому пергаменті”. У переносному смислі “сівіліні книги” – пророцтво. Сівіли в древній Греції напівлегендарні пророчиці, які висловлювали своє пророцтво у вигляді афоризмів. Змістом своїм афоризми залежать від епохи, що їх породила. Вони є гумористичні, історичні, побутові, саркастичні, про жінок і подружжя, повчальні, філософські, політичні, суспільні тощо. У найнесприятливіші часи свого розвитку і буття українці мудрості своєї не втрачали і як могли залишили її для нащадків, так само засвоюючи афористику античну, пов’язуючи свою мудрість із загальнолюдською. Афоризми були створені окремо або вживані в книжках. Саме про таку книгу “Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХI – поч. ХIХ століть” далі піде мова. Її створив сучасний український класик, поет, прозаїк, історик, перекладач, культуролог, літературознавець, автор майже 200 книг і 500 наукових розвідок Валерій Олександрович Шевчук. Про його життя довідуємось з автобіографічної оповіді-есе “На березі часу”. Це спогади про навчання в Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка, про атмосферу буття студентів 60-х років ХХ століття, що є голосом епохи, коли в українському громадському житті зародився рух шістдесятників, який дав потужний поштовх розвитку української суспільної думки на багато років наперед. Саме в ці роки (1968) письменник починає працювати над романом-триптихом “Три листки за вікном”, який удостоєний двох найпрестижніших премій – Шевченківської та премії Фундації Антоновичів. У цьому романі є вже багато притч і афоризмів. Герой твору веде діалог з Арістотелем, ставлячи йому запитання, що таке добродійність. Філософ відповідає афоризмом – “наше щастя в діяльності, що збігається з добро-дійсністю”. І Демокріт йому пояснює: “Не осуджуй нічого, чого сьогодні не розумієш. І щастя твоє буде в тому, що не осудять тебе”. В цьому романі головний герой мріє написати для світу драму чи в’язанку притч, урочисто назвавши її “Мудрість передвічна”, оце і буде мудрість, яка не тільки зголосить його думки іншим людям, але й по-своєму очистить його. Книга Валерія Шевчука “Мудрість передвічна” дає змогу читачам формувати модерне співжиття зі світом. Накопичене духовно-інтелектуальне буття українського народу дає можливість очистити свою душу й думки. I. Афоризм взято з твору Георгія Тичинського-Рутенця “Елегіякіон”: “О, жалюгідна людино! Ти зла собі стільки накоїв! Гірших покар сам Плутон вигадать, певно б, не міг”. Г. Тичинський-Рутенець (живу I пол. ХVI ст.) – поет, професор поетики і риторики у Краківській академії. За поясненням змісту афоризму треба звернутися до грецької міфології та історії. У творі йдеться про Зоїла (IV–III ст. до н. е.), грецького поета, філософа і критика. Він був дуже заздрісний, уїдливим і причепливим критиком. Своєю поведінкою сам собі робив багато неприємностей. Плутон – володар підземного світу і царства мертвих. Потрапляючи в підземний світ, душі померлих постають перед судилищем. Судді (Мінос, Еак, Радамант) призначені богами вирішувати, яку кару присуджувати душам. Покарання буває різним, залежно від того, який гріх вони спокутують. Наприклад, Сізіф, будівничий і цар Коринфа, який розголосив плани богів, вимушений був вічно піднімати на гору важкий камінь, який, досягнувши верху, знову падав вниз, і роботу треба було повторювати. Данаїди ллють воду в бездонну діжку. Данай – син єгипетського царя Бела, його 50 дочок були насильно одружені за синів брата Даная, за вказівкою батька дочки Даная (Данаїди) в шлюбну ніч вбили своїх чоловіків, після смерті за свій злочин були покарані наповнювати водою бездонну діжку. Тож в афоризмі йдеться про можливо суворе покарання Зоїлу за його недобру поведінку. II. Афоризм із поеми “Скарбниця дорогого каміння” Івана Орновського: Вірша лагідна скромність і лють ворогують, Марс незгідно із Фебом живуть і працюють. Іван Орновський (1651–1705) – родом із Поділля, поет. Перша його поетична книга “Небесний Меркурій” (1686 р.). Автор добре знав грецьку міфологію, в кожному рядку поезій є від одної до трьох грецьких назв або імен. У книзі, з якої взято афоризм, йдеться про те, що самого автора сон заносить на Гелікон (оселю муз). Першою він зустрічає Калліопу, музу співу та епічної поезії, котра “Про бої фарсалійські не хоче читати, / І скривавлену зброю троян уславляти”. Вона ласкавою мовою вітає пришельця – українського поета і каже йому: “Хай рука твоя завжди до праці тяжіє – / Цнота з праці на славу надію леліє”. Тобто Муза велить поетові співати про свій край. В афоризмі діючі особи Марс і Феб (Аполлон). Марс – бог війни, Аполлон – бог музики, кожен робить свою працю, хоч вони і не згідні у своїх поглядах. Аполлон вважає, що “треба належно шанувати золотий час – прекрасні години життя” і не витрачати його на сварки. III. Афоризм зі збірки “Дзеркало від писання божественного” Антонія Стаховського: Безпечно той у йменні своєму вікує, кого учена Кліо на лоні пестує. Антоній Стаховський (р. н. невідомий – 1740) – поет, після навчання в Києво-Могилянській академії прийняв чернецтво. Кліо – муза історії та героїчної пісні, від її уваги залежить місце людини в історії. Зміст афоризму такий – хто хоче залишити своє ім’я в історії, той повинен заявить себе “предобрим правлінням”. Тоді хтось напише про тебе героїчну пісню – “Що може бути у світі хвалебніше в часі, / як бути значним у ритмах розумних в Парнасі?”. IV. Афоризм із поетики “Сад поетичний” Митрофана Довгалевського: “Вакх і гроші, всяк це знає, вдачу мудрих теж міняють”. Митрофан Довгалевський (роки життя – перша половина ХVIII ст.) – викладав у Києво- Могилянській академії курс поетики, написавши для нього “Сад поетичний, вирощений для збирання квітів та плодів віршованого та прозового слова”. Цей твір – символічний зразок письма, коли зміст творився на обігруванні понять, закодованих у наборі готових і відомих кожній тодішній освіченій людині умовно-алегоричних образів з античної міфології. У “Поетиці” автор складає навіть словник імен античних богів, уживаних поетами. У творі майже всі античні поети, філософи, теологи вважалися богами. Автор приводить один приклад, як Александр Македонський цінив поезію – він з дорогоцінної здобичі Дарія призначив дуже дорогу шкатулку із золотом та гемами для зберігання Гомерівських поем. Призначення поезії М. Довгалевський виводить за Арістотелем – “це користь і виправлення звичаїв”, точніше поезія має “повчати, хвилювати і розважати”. Вакх – грецький бог рослинності, виноробства. Містерії, присвячені Вакху, переходили в несамовиті оргії, вивільняя людину від звичних обов’язків і заборон. Зміст цього афоризму пояснює ще один афоризм в цій поетиці – “скрізь у світі влада Вакха, він панує всюди”. В поетиці є настанова – “коли багато будеш пити, не закінчиться добром; яка ж це у вас пошана до Вакха? Честь віддаєте тоді, як на землі лежите”. V. Афоризм із твору “Плутархова книжечка про спокій душі” Григорія Сковороди: “То навіть добре, що Діоген був приречений на заслання, там він узявся до філософії”. Григорій Савич Сковорода (3.12.1722 – 9.11.1794) – видатний український філософ, письменник-просвітитель. Він вважав афоризми поетичним втіленням народної мудрості. Свої вислови, думки і спостереження часто висловлював в творах в жанрі афоризмів. Діоген (400–325 до н. е.) – грецький філософ, який, нехтуючи вигодами життя, за легендою, жив у діжці, удень ходив із ліхтарем, шукаючи справжню людину. Г. Сковороду приваблював етичний ідеал Діогена, його зневага до матеріально – плотських потреб. Він застерігав свого учня про літературний доробок Олега Кришталя, зокрема, про його романи “До співу пташок. Приватна подорож до себе” та “Гомункулус”. На зустріч завітали знані науковці-літературознавці, аспіранти та колеги-нейрофізіологи. Своїми думками-рефлексіями з присутніми поділилися Дмитро Дроздовський, Руслан Ткачук,
Михайла Ковалинського, щоб той обережно вибирав собі друзів – “Істинно добра людина трапляється рідше від білої ворони. Щоб знайти таку людину, тобі потрібно буде багато ліхтарів Діогена”. У цьому ж творі Г. Сковорода, цитуючи Діогена, висловлює другові своє філософське поняття доброї людини – “Добрій людині кожен день – свято”. Ми не знаємо, чи правдива та легенда, але філософом Діоген був знаменитим. VI. Афоризм із курсу “Арістотелівська філософія” Михайла Козачинського: Не дивно, якщо ми відійдемо від вчення, коли воно малонадійне. Михайло Козачинський (1699–1755) – філософ, поет, драматург, просвітитель. Народився в м. Ямполі на Поділлі, професор Київської академії. Одна із самих відомих праць “Філософія Арістотеля за розумуванням перипатетиків”. Перипатетики (від грецького – проходжуватися) послідовники вчення Арістотеля, отримали цю назву тому, що він любив проходжуватися зі своїми учнями під час філософських бесід. Арістотель був дуже популярний в Київській академії. Всі знали його визначення, що риторика – “це здатність бачити або вигадувати те, що в кожній речі й питанні правдоподібне”. У системі Арістотелевого роздуму і створився наведений афоризм. Ми назвали лише кілька прізвищ авторів, з творів яких наведені афоризми. У книзі “Мудрість передвічна” 142 українські діячі культури – як добре відомі (Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Котляревський), так і мало відомі або зовсім незнайомі, і 3048 афоризмів. Усі ці книжкові афоризми – реальні пам’ятки здатності українського народу мислити, що є свідченням його цивілізованості. Ці божественні стародавні афоризми складені нашими предками на рівні європейському і засвідчують їхнє світове значення. Книга Валерія Шевчука “Мудрість передвічна” – своєрідна антологія українського афоризму, яка дає змогу відтворити образ української мудрості з використанням античної міфології.
Аріф Джаміль огли Гулієв та інші учасники зібрання. Олег Кришталь радо відповів на всі запитання присутніх. Ця розмова допомогла кожному краще осягнути себе, зазирнути до глибин свого “Я”, здійснити “приватну подорож до себе”.
За інформацією Національного музею літератури України
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
