Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Письменники і час · “Поезія оприявлює смисли сущого, проникає углиб, знаходить відповіді на сутнісні запитання”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Що додає сил далі йти

Слово Просвіти, №44 за 2025 рік

Ігор ЗОЦ Світлина автора Так сталося, що зустріч із шістдесятницею, публіцисткою і громадською діячкою Маргаритою Довгань кілька разів переносилася, але в ці дні відбулася, та ще й у ширшому колі, ніж планувалося раніше. На гостини до пані Маргарити завітали її давні подруги Марія Стус і Мирослава Пінковська. – Ви ж із Марією Семенівною земляки, так? – перепитала господарка. Я відповів ствердно і, звісно, перенісся в ті часи, коли жили в Донецьку: – У жовтні 2013 року я був на вашій вулиці Чуваській з дорученням супроводжувати Дмитра Стуса до Горлівки. Нас познайомив Олег Федоров, коли створював музей Стуса в Горлівці на початку 2000-х. Щоразу, як Дмитро приїздив у Донецьк, зустрічалися і спілкувалися. Востаннє до окупації це було дванадцять років тому. Музею в Горлівці вже не було – місцева влада не продовжила оренду скромного приміщення громадського музею, і частину експонатів вдалося прилаштувати в обласній бібліотеці імені Крупської в Донецьку. Але то вже була експозиція, а не музей, хоча обласна влада вважала його таким. Тому Олег Федоров зі своїм зятем і керівником заводу “Еластомір” Грайром Хачатряном домовилися про відкриття кімнати-музею на цьому підприємстві. Кількома роками раніше на прилеглій території висадили кілька десятків дерев і позначили те місце пам’ятним знаком як сквер імені Стуса. Пригадується, тоді на околиці Горлівки було велелюдно й сонячно, до акції долучилися, зокрема, учні та вчителі школи, де починав працювати Василь Стус. Була і Людмила Замойська, яка разом зі Стусом потрапила до однієї школи після інституту. Вона згадала, що на одному з подвір’їв досі росте дерево, яке посадив учитель і майбутній Герой України. Не знаю, як присутнім, а мені запам’яталися слова Дмитра Стуса під час заходу: “Світ не став кращим чи гіршим, він став іншим”. За пів року після події в Горлівці, навесні 2014-го, наш український світ зазнав підступного удару від рашистів, і ми втратили Горлівку та інші місця, пов’язані з поетом у Донецькій області. Але збереглася пам’ять... Запрошуючи на вечір пам’яті свого батька до 40 роковин од дня його загибелі, Дмитро Васильович сказав, що буде говорити про музей у Горлівці і споминати його фундатора Олега Федорова – такі сталося. Приємно було бачити в залі і Марію Стус... А тепер завдяки Маргариті Довгань познайомилися, згадали донецький період поетового життя. Щоб візуалізувати ці спогади, я захопив із собою газету “Донеччина” (№29, 17.04.2007), яку тоді редагував, із добіркою сонетів Миколи Колісника “Стусове коло”, присвяченою побратимам поета. Запитав у Марії Семенівни, хто із цього товариства, на її думку, був найближчим до Стуса. – Звичайно, це Василь Захарченко, кум, із ним Дмитра хрестили, дуже дружив мій брат із Віктором Дідківським та Іваном Принцевським, Анатолієм Лазоренком, Олегом Орачем, Миколою Колісником. Усі вийшли з одного педагогічного інституту, крім Дідківського, який мав інженерну освіту, кандидат технічних наук. Ще Колісник пише про Юрія Доценка, він з іншого покоління, алея його пам’ятаю, зустрічалися, коли ще була жива мама Їлина... – розповідає сестра Василя Семеновича, яка минулої зими відзначила своє 90-річчя. А про життя Стуса за київським часом розповіла пані Маргарита. Може, й випадково, але ж у кожній рандомності є своя закономірність: нашу розмову перервав телефонний дзвінок зі США від пана Богдана, блогера чи науковця, який раніше просив Маргариту відповісти на кілька запитань. Майже всі про Стуса. Дещо з найважливішого зафіксував: “У поезії Стуса кожен рядок

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин