Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подія · “Освітньо+культурні заклади формують читацьку культуру, то й відповідальність відчувають найбільшу”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

“Читаємо Україну: шлях до себе через літературу”

Слово Просвіти, №44 за 2025 рік

Іванна ЩЕРБИНА, заслужений працівник культури України, членкиня Президії ВГО Українська бібліотечна асоціація, директорка Централізованої бібліотечної системи Солом’янського району м. Києва Тетяна ЯРОВИЦИНА, поетеса, членкиня ВГО Українська бібліотечна асоціація, головна бібліотекарка Центральної районної бібліотеки імені Григорія Сковороди Централізованої бібліотечної системи Солом’янського району м. Києва Нещодавно у Львові відбувався XV Львівський міжнародний бібліотечний форум – щорічна важлива подія для фахівців галузі, націлена на нові горизонти розвитку та поглиблення професійних навичок. Участь у форумі взяли члени та партнери ВГО Українська бібліотечна асоціація: бібліотекарі з різних регіонів України і запрошені гості – науковці, педагоги, письменники, ви- Літературознавиця Тетяна Белімова давці, журналісти. Програма була насичена значущими фаховими подіями. Одним із чільних напрямів цього року стала реалізація культурно-мистецького проєкту “Читаємо Україну: шлях до себе через літературу”, у межах якого відбулися авторські зустрічі, лекції та дискусії, присвячені темі деколонізації української літератури та бібліотечної справи. І про це ми сьогодні хотіли б поговорити з вами. “Що ми залишимо наступним поколінням?” – це запитання дедалі частіше звучить у стінах українських бібліотек. В умовах війни, коли національна ідентичність стала мішенню, бібліотекарі, освітяни та культурні діячі беруть на себе місію очищення книжкових фондів від імперських нашарувань і формування безпечного, націєтворчого простору для читача. Адже саме освітньо-культурні заклади формують читацьку культуру, то й відповідальність відчувають найбільшу. Деколонізація фондів публічних бібліотек – масштабне завдання, метою якого є формування нових підходів в українській освіті та культурі, ґрунтовне переосмислення минулого і чесна розмова з читачем (і з самими собою): чому певні твори більше не є частиною літературного канону; як розпізнати ідеологічні пастки в літературі; чому важливо знати якнайбільше про авторів та історії написання творів. На жаль, ми не можемо знати все, але ми можемо спробувати дізнатися більше. А дізнавшись, поділитися з іншими. Знання про нас самих необхідні, вони транслюють світові, хто ми є: яскрава самобутня нація чи чиясь бліда копія? Деколонізація – це не кампанія, не данина моді, а тривалий копіткий процес, що вимагає терпіння, знань, співпраці. Підхід до літератури з усвідомленням історичної травми нації внаслідок її тривалого гноблення імперською і тоталітарною системою дозволяє нам побачити себе не як уламок імперії, а як повноцінну культуру із власним голосом. Ми є, ми живі. Ми усвідомлюємо наше минуле та безперечно гідні кращого майбутнього. Занурення в цей процес може спершу здатися травматичним, проте з усвідомленням усіх причин і ризиків приходить розуміння, що для бібліотекарів – це шанс оновити фонди. Для читачів – набути навичок критичного читання, аналізу текстів не лише за формою, а й за тим, які цінності вони транслюють. Для освітян – переосмислити зміст і процес навчання. Для суспільства – зцілити пам’ять. І кожен крок у цьому напрямку – це крок до вільної, свідомої України. А щоб не було так боляче нашій свідомості при виході із “зони комфорту”, можна ставитися до цього як до переїзду на нову квартиру, куди застаріле вже брати зась. Багато царин суспільних знань нині потребують деколонізації. Колоніальний вплив не обмежується одним періодом чи регіоном, він охоплює різні історичні етапи, країни й терени, залишаючи глибокі сліди в суспільному мисленні, залежно від важкості, тривалості травми та менталітетних особливостей населення. Згодні? То що ж робити? Тема складна, і навіть ті фахівці, що усвідомлюють її важливість, часто не знають, з чого почати. Відправна точка – сьогодення, її підказало саме життя. А шлях долає той, хто наважується зробити перший крок. Саме тому організатори Львівського форуму залучили спікерів-мотиваторів, які допоможуть прокласти шлях. Особливе враження на багатьох справили виступи письменниці, літературознавиці, викладачки, доцента Навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Тетяни Белімової. У своїй лекції “Крізь літературу до свободи від колоніального мислення” вона доступно й виважено пояснила суть і наслідки колоніального впливу в літературі, окреслила риси антиколоніального письма та висвітлила си- Учасники дискусії лу української націєтворчої літератури на прикладі сучасних історичних бестселерів. Під час дискусії “Переписані сторінки” основну увагу було приділено літературі соцреалізму та складним питанням, із нею пов’язаним: чи варто виключати з літературного канону твори, просякнуті тоталітарною ідеологією, чи все ж залишати їх у відкритому доступі? А якщо зберігати — то як попередити читача про небезпечні наративи або про сліди історичної травми в обраних ними текстах? Спілкування з науковицею спонукало присутніх глибше замислитися над підходами до оцінювання таких творів. Під час круглого столу “Бібліотека як форпост: деколонізація через простір і книгу” розгорнулася змістовна фахова дискусія за участю провідних представників бібліотечної сфери: завідувачки науково-методичного відділу Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого Світлани Кравченко, директора Львівської муніципальної бібліотеки Василя Кметя, директорки Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука Тетяни Пилипець, голови секції публічних бібліотек УБА Вікторії Задорожної, представників наукових і публічних бібліотек України, головної редакторки журналу “Жінка” Тамари Маркелової, письменників – популяризаторів історії і сучасної української літератури Олега Криштопи і Мар’яни Савки (щойно завершилися їхні авторські панелі, присвячені збереженню національної пам’яті через літературу та комунікативну пам’ять, вони активно включилися в дискусію). Модерували події фахівці з багаторічним новаторським досвідом – Тетяна Пилипець, директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука, та Іванна Щербина, членкиня Президії ВГО Українська бібліотечна асоціація, директорка Централізованої бібліотечної системи Солом’янського району м. Києва. Під час дискусії було презентовано дослідження “Книжки та автори. Путівник-конструктор з деколонізації”, яке представила головна бібліотекарка Центральної районної бібліотеки імені Григорія Сковороди Тетяна Яровицина. Цей проєкт, створений у межах мистецького конкурсу державної установи “Український інститут книги”, є своєрідною інтелектуальною картою – візуаль- Модераторки дискусій Іванна Щербина і Тетяна Пилипець ним путівником, що допомагає системно оцінювати постаті та книжкові видання в українському деколонізаційному контексті. Доповідь викликала активне зацікавлення бібліотечної спільноти, адже запит на якісну, вільну від ідеологічних нашарувань літературу давно сформований, а бібліотекарі потребують чітких орієнтирів для роботи з фондами. Візуальний путівник містить набір практичних інструментів, що допомагають бібліотекарям працювати впевненіше: визначати колоніальні ознаки в текстах, виявляти ідеологічні ризики та формувати спільне бачення фонду вільної бібліотеки. Адже вкрай важливо не просто вилучати чи залишати видання, а й розуміти: чому саме ми це робимо, які з них — небезпечні й підлягають забороні відповідно до Кримінального кодексу України та деколонізаційних законів (2015–2023 рр.), які морально застарілі або суперечливі. У Путівнику запропоновано низку фільтрів: ознаки колоніальної поведінки (шовінізм, імперськість, знецінення української культури), ознаки націєтворчої поведінки (підтримка української мови, культури, ідентичності), рівень ідеологічного тиску (чи просуває твір тоталітарні або імперські наративи), а також художню цінність поза ідеологією – естетичну, історичну чи інтелектуальну. Оцінюючи постать чи літературний твір, варто враховувати широкий контекст: добу, в якій сформувалася особистість автора, соціокультурне та історико-географічне тло, мовне середовище, походження, освіту, біографічні факти, публічну позицію, вплив на сучасників, а також репресії як показник спротиву системі. Не менш важливими є мова твору, його ідеологічне навантаження, художня цінність і наявність у шкільній програмі. Сукупність цих маркерів та низка наведених історичних фактів дозволяє глибше зрозуміти, які чому виникала колоніальна література. Наведені критерії є не догмами, а інструментами пізнання та аналізу тексту (або життєпису постаті). Вони допомагають уникнути спрощених оцінок і зберегти об’єктивність, не вдатися до крайнощів і зберегти баланс між очищенням і збереженням культурної спадщини. Адже видання може бути водночас цінним з мистецького погляду і небезпечним за змістом – і це вже привід для фахової, зваженої розмови: що далі? У спробі заперечити або скасувати частину історії існує досить високий ризик “вихлюпнути дитя із купелем”. Перервана тяглість історичних процесів, як і непослідовний вихід із травми, – небезпечна. У місцях різкої зміни цінностей пролягають глибокі тріщини, позбавляючи націю єдності. Отже, цей процес – не про заборони, а про усвідомлений аналіз і відповідальність. Книга є ключем до пізнання правдивої історії, розшифрування культурних кодів і осмислення майбутнього. Тож саме час кожному з нас запитати себе: де перебуваємо сьогодні в системі координат: “Україна – Росія / занепад – розвиток” і який напрям має наш рух? Що ми зберігаємо в культурній пам’яті? Які книжки наповнюють суспільний простір? Чи помічаємо в собі та своїх співгромадянах стигми колонізованого мислення? Що ми робимо або не робимо, щоб їх позбутися? Які наслідки має наша діяльність або бездіяльність? Які наративи транслюють книжки на полицях публічних і шкільних бібліотек? Чи не є вони інструментами колоніального впливу? Чи здатні ми розрізняти небезпечні послання в текстах? Чи місце “шкідливій” і “корисній” літературі на одній полиці? Чи мусять контроверсійні книжки бути під рукою читачів публічних бібліотек? Можливо, їхнє законне місце – на полицях бібліотек наукових? І, зрештою, яку книжку ми вкладемо в руки юному читачеві (нашим дітям і онукам): чи стане вона для них точкою опори, а чи підважуватиме основи їхнього світу? Ці питання не мають простих відповідей. Однак реалізована потреба їхнього обговорення – ознака зрілості суспільства. Бібліотеки – це простори довіри, які вже сьогодні виконують роль відкритих майданчиків для важливих суспільних розмов і фахових дискусій. А щоденна бібліотечна робота з фондами — це не лише вилучення застарілих видань. Це – глибоке дослідження, валідація проблеми, формування критеріїв оцінки, робота з читачем. І головне – це шлях від точки “К” (колонії) до “У” (України), який бібліотекарі проходять разом із усім українським суспільством. Насамперед критично важливі питання інформаційної гігієни та безпеки, турботи про нащадків і спільного оновлення культурного простору. Адже в часи стрімких технологічних змін молодь не читатиме більшості текстів, які були значущими для попередніх поколінь. Вона природно шукає нові сенси, нові голоси, нову мову – і ми маємо бути готові їх запропонувати. Болюче сьогодення породжує потужний пласт новітньої літератури, яка говорить мовою теперішнього і формує уявлення про майбутнє. Тож оновлення фондів – це не лише вилучення застарілого, а й наповнення живим, актуальним, якісним: українською, світовою, перекладною літературою, що відповідає духові часу. І саме в цьому – наша синергія: бібліотекарів, освітян, видавців, письменників, читачів. Ми не просто очищаємо – ми творимо нову читацьку екосистему.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин