16 Культура без провінції · “Хоча земне щастя виявилося недосяжним, але серце здобуло безсмертя”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
“Русалонька” – вічна історія кохання
Слово Просвіти, №44 за 2025 рік
Найменших театралів столиці восени очікувало чимало приємних сюрпризів. Зокрема, Миколаївський академічний художній драматичний театр привіз до столиці свою виставу “Русалонька”.
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото з відкритих джерел
Вистава “Русалонька” є спільним проєктом України та Данії. Її створено за підтримки Danish Cultural Institute. Показ відбувся на основній сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки. “Русалонька” – вічна історія кохання, що пливе крізь століття. Уперше з’явилася на світ у ХІХ столітті в Данії з-під пера великого Ганса Крістіана Андерсена. Ця казка розповідає не лише про русалку, яка покохала принца, а й про внутрішню жертву, силу почуття, здатного змінити саму природу буття. Русалонька – не просто героїня дитячих снів. Це символ самовідданості та надії. І хоча земне щастя виявилося недосяжним, її серце здобуло безсмертя. Вона стала світлим духом, що знову й знову повертається до нас – щоразу, коли ми віримо в любов понад усе. – Я звернувся до офісу Посольства Данії в Миколаєві, що розташований навпроти нашого театру, – згадує директор – художній керівник Миколаївського художнього академічного драматичного театру, заслужений діяч мистецтв України Артем Свистун. – Запропонував зробити проєкт за допомогою Данії. Ми одразу вирішили, що це буде “Русалонька”. Вони нас підтримали, забезпечили постановку фінансово. Дуже вдячний за участь у проєкті головному режисерові нашого театру, заслуженому діячеві мистецтв України Євгену Курману. Особливо приємно, що під час прем’єри був телеміст із музеєм Андерсена в Копенгагені. Діти з Миколаєва та Херсона, крім сильної вистави, мали можливість побачити, як живе Данія. Нещодавно за ініціативи Посольства Данії в Україні виникла ідея обмінних гастролей. Наш театр приїхав із гастролями до Києва, а в листопаді Національний театр імені Лесі Українки завітає до Миколаєва теж з казками Андерсена. Думаю, що “Русалонька” буде довго жити. Майже щомісяця показуємо її в Миколаєві. Моніторимо, як цю виставу сприймають діти. Нам дуже сподобався київський глядач. Дітям цікаво, вони розуміють, про що вистава. Сподіваюсь, що багато з них, коли прийдуть додому, прочитають цю казку. Ми звернули увагу, як діти реагують на афішу: вони знають, хто такий Андерсен. Дякуємо, що вже втретє нас гостинно приймає адміністрація Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки. Першу свою виставу ми показали на сцені під дахом, другу – на новій сцені, а тепер на основній сцені театру.
– Специфіка роботи над дитячими виставами відрізняється від роботи над виставами для дорослих, – зазначив режисер-постановник вистави, заслужений діяч мистецтв України Євген Курман. – Дітей не обдуриш, треба вміти утримувати їхню увагу. А ще в дитячих виставах є непростий момент – вони повинні подобатися як дітям, так і їхнім мамам та бабусям. Якщо літня жінка, яка привела дітей, каже, що це хороша вистава, – отже, постановка має шанси на успіх (усміхається). Я досить часто ставлю дитячі вистави і вважаю, що це важливо. Діти повинні вірити в щось справжнє. Адже настане день, коли вони залишаться сам на сам з цим життям, і тоді, крім їхньої віри і внутрішньої сили, у них нічого не буде. Щодо “Русалоньки” у мене особлива концепція. У кожному театрі, де я працюю на постійній основі, доводжу художньому керівництву, що в репертуарі має бути цей матеріал. І ми в цьому сходимося. Це мій сюжет, він мені зрозумілий. Це історія про перетворювальну силу кохання. Через кохання чудовисько стає людиною, а потім – янголом. Перша прем’єра поставленої мною “Русалоньки” відбулася 25 років тому в Київському Молодому театрі. Головну роль у ній виконувала Римма Зюбіна. Дуже вдячний пані Риммі, що вона завітала подивитися наші гастролі. Потім я поставив цю виставу у Кропивницькому. А коли почав служити у Миколаївському художньому театрі, “Русалонька” так само знайшла собі дорогу до сцени. У новій виставі інші виконавці, інший художник. Матеріал щоразу втілюється неповторно. Це диктують актори, їхня психофізика. Радію за Інну Добренко (Русалонька). У неї не так багато головних ролей. Це актриса, яка повинна розвиватися, бути героїнею в нашому театрі. Андрій Балдук (Принц) – молодий герой, у нас великі очікування щодо нього. Театр не для того, щоб розважати глядача, а щоб люди повірили. Якщо ти бачиш цих двох молодих людей, віриш в їхні стосунки і починаєш співпереживати – отже, місія виконана. Наша художниця-постановниця Олена Рисукова – дуже талановита людина. Вона розуміє сценографічний і дизайнерський простір сцени, використовує сучасні технології, має багатий
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
