“Лише за один день поліг майже весь цвіт української нації початку ХХ століття” · 5 Пам’ять · с. 5сторінка оригіналу ↗
Україна пам’ятає
Слово Просвіти, №45 за 2019 рік
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
У 1930-х роках ХХ століття органи
НКВС розстріляли у лісах російської Карелії понад 9 500 осіб 58 національностей, серед них понад 300 українців. Урочище Сандармох навіки стало страшним символом Великого терору. Цей кам’яний хрест — нагадування живим про розстріляних в урочищі жертв. Тут знайшли останній притулок Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний та багато інших синів та доньок України. Сумуємо і пам’ятаємо…
П’ятий президент України
Петро Порошенко
У ці дні Україна поминає чергові трагічні роковини початку розстрілів української культурної, наукової та політичної еліти в карельському урочищі Сандармох — тих, кого називають “розстріляним Відродженням”. Менше ніж за тиждень органи Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) знищили 10 тисяч людей. Ці масові розстріли приурочили до 20-річчя так званої “Жовтневої революції”. Тіла розстріляних скидали у ями. Загалом на цій території в 10 кв. км виявили понад дві сотні таких ям. У документах радянських спецслужб ця місцевість зазначена як “обычное место расстрелов”. Найбільше розстрілів випало на перші дні листопада. 3 листопада було розстріляно 134 особи, всі, як зазначалося у “розстрільних списках” — “українські буржуазні націоналісти”… Таким чином, лише за один день поліг майже весь цвіт української нації початку ХХ століття. Кожен із загиблих був не тільки визначним фахівцем у своїй царині, а й видатною особистістю, постаттю “ренесансних” масштабів. Серед них — фундатор нового українського театру Лесь Курбас; один із найталановитіших українських прозаїків Валер’ян Підмогильний; Микола Куліш — драматург, громадський і освітянський діяч, газетяр, редактор; Микола Зеров — лідер “неокласиків”, надзвичайно тонкий науковець, поет, перекладач західноєвропейської та античної літератури; Матвій Яворський — історик, політичний діяч,
академік ВУАН; Володимир Чехівський — український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ; українські політичні діячі періоду незалежної Української республіки, орієнтовані на незалежність України, такі як члени петлюрівського уряду А. В. Крушельницький (з сім’єю), А. Барбар, офіцери Української Галицької Армії та багато інших. Усі були молоді, переважно 36—50-літні. Їхні обірвані життя — не лише на кривавих руках садиста капітана Матвєєва, безпосереднього виконавця розстрілів, а й на совісті тодішнього керівництва СРСР і Сталіна, адже саме він був одним із головних ініціаторів знищення України — України думаючої, творчої, сильної. Йому потрібна була слабка безвільна республіка з переламаним хребтом — немічний паралітик, цілком і повністю залежний від волі і примх “хазяїна”, адже саме за таких умов і може існувати тоталітаризм.
Перші репресії почалися ще у 20-х роках, але апогею, небаченого і нечуваного розмаху сягнули саме в 30-х роках. Україна підрадянська була майже знищена — ні еліти, ні селянства. Залишилися купка заляканої інтелігенції, котра напружено дослухалася до кожного нічного шурхоту, тримаючи на випадок арешту торбинку з сухарями, та покірне селянство, загнане Голодомором у колгоспи. Звісно, всі розстріляні були згодом реабілітовані, проте їхню відсутність, “вирваність” (спочатку фізичне знищення, а потім багаторіч
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
