Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура “Смакуймо ж часу перелітну мить”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Слово і пісня До 60-річчя Олеся Дяка

Слово Просвіти, №45 за 2019 рік

Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів пийте із келиха щастя щоб і краплина не впала Олесь Дяк, “Політ водоспаду” Життя, щастя, слово, пісня, як “мальва цілунку / розквітла” (Олесь Дяк, “Політ водоспаду”). Як довго праця і пісня снуються в парі щодення життя? Очевидно, споконвіку, бо ще в зачині було Слово, створене Отцем небесним. Не випадково 3000 років тому Екклезіяст записав, що людина народжена для праці і щоб радіти ділами своїми. Радість людина передає піснею — і це про Олеся Дяка: “в серці знову / затьохкала пташка — / розбудила до слова мене” (с. 121) — слово, що іде в парі з піснею. “Натхнення жити” є тим мірилом життя, яке Отець наш небесний заклав в людському серці: “Усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця... (Екклезіяста 3:11). Не розуміє... Тоді приходить час зупинитися і подумати про зроблене, пригадати миті житття, які зберігаються в нашій пам’яті. Писання і є ностальгією, жагою повернення до своїх витоків, близьких, рідних… Ми немовби вивіряємо своє “Я”, життя, осмислюємо дорогу, якою подумки повертаємося до батьківського дому, тягнемося до батьківських рук, їхньої підтримки й “додому в’ється / спогадів стежина (с. 123). Вже сивочолими розуміємо, яке то щастя, коли хтось думає про нас, молиться за нас і поєднаний з нашим серцем невидимою духовною ниткою життя: так часто у дитинство поринаю — коли ще тато гладив по щоці (с. 121). ансамбль “Лтава” (м. Полтава), керівник Наталя Іванова, народний хор “Горлиця” (м. Кропивницький), керівник Наталя Медведєва, народна капела бандуристів “Джерела” (м. Мелітополь), керівник Кривошей Зінаїда Іванівна, народний ансамбль “Оксамит” (м. Запоріжжя,), керівник Лариса Купчинська. Наступного дня в ПК “Український Дім” розпочалась конкурсна програма. Журі було нелегко, але, попри симпатії і переваги, воно дуже професійно підійшло до справи. Тож після закінчення змагання й визначення переможців хорові й вокальні колективи та їхні керівники, які ще не охололи від спілкування з маріупольською публікою, попрямували в міський сад, аби ще раз виступити з вільною програмою перед шанувальниками української народної пісні, поспілкуватися з городянами. І знову зі сцени лунали пісні... Це тривало впродовж трьох годин, але, хоч як прикро, складалось враження, що учасники фестивалю таким чином знайомляться один з одним, оскільки глядачів було небагато. Більшість — молодь і дорослі — ходили алеями міського саду, не звертаючи особливої уваги на те, що відбувалось на сцені. Що це — брак мистецького смаку чи елементарна байдужість? Хоч би що це було, воно має турбувати керівництво області, Маріуполя й працівників департаменту культурно-громадського розвит- Син зберігає в пам’яті святий образ мами, матері-землі: “картоплю мама / в полі обгортає / навколо неї / світиться / земля” (с. 121). Родина, діти — теплом зігріте серце проростає любов’ю: “сини мої / мов квіти на городі — / пробудяться уранці / і цвітуть” (с. 121) — вони ж бо продовжувачі роду, які доглядатимуть його коріння. Олесь Дяк відчуває глибинну сутність слова, живе словом. Його поезія живе в єдності слова і думки, працює на виховання читача. Він живе в світі природи, радіє від спілкування з нею, тож його слово здатне викликати в читача звукові і зорові уявлення переживань, допомагає наблизитися уявою до речей, яких не зауважуємо, не осмислюємо: “життя ніщо / і тиша ця — одвічна / повз цвинтар я / в задумі / прошкував” (с. 122), бо ж “ідуть дощі / холодні й легковажні — / похмурих днів / звисають / рукави” (с. 124) і “останній день зими / згорів як свічка — / і сонцю радий / іза снігом жаль” (с. 125). Уява малює картину тиші вічного, світу щодення, миті проминального — “згорів як свічка”... З роси та води Вам, дорогий поете. Хай життя “хитається”, як “дві гілки смерекові” здоров’ям і натхненням жити, творити поезію добра, любові, щоб слово “лягло промінням сонця... / засяяло / аж видно / звідусіль” і плодоносило правдою на нелегкій ниві життя українськості: “Смакуймо ж часу перелітну мить, / Хай не порожньою од нас летить” (Андрій Содо" мора, “Carpe diem” — лови день [лат.]). Тож надпиймо з “келиха щастя” й вина, бо “Де, мій хлопче, вино — / там таки й правда” (Алкей). Правда життя і щастя мислячої людини... Будьмо! ку. Адже тільки через свідоме і правдиве сприйняття історії і культури свого народу можливе духовне відродження нації. За традицією, в ПК “Український Дім” у рамках святкової програми за участю студентів ПДТУ (організатор — директор студклубу Г. В. Ареф’єва) і членів народного клубу народної вишивки “Рушничок” (керівник — О. П. Фесенко) розпочалась демонстрація народних строїв (театр народного вбрання), а також виставка робіт юних художників Маріуполя і прилеглих районів Мангуша і Сартани, присвяченних українській народній пісні (керівник — Т. В. Войцешек). Гала-концерт відбувся за участю переможців та заслужених артистів України Віктора Кавуна і Тетяни Шершової. Подарунки, відзнаки, нагороди — все було у фінальній частині Фестивалю. Безумовно, фестиваль, як кожне мистецьке дійство, не може відбутися без учасників і глядачів. І тут слід визнати, що без підтримки керівництва обласної та місцевої влади, а також без спонсорів-меценатів проводити такий захід надто складно, а то й неможливо. І важливо, щоб усі зрозуміли: відродження держави починається з нашого усвідомлення, хто ми є. Що ми, українці, — єдина нація. Сподіваємось, наступного року розуміння важливості такого заходу буде більшим у всіх, а допомога — вчасною і суттєвою.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин