Культура “Смакуймо ж часу перелітну мить”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
На березі Азовському
Слово Просвіти, №45 за 2019 рік
Анатолій БУТЕНКО, голова оргкомітету фестивалю “Українська пісня єднає нас”
У Маріуполі було сонячно й по-літньому тепло. Від Палацу культури “Український Дім”, повільно рухаючись проспектом Металургів, їхала автоколона. Святково прикрашені автобуси прямували до пам’ятника Т. Г. Шевченкові. У них їхали учасники V Всеукраїнського фестивалю-конкурсу “Українська пісня єднає нас” з різних регіонів України: Полтавської, Сумської, Чернігівської, Львівської, Херсонської, Чернівецької, Одеської, Запорізької, Черкаської, Кіровоградської та Донецької областей. Після покладання квітів до пам’ятника Т. Г. Шевченку вишикувались хорові колективи, учасники яких вдягнуті в яскраве національне вбрання, вишите дивовижними різнобарвними візерунками, бісером — у променях яскравого сонця вони здавалися живим квітником. Дійство розпочалося державним Гімном України у музичному виконанні духового оркестру Головного управління поліції Донецької області, його багатоголосо підхопили учасники пісенного форуму. Задовго до цієї події оргкомітет фестивалю направив керівництву обласної й міської ради Маріуполя, а також управлінню освіти, вищих навчальних закладів, керівництву військових частин запрошення взяти участь у проведенні патріотичного заходу і тим підтвердити: “Ми українці сходу і заходу — єдина родина!”. З Господньою молитвою за Україну й усіх присутніх звернувся архієпископ Донецький і Маріупольський Сергій, разом з ним молились священики, їх підтримували учасники церковного хору церкви ім. Петра Могили. Після молитви відразу, за традицією, у виконанні трьохсот учасників фестивалю над площею пролунав музичний твір — “Молитва за Україну” (відомий як духовний гімн України під назвою “Боже великий, єдиний, нам Україну храни”), написаний ще 1885 року Миколою Лисенком на слова Олександра Кониського. Диригент зведеного хору — заслужений діяч культури, завідувач хорового відділення Маріупольського коледжу мистецтв Лариса Голубятнікова, головну партію гімну виконував зведенний хор “Лоретто” Маріупольського коледжу мистецтв. Легкий вітерець гойдав вимпели і прапори областей і районів, які тримали учасники фестивалю. За оголошеннями ведучих розпочалась пісенна естефета. Пісня за піснею над площею лунали музичні візитівки. Немов пісенний вінок спліталось дивовижне мереживо зі спогадів про історію українського народу та його традиції. А традиції в українців красиві, шляхетні. Наш народ має багату культуру — величезний скарб, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу загалом. Як і рідна мова, народні пісні й звичаї об’єднують людей в один народ. Коли ж скінчилась пісенна естафета, слухачами якої була група курсантів Донецького юридичного інституту МВС України, школярі школи № 16, місцеві люди літнього віку, частина хорових і вокальних колективів вирушила на відпочинок до пансіонату Маріупольського порту — на берег Азовського моря, в Мелекіно, а інша — з концертною програмою поїхали в ПДТУ і МДУ. Актові зали обох університетів були заповнені вщерть і слухачі з великою вдячністю аплодували виконавцям за їхні чудові виступи. Це добре відомі не тільки в Україні, ай далеко за її межами народний
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
