“Тепер вже ні у кого розпитати, тато помер останнім зі своїх братів і сестер”. · 9 Родовід · с. 9сторінка оригіналу ↗
Лисавета
Слово Просвіти, №45 за 2020 рік
Єлизавета Мартинівна і Григорій Олексійович Філенки, мої бабуся і дідусь,
Вона старою заміж вийшла. В двадцять шість. Батьки вже й не сподівалися, а тут трапився Грицько Филенко, по вуличному ГузничкО. І нижчий за Лисавету, і годами наче менший, а взяв.
Весілля було скромне, придане також. Бо звідки ті статки після громадянської?! Жити стали водній хаті зі свекрами. Грицькова мачуха шипіла, вергала рогачами чавуни у печі, а тоді не втрималася: посеред зими виперла Лисаветину скриню з приданим посеред двору, кинула ще поверх кожуха з периною: “Йдіть з Богом!”.
Молодята не здивувалися, перебралися на квартиру до бабусі і почали зводити власну хату, на другому боці яру, подалі від баби Мелашки.
Грицько умів працювати.
Мовчав і копав фундамент, мовчав і тесав крокви, мовчав і ставив вікна. Лисавета також була нез говірких, кришила картоплю на борщ, як гукали сусідів на толоку стелю накладати, місила глину з кінським кізяком, піднімала чарку на застіллі, зверталася до чоловіка поважно на Ви.
Приїде, було, старша сестра
Параска у гості, то так зі своїм чоловіком голубиться, і сидять разом, і танцюють, і співають. А вони з Грицьком... Співали, не без того. Тоді за столом усі співали. Може коли і до танцю вийшли, але без тої пристрасті, як у інших, без веселощів через край, без гарячих поглядів, доторків.
І то не тільки на людях, вдома те саме. Пріснуватим Грицько вдався.
А дітки родилися один за другим. Четверо синочків і дві зі своїм найменшим сином Анатолієм, 50-ті роки донечки. Яке не трудне було врем’я, голодовка півсела забрала, а Лисавета усіх зберегла. Десь картопельки закопали з Грицьком, десь макушину приховали, а то кума, спасибі їй, виручала: хлопці побіжать до хрещеної у гості, вона і дасть зерна жменьку, чи висівок, чи тої ж макухи. От і є з чим суп зварити. Сядуть кругом столу, Грицько обдивиться усіх, черпне ложкою з миски гарячого варива і діти застукотять своїми, спішать наввипередки, то батько ложкою трісь! притихнуть. На тому вареві і протягли зиму. А напровесні діти курчатами кругом хати, на вигоні, у балці паслися, першу травичку вщент під’їли. Худі ходили, як держаки, одні животи видувалися, що барабани.
Друга війна далася їм з
Грицьком важче, бо діток купа, окупація, евакуація. Скільки вже Лисавета місцевому поліцаєві не годила, скільки яєшнею не годувала, скільки чверток не наливала, а за третім разом прийшла-таки і доччина черга, відправили Маню до Німеччини. Чоловік з тої пори ще мовчазніший став, роботою рятувався. Не було такого дня, щоб байдикував.
Його батько перед колективізацію здався, продав та пропив у шинку всю землю, а Гриша не такий! Он який садок під горою посадив! Більше сотні яблунь та груш. На коромислі тисячі відер води з балки приніс, заливав у ямки, угноював, такі деревцята піднялися! Вже родити почали, як вийшов указ: обкласти податком плодові дерева. Грицько вирубав сад. Своїми руками спиляв кожне деревце, нікого не просив.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
