Мова єдина · “Закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” повністю відповідає Конституції України і не потребує перегляду”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
«Закликаємо Конституційний суд України проявити високу громадянську свідомість і державницьку позицію»
Слово Просвіти, №45 за 2020 рік
Заява Секретаріату Національної спілки письменників України Як відомо, Конституційний суд Украї$ ни на своєму засіданні 3 листопада планує розглянути закон “Про забезпечення фун$ кціонування української мови як держав$ ної”, ухвалений 25 квітня 2019 року голо$ сами 278 народних депутатів Верховної Ра$ ди попереднього скликання, і який на за$ конодавчому рівні закріпив державний статус української мови. Цього дня судді Конституційного суду збираються розглянути подання щодо конституційності цього закону, яке надій$ шло до КСУ 21 червня 2019 року і підписа$ не 51 народним депутатом — у переважній більшості представниками фракції проро$ сійського “Опозиційного блоку”, біль$ шість з яких нині у фракції ОПЗЖ, а також кількома позафракційними депутатами. Нардепи, які звернулись до КСУ із кон$ ституційним поданням, вказали, що закон про мову нібито не відповідає Конституції і не врегульовує порядок застосування мов національних меншин, а деякі законодавчі положення “фактично означатимуть дис$ кримінацію російськомовних громадян”. У травні 2020 року голова Верховної Ради Дмитро Разумков заявив, що закон про мову необхідно переглянути. 7 липня 2020 року Велика палата Кон$ ституційного Суду розпочала розгляд спра$ ви про конституційність закону про мову.
Секретаріат Національної спілки пись$ менників України переконаний, що закон “Про забезпечення функціонування укра$ їнської мови як державної” повністю від$ повідає Конституції України і не потребує перегляду. Секретаріат Національної спілки пись$ менників України вважає, що спроби реві$ зії Закону про мову — це один зі складни$ ків ворожого плану демонтажу України як незалежної держави, перетворення її в ко$ лонію Росії, провокування суспільного неспокою, загроза свідомого нищення усіх тих завоювань, які здобула Україна в тяж$ ких випробуваннях ціною тисяч життів на$ ших захисників у війні з Росією. Нас знову хочуть розділити на Захід і Схід. Нас хочуть переконати, що чинне мовне законодавство порушує чиїсь права і свободи. У нас наразі немає проблем з мовним законодавством. У нас немає утисків національних меншин за мовною ознакою. Натомість у нас є величезна кіль$ кість нагальних проблем у державі, які не$ обхідно негайно вирішувати. І перегляд мовного закону аж ніяк не належить до та$ ких першочергових дій з боку держави. Утвердження української мови як дер$ жавної є одним із хребтів незалежності, са$ мостійності і сили України, збереження на світовій арені свого індивідуального наці$ онального обличчя. Обмеження формату української мови як державної, що перед$
їнофобність світогляду значної частини українців: “Где русский язык — там и рус$ ская земля!!!” — ось її мета! Виходячи з цього, Росія давно перетворила російську мову на головний інструмент підриву та вбивства України всередині України, через витіснення нею мови української в побуті. Як це відбувається зараз? Насамперед через естетику мови. В самій естетиці зву$ чання, випромінюванні почуттів, тобто вираженні змісту засобами слова, росій$ ська та українська мови дуже різні. Якщо коротко, то українська мова — це мова ду$ ші, серця, а російська – напоказ, для хизу$ вання. Коли українці виростають у нас$ крізь зросійщеному середовищі великих міст, то їм, щоб правдиво оцінити красу і значення української мови, доводиться долати в собі звичку до естетики росій$ ської мови. Отже, це боротьба з собою. А тому більшість залишається інертною й українською мовою практично не корис$ тується. Цей стан до того ж старанно під$ живлюється олігархічними ЗМІ та росій$ ською “попсою”. Звідси висновки: 1. Російськомовні є споживачами тіль$ ки російських газет, журналів, літератури, театру, кіно, музики й пісень; 2. Більшість російськомовних не під$ тримують розвиток української культури; 3. Частина цієї більшості через вихо$ вання в сім’ях та російськомовну освіту за$ ражена українофобією, тобто комплексом неповноцінності щодо всього українсько$ го, страхом перед ним; 4. Російськомовні є системними спо$ живачами російськомовної інформації не$ залежно від джерела походження. В той час як практично все, що йде зараз із Росії, є або явно, або замасковано підривним по своїй суті щодо України. Тож велика шкода від російськомовності українців є очевидною: ми маємо не тільки консервацію зросійще$ ності – постійне гальмо нашого національного відродження, зокрема великі збитки у розвит$ ку української націо$ нальної культури, але й постійний антиукраїн$ ський вплив Росії, що паразитує на росій$ ськомовності, формую$ чи і наснажуючи 5$ту колону в Україні, гото$ ву до руйнування нашої держави. А нам це пот$ рібно? Адже саме через такі обставини наші ро$ сійськомовні і взагалі бачає її обов’язкове для всіх громадян знання й використання у всіх сферах гро$ мадського спілкування на всій території держави, створення передумов для ігнору$ вання, необов’язковості української мови, повернення до узаконеної нової русифіка$ ції в освіті, вихованні, медійному просто$ рі, державному управлінні — означає пря$ мий шлях до знищення державної неза$ лежності України. Письменники України наполягають на тому, що активні пропагандисти різномас$ того сепаратизму або ті, хто злісно запере$ чують українську державність чи глум$ ляться над українською мовою, повинні нести кримінальну відповідальність. Письменники України застерігають, що у сьогоднішній непростій політичній та соціально-економічній ситуації загра$ вання влади з мовним питанням може не лише розбурхати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, а ще й посилити ін$ формаційні позиції нашого зовнішнього ворога – країни-агресора. Секретаріат Національної спілки пись$ менників України закликає Конституцій$ ний суд України проявити високу грома$ дянську свідомість і державницьку пози$ цію, діяти у відповідності з чинним законо$ давством і ухвалити рішення виходячи з на$ ціональних інтересів української держави.
Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ більшість українців мають суперечливий, еклектичний світогляд замість цілісного моноліту: раз своя держава, то й усе має бути своїм – і мова, і культура, і віра! Та$ ким керуються всі класичні держави Євро$ пи. Отже, повторюємо: кожен українець, кому дорога Україна, а не Малоросія, Но$ воросія, мусить згадати свій, як правило, україномовний рід: чи батьків, а чи дідів або ж прадідів. Згадати, що ганебно зріка$ тися мови, отже й культури свого роду і зробити рішучий крок – покинути звичку до окупаційної мови і перейти на україн$ ську – свою справжню рідну мову!!! Бо російською до російського понево$ лення України, ніколи не говорив україн$ ський народ. Спільною з Москвою мовою була лише церковнослов’янська книжна мова (македонський діалект староболгар$ ської) – як, скажімо, латинська мова для західноєвропейських народів. І то тимча$ сово. Але вся російська гібридна пропа$ ганда ґрунтується саме на цьому! Російська мова (а правильно “москов$ ська”) була сформована у Московії з ХVII ст. на базі церковнослов’янської староук$ раїнської книжної мови, фіно-угорської, татарської та інших європейських мов. В Україні після “полтавської поразки” і далі протягом XVIII$XIX$XX століть ро$ сійська мова насаджувалась з винятковою жорстокістю засобами позбавлення робо$ ти, покарання різками, засланнями, тюр$ мами та розстрілами, оскільки спротив був великим. Таким чином, щоб українці сьогодні пишаючись заявляли: “Мой родной язык русский!” Росії знадобилось, крім сумно$ відомих Валуєвського та Емського цирку$ лярів понад 500 таємних указів про заборо$ ну української мови (“не было и нет”) та три століття мовно-культурного й політич$ ного терору. Але сталося диво! Наша прекрасна, мила, неймовірно багата, вічно жива й мо$ лода українська мова пройшла через це пекло нищення й вижила, бо величезна духовна сила й привабливість таїться в ній, а тому кожен українець , хто має чисту ду$ шу і світлий розум захоплюється нею на все життя та стає мужньо на її оборону! А тому ні шкодувати, ні чіплятися за окупаційну чужу мову не тільки не варто, але й ганебно для українця. Залиште її для природніх росіян, бо у нас – народ і слово, і у них — народ і сло$ во, як писав Тарас Шевченко, у кожного своє у своїй країні. Тож повертаймося, українці, у кого жи$ ва совість до свого українського слова, до рідного споконвічного лона — лише так ми врятуємо себе і Україну!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
