Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Ми повинні пам’ятати про героїчну боротьбу своїх предків, щоб стати гідними нашої світлої традиції”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Надія на день завтрашній

Слово Просвіти, №45 за 2022 рік

Це слово, як сповідь, належить юному серцю ма* ловідомого повстанського поета, журналіста Васи* ля Андрійчука, прочитавши яке, зможемо глибше пізнати правду визвольних змагань ОУН, УПА, осяг* нути не тільки долю повстанську, боротьбу, заради якої тисячі, як і нині, йшли на смерть, але й борг, до* нині нескуплений, перед людьми, для яких земля рід* на, народ і Україна були і сьогодні є понад усе. Василь Андрійчук (“Максим”) народився 1919 р. у селі Шишківці Борщівського повіту на Терно* пільщині. Кадровий підпільник!революціонер, по* літреферент Борщівського районного проводу ОУН. Героїчно загинув у бою з російськими карате* лями 3 листопада 1947 року. Василь Андрійчук був обдарованою особистістю. Міг би стати таланови* тим поетом, публіцистом. Це засвідчує вцілілий зшиток поезій та полум’яний повстанський виступ напередодні Свят!Вечора. Його поезії – про рево* люційну добу, у якій історичною рушійною силою були Організація Українських Націоналістів, Укра* їнська Повстанська Армія, Збройне підпілля ОУН та народ, котрий підтримував своїх героїв. Трагіч* ними для українців Василь визнавав ситуацію, у якій з приходом до краю московитів звичними ста* вандал, який приніс нам море сліз, знущання, рабство і руїну. Іще про одне – її вогонь. Щоб ми були непохитні, як скеля, об яку б’ють грізні морські прибої. Усе переможемо, бо наша справа свя! та, бо ми непереборні. На стороні нашої волі зривалися завжди гор! ді чоти українських повстанців – орлів, які сміливо кидалися на кожного окупанта, що зазіхав на нашу волю. Врешті!решт цьогорічний Свят!Вечір повинен стати не ли! ше символом реальної боротьби за Українську Самостійну Собор! ну Державу, але і підсумком на! ших перемог, добутих дорогою ціною найкращих синів. Багато сьогодні їх уже немає між нами. Вони були нам такі близькі, такі рідні, невідступні. Здавалося, ми не переживемо їхні втрати. А до! ля особливо не щадила нам уда! рів в цьому році. Вона немов ка! зала: “Воля дорога! Коли добу! деш Українську Самостійну Со! борну Державу, скажи нащадкам, щоб берегли її від хижих ворогів, як дорогий скарб, бо за неї батьки ваші давали життя і гекатомби крові”. Так, багато дорогих облич наших друзів немає сьогодні між нами. А ці лиця були тверді, бо! йові, деколи усміхнені. Ми їх і за! раз бачимо, духом відчуваємо крізь сльози і сміх… Та не час ридати над ними, коли Україна горить у вогні по! жеж, і кати шматують її тіло. Ге! роям Слава і шана живим, твер! дий, бойовий шлях яких поведе українську націю до волі, до оста! точної перемоги. І ніщо не зіб’є нас з обраної дороги, бо вона правильна, свята, ніхто не вирве нам нашого прапора, бо він непе! реможний. На ньому золотими буквами світять сонячним про! менем слова: “За єдину Само! стійну Соборну Українську Дер! жаву!”, “За волю України!”, “За волю всіх поневолених Москвою народів!”, “Свобода народам і людині!”, “Смерть світовим ка! там – загарбникам!”. Увірмо свято в ці золоті слова правди, бо за них конали по тюр! мах наші найкращі сини та друзі, бо за них розпиналися велетні нашого руху – Шевченко, Пет! люра, Коновалець. За них жив! цем кидали у вогонь московські варвари наших немовлят. Та не тільки тому. Вірмо в ці слова правди, бо вони єдино святі, єди! но правильні, вони гарант нашої перемоги. Бо ж не світову імпе! рію, не тюрму народів, не насил! ля і жах ми обрали на престол на! ли терор, репресії, провокації, масова мобілізація до червоної армії та хаос. У віршах хоробрий мес* ник закликав борців стати гідними послідовника* ми героїв Великого Чину і вести смертельний бій з московською ордою. Він вірив, що, незважаючи на втрати серед населення, зраду, провокації, у краї залишилася молодь, вірна заповідям батьків, гото* ва до смертельного двобою з окупантами. Така ж відверта, щира, сповнена любові до сво! го народу, землі рідної і проза Василя Андрійчука, зокрема, “Слово на Свят*Вечір”, надзвичайно акту! альне для нашого драматичного часу. Борець зго! лошує у ньому велику надію на день завтрашній, в якому йому бачиться щаслива доля України. Автор реально описує жорстоку дійсність, принесену в Україну московитами, які зовсім не змінилися в наш час. Розстріли мирних людей, убивства дітей, руйнування міст і сіл, депортація населення в Си! бір – все це уже відомо українському народу. Отож вчитаймося у його зміст, актуальний, як ніколи. Нестор МИЗАК, доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича шої віри, а боротьбу за волю всіх народів, боротьбу за Самостійну Українську Державу. Брехнею, інтригами, пожара! ми і кров’ю захопив червоний кату кігті Україну 1917–1920 рр. Він і сьогодні намагається всякими за! собами відтягнути нас від рево! люційної боротьби провокація! ми, саботажами та оманливими обіцянками. Думає приспати на! шу бойову чуйність та гідність ук! раїнського народу. Тому між нами не сміє бути різних юдів. Скоріше чи пізніше їх проковтне свята ук! раїнська земля. Зазіхання черво! ної Москви даремні. Напевно, Москві стає моторошно на думку, що колись прийдеться попроща! тися з українською золотою пше! ницею, металом, вугіллям. А вона така голодна, ненажерлива та кривава распутінська Москва. Їй стає моторошно, що колись прийдеться стати на всенародний суд, щоб дати одвіт за мільйони замучених синів України, за сотні тисяч закатованих у підвалах НКВС 1939–1941 рр., за сльози, за рани, за кров, за грізне лихо! ліття, за кістки дочок і синів, що розсіяні по далекому проклятому Сибіру. От чому Москва, та кривава хижа вовчиця, хоче відтягнути

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин