Погляд · “Актуальним для громадян України є судовий захист гарантованих Конституцією і законами прав і свобод”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
До 74-ї річниці Загальної декларації прав людини
Слово Просвіти, №45 за 2022 рік
10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. Відтоді щороку від+ значаємо Міжнародний день прав людини. Упродовж ба+ гатьох десятиріч вшановуємо цього дня мужніх українців, які в часи окупаційного тоталітарного комуністичного ре+ жиму боролися за людські й національні права рідного на+ роду, ризикуючи свободою, здоров’ям і життям. Згадай+ мо життєвий подвиг Левка Лук’яненка, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола і сотень їхніх побратимів.
Анатолій КОВАЛЬЧУК, правознавець, учасник боротьби за незалежність України
Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Василь Симоненко
Декларація стала першим в іс! торії людства міжнародно!право! вим документом, який проголо! шує основні права і свободи кож! ної особи, незалежно від місця народження і проживання, гро! мадянства, статі, раси, націо! нальності, віросповідання, мови, освіти, соціального статусу, віку, здоров’я тощо. Вона є і назавжди залишиться золотим ядром усієї системи людських прав. Про потребу в універсально! му документі, що з позицій гума! нізму окреслює і юридично зак! ріплює фундаментальні людські права, отримані кожним від на! родження (дані нам не батьками чи владою, а самим Богом), у всі часи говорили видатні мислителі. Про це писали автори Біблії (лю! дина створена за образом і подо! бою Божою, Творець наділив нас розумом, волею, рівними права! ми, здатністю робити свідомий вибір між добром і злом), античні юристи і філософи (Протагор: “людина – міра всіх речей”). Ідея рівності всіх людей у природних правах на гідне й безпечне життя, волю, повагу, добробут набула розвитку у працях середньовіч! них просвітителів і мислителів доби Відродження. Історія свідчить: брутально! зневажливе ставлення некомпе! тентної, деспотичної, жорстокої, пихатої влади до громадянських прав підданих (політичних, еко! номічних, національних) часто призводить до вибухів кривавих революцій. І справедливої роз! прави повсталого народу над ти! ранами і визискувачами. Україн! ський народ у нинішньому сто! літті двічі – у 2004 і 2013 рр. – пі! діймався проти огидних владо! можних покидьків, які намагали! ся на догоду імперіалістичній московії потоптати наші людські права й обмежити суверенітет Батьківщини. Ми зруйнували то! ді і руйнуємо нині їхні злочинні плани. Важливі положення про пра! ва людини містяться в національ! них документах попередніх сто! літь. Одним з найперших серед них є Конституція гетьмана Ук! раїни Пилипа Орлика, написана в дуже складних умовах. Ухвалена 1776 р. Декларація незалежності США проголошує природність людського прагнення до свободи, щастя й політичної незалежності, визнає право громадян на рево! люційне повалення влади, яка порушує їхні права. Декларація прав людини і гро! мадянина, прийнята 1789 р. Національними зборами повста! лої проти абсолютизму Франції, констатує: всі люди народжують! ся і залишаються рівними у пра! вах, найголовнішими серед яких є невід’ємні природні права на свободу, власність, безпеку і спротив усякому гнобленню. За! значено, що закони держави мо! жуть забороняти робити тільки те, що є шкідливим для суспіль! ства. Все, що не заборонене зако! ном, – дозволене. Ніхто не може бути примушений робити те, що законом не передбачене. Декла! рація проголошує презумпцію невинності. Вимагає від влади підзвітності перед суспільством і відповідальності перед виборця! ми за свою діяльність. Вона ска! сувала рабство і кріпацтво. Потреба в ухваленні чітко ок! ресленої, політично визначеної та непохитної, юридично загаль! нообов’язкової системи фунда! ментальних людських прав гос! тро постала в буремному і трагіч! ному XX ст. У першій його поло! вині людство пережило низку глобальних катастроф: дві кро! вопролитні світові війни, жертва! ми яких стали понад 80 млн осіб, установлення тоталітарних та аг! ресивних режимів – більшовиць! кого в колишньому СРСР, на! цистського в Німеччині. Обидва, не приховуючи маніакальної ме! ти світового панування, вороже ставилися до фундаментальних надбань нашої цивілізації – гума! ністичного світогляду, високої культури і людських прав. Кому! ністи й нацисти задля досягнен! ня утопічних, злочинних, вузько партійних цілей брутально пору! шували фундаментальні людські права. Цинічно зневажали і під! давали репресіям усіх, хто не сприймав їхніх людиноненавис! ницьких доктрин. З ідеологічних, соціальних і національних моти! вів безжально винищили мільйо! ни співгромадян і мешканців окупованих країн. Антинародні режими практи! кували масові позасудові розпра! ви над “ворогами народу”, “біо! логічно неповноцінними етноса! ми” і “шкідливими класами”, ви! користовуючи нечувані доти за! соби: штучні голодомори, кон! центраційні винищувальні табо! ри, газові камери, загороджу! вальні загони, взяття і розстріли заручників. Застосування дикун! ського принципу колективної відповідальності призвело до де! портацій багатьох народів, націо! нальних і соціальних груп. Знева! га сталінським і гітлерівським то! талітарними режимами людських прав гостро виявилася під час війни між ними: у ставленні до військовополонених і мирного населення на окупованих терито! ріях. Гуманне прагнення запобігти повторенню нових жахіть і все! ленських трагедій, поява зброї масового знищення, усвідомлен! ня того, що світ усе більше став відчувати себе єдиним цілим, вразливим і беззахисним, дало поштовх подальшому розвитку концепції прав людини. Першим міжнародним актом післявоєнного часу, що згадує про невід’ємні людські права, був Статут ООН. Він говорить про “основні свободи” і “права лю! дини”, що є обов’язковими для всіх держав!членів організації, але не називає і не конкретизує їх. Через це з’явилася потреба в документі, який уточнює перелік таких прав і свобод. Для його під! готовки ще 1946 р. була створена Комісія з прав людини у складі 18 осіб – людей різних національ! ностей і політичних поглядів. У проєкт документу було покладе! но чотири важливі види свобод людини: свободу слова, свободу переконань, свободу від страху (утому числі від воєн) і свободу від злиднів. Вони в концентровано! му вигляді охоплюють основні права, поважають гідність і цін! ність кожної людської особи. Результатом дворічної роботи Комісії став проєкт Загальної декларації прав людини. Після тривалого обговорення і внесен! ня поправок Генеральна асамблея ООН прийняла Декларацію 10 грудня 1948 року. За документ го! лосували 40 країн. Голосів “про! ти” не було, але 8 делегацій утри! малися під час проміжного голо! сування. Серед них були СРСР, УРСР, БРСР і країни радянського блоку (їм не подобалося те, що документ передбачав право гро! мадян на вільний виїзд зі своїх країн). Але під час голосування за остаточну редакцію вони все таки віддали голоси за Декларацію. Хоча ніколи повною мірою не виконували її норм. Навпаки, ци! нічно їх порушували. Зокрема, в частині гарантування політичних та ідеологічних свобод громадян. У наступні десятиріччя багато відважних, сильних духом людей, серед них чимало українців, за справедливі вимоги до комуніс! тичної влади забезпечити грома! дянам СРСР гарантовані Декла! рацією людські й національні права зазнали жорстоких кримі! нальних переслідувань і мораль! них знущань. Після затвердження Загальна декларація прав людини ста! ла головним установчим доку! ментом ООН. Її ратифікували більшість держав світу, в тому числі й Україна. На переконання авторів документу та урядів кра! їн, представники яких за нього проголосували, Декларація по! винна назавжди стати ефектив! ним засобом запобігання тяжким злочинам проти людяності на всій планеті (у мирний час і під час воєн). Хоча цього складно бу! ло домогтися, оскільки документ мав морально!рекомендаційний, а не юридично зобов’язувальний характер. Декларація стала правовою базою для прийняття в наступні десятиріччя низки інших міжна! родних правових актів, які роз! кривають і конкретизують її зміст. Зокрема, це Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права і два факультативні прото! коли до них. 1966 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла два докладних договори, які завер! шили цей процес. Сукупність міжнародних правових актів має назву Міжнародний законопро! єкт з прав людини. 1968 р. Між!
народна конференція ООН з прав людини констатувала: Дек! ларація “є обов’язковою для чле! нів міжнародного співтоварис! тва”. Лише 1976 р., після того, як договори ратифікували більшість країн, законопроєкт отримав ста! тус документу міжнародного пра! ва. Відтоді Декларація набула юридичного статусу і стала за! гальнообов’язковою для вико! нання всіма країнами!членами ООН. За структурою Загальна дек! ларація прав людини складається з преамбули, сім абзаців якої ок! реслюють загальні засади, і трид! цяти статей, які лягли в основу всіх наступних міжнародних до! говорів, регіональних документів з прав людини і національних конституцій. Проголошуючи рівність праві свобод усіх людей, Декларація особливу увагу акцентує на при! родних, божественних правах кожної особи на життя, свободу, особисту недоторканність. Ос! кільки всі ми набуваємо їх уже в силу народження й належності до людського роду. Статті 1 і 2 Декларації закла! дають фундамент документа, на! голошуючи на принципах гіднос! ті, свободи, рівності й братерства всіх людей. Статті 3!11 проголо! шують індивідуальні права люди! ни, зокрема право на життя й за! борону рабства. Статті 12!17 ок! реслюють права індивіда в грома! дянському суспільстві й політич! ному житті. Статті 18!21 документа прого! лошують духовні, публічні й по! літичні права: на свободу переко! нань – релігійних, ідеологічних, світоглядних – і вільне їх вияв! лення, право на свободу об’єд! нань і мирних зібрань, на участь в управлінні своєю країною безпо! середньо або через вільно обра! них представників. Статті 22!27 визначають соці! альні, економічні й культурні права людини: права на освіту, працю й вільний вибір роботи, на відпочинок і дозвілля, на достат! ній життєвий рівень, на допомогу при безробітті, на соціальне за! безпечення в разі хвороби, інва! лідності, старості тощо. Останні три статті Декларації визначають обов’язки індивіда перед сус! пільством і накладають заборону зловживати правами на шкоду ці! лям, закладеним у документі. Принципи Декларації викла! дені в низці міжнародних догово! рів: у Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, міжнародній Конвенції про лік! відацію всіх форм дискримінації жінок, Конвенції ООН про права дитини, Конвенції проти кату! вань і багатьох інших. Папа Римський Іван Павло II
у промові 5 жовтня 1995 р. назвав Декларацію “одним з найвищих виявів людського сумління на! шого часу”. Заява Європейського Союзу від 10 грудня 2003 р. з на! годи 55!ї річниці Загальної дек! ларації прав людини констатує, що Декларація “ставить права людини в центр принципів і зо! бов’язань, які визначають відно! сини в міжнародному співтова! ристві”. Усі положення Загальної дек! ларації прав людини ввійшли до Конституції України і становлять її світоглядно!правове ядро. Актуальним є перетворення України на правову державу, в якій головним є характер відно! син між громадянським суспільс! твом і владою. Лише у правовій державі сформована народом влада юридичними засобами за! безпечує дотримання, охорону й захист людських прав. У такій державі повноваження влади чіт! ко виписані й обмежені законом. “Золотим” правилом є теза: гро! мадяни можуть робити все, що не заборонено законом, а влада тільки те, що їй дозволено наро! дом, який її обрав (фактично найняв на конкурсних засадах) на визначений терпін для вико! нання конкретних повноважень. Джерелом влади в державі, голов! ним сувереном є народ – виборці та платники податків. А не чи! новники!функціонери будь!яко! го рівня. В ідеальному випадку (але, на жаль, не в нашому) не влада виз! начає для себе правовий статус, правила поведінки, пільги і плат! ню. У правових країнах шляхом референдуму це має робити на! род, який демократично з най! кращих представників суспільс! тва формує владу всіх рівнів. У такій державі всі посадовці – від президента до депутата місцевої громади – справді вірно, сумлін! но й чесно своїми знаннями і досвідом. компетентно, відкрито і прозоро служать народові. Вони підзвітні й відповідальні перед виборцями. Не стають захребет! никами в нього на шиї, паразита! ми, що використовують службове становище для власної наживи і незаконного збагачення. Актуальним для громадян Ук! раїни є судовий захист гарантова! них Конституцією і законами прав і свобод. Важливою ознакою правових держав є правосуддя – чесне й неупереджене. Звідси вислів: “Перед законом і судом усі рівні. У тому числі й судді”. Довіра до українських судів через масову корумпованість нині низька. Реформи судової гілки влади ще й не починалися. Вони дадуть позитивні результати тоді, коли в суди (замість корупціоне! рів, аморальних типів, які, при!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
