Про-читання · “Поезія вимагає напруженої праці читача, добротної підготовки, бажання не “ковтати” рядки, а просвічувати рентгеном власної душі і серця”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Час катарсису
Слово Просвіти, №45 за 2024 рік
У світі найкращі речі ще нічого не варті, якщо про них ніхто не оповіщає. Великими мужами на' зиває народ оповісників. Фрідріх Ніцше. “Так сказав Заратустра”
Нарешті тримаю книжку, що з’явилась на світ у харківському видавництві “Майдан”, яку Наталія Сідларь анонсувала мені, здається, давно. Жанр твору можна визначити як діаріуш. Аналогій в українській та інших літературах вистачає, але мені одразу ж пригадався “Журнал” Тараса Шевченка. Зовні – вкрапленнями поезій, своїх і не своїх. Всьому має бути і є відповідне місце. І здається, що так і мало бути за первісним задумом, хоча його як такого не було. А при подальшому, глибшому ознайомленні – логічними, закономірними екскурсами ближче й далі від Харкова, в якому відбуваються основні події, зокрема, в рідне для Наталії Закарпаття, і в інші краї нашої соборної, поділу якої ми до 2004 року не знали, а з 2014 року це питання знято остаточно. І екскурсами в часі – в трагічні події минулих десятиліть, звідки й ноги ростуть у теперішнього лихоліття. Бо письменники й мають бути мандрівниками в часі, буваючи, зокрема, і в майбутньому. Тут головне, аби воно в нас було. Зважаючи на те, що автором є
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
