Книжка в газеті · “І жити так, щоб мати свій Едем, земну красу оспівувати в римах”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Випробування поезією
Слово Просвіти, №45 за 2024 рік
Яна В’ЮНЕНКО Народилася 20 січня 2006 р. в селищі Білоку' ракине на Луганщині. Навчається в Київ' ському національному університеті ім. Тара' са Шевченка з 2023 р. за освітньою програ' мою “Реклама та зв’язки з громадськістю”.
*** Три гудки. Один протяжний подих. Кілька слів. Короткий діалог. П’ять ракет. В повітрі дим і порох. Дев’ять жертв і другий некролог.
Тридцять повідомлень. Двадцять чатів. В барабані залишок від куль. На папері сітка із квадратів: Хтось іде на хрест, а хтось на “нуль”. 30.10.2024
*** Я бачу тебе у снах і в новинних мапах, Я всюди шукаю тебе, твою тінь і запах. Ти пахнеш так само, як пахне шкільний жасмин, Ти вільний, як степ і кущі дикорослих шипшин.
Я хочу впадати у тебе, як Біла впада в Айдар, Я хочу сховати тебе цілунками білих хмар. Я хочу напитись тобою із чистих джерел криниць, Бракує тебе і твоїх воронцевих зіниць.
Коли стираються межі – будуються стіни, І риють окопи, як риють людські могили. Тебе замели ті холодні лютневі сніги, Ти довго живеш без правди і без весни.
Згорають думки, як згорає трава й очерет – Тепер це вогні від дронів і від ракет. Ніщо так не ранить, як тихо вбиває час. Чи я повернусь? Не знаю. Мій вогник згас. 12.12.2023
*** Я розгорнула себе для тебе – Бери, читай, занотовуй правки. На кожне “хочу” й на кожне “треба” Мої тлумачувальні нотатки.
Малюй сторінки, викреслюй дати, Ти весь із доказів й заперечень. А я щоденник, уявні рамки, Тепер я коми, вирвані з речень.
Стирай обгортку, міняй абзаци, Лиши на згадку уривок змісту. Подай понівечені форзаци – Поставлю дату й кінцевий підпис. 31.01.2024
*** Скажи, а чому всі мої думки починаються з тебе? І чому всі мої слова затискаються в ребра? Чому бачу тебе в незнайомих раніше місцях, Домальовую обриси в пам’яті і в снах?
А чому тут усе не моє від шпалер до карнизу? Як вдалося життя помістити в одну валізу? А чому саме ти зустрічаєш розкати грому? І чому я лише тебе називаю домом? 21.02.2024
*** Думки заплелися в тугий непролазний тин,
30 жовтня в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка відбувся ХІХ Загальноуніверситетський конкурс авторської пісні й поезії, ініційований “Молодіжним центром культурно-естетичного виховання” (директорка Надія Максименко, художній керівник Е. Томільченко). Серед понад 50-ти учасників-студентів різних факультетів й інститутів було визнано переможців. То – переважно початківці. Редакція “Слова Просвіти” люб’язно надає можливість їм вийти на читацький простір у “Книжці в газеті”. Деякі з них вже дебютували в періодичних й неперіодичних виданнях: О. Федина – в альманасі “Сло-
Здається, лише на ньому зійшовся клин. Зіниці приховують блиск у шарах повік, Здається, лише на ньому спинився лік.
А губи поволі складаються у дугу, Здається, півмісяць всміхається лиш йому. Слова заступають прокладений ним рубіж, Здається, лише для нього пишу цей вірш. 10.09.2024
Олександр ЄЛИСЕЄВ Народився 19 січня 2003 р. в м. Ковелі на Во' лині. Навчається на четвертому курсі укра' їністики в ННІФ Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Із циклу “Ескізи” І вервицею вернусь поодаль відлуння праворуч тебе стоїть осінь ховає сухі вуста в зеленій молитві
ІІ із твого мовчання виплекав рожеву кульбабу тиші нахабним зародком подиху помежи словом і словом
Передчуття Мале дівча із рудим волоссям, місто зустріне тебе з роботи. Ви питимете глінтвейн під Френка Сінатру, і сніг ітиме за вами слідом, і буде смішно, і буде солодко.
Місто покаже тобі гербарій із синіх, рожевих, сірих... Розкаже як день минув, обійме і піде геть, лишивши по собі порепану панораму.
Акне У дзбані темно і вже не згадаєш тих вуст, кроплених молоком. Якщо закинути голову догори, крізь сиву бороду лісу можна побачити набубнявілі зорі, немов уперше… Молодик!
Як давно він хотів скотитись на землю, а не може, бо пахне хлібом. А якщо лягти в перегній і заплющити очі, можна прокинутися метеликом. І вмить зорі луснуть, і ліс скине свою сиву бороду, злизавши із дна дзбану прокислі краплини ночі.
*** ніколи вже, здається, не збагну я легкість вранішньої втечі: білим спогадом прилип до губ невимовлений вечір. і ти, розважливо тендітна, об сонце, з сміхом, б’єшся головою. …а сонце, як стигле яблуко, гойдається над вже не раз перемальованим вікном. зібгана сукня пам’ятає про опуклість тіла, про лице, що золотою скалкою бринить у тіні ока. беззуба хіть шкіцує твій покірний силует на тлі мого спокою.
*** Між зітханням і смертю – крик дитячої гойдалки і ти. І стільки ж інших, схожих на ти світів. Усі вони заздрять опалому листю, жадібній свічці заздрять, вона ж бо “тінь” у тіні вогника-біженця.
Олексій ФЕДИНА Народився 15 вересня 2005 р. в м. Суми. Піс' ля закінчення Сумського фахового коледжу мистецтв і культури (2022) ім. Дмитра Бортнянського працював у Сумській облас' ній філармонії (артист ансамблю). З 2023 р. навчається у Військовому інституті Київ' ського національного університету ім. Тара' са Шевченка. Друкувався в альманасі “Сло' божанщина”.
Живи Вслухатися в тональність цвіркунів, відчувати консонансні переливи, пірнаючи у дальній плач гаїв: як ніжно краплі ліплять літні зливи. Між нивами шукати спориші, ловити смак в рум’яних абрикосах. Так пристрасно торкатися душі, розвіяти печалі на покосах. Відчути, як сміється передзвін, як небокрай розквітне кольорами.
божанщина”, Анна Мадюдя й Б. Зубенко – в журналі “Дзвін”. Переважна більшість друкується вперше. Не завжди їм вдається бути вправними в техніці віршування, але в їхніх спробах пера вбачається свіжий, незаангажований погляд на довкілля, відчувається бажання оперувати можливостями метрики чи верлібра, трактувати світ і себе в ньому під власним кутом зору. А головне – вони промовляють голосом свого сучасника. Попутного вітру!
Юрій КОВАЛІВ, лавреат Шевченківської премії
Відлунням вітру бігти навздогін, блукати поміж райськими садами. І жити так, щоб мати свій Едем, земну красу оспівувати в римах. Завмерти у метафорах поем, над хмарами здійнятися на крилах. І жити, як розкаже стук сердець – Бо саме так душа не помирає. Інакше ти лише безкрилий мрець. Живи. Не бійся ватри. Хай палає. Серпень 2024 року
Її незрівнянне ім’я Її незрівнянне ім’я, здається, носили святі, грація рухів так манить, що дихати важко. Німіє душа, б’ється серце у самоті, зомліла у полі остання самотня ромашка. Скрипка заплакала, наче осінні дощі, місто по клавішах б’є, під гітари співає, нічого не треба, напевно, самотній душі, нікого, здається, у серці чужого немає. Ніхто не підкаже, де краще упасти на сніг, де шепотіти, а де закричати щосили, де під дощем розливати захований сміх, ніхто не зашиє мої пошматовані крила. Тільки ім’я залишилось і білий папір, ще олівці, які скоро не зможуть писати. Доки у серці триває смертельний турнір, життя олівців стануть вірші мої забирати.
Війни без утрат ніколи не буває, немає добра там, де злом заміновані душі, кохання розстріляне воскреснути має, зустріти мене у своєму кунтуші. Сапфіри в очах та ім’я, що носили святі... Погляд спіймаєш – стане і дихати важко, Душа безголоса мовчить у пустій самоті, Б’ється із вітром у полі хоробра ромашка. 20.08.2022
Богдан ЗУБЕНКО Народився 19 жовтня 2003 р. в м. Луцьку. Захоплювався малюванням, музикою. Сту' дент Інституту права Київського націо' нального університету ім. Тараса Шевченка.
Поїздка Так все й відбувається подекуди; Ідемо за стрілками годинника і дивуємось, що потрапили не туди; Живемо за кліткою календаря і щодня терпимо суди;
Синці на обличчі, в черговий раз Всесвіт навідліг б’є палицею часу, наче булавою;
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
