Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Нашого цвіту... · “Подарувала для Музею Тисячоліття своє напрацювання – “Пісенний кошик”, в якому заховано 500 українських пісень”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Пісенна мандрівка Бразилією, або Українська культурна дипломатія

Слово Просвіти, №45 за 2024 рік

Руслана ЛОЦМАН, заслужена артистка України, кандидат педагогічних наук, доцент УДУ імені Михайла Драгоманова Ще до повномасштабного вторгнення я отримала пропозицію поїхати до Бразилії на щорічний фестиваль української культури, який проводить наша громада в штаті Парана. Ми познайомились із президентом Українсько-Бразильської Центральної Репрезентації Віторіо Сиротюком спершу по телефонному дзвінку, а пізніше – наживо, коли він приїздив до Києва зі своєю дружиною Еліаною. Мене одразу вразила ця чудова пара, у відносинах якої відчувається повага, гармонія та взаємодопомога. Пізніше я відчула це тепло в їхньому домі, коли вони приймали мене так гостинно, як свою родичку. У будинку все пов’язано з Україною – на столі вишита скатертина, на стінах – картини на козацьку тематику, на полицях у вітальні – книги про історію та традиції України, поезія відомих українських письменників, глиняний посуд, писанки, безліч українських сувенірів, подарованих друзями та гостями дому Сиротюків. Тут жили всі артисти, які раніше приїжджали на український фестиваль в Бразилію, а от вже оселилась і я на два тижні свого перебування. Саме скільки часу було заплановано цьогоріч на український фестиваль, присвячений 33-річчю Незалежності України та Дню Української громади в Бразилії, який визнано національним святом на державному рівні. І це не дивно, адже тут живе понад 600 тисяч населення українського походження, для якого ми проводили цикл концертів у Куритибі, Прудентополісі, Пауло Фронтіні (штат Парана), м. Папандуві (штат Санта- Катаріна). Окрім запланованих заходів ми зустрілись з народними хоровими, танцювальними колективами, бандуристами, учнями шкіл, майстрами писанкарства, вчителями української мови та співів. Для тих, хто ще не був у Бразилії і читатиме цей нарис я спробую провести пісенну екскурсію, оскільки її величність Українська Пісня покликала мене в цей далекий край єднати українців всього світу. Зупинка перша: Куритиба. Тут ми відвідали Український меморіал, Товариство українців Бразилії, Українську школу імені Лесі Українки, клуб “Полтава”, головний офіс Українсько-Бразильської Центральної Репрезентації. Зустрілися з депутатським корпусом ради штату Парана, дез-поміж списку впливових політиків сучасності є представники з абсолютно українськими прізвищами, заспівали депутатці Марті Гуцуляк гуцульських коломийок та запросили поважних гостей на Український фестиваль, який стартував 23 серпня в Куритибі. Того ж дня ми познайомилися з Президентом Товариства Українців у Бразилії – Філіпом Орищиним. Товариство існує з 1922 року і об’єднує в собі Українську суботню школу імені Лесі Українки, танцювальний та хоровий колективи “Барвінок”. Ф. Орищин є також керівником хору “Барвінок”, який вже 94 роки функціонує та пропагує традиції україноспіву в Бразилії. Ми мали виступ з хором “Барвінок” на сцені театру “Sesc da Esquina”, де урочисто відкривали концерт з нагоди Дня Державного Прапора України. На заході були присутні посли різних країн, депутати, які спостерігали з глядацької зали відеопрезентацію-супровід до моїх пісень сучасної боротьби: фронтові кліпи “Комбат Маруся”, патріотичну композицію з Ансамблем ЗСУ “Україна переможе!”, родинну колискову-молитву “Хай закінчиться війна”. Звісно, я співала й народні пісні, які люди підспівували, бо їх прадіди привезли в Бразилію не тільки пшеницю, а й слово-пісню-культуру свого роду. До речі, про хліборобські традицій Бразилії – наша наступна замальовка. Зупинка 2: древні ліси Моретсу. Віторіо Сиротюк, він же Віктор Іванович, оскільки я називала його відповідно до того, як в Україні звертаються до людей після їх повноліття. Сьогодні моєму співрозмовнику-водію, який самостійно везе мене в мандрівку до лісів Моретса – близько 80-ти, втім він досить активний, енергійний та зацікавлений показати все найкраще співачці-гості з Батьківщини. По дорозі в авто ми слухаємо бразильські пісні з коментарями-перекладами про їх зміст та виконавців. Я вибираю одну з пісень, і ми починаємо її вчити, аби на концерті заспівати людям не тільки наших українських, алей проявити повагу до господарів цієї землі. Флешку з піснями Бразилії я привезла додому як цінний сувенір. Віктор Іванович з дружиною розповідають в дорозі про ці місця, показуючи села та містечка, де живуть їх родичі та знайомі – всі українського походження. Ми зупиняємось попити соку з тростини та скуштувати бананові цукерки. Дорога далеченька, ось ми вже на тому місці, де 133 роки тому вперше ступила нога українця. Це ліси з пальмами та бамбуком, річечка-потічок вздовж, як в Карпатах. З розповіді В. Сиротюка, в цих лісах на запрошення бразильського уряду мали проживати емігранти з України. Втім, всі вони вимагали землі, на якій можна ростити пшеницю. На старих фотосвітлинах, котрі ми знайшли в товаристві українців Бразилії – з’їзд хліборобів-українців. До сьогодні тут існує газета “Хлібороб”, в якій було надруковано відгук про один з наших концертів. Я попрощалася з бразильськими лісами, поспівавши карпатських пісень та старовинний романс “Родимий краю” і ми помандрували далі. Зупинка 3: Прудентополіс. На в’їзді в місто стоїть знак з писанкою та надписом українською мовою, оскільки тут 75 відсотків населення має українське походження. Мене зустрічають духовні служительки церкви святого Йосафата, годують, поселяють, піклуються. Тут бережуть традиції сестринства та школи при церквах, де навчають дітей молитися українською мовою. Я знайомлюся з сестрою Сецілією Геуко, яка проводить мені екскурсію музеєм релігійного центру-школи, розповідаючи про подвиг перших українських священнослужительниць, котрі приїхали з України до Бразилії в час епідемії рятувати людей народною медициною та молитвами. Я дивувалась цій духовній благодаті, що панувала в храмі-залі, де захотілось виконати кілька молитов і свою “Запалю свічу” (на музику І. Кириліної). Ми пообідали з сестрами і кожна розповіла історію своєї родини та переживання за долю далекої Батьківщини. Вечірній концерт в Прудентополісі, присвячений Дню Незалежності України. Величний зал української парафії святого Йосафата – повен людей. Родинами сидять за столами близько 700 українців. На вулиці довкола все в українських прапорах. У залі на столах – красиві короваї з гіллям хвої, що прикрашені стрічками. Організаторка заходу, Оксана Ядвіжак розповідає, що буде конкурс та нагородження майстринь короваю. На сцені знайомлюся з Самукою (Самуел Семзезин), який знає багато українських пісень, грає та має гурт, з яким виступає на всіх українських святах. Я відкриваю захід виконанням Гімну України та патріотичними творами, народними піснями з відеопрезентацією природи України, яку більшість з глядачів не бачили наяву, бо не були на Батьківщині предків. За кулісами до мене по-українськи щебечуть Бруно та Родріго – молоді українці, які знають рідну мову, танцюють в українському колективі “Веселка”, навчають мене співати Гімн Бразилії та озвучують свою майбутню мрію — жити в Україні. Вечеря починається спільною молитвою, яку промовляє весь зал українською. Усі ці люди мають з’їсти 9 тисяч вареників, які я на власні очі бачила на кухні перед початком концерту. Якщо розділити на всіх, то наче й небагато кожному, втім, для мене це рекордна кількість української кулінарії. Я, звісно, бачила, як моя бабця відрами ліпила вареники нашим воїнам на фронт, але щоб аж скільки – то це вперше. Наступного дня був концерт для дітей, які приїхали з різних населених пунктів. Як пізніше мені розповіли в Музеї Тисячоліття, поблизу Прудентополіса є близько 60 українських церков іще більше сіл, де живуть українці. Вони оселились тут і отримали землі для господарювання. У тих місцевостях і школи українські є, але сьогодні, нажаль, є проблема асиміляції нашої культури у бразильському середовищі, тож діти українців говорять, здебільшого, португальською. Я відчула це на тому концерті, коли намагалась поспілкуватися з півтисячною дитячо-юнацькою аудиторією. Діти повторювали слова за мною та підспівували, енергійно підтанцьовували, а вкінці концерту вишикувались у довжелезну чергу за автографами. Я роздала їм листівочки з к’юар-кодами до моїх пісенних аудіоказок з надією, що це сприятиме вивченню української мови та пісень підростаючим поколінням українців Бразилії. Зупинка 4: Музей Тисячоліття (м. Прудентополіс). Він знаходиться через дорогу від церкви святого Йосафата, в якій щоранку співають молитву за Україну. Музейна експозиція – моя ровесниця. Сам музей нагадав мені укриття, бо знаходиться в напівпідвальному приміщенні, на вершині якого стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку. Поспівала я Кобзаревих дум і багато ще пісень, знімаючи на телефон своє чергове відео з блогу “Пісенна Екскурсія”. Там трохи і про історію еміграції українців, і про сучасне музею – його цікаві експозиції з предметами народного побуту та національного одягу, фотостенди, виставка писанок, що народжені майстрами Бразилії. Подарувала для Музею Тисячоліття своє напрацювання – “Пісенний кошик”, в якому заховано 500 українських пісень, наспівавши всім найкращих побажань добра. Вечеря в будинку української родини Мачули була незабутньо теплою та смачною. Їх маленька онучка сказала, що я королева, бо на сцені в мене був гарний костюм. Ми і тут поспівали трохи і я дуже хотіла вразити її, щоб вона почала вчити українську мову. Зупинка 5: Колегіум та водоспад святого Йвана. “Ласкаво просимо” – читаю надпис до колегіуму Orestes Preima, куди ми приїхали з Оксаною Ядвіжак та Мартою Бело. Марта навчає української мови тутешніх учнів. На концерті мав бути один клас, але зібрався повен стадіон. Мене попередили, що українську та англійську розуміють не всі. Отож я починаю включати мову жестів та прошу Марту перекладати зміст пісень португальською. “Lua no ceu brilho de estrela” – співаю дві перші фрази української ліричної “Місяць на небі”, аби розуміли суть. Треба робити мобільний додаток з україноспіву португальськими субтитрами – думаю я і це справді актуально. Наприкінці концерту підходять фотографуватися охочі, які питають мій псевдонім в інста-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин