Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” “Кожна людина – це цінний скарб, цінна історія”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

“Вогнечас” повернув у пам’ять героїв газетних публікацій

Слово Просвіти, №45 за 2025 рік

Галина САДОВСЬКА Світлини Василя БАЛЮХА У “Вогнечасі”, як і в трьох попередніх книжках Миколи Шота, зібрані його численні інтерв’ю, кореспонденції, публіцистичні виступи, які друкувалися в “Урядовому кур’єрі”, власним кореспондентом якого в Тернопільській області він працював 20 років. На жаль, друковані видання нині вмирають. Канув у Лету як повноцінна газета й “Урядовий кур’єр”. І на його шпальтах останніх років виходу загубилися десятки, якщо не сотні, публікацій про цікавих людей, долі яких так майстерно описував тернопільський власкор. Це справді журналістика високої проби, яка нині услід за газетами відходить у минуле. Виходом “Вогнечасу” він дав їм друге життя, повернув у нашу пам’ять її героїв – жертовних і талановитих. “Кожна людина – це цінний скарб, цінна історія”, – твердив Микола Шот під час презентації. І той спосіб, в якій вона проходила, наочно це підтвердив. У “Вогнечасі” – п’ять розділів. Їх по черзі представляли його герої. Перший із них – “Честь і слава” – присвячується захисникам України. Син педагогині Марі Вітишин Іван загинув ще 2015- го, захищаючи Донецький аеропорт. Невимовний біль материнського серця вилився у книжку “Мій син – кіборг”. Писала її, щоб залишити пам’ять про сина: яким він був, що любив, як гідно прожив своїх 38 земних років. “Тепер же про мого Іванка розповідатиме й ця книжка”, – тремтячим голосом промовляла пані Марія, притискаючи до грудей “Вогнечас”. За час російсько-української війни “азовець” Арсен Дмитрик, позивний “Лемко”, з м. Бережани на Тернопільщині фронтовими дорогами пройшов від солдата до підполковника. Оборона Маріуполя, “Азовсталь”, полон, вибухи в бараку, в якому перебував у колонії в Оленівці, повернення з рашистської неволі додому – все це вже закарбовано в його життє- Автор книги Микола Шот із матір’ю полеглого Героя Івана Вітишина – Марією Вітишин писі. Нині він і далі б’є ворога. Учасники презентації могли побачити його відеоматеріал, надісланий з війни. “Люблю історії, люблю книги й усвідомлюю, що “Вогнечас” – це потрібно, – зазначив, серед іншого, пан Арсен. – Я та мої побратими з корпусу “Азов” пишемо історію, розуміємо, що це дуже-дуже важко, складно й відповідально. Власне, частинку моєї історії Микола Шот відобразив у своїй книжці”. Другий розділ “Підтримка” розповідає про волонтерів – невсипуще плем’я ентузіастів, без допомоги яких, як твердить багато наших захисників, не протримався б фронт. Вони творять неймовірні речі, здавалося б, з нічого роблять щось справді гідне. Героїня однієї з розповідей М. Шота, засновниця доброчинного фонду “Промінь сонця” Олена Мудра дарує журналістові “коника Переможця”, сплетеного з ниток. Такі коники, а ще ляльки-мотанки, які плетуть і діти, і жінки-пенсіонерки, кухонні дошки, якір о з п и с у ю т ь студенти кооперативного коледжу, брелки-тризуби, виг о т о в л е н і умільцями, одне слово, сувеніри, “бандерольками Перемоги” відправляють за кордон. Там українці їх продають на ярмарках і за вилучені гроші купують машини для наших захисників. Як розповів колишній капелан о. Володимир Андрухів, теж герой однієї з оповідей М. Шота, активний помічник і духовний натхненник активістів благодійного фонду, в Україну таким чином надійшло вже 13 автомашин. До слова, і Олена Мудра, і о. Володимир були визнані “Людьми року” на Тернопіллі. Про свою волонтерську діяльність розповів і заслужений художник України Микола Шевчук з Теребовлі. Символічно, що на презентації зустрілися одразу три Миколи – Лазарович, Шевчук і Шот. Перший – відважний захисник, який був і в АТО, і після повномасштабного вторгнення вдруге пішов добровольцем захищати Україну, професор, дослідник Голодомору, Січового стрілецтва, УПА та вже нинішньої російсько-української війни. Заслужений журналіст України, лавреат обласної журналістської премії ім. Володимира Здоровеги Микола Шот на малій сцені Тернопільського академічного драматичного театру ім. Тараса Шевченка за підтримки, зокрема, Тернопільської міської “Просвіти” презентував свою нову книжку з промовистою назвою “Вогнечас”. Це вже четверта в його творчому доробку, але перша, яку репрезентував громадськості міста. Тож зустріч була не лише представленням ошатного видання з понад 500 сторінками, а й глибшим знайомством з його автором – глибоким і вдумливим журналістом, залюбленим у свій край, в українців на загал, про яких десятиліттями розповідає читачам. Сама презентація присвячувалася професійному ювілеєві колеги – 50-річчю виходу його першої журналістської публікації. Другий – художник, що сповідує правило “Якщо ти не у військових лавах, то маєш щось робити для фронту”. Разом із друзями-майданівцями вони ще 2014 року зорганізувалися у волонтерську організацію “Теребовлянська вежа”. Збирають гроші, жертвують і власні кошти. Чого лише вони не доправляли на гарячий схід – “від плівки, шоломів, берців, термобілизни до ключів для ремонту вантажівок і бронетехніки, буржуйок…”. А ще художник виставляв на аукціонах, зокрема на зарубіжних, свої картини, зібрані кошти теж витрачав на потреби війська. Що ж до третього Миколи – Шота, то він теж донатить на Збройні Сили, але не менше важить і його щире, правдиве слово на підтримку як наших захисників та волонтерів, так і багатьох представників культури. Тож третій розділ його книжки – “Зустрічі” – представляла народна артистка України, краянка Оксана Пекун. Інтерв’ю з нею Микола Шот записав два роки тому. Оскільки співачка обрала для своєї сторінки у Фейсбуці гасло “Твій голос зупинить війну”, то й запитував землячку, як звучить її голос підтримки. “Я долучаюся своїми почуттями, закликами, піснями… Їжджу до на- Директорка департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА Світлана Байталюк ших захисників з піснями, приношу їм хвилини радості, душевного спокою. Мій голос підтримки звучить передусім під час концертів, зокрема доброчинних… Виступаю на музичних заходах, на яких збирають кошти на потреби армії. Охоче співаю для переселенців”, – відповіла Оксана. Її голос звучав і під час презентації “Вогнечасу”: співачка надіслала відеоролик, у якому дякувала за надіслану книжку, і за те, що в ній знайшлося й для неї кілька теплих сторінок. “Культура” – назва четвертого розділу. Тут – палітра матеріалів про численні виставки, імпрези, презентації та інші культурні заD ходи, що відбувалися на ТерноD піллі. “За справжнє журналістD ське слово” авторові книги подяD кувала директорка департаменту культури та туризму ТернопільD ської ОВА Світлана Байталюк. “Слово Миколи Шота – чисте, світле, добре, щире й воно – літоD пис нашого краю, України”, – зазначила вона. І таких щирих подяк того дня мій колега почув багато. І від тих, хто виступав, і від тих, хто по завершенні презентації просто підходив і тиснув руку. Подумалося: яка все-таки вдячна наша професія, коли в журналіста професійне та чесне перо, коли воно служить людям чину й таланту.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин