Шевченкіана · “Є автором низки листівок із зображенням Тараса Шевченка та цитуванням його поетичних текстів у живому національному сенсі”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Василь Гулак: нове прізвище до “Шевченківської енциклопедії”
Слово Просвіти, №45 за 2025 рік
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Василь Іванович Гулак (роки життя невідомі, як і його походження та доля) – український художник початку ХХ століття, автор понад 350 листівок1. У сучасній Вікіпедії можна дізнатися: “Його роботи пропагували українську культуру, побут… Співпрацював з рядом періодичних видань, такими, як “Київське життя”, “Київська думка”, журнал сатири “Цвях”… Більшість робіт гумористичні та карикатурні. Листівки було вперше видано в 1918 році”. Усе так, але й через століття в популярному інтернет-енциклопедичному форматі не зафіксовано, що, мабуть, найневідоміший український митець Василь Гулак є автором цілої низки листівок із зображенням Тараса Шевченка та цитуванням його поетичних текстів у живому національному, геть не гумористичному чи карикатурному, сенсі. Здається, першим у незалежній Україні по-справжньому привернув увагу до Василя Гулака наприкінці минулого століття мистецтвознавець і філокартист Михайло Забочень (1925–2002). А ще лапідарно й точно висловилася самодіяльна художниця Поліна Райкова (1928–2004): “Автор малюнків для кільканадцяти листівок на теми творів Т. Шевченка”. Талановита жінка, котра почала малювати майже в 70 років, справедливо зауважила, що “художньому почерку Гулака притаманні оригінальність і своєрідність, які вирізняють його твори серед загальної маси листівок”. Але насправді феномен Василя Гулака глибоко й повноваго розкрив на початку XXI століття знаний український мистецтвознавець і колекціонер Володимир Яцюк (1946–2012). Виснувавши, що переважна частина малювань Гулака на гумористичні теми тематично пов’язана з селянським побутом, а стилістикою – з українським образотворчим фольклором, Яцюк окремо й особливо відзначив: “У цих параметрах, але в широкому спектрі сюжетно-образного розмаїття вирішені і його шевченківські композиції, кількість яких сягає двох десятків. Більшість із них у вигляді кольорових поштових марок, для яких вони і компонувалися, з’явилися друком 1909–1910 років у виданні Д. Маркова”. На думку Володимира Яцюка, є навіть листівки спільного з Марковим авторства, на яких “шевченківські сюжети, мальовані Гулаком, доповнені надруками рядків із “Кобзаря” та іншими елементами монтажу, введеними в художнє поле листівок видавцем”2. Хай там як, а численні цитати з поезій Тараса Шевченка на листівках Василя Гулака залишаються фактично не прочитаними в їхньому контексті. Почну з хрестоматійно відомого Шевченкового вірша “Думи мої, думи мої…” (1840): Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Який уже тут усіма наголошений гумор?! А посередині поштівки в овалі сам Кобзар у знаменитій шапці та кожусі й бандурист – “орел сизий”, і козак із шаблею, й закохана українська пара, і, звісно, “вітряк крилами махає”… Та що там, дивіться самі на цю дивовижну поштівку… Тема розвивається в наступному творі, де вміщено Шевченкові слова: Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! . . . . . . . . . . . . . . . . . .
В Україну ідіть, діти! В нашу Україну… Цього разу на горі над Дніпром сидить, відклавши ментальний інструмент, незмінний бандурист, а церква внизу під ним, говорячи по-шевченківськи, “з Дніпром своїм розмовляє, розважає тугу”. Шевченкове послання “До Основ’яненка” (1839) використано в листівці з ідеальною картинкою українського села над Дніпром і красивими людьми, зайнятими своїми домашніми справами. Здається, тут і кріпаків немає, а в повітрі розлита безсмертна українська пісня: Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України! На одній з листівок Тарас Григорович і сам зображений Гулаком з бандурою над Дніпром, а текст процитовано такий: “Обніміте ж, брати мої, / Найменшого брата – / Нехай мати усміхнеться, / Заплакана мати”. Знову-таки з бандурою в руках і козацьким оселедцем на голові у листівці “З рідного краю з України” Кобзар співає свій Заповіт: “Як умру, то поховайте / Мене на могилі / Серед степу широкого / На Вкраїні милій…” Оскільки ці слова написано від руки, було створено ще одну спеціальну поштівку з таким самим, але графічно чітким текстом. Сюжет листівки повторено й без тексту, але взамін величаво виринає на ній сам Тарас Шевченко поруч зі своєю могилою… Після цього виразно-пророче сприймається листівка Василя Гулака, на якій Тарас Григорович, поставлений автором немов пам’ятник, і, зціпивши руки, дивиться на нас “орліми очима”: Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати І спати на волі… Не стану стверджувати, нібито Василь Гулак у душі не сумнівався, що в “Заповіті” Тарас Шевченко закликав українців порвати саме московські кайдани. Але зверну увагу, що вірш “Минають дні, минають ночі…”, з якого художник узяв процитовані слова, написано 21 грудня 1845 року, тобто за чотири дні до вірша “Як умру, то поховайте…”, і після нього лексема “кайдани” наступного разу з’явилася саме в Заповіті… Принаймні митець добре розумів, які Шевченкові сенси необхідно найперше доносити до співвітчизників. Особливо вражають поштівки, в яких Гулак буквально візуалізував Шевченкові рядки. Найкращий приклад: українська жінка в яскравому національному вбранні годує дитяточко грудьми прямо в квітучому, запашному дворі, сидячи на теплій, рідній землі, що живить її силою. Художник вмістив у художньому обрамленні безсмертні поетові слова: У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Не випадково Володимир Яцюк писав, що композиція цієї листівки, виданої Д. Марковим, особливо тісно пов’язана сюжетом з уміщеним поетичним текстом і тяжіє “до власне ілюстрації”. Ще один зоровий образ – складніший – стосувався поетового Посланія “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…” (14 грудня 1845 року). У центрі листівки – сам Шевченко, до речі, його зображення Гулак практично не змінював, і в цьому вбачаю сталість художницького представлення Кобзаря постійно величним і незламним, мудрим і вимогливим, як у народній уяві. Над ним схрещені козацька шабля й українська бандура (!), по боках – озброєні козаки й українська дівчина. Звісно, козацька могила, вітряк, рідні хатиночки, криниця з журавлем (довгою жердиною, приладнаною як важіль для витягування води). Згадалося Шевченкове: “Отак пишіть. Була криниця, / Ні, не криниця, а село”. Та на листівці вміщено історично важливу поетову настанову: Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає… Нагадаю, що Василь Іванович створив прекрасні листівки із зображенням національних краєвидів і українських трударів, назви яких буквально вимагали: “Не забувай нашу рідну Україну!”; “Не забувай рідного краю!”; “Не забувай свою рідну Україну!”. Або така поштівка: “Наша славна Україна, / Наше щастя і наш рай! / Чи на світі є країна, / Ще миліша за наш край?” Навіть важко перебільшити патріотичну потужність і впливовість названих листівок, поготів що кожна з них окремо й усі вкупі були розраховані на широкі народні маси. Характерно, що Володимир Яцюк, розповідаючи про одного з “послідовників” Гулака, жорстко виснував: “Художник… цілком запозичив у Гулака і загальну ідею, й окремі сюжети, і спосіб представлення Шевченкових текстів. Тут є начебто все: й українські типи, і тополі, і хатини, й тини, але годі шукати образу справжньої України. “Послідовнику” Гулака вочевидь бракує майстерності й справжнього розуміння народного та національного”. Блискуча й витончена оцінка творчості Василя Гулака! Ще про дві поштівки художника, в яких окремо нагадуються початкові рядки відомих віршів Шевченка. Перша: “Перебендя старий, сліпий – / Хто його не знає? / Він усюди вештається / Та на кобзі грає”. Друга: “Не завидуй багатому, / Багатий не знає / Ні приязні, ні любові – / Він все те наймає”. В одній листівці прохопилася Гулакова ремінісценція з Шевченковими “Гайдамаками”, котрі в поета “Умань затопили” й були вкрай жорстокими. Вміщено власний текст: “Хвалилися гайдамаки, / На Умань ідучи: / “Будем драти, пане-брате, / З китайки онучі!”” Тут – явний перебір. У Шевченка в “Гайдамаках” навіть Гонта своїх мертвих синів “Хрестить, накриває / Червоною китайкою…”. А в поемі “Хустина” (1847–1848) козаки “Везуть труну мальовану, / Китайкою криту”. Відзначу, що у вірші “Світе ясний! Світе тихий!..” (1860) є рядки: “Будем, брате, / З багряниць онучі драти…” Але йдеться лише про назву верхнього одягу з дорогої тканини темно-червоного кольору. Цікаво, що на листівках Гулака частенько бачимо зображення літака, у тому числі осідланого щирим і вусатим українцем, скажімо, з такою примовкою: “От це вже дуже погано, що на небі ні жадного шинку немає!” Нагадаю, що перший літак в Україні та й усій Російській імперії, що здійснив вдалий політ, було сконструйовано київським інженером Олександром Кудашевим. І саме його легковажний абрис бачили люди по всій Україні, вперше дізнаючись із поштівок про новітнє досягнення земляка. Певно, що Тарас Шевченко схвалив би таке, здавалося б, несподіване зацікавлення Василя Гулака, бо ж і сам захоплювався в Щоденнику винаходами американця Роберта Фултона, який збудував на початку XIX століття пароплав із поршневим двигуном, та його сучасника шотландця Джеймса Ватта, котрий створив універсальну парову машину. У цьому прикладі таїться невідома й ледве вловима суголосність двох художницьких душ… Повертаючись до згаданого видання листівок Василя Гулака 1918 року3, зазначу, що найвідомішою була гумористична серія “Десять заповідей молодим дівчатам”. У нашому контексті вельми цікавою є одна з цих заповідей, а саме: “Ніколи не кохай кацапа”. На листівці красива ніжка (зображено лише її) відштовхує звіроподібного типа з балалайкою в його повній огидній нестатурності… Неможливо не згадати початок Шевченкової поеми “Катерина” (1838–1839): Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люде, Роблять лихо з вами. Таким чином, унікальні листівки Василя Гулака, схарактеризовані досі переважно гумористично-карикатурними, насправді виявляються цікавою й важливою частинкою художньої та літературної Шевченкіани. Не забуваймо, що Володимир Яцюк уже давно зафіксував “шевченківські сюжети, мальовані Гулаком”, і цілком умотивовано включив їх до шевченківських листівок як пам’яток української історії та культури. Отже, стаття про Василя Гулака неминуче з’явиться в новому виданні “Шевченківської енциклопедії” чи додатку до нинішньої. _____________________ 1 “Енциклопедія сучасної України” роз’яснює, що листівка – це аркушеве образотворче видання визначеного формату, один бік якого є репродукцією, малюнком або фотографією, а інший може бути використаний для листа чи тексту, що пояснює зображення. Виділяються художні оригінальні листівки, виконані для відтворення на поштових листівках (поштівках). Розквіт ілюстрованих листівок із краєвидами українських міст і сіл, антропологічними типами українців і картинами з їхнього життя випадає на початок ХХ століття. 2 Яцюк В. Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури. 1890–1940. К., 2004. С. 166. На жаль, узагальнення вченого не було враховано у згаданій статті “Листівка” з “Енциклопедії історії України”, виданої 2012 року. Водночас, у ній художника не лише названо серед митців, які “працювали на теренах тогочасної України”, а й відзначено, що в 1905 році “у Києві надруковано серію силуетних листівок В. Гулака “Основи громадянської свободи””, а також те, що він виконав у 1909–1912 роках “понад 300 листівок на тему українського побутового гумору, зокрема на антиалкогольну тематику”. 3 1964 року в Стрийській міській друкарні було зроблено репринт цих листівок, а в наш час Анатолій Сич здійснив видання “Василь Гулак. 100 років в забутті. Спадщина в листівках 1900–1918 рр.” накладом 200 примірників.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
