Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Такі вони, просвітяни · “Перемога – це справа виживання нації, тому іншої перспективи немає”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Час повернення до традиції Щодо ефективності спільної праці

Слово Просвіти, №45 за 2025 рік

Юрій КИСЕЛЬОВ, член Правління Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук, професор Давно стало звичним серед різноманіття форм державного правління бачити лише дві – демократію та диктатуру, вбачаючи в них непримиренні протилежності. Але, якщо звернутися до класики, зокрема Платона й Аристотеля, глибину думки яких мало хто перевершив по цей день, то з’ясується, що цих форм значно більше, а саме – шість, причому серед них античні філософи виділяли по три правильних і неправильних. Не зважаючи на деякі розбіжності в поглядах двох великих мислителів давнини, головна ідея була спільною – може бути влада одного, або небагатьох, або багатьох. І в кожному випадку є два варіанти – монархії (правильній формі правління) протиставлялася тиранія (неправильна), аристократії (правильна) – демократія (неправильна – sic!), політії (досконала форма афінського народовладдя) – охлократія (тут навіть годі про щось говорити). Не буде помилкою стверджувати, що в усі подальші сторіччя майже ніхто нічого нового в політології не відкрив (за винятком хіба що Н. Макіавеллі), всі ідеї Нового часу (Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо та ін.) були, по суті, розвитком античної думки. І сам хід європейської історії не раз доводив і тепер доводить еволюційність розвитку форм правління в державах, коли монархія вироджувалася в тиранію, аристократія (або “класократія”, за В. Липинським) – в демократію, яка згодом неминуче деґрадувала до охлократії. Втім, вище наведено лише переказ давно відомого. Але варто було б наголосити на тому, що не тільки історичний розвиток ви- Ольга ХОДАЦЬКА, членкиня НСЖУ, заступниця голови Київської “Просвіти” Свою Україну любіть. Любіть її… во врем’я люте, В остатню, тяжкую минуту За неї Господа моліть. Тарас Шевченко Тарас Шевченко – національний символ українського народу, пробудив українську душу та утвердив духовну основу народу для боротьби проти поневолення російською імперією. Слово українського пророка робить це й нині, в умовах боротьби України за свою незалежність і волю з російськими загарбниками. “Свою Україну любіть. За неї Господа моліть!” – саме таку назву має потужна моновистава 29-річного Андрія Міцая, соліста Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Георгія Майбороди, з якою він гастролює Україною і збирає благодійні кошти для ЗСУ. Це навмисний діалог з генетичною пам’яттю, в якому майстерно переплелися гра на бандурі, пісні, пророчі слова Шевченка, мудрість Ліни Костенко, крик душі Василя Симоненка, голоси тих, хто боровся і бореться сьогодні, утверджуючи українськість на своїй Богом даній землі. Талановитий бандурист розповідає про це так, що кожне слово торзначає форми державного устрою, а й географічні умови. Зокрема, на прикладі величезного материка Євразія можна простежити, як у просторі змінюється форма правління від приокеанічних і приморських реґіонів (де вона традиційно “м’якша”) до внутрішньоконтинентальних із властивим їм жорстким стилем правління. Доказів тому можна навести чимало, і то – з різних часів. Якщо взяти давнину, то саме приморська Еллада з її сприятливим кліматом і родючими ґрунтами була батьківщиною демократії (і політії), тоді як Єгипет і Месопотамія, де нормальне життя зосереджувалося в межах вузької смуги, були прикладами тиранії. Приблизно посередині можна поставити Стародавній Рим, причому вартий уваги факт, що перетворення республіки на імперію супроводжувалося майже одночасним поширенням римських володінь у глиб континенту. За доби Середньовіччя існували приморські італійські міста-республіки – Венеція, Ґенуя, варто згадати й Флоренцію, хоч розташовану й не над морем, але на річці Арно. Яскраві приклади демократії, що значною мірою успадкували традиції давньогрецьких полісів. Можна навести приклад Англії – острівного королівства, де вже в ХІІІ сторіччі було розподілено повноваження короля та парламенту. Натомість, у більшості європейських держав поступово сформувалися абсолютні монархії, а на порозі Азії (Московська держава, Османська імперія) правління стало набувати рис реальної тиранії, яка була суттю й “різко континентальних” Арабського халіфату, імперії Чинґісхана, “непробудимого” (за Т. Шевченком) Китаю. Море й само по собі є “пом’якшувальним” чинником, і, крім того, в економічній площині воно віддавна сприяло торгівлі, й багатства купців об’єктивно обмежували монаршу владу. Не випадково саме в приморських Нідерландах ще в ХVI ст. відбулася перша буржуазна революція, і вчорашнє володіння Іспанії швидко стало найбільшою світовою потугою. Приклад острівної Англії (згодом – Великої Британії) є яскравим зразком діалектичного поєднання свободи і традиції. Країна, що однією з перших отримала щеплення від кривавих революцій, вже понад триста років розвивається еволюційно, шануючи минуле й водночас невпинно модернізуючись. Значною мірою приморська Франція впродовж майже двох сторіч зазнавала численних революцій і повстань, що відсунули її з провідних позицій у світі, які ця країна займала в, імовірно, найкращі свої часи за Людовика ХІV та Наполеона І. Середньоєвропейські (перехідні від морських до континентальних) імперії Нового часу (німецький Другий Райх, Австро-Угорщина) характеризувалися еволюційним розширенням свобод, що особливо помітно на прикладі держави Габсбурґів, у якій поєднувалися й поступово розв’язувалися проблеми соціальні та національні. А що ж Україна? Часто чути запевнення співвітчизників у безумовній прихильності до демократії, яку, зрештою, наша Конституція проголошує основою державного ладу. Але демократія, якою б вона не була, не повинна суперечити традиції. А наші традиції полягають у досить м’якій, обмеженій боярами, владі старокиївських князів (варіант, що певною мірою перегукується з англійським), авторитеті гетьманської булави (справжньою трагедію для нації, що народжувалася, була невдача, якої зазнав Б. Хмельницький у спробі запровадити спадкову монархію) та конституційним договором Пилипа Орлика, укладений за часів, коли в Європі ще мало було тому аналогів. Отже, поєднання єдиновладдя та свободи на засадах аристократизму для України є одвічно природним і притаманним їй за умови здобуття незалежності. То ж хіба сьогодні не пора для повернення до традицій? Чи сучасна кривава війна, розв’язана безжальним кремлівським аґресором, не спонукає відкинути все принесене ззовні, таке, що не придатне для українського ґрунту й не сприймається ментальністю нашого народу? Найкращі приклади з минулого рятують у часи найбільшої тривоги та небезпеки, як вони врятували балканські народи, що в ХІХ сторіччі визволилися з-під османського ярма та заснували власні держави на основі тисячолітньої політичної спадщини. “Армія, мова, віра” – справді традиційні цінності (звісно, цей перелік не є вичерпним), які підтримують українську націю й не дають їй підкоритися значно чисельнішому завойовникові. Не лише фізично, а й духовно, адже традиція не дає нам втратити ідентичність, як би цього не хотіли й на Сході, й дехто на Заході, нав’язуючи нам чужі ідеологеми й засмічуючи українську мову як не русизмами (точніше, росіянізмами), то англіцизмами (йдеться не про вмотивовані запозичення, а поширення, по суті, всесвітнього суржику). Україна, що пережила не одне сторіччя неволі, здолає нинішню московську навалу та об’єднає національну територію. Перемога – це справа виживання нації, тому іншої перспективи немає. Moscua delenda est! бандурист провів 48 благодійних концертів у восьми областях України. Допомагають музикантові колеги: Марія Обухова, учасниця фольклорного ансамблю “Кралиця” з Житомирщини, та ведучий Роман Савчук з Тернопільщини. 9 листопада благодійний концерт на підтримку ЗСУ з великим успіхом відбувся в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ в Києві. Він був надзвичайно символічним, адже саме в цей день Україна відзначала День працівника культури –людей, що дарують тепло, емоції й відчуття справжнього життя. Було зібрано 4500 гривень на ліки для захисників і захисниць. Я з композиторкою і викладачкою Чернігівської музичної школи № 2 ім. Є. Богословського Русланою Лісовою мала честь підтримати благодійну акцію і щиро порадіти, що пісня на мої вірші “Тарасова дума” (композитор – І. Якубовський) вже вкотре звучить у моновиставі Андрія Міцая. Велика війна вносить корективи в життя кожного українця, внесла вона їх і у творче життя бандуриста. Він не тільки радує людей майстерним читанням віршів і пісень, віртуозною грою на бандурі, а й активно займається волонтерством – дарує тепло свого серця тим, хто потребує його найбільше. 3 листопада в інформаційному агентстві “Наголос” відбулося надзвичайно змістовне й важливе засідання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка за участю провідних українських інтелектуалів: поетів, учених, громадських і політичних діячів на тему “Державна мова в соціопросторі України”. Під час засідання було обговорено актуальні питання функціонування української мовив усіх сферах суспільного життя: державній, політичній, громадській, культурній, освітній і науковій. Учасники круглого столу розглянули ефективні шляхи зміцнення статусу державної мови, вдосконалення мовної політики України та розширення її присутності у соціокомунікативному просторі. З урахуванням пропозицій пана Дмитра Ломачука та інших учасників попереднього засідання, а також думки Павла Мовчана щодо порядку денного засідань Товариства, відповідно до протоколу, в якому визначено регламент і норми проведення заходу, вважаємо доцільним застосування цього підходу в подальшій роботі. Урахування цього методу сприятиме підвищенню ефективності засідань і раціональному використанню часу. Крім того, варто зазначити, що протоколи засідань є найважливішими першоджерельними документами, які згодом стануть цінним матеріалом для наукового дослідження історії Товариства і через сто, і через триста років. У зв’язку з цим пропонується розглянути питання щодо заснування фонду “Просвіта” в Державній архівній службі України та Центральній бібліотеці імені В. І. Вернадського з метою належного збереження, систематизації та використання документальної спадщини для наукового студіювання історії зазначеного Товариства, заснованого в 1868 році у Львові. Варто сказати, що засідання супроводжувалося урочистим врученням заслуженої нагороди Павлові Михайловичу Мовчану, Голові ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Принагідно хочу наголосити, що творчість поета і мислителя Павла Михайловича має виняткове значення для осмислення глибин української мови й культури. Його духовна спадщина, зокрема сприяє розвитку міжцивілізаційного діалогу та утвердженню загальнолюдських цінностей. З огляду на це постає слушне питання щодо висунення кандидатури Павла Михайловича Мовчана на здобуття Нобелівської премії в гуманітарній галузі у 2026 році. Звертаємося до наукової, культурної та громадської спільноти з проханням підтримати цю ініціативу, що утверджує духовну силу й велич українського слова. Слава Україні! Фергад ТУРАНЛИ, доктор історичних наук, професор кафедри загального і слов’янського мовознавства факультету гуманітарних наук Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин