Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №46 за 1998 рік

Слово Просвіти, №46 за 1998 рік

РАН а с ро ій сь | ЩО ЗА ПЕРО Мо Слово ПРОСВІТИ ьогодні в нормальному світі зрідка згадують слов'янство як таке, та хорват пригадує про існування поляка не частіше, ніж поляк про існування хорвата. Та навіть словаки взяли за краще відокремитись Державно від братніх чехів. Не набиваються там із якимось «славянскім єдінствомь; втім, як і не набиваються з будь-чим іншим. Від Чорного моря по Атлантику простягалася низка країн, населення яких розмовляє дещо схожими романськими мовами, але -- чичув хтось, десь, колись - такі слова, як «романскоє єдінство»? Не чув і не в янською мовою. них одну, загальну назву. 1, Модель дерева: всі слов'янські народи (а знимий мови) мають спільне джерело, спільних праслов'янських предків із одною прасло- 2. Модель річки (те ж дерево, тільки з протилежним напрямком руху): слов'яни утворилися з тих народів, що жили в Україні перед тим: балтів, готів, гунів тощо. Утворили один нарід саме на той час, як сусіди придумали для Ре зауважимо та підкреслимо це, виникли внаслідок такого самого процесу, як інші європейські народи: англійці, почує. Не те у нас, - на схід від Нарви та Сяну, в багатостолітньому царстві імперського абсур- ду. Тут, поза межами погіки та здорового глузду, вже кілька років не вщухає істове слов 'янське біснування, від якихось «славянскіх базаров» -- та до «славянского єдніства». В чому ж справа? Слов'янський міт був лише пристосуванням доросіиських імперіалістичних потреб, як завжди, - чужого здобутку. То була спадщин Першим був, здається, пастор Ян Коллар ( 1 793--1852); не надто досвідчений філолог та лінгвіст, хоч і викладав по університетах Австро- іспанці, французи. Бо жодним сучасний учений не буде займатися пошуками якихось там праанглійців чи прафранцузів. Бо, зверніть увагу, перша модель (дерева) передбачає, що оті слов'яни Десь мали відсиджуватися не Одну тисячу років, поки в Україні панували та бешкетували всі оті, інші, -- кимеріяни, потім готи, потім гуни... А де ж саме вони відсиджувалися? - дивні справи. Поготів, і старіша зі слов'янських мов -- українська відкриває нам пексику, рівномірно складену з балтицьких (кимеріяни), германських (готи) та угро-тюркських (гуни та пізніші аа з домішкою фінських -- коренів слів. Аж нічого специфічного, слов'янського. А щоб у цьому переконатися, не треба ритися по архівах або імперії. Але був занадто захопленою людиною, щирим романтиком, тож, відкривши слов'янську мовну спільність для себе, вбачав її сліди та залишки по всіх усюдах. Він радив уживати натомість «слов'ян» назви «слави», вмводячи їх від приду маної ним богині Слави, та пов'язуючи (аякже!) з поняттям слави. На жаль, чине в найгіршом у її втіленні -- помпезно-брехливому, імперському. На це його старший та більш тверезий сучасник (хоч теж слов "янофіл) Йозеф Юнгманн ( 1773--1848) відповідав йому (1828): «Ми радше будемо писати слов'яни, ніж слави... та й оте Ваше етимологізування ми тут вважаємо за нещастя та негоду нашої літератури». Дуже критично ставився до Коллара м Павел Йозеф Шафарик (1795-1861), вільний від упереджень, та якого так поважав наш Т. Шевченко. Незабутнє враження на Яна Коллара справила ного подорож до Італії (1841). Бо от що він писав: «Хоч для мене ще в моподі роки багато латинських слів бриніли як слов'янські, та не одного разу дивувався я, що по школах наші змачно тяжче, однак, -- виріс і я в тому ж саропейському упередженні, що датина - то кремішна мова» (цит. за К. Скленаж. Від Чехії до Помпеї. - Прага, 198972-1С: 1 19). Згодом пово слов'янському (або ні, кращев славськом у)дусі: аЇталія - то була колись Віталія, зіДд «віт» (вітез, свантовіт)». Річки? -- теж нема проблеми: «Тібр, то Добр, Зубр». Місцевості? -о так само: «Кампанія - Копанія, Копаніце. Лаціум - Волоття, від слова «віл», з якого походять назви -- волох, влах; так само, якназва етрусків -- від іншого бика - «тура». Бо навіть Міаразі додамо дещо й про оте «єтимоло гізувамня», яким дорікав нашому пасторові Й. Юмеманн: змінюючи о д н у літеру в назві, ми не дуже змінюємо її, але роблячи це послідовно З КОЖНОЮ, ми можемо, дослівно, з чого завгодно отримати що завгодно. Так чи не зважати нам Яна Коллара ще й батьком «народної етимології» взагалі? Тої самої, яка після нього увійшла донауки. Бо саме цим, здається, дормав йому Й. Юнгманн. Саме в такий спосіб народжувався слов'янський міт. Створювався романтиками, щоб, пройшовши через брудні руки політиків, стати сьогодні знаряддям політичних кримінальників. Однак перейдемо до справи, розглянено виСтідну експозицію слов'янського міту: на чому, власне, він груктованийт? На яких фактич- - чих підставах! Тут маємо наступне: Її. Доволі широкі терени, замешкані сьогодні черодами, що мають схожі мови, які тепер чезивають слов'янськими. чо історичний факт, що десь після МІст. н.е. візамтійці починають все частіше називати мешканців тисячі років знайомої грекам України вона ж послідовно: Кимерія, Скитія, Гунія) -- слов'янами. Отже, не самоназва, зверкіть ува- гу. На всіх останніх, як з б : Р на, вона Оце й є воно, єдине достовірне, але -- ой, як же небагато; з ним і розберемося. Відкинемо насамперед ненмовірне: що слов'яни звідкись прийшли до України, витіснивши частково своїх попередників. Як свого часу кимеріян потіснили примшлі скити, Бо МІ ст. - то вже часи цілком історичні, а нічого подібного ніде не засвідчено, Отже, тоді лишається ТіЛьки д в і можливості. Незважаючи на це та на рабський устрій Росії, всі чеські та словацькі слов'янофіли, пригнічені цивілізованою Австро-Угорською імперією, покладали надії саме наРосію. Сталося так з різних причин. По-перше, можливо, тому, що за своїм тодішнім невіглаством вони вважали су міш угрів та тюрків своїми етнічними братами, родичами. По-друге ж, думали, адже 7 ТО0 є єдиний слов'янський нарід зі своєю зласною державністю. Чи вонине бачили, що то за державність? Припустимо, ГІ. Й. Шафарик бачив, та взяв оте бачення в наступні остерігаючі слова: «Велич, на яку всі ми так дивуємося, є насправді жахливим військовим деспотизмом, який лише за формою порізнюється від древньоримської або сьогоднішньої турецькоїтиранії» (цит. за: А. Мьїльников. Йозеф Юнгманн и его гремя. -- М., 1973. -- С. 119). Але подібні здорові думки були на той час рідкістю. Що ж до всіх інших... Адже в Росії ніхто з них не бував, аякі бував, то як той же И. Добровскі, - з петербурзьких салонів не вилазив. Щодо рабства в Росії існував маскуючий шахраиський евфемізм -- «крєпостноє право». Але кріпосне право, справжнє та без торгівлі людьми, існувало й у Європі. Це розумів доведении до самогубства та замовчуваний Александр Радіщев (1749--1 802). Лише Гоголь насмілився З квітня, інтерв'ю з «головним» комуністом Росії Зюгановим, який увечері, палко вітав своїх менших братів - компанію з перемогою на виборах (|і Один з телеканалів транслював ЛП. Симоненка |і закликав до «славянского единства» То про що йшлося? копати землю; це може перевірити кожний. Але тому, хто сам прагне заблукати між хатою та коморою, цього не заборониш; а звідси й оті «праслов'яни» -- хай шукають... Відбулося це утворення нових народів у наддержаві середньовічної Європи, Гунському каганаті, який набрав сили з об'єднанням України по війні 375 р., розтягнувся від Волги до Альп і «Дунаю, покінчив із Західним Римом, але почав занепадати після невдач у війні 610--629 рр. проти ромеіїв та хазарів, Згодом він розпавсяна Мораву, Польщу, Київське князівство тощо. Олег (882--912) був останнім, кого ще титулували каганом («Ольгов-когань»), після нього в Києві (старішій столиці каганату -- Гунагарді) були вже тільки князі. Втім іще більше не пощастило його союзникові в тій війні -- Іранові, яким був до 650 р. завойований арабами. Сьогодні, т и с я ч у років по тому, як завершився в основному етногенез існуючих окремих слов'янських народів, з окремою ж історією у кожного, -- ніхто з учених не цікавиться нічим, крім спорідненості окремих слов'янських мов. «Мова талише мова пов'язує слов'ян» -- писав відомий російський лінгвіст Н. Трубецькой. А інший світової слави вчений Роман Якобсон визначається ще більш категорично, заздалегідь відмежовуючись від політичних спекулянтів: «Ні слов'янська порівняльна граматика, ні порівняльне слов'янське літературознавство не мають жодного розумного відношення до будь-якої боротьби за панслов'янську політичну платформу будь-якого спрямування або проти неї» (Р. Якобсон. Работьт по позтике. - М, 1987. - С. 23). А це означає, що вимога будь-якого «славяЯнСКкоОГгоО єдінства» ніякими науковими аргументами, чи то лінгвістичними, чи то історичними, обгрунтована бутине може. До того, тим, хто сьогодні декларує, ніби «ми - одін народ», слід би нагадати, що це не так. Цьому протирічать не тільки факти, але й документи. Бо навіть обіжник від січня 1910 р., підписаний міністро м внутрішніх справ Росії ГІ. Столипіним, офіційно визнає українців іно родца мі; так само, як раніше були визнані ними євреї або калмики. Такою є реальна дійсність, що тут поробиш, -- яке ж до цього може бути тепер «славямскоє єдінство»? -- схаменіться, годі вам «дурью маяться», колишні «старшіє братья»... Повернімося тепер на час до наших чеських та словацьких друзів слов'янофілів та прослідкуємо, як саме слов'янський міт міг потрапити до Росії, яких трансформацій там зазнав. На той час мало не всі слов'яни (крім росіян) були позбавлені державної незалежності. Причому наийчисленніші з них, українці та поляки, були позбавлені незалежності саме імперською Росією. Перші -- шляхом інтервенції та окупації 1709 р, Другі ж - шляхом трьох поділів Польщі поміж імперіалістичними хижаками -- Австрією, Прусією та Росією (1772, 1793, 1795), був порушити табу, описавши шахраювання з «мьБортвимі душамі», алей у нього - про «живі душі» -- багато не дізнатися, В російській літературі ніколи не було чогось на зразок «Хатинки дядечка Тома» (1852) Гарріет Бічер Стоу, що малатакі далекосяжні політичні наслідки. Отже, тут - як звичайно: накого діяв обман, анакого - самообман. Але будь-яка орієнтаціянаРосію є орієнтацією на реакцію проти прогресу, а слов'янський міт невдовзі добре показав себе в ділі, зірвавши «Весну народів» 1848 р. в Австро-Угорщині. Революцію розпочав мадярський національний рух під проводом Лайоша Кошшута (1802-- 1894), домігшись де якої автономії для Угорщини; йому сприяли в цьому й прогресивні елементи німецької правлячої нації. Але імператорська влада, спираючись на війська, що складалися переважно із сербів, повела наступ на Пешт. Їм допомагали війська карателів Ніколая І, які, до речі, теж складалися зі слов'ян, принаймні - номінальних. Після поразки мадярсько-польської армії генерала Юзефа Бема під Темешваром влітку 1849 р. відбулася капітуляція в серпні 1849-го. Так із «Весною народів», за слов'янською підмогою, упоралися всього за яких-небудь півторароки. Отже, з трьох основних етнічних складових Австро-Угорщини -- німців, мадярів та слов'ян -- набікреволюції та свободи стали лише мадяри і поляки; німці розкололися, а інші слов'яни однодухо сталина захист імперії. А колитак, то не тільки нічого не здобулидля себе (бо, хто йде проти чужої свободи, позбавляється власної), але й не прикрасили цим власну історію. Тому ніяк не дивно, що імператор Франц-Иозеф | нагородив 1850 р. Яна Коллара пицарським орденом за його слов'янофільство (бо більше не було завіщо). Вперше засвідчивши тим користь слов'янофільства для імперії. Чесько-словацьке слов'янофільство не витримало випробування роком 1848; російське слов'янофільство -- роком 1863. Ча витоках російське слов'янофільство -- позичене, відстале та вторинне - не надто переймалося політикою. Проявлялось як запізнілий відгук загальноєвропейського романтизму. Створене купкою заможних російських поміщиків-рабовласників на чолі з родиною Аксакових (за прізвищем -- татарського кореня), російське слов'янофільство на початку не було політичною течією. Їх цікавили витоки народу, зокрема допетровська епоха, де вони пошукували початків російської культури, збирали фольклор, концентрувалися навкруги всесвітнього епіцентру рабства -- Москви, ав столиці іх важали радше за нешкідливих диваків, та йне чіпали. Неприємності розпочалися були, коли хтось доніс до ЇЇ Відділку, що вони проти кріпацтва, Це було, схоже, сутим наклепом, але... наспіла «реформа» 1861 р. Остаточно ж реабілітувало себе російське слов'янофільство (та ще як!) за р оц п ня ни - п ПРЕ РР часів польсько-литовського повстання 1863 р., вже по «реформі». Всі вони рашуче сталипр - т м «братьєв-славян», на Фік удар а Віленського губернатора - «Муравиова- шателя». | я Цьому безоглядному царському катові при- святили тоді урочисті оди відомі російські поети . Тютчєв та Н. Нєкрасов. | З Відзначимо, що то була чине перша вісторії підтримка імлперіалізму Другогросіиської імперії (1861-1917) -- певною громадянською силою, як революціонерами так реакціонерами, котрі в Росії могли розходитися в чому завгодно, та тільки не в імперіалізмі: тут вони завжди були зворушливо однодугі. | Будь-яке тимчасове загострення національ- ного питання, хоч польського, а хоч українського, негайно висвітлювало та засвідчувало в усі часи лише одне - абсолютну реакційніиисть росіиського суспільства; повну відсутність у ньому будьяких прогресивних сил або здорових спрямувань. По всій справедливості його слід би вважати антисуспільство м. А це знаменує повну та остаточну безперспективність якогось там «особого путі Росії»; що тоді, що тепер -- завжди та незмінно. РЕМ з Герцен, що видавав на екзилі свій революційний «Колокол», не мав проблем із його розповсюдженням в Росії, доки кликав селян «к топору». В цьому йому сприяли всі, аж до царських чиновників та жандармів. Але досить було висловитись на користь польського повстання, схилитись на бік поляків - із «Колоколом» було по всьому, Герцен був спалений: російське суспільство відмовилося від нього все разом - від Бенкендорфа до Каракозова. Коли слов'янофільством зацікавилася царсь- ка влада, важко сказати, але ії увагу привернув саме панславізм. Бо Росія -- то імперія, що може існувати завдяки агресії. А навкруги вже ХІХ ст., до виникнення Ліги Націй (а згодом | ООН) залишається менше ста років. Існує міжнародне право, що так ускладнює життя, Тому й жити так, як завжди жила імперія - відвертим грабіжництвом, вже незручно. Не можна грабувати чуже просто так, не ті часи. імперії вже потрібна пропагандистська м а ск а - якась більш-менш переконлива система доктрин та поглядів, які виправдовували 6 ї агресію. Не просто захопити тих же чехів, щоб «собірать землі», ачи то «захистити», чи то -- ще краще - «звільнити». А можна й «добровільно приєднати»; поготів -- знаходилися такі дурні «добровольці» навіть середчехів. Повноваження на це тепер є, адже -- ми всі «братьяславянє»! Під зовні цілком благородним приводом -- взяти и порабити: «прікрєпіть к зємлє», одне слово. А потім - можна їх | «открєпить» до Сибіру, а самим - на їх місце, -- от тобі й «новая русская зємля». Згодом, вже після Аксакових, вніс свою лепту до ідеї «славянского братства» і Ф. Достоєвським, написавши заради чого все затівається: «Бути малоросом, чехом - дрібна ідея, бути всеслов'янином -- вище, а навіщо бути всеслов'янином? Щоб сказати всеслов'янське слово. Яке воно? Православ'я, аголовний виразник -- великорус» (Ф. Достоевский. Полн. собр. соч. -- Л, 1981. -- Т. 24. С. 222). Однак маска «славянського ЄДінства» виявилася ненадійною, адже маска завжди є тільки маскою, не більше. Вона прислужилась лише в Балканській війні 1877-1878 рр. проти Туреччини. У війні з Японією 1904 р. вона була ні до чого. Довелося поспіхом створювати байку про «захист Європи» від «диких азіатів». Маску знову витягли із забутого мотлоху в Першій світовій (1914-1918), але програли й тут, вдруге поспіль. Після цього Третя російська імперія (1917-- 1991) відродилася, забувши на час про таку дрібноту, як слов'яни, під маскою всіх масок: «Пролєтарії всєх стран -- соєдіняйтєсь!». Ця маска відкривала для російської агресії неосяжні перспективи -- це по всіх усюдах, де були «пролєтарії», та й там, де їх зроду не бувало: Ангола, Афганістан, В'єтнам, Сальвадор... Аж поки натомість подальших набутків не пішли втрати. А ця катастрофа повернула російську імперію 8 минуле, до геополітичної ситуації допетровських часів. Тепер поки що не до пролетарів та світового панування. Знову треба приєднувати Україну, апотім думати й про інших. Бо, бачите, Росія - то не будь-яка інша країна світу, вона існує, але не змінюється. ЇЇ історія - це щось таке, як біг навкруги стадіону, - рекорд поставити можна, але не можна кудись прибігти. От | вилізла згнила за сто років, з проваленим носом, огидна примара «славянского єдінства», мрець, повсталим зі смітника історії, одвічний московський зомбі. Бо, підкреслимо це, абсолютно ту ж імперіалістичну мету переслідує офіційне слов янофільство й сьогодні. Чим би воно там че прикривалося -- «славянскім братством» чи «славянскім єдніством». Та хто би його не проповідував, хочнобелівський пауреат,ахочі останній політичний шахрай, невіглас, місцевий інтер-пюмпен. Нас уже кілька років як не відправляють «за націоналізм» до психушок | таборів ГУЛАГУ, але не втрачанмо пильності, хам це нікого не заспокоює. Холодна війна Росії проти всього українського триває. І не останньою зброєю в ній є та буде «славянскоє братство» -- від «Сславянскіх базаров» та до «славянского єдінства». Все той же злоякісний міт. Як ми це вичерпно довели -- один з наибрехливіших та найреакційніших мітів іс тори. Олексамдр БОРГАРДТ, м. Домецьк || -і -чо оч тор о чу о твтеоххчижхошШЙИ/, Фр ожхжрхіе аз реч Ра УЮ сю би По б, п

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин