Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
← Архів «Слова Просвіти»

Слово Просвіти, №46 за 1998 рік

16 с. · 16 записів · PDF у Вікісховищі ↗ · CC BY 4.0

Текст отримано з PDF і розділено на матеріали автоматично. Межі частини матеріалів редакційно не перевірені: окремий запис може містити кілька матеріалів, лише частину одного або службовий блок (наприклад, передплату). Першоджерело — сторінка газети в PDF.

А-РОЕ ітаде То РОЕ Оепто. Ригс панни и рими и ни кнко не оВ АВР КАнННРЕНИМ чн оо ша т ГУ т ворот з і перерєт: и і Ї Її ї У Е щі - би Я за ьо! М У! аб Мк, ГАЗЕТА ВСЕУКРАЇНСЬКОГО С 7 нара РУБАН ДОВЕЛО. Г ' ' їн ізь - "ал ан Бозі | Й Р, їн А Чи р Ь ль. в гі: Ре РР ти. і "Р ; І ОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА | ч -'оі . чи же Ді М ля зум / - чі - і я 1 і М З нн Квітень нинішнього року -- широке поле для асоціацій Можна порівнювати наше громадсько-суспільне життя з чим завгодно, варто лише озирнутися навколо -- порівняння, як-то кажуть, у траві. Витолоченій, випаленій, змитій дощами і знову віджилій. Що ж полишилося на українському березі після дев'ятого валу пристрастей, після піни компроматів, взаємоперекреслень | взаємозвинувачень, імітації боротьби або й -- справді боротьби не на життя, а на смерть? Порвані вітрила випадкових партій, розламані плоти тимчасових союзів, ганчіркове лахміття плакатів і сум у людських серцях: хотілося, як краще, а вийшло, як завжди. Свої поборювали своїх.. Короткочасний штиль обіцяє вибухнути штормами вже на перших зааданнях новообраної Верховної Ради; від морських асоціацій доцільно перейти на менші, річкові | масштаби. Словом, «берег лівий, берег правий», між йко якими повинні визначитися ті депутати, які у своїх виборчих параметрах хитромудро заявили сакраментальне «б/п», а також ті малочисельні представники багаточисельних партій, які здобули перемогу в мажоритарних округах, програвши в партійних списках. Політологи з допомогою калькуляторів уже підрахували відсотки можливих політичних виграшів і програшів, компромісів 1 співрозумінь, пересічний же виборець залишається у - невіданні, чи нові народні обранці будуть здатними якось виправити економічне становище України 1! вплинути таким чином на його, виборцеву, долю.. Коментарі Президентаі його оточення цілком конкретно дають зрозуміти, що порозуміння двох плок державної влади майже неможливе, відтак атмосфера взаємозвинувачень наврядчи розрідиться; а якщо ще й пам'ятати про те, що наступний рік -- це рік виборів «гаранта Конституції», то сподіватися на взаємноконструктивне подолання кризи -- наївно.. Комуністи, соціалісти, громадівці і прогресивні соціалісти вже почали лякати імпічментом Президента. Президент теж недвозначно заявив, що має під рукою ті важелі, після натискування яких дехто опустить голову | довго не підніматиме її... Отож можна тільки уявити ті баталії, в які -- чи мимовільно, чи доброхіть -- буде втягнуто кожного є громадянина, а переможців, як відомо, в громадянських війнах не буває зруйновані авторитети, очорнені імена, втрачені покоління... Спостерігаючи безконечні телевізійні кориди, я неоднораз задавала собі запитання, які, як правило, починалися словом «навіщо» / Навіщо так самозречено, запінившись дяк по вуха, ЗМІ створювали всуціль негатив- Яний образ Верховної Ради і нардепа, як Гу вве «нечистого із самого пекла»? Та ж колгоспна ветеранка-бабуленція проголосувала за «червоних» тільки тому, що добре пам'ятає ті свята, якими були виборив її селі духовий оркестр у альбуді, прапори на вулиці, вантажівка з лозунгом «Усі на вибори!», на Якій з піснями, вам хутором, іхали віддавати голоси душу за єдиного, найкращого, авторитетного, незамінимого кандидата.. О, те висміяне неоднораз гситро у спеціально організованому буфеті теж, либонь, згадувалося ностальпино, -- на цьогорічних виборчих дільницях часто навіть води не було, аби відпоїти напівзомлілим у черзі доня ново доня чо но воз во во щото в - щі -оюо о зачинця ішечбожойово б Ільїн "боти зн а й ввн во нов мов електорат... Уявляю іронію декого з читачів, мені адресовану. | цілком без іронії запитую: «А чому ж нам не святкувати, не шанувати наші вибори?». Згадаймо Референдум - хібаневідчували ми піднесення і самоповаги, урочистої і урочої миті вибору? Тож -- навіщо? -- з усіх усюд - від коментарів представників влади до маразмів найбездарнішого писаки виборцям натякали, нашіптували, натовкували, що вибори в незалежній Україні -- це щось таке. ну не зовсім, не доконечно важливе. Так, формальність, від якої мало що зміниться. Влада -- ось вона, ріднесенька -- щодня в ефірі, б'є шампанським «об борт карабля», дає кредити, рятує немічних та бідних. А тут ще й «голосуи за нас, а то залишишся в дурнях!» -- начебто в нього, отого кандидата | гаранта партій, три шістки плюс одна козирна - в кишені, -- раз! - і ви ж «при пагонах...» Навіщо вважати когось дурнішим за себе? Та ж ви, червоні, зелені, сині -- плоть від плоті, кров від крові, -- чому ж, мов Хамові сини, смієтеся над п'яним від біди народом? Сите, слоняче -- «прислоняйтесь», вочевидь, розраховане на тих, чий дистрофічний дух не має не лише батьківщини, українно означеної, але и тла.. Нетутешній тлустий голуб, що перелітає від папських палат до сабоданівських передпокоїв, і фарисейське «десять дороговказів».. Десять заповідей Господніх ще не приватизував ніхто. Важко повірити, що на них посилалися справді увірувані.. приватизатори. Або: «Сама доля поставила нас першими».. | хоча пара облич з «п'ятірки» виглядали цілком по-нашому, у їх фатальність вірити не хотілося, Справді фатальним був постріл М. Хвильового, який поставив довічну окличну крапку у його лозунгові «Геть від Москви!» і -- ніякого лібералізму... Навіщо лідери дрібних груп, націоналісти і патріоти, воювали з РУХом, а не з комуністами? Кому ж прислужилися нині відібрані ними голоси виборців? - Навіщо колишній рухівець В. Яворівський, який все допитувався «що ми за народ такий?», поєднався з "овоч мя М Р и ть ли ч си жи вана і зало о, ов " ; - чл п Пн п'я бо То що» Ом о У РО о ЛЮ бе о о зі и, о. б ьз: | СЛ ЗЛ ьо Но ч- В ьзькво оч т аа чия і . ь че екв лк "ечий чи мбілфи оч че бач Р я МР А були ж часи, які шикували українців плечем до плеча. - я Чо Чо чо ЧО | національні святині! капіталом тутешніх і нетутешніх широт («ми знаємо, як зробити вас багатшими» )? То для кого, врешті-решт, звучало щопівгодини по радіо симоненківське «Ти знаєш, що ти людина?!» ? Для 14-го номера у виборчому списку? Для самого Яворівського? Чи для нас, тих, хто боготворив цей вірш, повторюючи як клятву! І, воістину, що ж ми за народ такий, коли дозволяємо зі святинь слова робити розмінну аптаційну монету?! Відхід лідерів «Національного фронту» від блоку «Рух за народ, за Україну», утвореного рівно за рік до виборів на Віче демократичних сил у Києві, став справжньою трагедією для багатьох виборців. Гой, для кого - ЗАПИСКИ ВИБОРЦЯ: -- ЧУЄШ, БРАТЕ МІЙ: національна ідея понад усе, мав вибирати між лідерами, чиї! думки він поділяє, кого підтримуває роками і словом, І ділом. У результаті «Національний фронт» зазнав поразки, а національні демократи втратили щонайменше півтора десятка місць у парламент Ті, хто називає себе українськими реформаторами, по суті своги теж родом з Руху, - принаймні! Лановий, | Пинзеник свого часу співпрацювали з національними силами і вважають себе національними реформатора: ми та економістами. Однак блокуватися з Рухом не поспішали і теж програли вибори, здобувши лише кілька мандатів на мажоритарці. Поза парламентом лишилися і представники Християнської! парті М. Поровського та М. Гориня -- колись діяльних і видатних рухівців. Не побачимо ми в парламенті и І. Калинець третьої з п'ятірки виборчого об'єднання «Менше слів» Відтак, за свідченнями політологів, україневм національні сили втратилиті місця в парламенті, завдики аким могли повною мірою протистояти комуністем, соціалістам та їх прибічникам | Прогноз політичний «на завтра» досить невтішний хоча б тому, що селева хвиля взаємозвинувачень серед українських демократичних сил не стихає Атим часом український інформаційний простр продовжують стрясати громи і блискавки, націлені В Зік уже новообраної Верховної Ради. Здається, нас хочуть переконати, що нічого хорешого там бути не може Що ж діяти тим українцям. хто вірою и правдою служити майбутньому | нинішньому дневі України" Пам'ятати, що рух -- єдина сила у Верховній Раді, яка мусить обстоювати нашу державність, наші ко хоче а и и чо ї. чо іч з оч Мчу і | бю нь паль і б З я іч С Зоо о оч Зп ч'"ч'ню є « нн Центральне правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені! Г. Шевченка закликає просвіям, моїх виоОоОрців україни | депутатів демократія рІВНІВ об'єднуватися на платформі! Руху ЗМІНИ?» ця ключова фраза рухівсько! команди стосується вах нах Потрібні зміни діалоги Між партями УСІХ «Потріоні |в самому РУЄ мусять бути більш ВІДКРИТИМИ варто по 1 завитися закритост |деякої о сектантетїтва що сприяло амоіціи ному множенню парти, ОЛОКІВ, у гру пувань, які Ними ВЛОми ії о МУ Зона зрозуміти саою резперспективик Пь. ІХНА Пр І . Ум Зк поразка стала поро кою рр - Т і. М | КСО РА й Тож хай Оудуть 8іДКриг для них дес) ХУ ОатьківськоО! ОСеЛІ РУХ Хай сильнішШшши м скаже переможеному «Чуєш, Оорате мими Р/Р
-"-ОТ'о з - ре з Ре ну - - р - - і чено - ій ч ЕР ч - б тов - ьо ій» 5 зби , - Уві тож "-щ РР РИ щ До РАН т РР -- й 2 йон се -- - чі а а! М -'и "аа що Р Рим ка ? б ї з - - «сні нн " М Р забій Р - -- кот - - : оч - уп -- п че - пи р ч че - ДЛ ї і ге чл - ни о з - - ж РО Р й ЛА -- - а інн РУ ; з тт - і ра з ра знані з ть и чн би ь - чь чел манної РР пі тче. , би . о ь ЗР «ій, пе т. т -- -- Й ь ь . б | і : --.. - би оті - - ні «овалу - ч 4 чн чи й чна чи ою чо ту ч о чі - - о уче -- Ти 2; , М. те - --- оно я ; -- «йв- Ж ВТ о -- З - - ос Дно оди й їй -" РУ - в іль й - - з-б Рг ч - «УГРОСВАЯЧІ 4»: 1868-1998 ЛО | - рибні жання чн ж - и- 1 ЗЛЛою «ДЕРЖАВНІЙ МОВІ -- України міграцій. та Державного Інформаційний простір держави -- один із найголовніших чинників, що фор- мує 11 громадянина. Свідомого ЧІ несвідомого -- тут уже найбільше ва- жить, наскільки держава дбає про власну | ідеологічну наповнюваність і, зрештою, свою національну безпеку. Українська держава -- в особі свої Х нинішніх керівників -- абсолютно не дбає, якщо називати речі своїми іменами, про український інформаційний простір. Зло чинна байдужість, а то й призвели до того, що, відоМИЙ ПОЛІТИЧНИЙ «персонаж», свідОМе потурання антидержавницьким силам | як казав один маємо те, що маємо: в Українській державі повнокровно й неподільно владарює російське слово, а проголошена Конституцією як державна українська мова відсунута на околиці державного життя. Тираж українськомовних видань становить сьогодні менше чотирьох відсотків від загального. Не витримує жодної кри- тики з дотриманням мовного режиму українська -- лишеза назвою-- телевізія, яка а«авіщає» українському народові в основному іноземною мовою. В якій ще державі можуть видавати свої газети особи, які не мають її громадянства? -- лише в нашій рідній Українській!. Наші міста теж заполонила іноземна реклама. Тож чи не мав рації член Центрально- го правління «Просвіти» Анатолій Погрібний, стверджуючи: «Міністерство інформації перебуває в ролі фіксаторастатиста того, що відбувається. І це печально..» Заступник міністра інформації Олександр Савенко напротивагу зазначив, ДЕРЖАВНУ ПІДТРИМКУ» «Круглий стіл» тід такою назвою відбувся 12 березня з «Просвіти», за участю Міністерства інформації, колматетиу пнаціативи Спілки журналістів у стправаг національностей 1 що міністерство несе відповідальність за стан справ в інформаційному просторі У країни, але не слід звинувачувати його в усьому: вчинному законодавстві, назагал недосконалому, існує чимало різнотлумачень, якими й уміло користуються антидержавні сили. Оті виходить, що на сьомому році незалежності доводиться захищати українську мову в Українській державі Як діагноз пролунали слова голови Київської крайової організації Това риства «Просвіта» Юрія Гнаткевича «Процес українізації в Україні фактично припинився».. Тож аби бодай спочатку зупинити руйнівний процес, а вже згодом і починати виправляти існуюче становище, виступаючі вносили конкретні пропо- зиції. Їх узагальнив міністр інформації України Зіновій Кулик, а відтак доніс до учасників прес-конференції, яка відбулася після двогодинного засідання «крутлого столу», Вирішено проводити такі спільні «круглі столи» з захисту інформаційного простору України регулярно, з щоквартальною періодичністю, розробити й внести суттєві зміни до чинного мовного законодавства, утворити постійно діючу комісію з кваліфікованих людей, яка б стежила за мовною ситуацією в Україні й оперативно реагувала на антиконституційні порушення й прояви... Відповідальним секретарем постійно діючих «круглих столів» призначено Василя Василашка. В.Г. НЕ НАРІКАТИ, А ПРАЦЮВАТИ! 4 квітня відбулася МІП позачергова звітно-виборча конференція Вінницького обласного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім, Т. Шевченка. Проблеми просвітянської роботи сьогодні особливо актуальні. Сама конференція засвідчила вболівання національно-свідомої інтелігенції Поділля про духовний стан українського суспільства. Актовий зал на 200 місць облдержтелерадіо був переповнений. На конференцію прибули 97 делегатів. Це представники вищих та середніх навчальних закладів, творчих спілок, учителі, лікарі, широке коло інтелігенції. Серед запрошених представники органів державної влади, засобів масової інформації, громадських оргапізацій. У роботі конференції взяли участь голова Вінницької обласної Ради Іван Бондарчук та відповідальний секретар централі «Просвіти» Микола Нестерчук. Із звітною доповіддю виступив голова обласної «Просвіти», відомий учений, письменник Михайло Потупейко. Основну увагу було зосереджено на проблемах активізації просвітницької роботи в області на зміцнення організаційної структури об'єднання. Лише за півтора роки при безпосередній участі п. Потупейка створено 1Ї4 нових осередків ум. Вінниці та області. Активність була високою. В обговоренні взяло участь 19 Ппромовців. У виступах делегати наголошували, що слід просвітницьку роботу розгортати більш наступально і пе плакати, не нарікати на обставини, а праціовати! Про це вели мову Василь Кобець, Микола Кравець, Олег Колесник та їні, Леонід Філонов наголосив на ролі засобів масової інформації в про- І "-и б ПЕР - -- но бі світницькій роботі, на конструктивній співпраці з органами державної влади. У доповіді голови й у виступах зверталася увага на відсутність злагодженої роботи правління. О. Безверхий, О. Яцюк, О. Пойда, Л. Кієнко-Романтюк, Т. Ягельська, М. Бардин, Т. Пірус, П. Марченко проявили себе не організаторами просвітницької роботи, а дезорганізаторами. Через їхні амбіції і користолюбство заважали нормально працювати. А тому й не дивно, що, на вимогу делегатів, діяльність керівництва Вінницького обласного об'єднання оцінювалася неоднозначно: голова задовільно, правління -- незадовільно. З промовою виступив голова Вінницької обласної Ради Іван Бондарчук, який наголосив на тому, що не час тепер з'ясовувати стосунки, а всім разом треба будувати державу, посилити оргроботу, конструктивно співпрацювати з органами державної влади. Тут же, на конференції, його прийняли в члени «Просвіти». На конференції прийнято розгорнуту ухвалу. Одним із головних завдань було і залишаються утвердження державної мови в усіх сферах суспільно-політичного життя, конструктивна робота з місцевою владою, посилення організаційної роботи, співпраця з громадськими організаціями державницької орієнтації, Особ- ливу увагу звернуто на необхідність об'єднання в єдиний блок національнодемократичних сил Ша альтернативній основі головою об'єднання знову обрано Михайла Потупейка Микола НЕСТЕРЧУК, відповідальний секретар ВУТ «Просвіта» ПОЛ о ж п з ні -- п -е РО Р Р Р В інн о об ЗВЕРНЕННЯ КЛУБУ ПРИП'ЯТЧАН «ЗЕМЛЯКИ» до КОЖНОЇ ЛЮДИНИ ПЛИНИ 26 квітня - роковини Чорнобильської трагедії Любий друже! тю оз о Ким би Вине були -- безпритульним жебраком чи можном аа Зреведликри - | идатним ученим чи домогосподар у аш голос чи останнім грішником, В о феурелу чорнобильської трагедії, останнього поперед. ІЗ чареля вАног ом зара че можете не бачити, не відчувати, що ва МИ, Люди Землі, же Я | З о порочними ідеями, злими зу жк ід неминучот о Зч привели планету до останньої меж | ніхто не Є А З АЛ Ана елі, якщо самі не захочемо допомогти собіта ВСрОЛ жи КА ДА ар «б труси і повені, екологічні катаклізми, війни та хвороби - наб зайвазаноф КОСТІ Та бездуховності Хіба Ви, любий друже, можете не Под! бла ож аней м долю нашого спільного дому, тобто про власне майбутнє маийбу евананацм онуків?! Політики нездатні на це через недолуп гію т дова ІЛЬКИ ми, всі разом, спроможні зробити перший крок до пе" зааназ ріс ще олномі гріхах та байдужості до Святих Заповідей. Згадамте, и с райо вод ам |чудодійно допомогла сердечна молитва чи невимовно лада з ана ох уявіть, яка то буде могуть, коли ми вс! -- КІЛЬКа мільярдів -- У крчо Ло б я знетії й одну і ту ж мить підведемо очі до неба та дено шк жа Же Ж Му озуму Всесвіту, наше спільне прагнення Добра и Лю око 54 чаю б чи Рретичаии струмінь якщо не очистить ноосферу Землі від злоби агре - і РИ невіри, то зупинить її руйнацію, а скорботний день 26 квітня стане ще и Дн Ди та спаання | Людства. Для цього від Вас, любий друже, потрібно так небагато -- 26 квітня (щороку) з 20.00 до 20110 за київським часом з корективою на місцевий! -. відкинути ва сво! турботи, найприкріші образи та біди ! іа) якщо Ви віруєте в Ласку Божу, то зверніться з найщирішою молитвою до Господа (своєю мовою, за своїми традиціями) про очищення І спаання власної душі та очищення І спасіння планети і людства, | б) якщо Вине віруєте, то присвятіть ці кілька хвилин добрим, світлим думкам, щиро побажайте собі любити й допомагати ближнім -- бодай одній живій душі Господь почує нас! С. щь Тамара БОХАНЧЕНКО, голова об єднання громадян клубу єЗемляки» ТЕРМІН «РОСІЙСЬКОМОВНЕ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ» -- | ЩОНАЙМЕНШ НЕКОРЕКТНИЙ У залі засідань Вченої ради Київського державного лінгвістичного університету З квітня відбувся «круглий стіл» на тему «Проблема визначення терміну «російськомовне населення в Україні». Ініціатори заходу - Київське крайове об'єднання «Просвіта» їм, Г. Шевченка, Державний комітет у справах національностей і міграцій України та заклад, у якому він відбувався. Основні доповіді виголосили В. Хмелько -- доктор філософських наук, завідувач кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська Академія», Р. Кісь - науковий співробітник Їнсті гтуту народознавства (м. Львів) та Ю. Гнаткевич - кандидат педагогічних наук, голова Київського об'єднання «Просвіта». Проблеми, які вони порушили, віддзеркалені у самих назвах тем: «Поширення в Україні українсько-російської лінгвоєетнічної гетерогенності», «ПШсихоантропологічні та соціальнопсихологічні аспекти мовленнєвої інтерференції (про так звану «двомовність»)» | «Психолінтвістичний аспект правомірності існування терміну «російськомовне населення в Україні». В обговоренні доповідей узяли участь визначні мовознавці держави. За підсумками заходу вироблено «Висновки...» щодо неправомірності вживання терміну «російськомовне населення в Україні». Подаємо їх у цьому числі часопису, а проблемі матеріали з «круглого столу» -- в наступному. ВИСНОВКИ Унаслідок тривалого перебування Україну складі ФаЙСЬКОЇ держави : Україні клалася особлива лінгвоетнічна ситуація. Як СВІДЧИТЬ | соціологічний, соціальнопсихологічний І психолінгвістичний аналіз вона має такі особливості І. Населення України українсько-російською дво різні типи, які у кожному коку визначаються етнічно мовленнєвої діяльності включно з УСНИМ спілкуванням | ьо 5. Певна частина етнічних українців Ме може вільно спілкуватися українською Ми вою, оскільки не має достатньої практики усному спілкуванні своєю мовою 3 огляд їа вищеозначене та беручи де уваги той факт, що в міжнародній юридичні" практиці терміни типу «англомовне майна ня», «російськомовне населення» є характеризується МОВНІСТЮ, ЩО Має нкретному випад - ю приналежністю УАНМ тань З гльроживання, визнаними і не вживаються, маємо підстав ОСВІТИ. характером | констатувати, що словосполучення мадян України є | України як термін є некоректним. сдзгзами що ува мірою може читанепридатним. Необхідний пошук а рн українською, і російською огпкуватися || які служили 6 точним визначенням уах КМУ поовідо того роси с Аа пезалеж- | ючих в Україні лінгвоєтнічних груп. З на побутовому спілкуванні перевагу в Критерієм лінгвоєтнічної класифікації с0, З Більша частина громада я селення України мають бути характер! ріки поділяється на, дві Дак ЧАдАЄ у країни володіння українською, роаиською та інв их володіє українською мовою пасивно прлоиа СІЛЬКІСНІ параметри нговані Пе: лінгвоетнічних груп можуть бути з аки реписом населення у 1999 р. Проте пере- ПІДХІД вимагає певної корекції запитань писної анкети та інструкцій до не! ува: Учасники «круглого столу» звертають ца гу громадськості на неоднозначне розу ляції терміну «двомовність» та політичні ау ат навколо нього. Двомовність означає од ока не володіння двома мовами, а не оДНОЧчеч офіційний статус двох мов користується нею перева і слухання, а російською спілкуванні; п, хто українською мово жек туватися в усіх видах мовленнєвої До а російською лише для читання | слухання " 4. В Україні немає громадян, які є виключно російськомовними | не ЗОЛОДІЮТ українською мовою у жодному виді мовлен. ня, Водночас є значна частина втнічних Кк та. представників інших націона и у ЯКІ досконало володіють українською мові х ' Можуть користуватися нею в уах видах ЖНО під час читання мовою - в усному
РАЗ Ее ш-- Ба ЕР Ек - ж ж- нн ні ЛА пайнні Р чи м-н - - чо и с - -а й тиша реченні ВІТЧИЗНЯНА ЮВІЛЕЙНА МОНЕТА: І ЗОЛОТО, І СРІБЛО, Й НЕЙЗИЛЬБЕР... 20 березня у приміщенні УНІАН відбулася презентація пам'ятної монети «8О-річчя бою під Крутами». Ініціатори заходу -- Національний банк України та Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Номінал презентовано монети -- 2 гривні, метал нейзильбер", загальний тираж 200 000 штук, з яких 50 000 карбовано в покращеній якості чанцир- 150 О00 звичайної кулейтед», а ЯКОСТІ! представники Всеукраїнського товариства «Просвіта», НБУ, автори ювілеино! монети та численні журналісти. Слід зазначити, що презентована монета, створена фахівцями Національного банку зініцативитза сприяння Товариства «Просвіта», стала однією з перших такого жюоду «РОДИННИМ Монетного двору КОАТАМ Лише торік, 13 листопада введено в дію в Україні першу чергу карбування форумі -- 25-й Базельській європейській монетній конвенції, де, окрім згаданих уже монет, представив нову -- «50-річчя ООН» До слова сказати, на цьому форумі виставляють свою продукцію ведучі державні й приватні монетні двори зі всього світу. Українська колекція стала неспо- У презентації взяли участь придбали їх. Ми ж повертаємося до презентації в УНІАН. | Як відомо, у січні цього року відзначалася визначна подія в суспільно-політичному житт України -- 80-річчя бою під Крутами, де триста українських юнаків виступили на захист УНР від московсько-большевицької орди. Подвиг героїв Крут став символом незламності духу українського народу, його прагнення до незалежності. Події такої ваги мали б відзначатися на загальнодержавному івні, в найпрестижніших залах України. сеукраїнська «Просвіта» ініціювала й провела низку заходів, які, на превеликий жаль, зігнорувала вища влада в Україні, починаючи від Президента. Й тим більш відрадно, що Національний банк України оперативно відгукнувся на ініціативу просвітян, започаткувавши монетою «80- річчя бою під Крутами» нову серію пам'ятних монет «Відродження Української державності». Основна ідея цього високохудожнього твору (а саме мистецьким твором хочеться назвати цю монету) полягає в тому, що юнаки були свідомі того, що ім незупинити наступу червоної навали, вони усвідомлювали приреченість свого опору, козучеи чарок у м монет із ДОрогоцінних металів, а до КІНЦЯ Діванкою для колекціонерів І нумізматичних але їхня героїчна смерть стала взірцем : в! цього року підприємство має вийти на товариств, тожінформацію пронеї вмістив незламностівіри, прикладом самовідданої усні проектну потужність наийавторитетнішим у світ німецький ката-любові до Батьківщини. Цю ідею вміло й | і Карбування власних монет, цілком лог. Шена. й С х зем майстерно втілив автор ескізів монети на- 2 З зрозуміло, є обов'язковим атрибутом дер: На 105-и Конвенції Американської космонавтики й вітроенергетики, перша родний художник України, член- Зк фіксують найзнаменніші віхи вітчизняної НБУ репрезентував колекцію новостворедоби» -- срібна монета «Козак Мамай». Анатолій Кущ. Гіпсові моделі виконали й: З їі історі, видатних діячів держави, пам'ятки з них срібних монет «Незалежність», 16 жовтня 1997 року випущено ювілейну | скульпториРоман Чайковський (аверс) та З зБя істориїї й культури, популяризують срібну монету, присвячену 200-річчю про- Володимир Дем'яненко (реверс). | з ЖЕ нацональну ідею, тож мають не лише ведення в Києві першого контрактового На авера в центрі зоБражено малий "ОА колекціину, але и виховну вартість ярмарку, а 12 листопада -- нова колекційна Де жавний герб країни на тлі багаорав Попередні пам'ятні монети України, як монета, приурочена до 145-річчя від дня | тофігурної композиції, яка втілює ідею 52 З ВІДОМО, карбувалися за кордоном. народження видатної! української співачки розстріляного відродження: через центр али Розуміючи важливість і престижність цієї! світового рівня Соломії Крушельницької. мішені, позначеної на монетному колі кри справи, в Україні на державному рівні Програмою Національного банку трьома концентричними колами, прямує р ОЗ почали розробляти и реалізовувати про- України передбачено в майбутньому ви-перспективу колона озброєних юнаків. М граму створення пам'ятних і ювілейних пуск таких серій монет. «Видатні діячі Вони пішли від нас назавжди, в безсмертя. « МАроа монет У квітні 1994 року Кабінет Міністрів України», «Герої КНЯЖОЇ доби», «Пам'ятки Ліворуч іп аворуч від зображення Р ЛИ | Національний банк ухвалили постанову, архітектури, історії, культури», «Княжа дати: 1918--1998. По колу розміщено на- | з | зПпДдноО з якою передбачався весь комплекс Україна», «Духовні скарби України», писи: вгорі щу УКРАЇНА: внизу у два рядки пі Я г заходів, що відповідають світовим стані «Флора і фауна України». 222 РРИВНІ зр дартам мір «Богдан Хмельницький», «Леся Ук- Першою ювілейною монетою, відкар- На: реверсі монети. розміщеної комі о И ось уже 7 травня 1995 року було ра «Григорій Сковорода», «10-річчя | бованою на Монетному дворі НБУ, яка | позицію, яка складається з двох частин І - ой орнобильської! катастрофи», «100-річчя продовжила серію «Духовні скарби відтворює історичний момент протисторя Олімпійських ігор сучасності», «Перша України», стала золота монета «Київський | яння двох сил: ліворуч -- фігури зер участьт Ух ЛІТНЯ ОЛЦМІИСЯКИХ СР ЗАРЕЙ У СИ псалтирьніприсвинчена 600-річчю видат- юнаків-героїв як уособлення захисту нера монети різного карбованцевого ої пам'ятки національної культури залежності УНР: праворуч -- алегорія ори С перехідної національної валю- (1397р.), номінальна вартість 100 гривень, большевицької інтервенції у вигляді про- 51 з виконана Із золота проби в ЯКОСТІ стертої ки, яка окла шлях ЩЕ. мершою ювілейною монетою; привнегу "коруфіиватаївічиатотій в обіти діаметр 25 атакуючій Укіннеть йавкойе бебраікення ій і вого номіналу стала мельхіорова монета | мм, тираж 2 тисячі примірників. напис 80-річчя бою під Крутами. | ) «Софіївка», присвячена 200-річчю Звичайно ж, кожнаїз випущених монет 29 011918. Уманського дендропарку варта окремої статті, детальнішого опису: Монети звичайної якості виготовлення | | Золоті пам'ятні монети вищої проби Тож Національний банк України присвявперше перебуватимуть безпосередньо в | «Т.Г. Шевченко», «Києво-Печерська лав- | тив їм окремі буклети, каталоги, й обігу і таким чином стануть доступними й ра» ак орантамаотирвох розмірів побачили | гадається, заповзятливі нумізмати вже широкому загалові, бо вони задумані як РАМ введено в обіг першу ювілейну монету світ 199/ року и ознаменували своїм вихопетрумент поширення серед широких НИ! України, присвячену 50-річчю Перемоги 0 шдом відродження традицій карбування у Щі у Друпи світовій війні Незабаром побачи: па світ серія мельддррових пам'ятних монет, присвячена українським містам-героям -- Києву, Севастополю, Одеа, Керчі. Того ж року випущено першу срібну колекційну монету, присвячену 400-річчю від дня народження Богдана Хмельницького. У лютому 1996 року Національний банк України уперше взяв участь в авторитет- власних золотих монет в Україні від часів Київської Русі Уперше золота серія українських монет була репрезентована у січні 199/ року на 26-й Базельській європейській монетній конвенції й мала великим резонанс Особливе зацікавлення викликала тут г срібна сувенірна копія гривні київського зразка ХІ--ХІЇ СТОЛІТЬ, яка була в обігу на українських землях мас знань про цю славетну подію. Учасники заходу мали нагоду придбати ювілейний двогривеник у поліпшеному виконанні й буклети безпосередньо під час презентації. Слід сподіватися, що Національний банк України підтримає й наступну ініціативу Всеукраїнської «Просвіти» -- про випуск ювілейної монети, присвяченої 130-річчю Р РР Пак РУж ні, Та РУ, | Товариства, яке відзначатимемо через Кілька місяців, у грудні. Ця подія є однією із золотих сторінок нашої вітчизняної історії, тож пдна, гадаю, бути увічнена в благородному металі найвищої проби і якості. ному міжнародному нумізматичному нарівні ІЗ золотою фан аж до ХІМ століття. Ії вага 160 г, форма -- шестикутна (напротивагу, чернігівська срібна гривня мала ромбоподібну форму и вагу 196 г) Значне зацікавлення серед колекціонерів викликали и наступні українські монети «Десятинна церква», срібна монета, присвячена 400-річчю від дня народження видатного церковного й політичного українського діяча Петра Могили, монета «Юрій Кондратюк», присвячена 100-річчю від дня народження видатного українського вченого в галузі Володимир ГЕРМАН " Неизильбер з німецької, буквально 7 нове срібло; сплав міді, нікелю'й цинку; відзначається великим електричним опором і стійкістю щодо корозії. оподаткування. До речі, Всеукраїнське товариство «Просвіта» їм. Тараса Шевченка начолі з П. Мовчаном неодноразово зверталося до керівних інстанцій з такими пропозиціями, але «хура й досі там», як казав Леонід Глібов. На жаль, П. Мовчан -- не вся Верховна Рада. Думаю, що В. Кіпіані це розуміє, але він поставив (чи йому поставлено) за мету скомпрометувати народного депутата, голову «Просвіти», поета й публіциста (і зовсім не колишнього, а теперішнього) Павла Мовчана разом з його «національною ідеєю». Що ж до національної ідеї (без лапокі), то вона в П. Мовчана така сама, як і в Василя Стуса, як і в Євгена Маланюка, яку всіх мертвих і живих патріотів української землі: немає Італії (Греції, Чехії) без італійської (грецької, чеської) ідеї, тож і України без української ідеї нема. Хай живе українська ідея! зветься бібліофіл, книголюб.) Більшу частину книжок «РоїЇїо» видає російською мовою, а дещо й українською, бо «в пересічного українського інтелігента низька купівельна спроможність». Російськомовні книжки, як запевняє В. Кіпіані, дуже корисні, їх читає багато людей, зокрема й син Василя Стуса Дмитро та «мого хлопці». Видавництво палко підтримують і академік Дмитро Васильович (між іншим, Володимировичі) Затонський, і той, і другий, і третій. Лише Павло Мовчан, наче той матрос Залізняк (це порівняння на сумлінні В. Кіпіані, -- О, Я на тій презентації не був. Припускаю, що ГЇ. Мовчан був надміру запальний, але хочу змістити деякі акценти в бойовому вступові В. Кіпіані. Знаю достеменно, що Павло Мовчан також читає російськомовні книжки, часописи и газети. Він виступав і виступає не проти російськомовної друкованої продукції як такої, а проти її засилля в Україні. (Хай би п. Кіпіані навів хоч один приклад, щоб якась країна, визволившись із-під метрополії, більшість своїх книжок видавала мовою метрополії, а потім ще й гендлювала цифрами на кшталт: Україна -- Росія 0,07 /,5). Б. Єльцину, який Г1.), не схотів слухати «розумних аргумен- | «звільнив російські видавництва від Тів», а звинуватив усіх, «хто не сприйняв | більшості податків», протистоїть неГії. Мов-мого варіянт «національної ідеї», у російщен- | чан, а Президент України, Якби це ні | досі не скасував справді ганебного | запежало від П. Мовчана, то українська оподаткування друкованої продукції в Україні. | книжка давно вже була б звільнена від Репліка «України молодої», то мимо- Компартії України на противагу занадто «з присмаком скандалу». Скандал, марекламували попередньо. У числі «України «Еоїо» та його директора п. В. Красовиць- | бібліоман». (До речі, бібліоман має нега- оли читаєш деякі матеріали | ку волі згадуєш, що цю газету не так уже й давно заснував ЦК проукраїнській «Молоді України». Ось, скажімо, повідомлення про презентацію буть, дуже цікавив і Вахтанга Кіпіані, і всю газету, і тих, хто занею стоїть, бо матеріал моподої» (5.03 1998) В. Кіпіані дуже хва- пить харківське недержавне видавництво кого, що друкує чимало книжок, «які мав би за честь тримати на попиці кожен | тивне забарелення, як еротоман, наркоман тощо, а той, кого мав на увазі автор, Олександр ПОНОМАРІВ, академік АМ/ ВШ України , Р -
ПРУФРРРНО зала іЙніВ сн снів нь Я р отця, я а ; п нн не занвнннненичненни Й «УТГРОСВОУЯЗЧІЇ ,4»: 1868-1998 ПИ ни них п чанндьній нн ково ПРІХ ЕР --- п ПН в с нн Р ни ання нини ВЕЛИКА ПРОСВІТЯНСЬКА РОДИНА В нашій великій родині Андрощуків було десятеро дітей -- п'ять синів і п'ять дочок. Згодом з'явилися дві невістки 4 була наймолодшою. | скільки пом'ятаю проводилися просвітянські зібрання. Всі старші брати ать- себе, в нашій хаті : сестри були членами «Просвіти». ки мої були братчиками Братства Андрія Первозванного при церкві. Найстарший брот Віктор у 1927 році став засновником філії «Просвіти» в нашому селі Гать (тепер Луцького району), про що в обласному архіві зберігся документ -- протокол установчої керферейції. власноручно ним нописаний. Просвітяни організуволи курси для неграмотних людей і драматичний гурток, відкрили в селі бібліотеку. І знову ж-таки, репетиції і співанки проводились у нас узимку в хаті, о влітку -- в садку. Можливо, тому, що наш двір був розтоашований у центрі села. До того ж наша родина складала основу так званих акторів і співаків. У нашому селі ставили вистави «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Наза тодоля», «Воскресення», «Наталка Полтавка», «Безталанна» та інші. Це відбувалося знову ж таки у нашій клуні, яка була з довгим током, що слугував замість залу. Тут збиралося не Тільки все наше село, але й «глядачі» з сусідніх СІЛ. А ще за Польщі видавали журнал «Просвіти», який називався «Університет-но дому». | справді, це був своєрідний університет. Бо навітьті, хто не передплочував його сам, а лише спілкувався з передплатниками 1 просвітянами, ставали освіченішими, інтелігентнішими людьми. Збереглися світлини 30-х років, но яких зафіксовані колишні просвітяни із села Гать Другий брат Іван організував у нашому селі дво хори - церковний і світський. Він мав музичну освіту і неабиякі здібності. Тому хор у нього звучав дуже гарно Пізніше, коли Івана направили на роботу в с. Буяни, хором почав диригувати молодший брат Микола, якого підготував Іван. Це діялося в 1920--1930- ті роки У 1992 році Волинський обласний архів організував у себе зустріч із краєзнавцями. Зоапросили й славного шевченкознавця Миколу Куделю з с, Буяни та нашу невтомну просвітянку Ірину Левчанівську. На цю зустріч була запрошенао г я, де з двома своїми онуками співОЛлаО Волинські народні пісні, записані для архіву. Пан Куделя розповів про те, як і чим жило його село за ГЇольщі. Там діяло «Просвіта», було два хори, драмгурток, курси крою і шиття, й усім цим керував Іван Андрощук. Але гірка доля випала Іванові, бо, крім диригентських та організаторських здібностей, уд ето був ще найголовніший талант -- велика пюбов до України. Вінна кожному кроці старався, щоб люди усвідомили, хто вони, якого роду-племені. Навчав літературної мови Старався прищепити любов до всього рідного, до національних та християнських традицій-звичаїв. А найбільше -- пюбити Україну, плекати й шанувати свою рідну мову. А будучи священиком, виголошував це у проповідях у велелюд- них місцях. За що ціле своє життя його переслідували й судили. За Польщі відбував пок р су резі Картузькій. За німців М 1945 повішений, то втік. Але 30 «СОВІТІВ? рен року був засуджений на 25 років каторР ги, яку відбував у Магадоан! ці Коли старші сестри повиходили за но ая підросла, довелося мен! Р ані ТЕ ти естафету. Я не тільки співала в х Гріна 12 років), алейграла головні ролей ах і навіть була режисером. ацоїье Я пюбила грати Наталку Цолтавку | дру сю в п'єсі «Дай серцю вопю» ізніше, / 1944--1949 роках працювала у Волинському муздрамтеатрРі. Ура тому, що виросла в родин! просвітян, з перших ДНІВ перебудови, відродження нашої «Просвіти» ! доню беру активну участь у нашому 'ОВО ристві. Була й на Всеукраїнській установчій конференції у Києві. Піа міській обласній установчих конференціях обиралася членом міської та обласної рад, членом обласного управління товариства «Просвіта» їм Шевченка, де й ДОСІ, незважаючи на свій вік, беру участь За все своє життя я так зріднилася з піснею, що, як не дивно, и досі пом ятаю їх понад тисячу. | щоб зберегти цей скарб неоціненний, я з великими зусиллями видала три збірки маловідомих українських народних пісень: «Фольклорна веселка» |Київ, «Музична Україна», 1984 р.), «Українські народні пісні» з голосу Антоніни Голентюк-Андрощук (19911 р., том же), КОЛИСКОВІ ПІСНІ «Люлі, люлі, люліса» |Київ, «Веселка», 19972 р.) Тепер готую до перевидання збірку ко- арання в Бе- лискових пісень, оскільки після виходу п накладом 100 000 примірників через три місяці її вже ніде не було в продажу, 4 вона нині, вважаю, яЯяк ніколи, дуже необхідна Колискові ПІСНІ, проспівані матерями, бабусями, а також у садочку вихователями, наповнюватимуть дитячі серця ніжністю, ласкою | добротою Лише з їх ДОПОМОГОЮ МИ зможемо Виховати чесних, порядних І доброзичливуу людей, сподіватися на ДОСТОМНнНе покоління Колискових я навчилася ВІД СВОЄЇ мами Співала їх своїм Ввнуком, а згодом і само почала їх складати. Так з'явилися «Ходить, ХОДИТЬ ЗОЙЧИК» надрукована і збірції та «Ой ЛЮЛІ, ЛЮЛІ» До Пп ятирічного ювілею нашої незалежної держави З написала вірш про мову «Україно мила» Після виходу МОЇХ соїровоу світ протягом УСІіх років перебудови " ОУуло дуже щоспПивоОюЮ, бо майже кожний Божий день мене запрошували у школи міста | НОВІть у райони, у дитсадочки, училища, профтехучилища и но заводи, но різні зустрічі и святкування: ««.вято української пісні» «Козацькому роду нема переводу», «Українська мово калинова», «Люби Україну до загину» та інші. На циуу зустрічах я виступолоа Зі словом і піснею За мою працю 1993 року мені присвоїли почесне звання «Заслужений працівник культури України». Тож Скільки жЖитиму, доки Господь сили подасть, аби хоч краплиночку своєї непосильної праці вкласти на розбудову нашої рідної, богатостраждальної, серцем жаданої матері-України Антоніна ГОЛЕНТЮК-АНДРОЩУК, 8, м. Луцьк ро о а ан з ве, Й НОВІ ВИДАННЯ «РОКСОЛАНІЯ» -- СВІЖИЙ ПОДИХ ОЗОНУ ІЗ ПРИДНІПРОВ'Я овим періодичним сьогодні нікого не здивуєш: чи виданням не щодня в газетних кІОСКаХ непомітно з'являється щось по-тако же непомітно чомусь зникає москвофільськими та ретрорадянськими настроями. По-третє, за привабливою «формою» криється не менш привабливий зміст, чи, пак, інформаційне наповнення: одразу впадає в око, що робили його патріоти й професіонали, які вільно володіють фактажем -- як із далекого нашого мину лого, так і з сьогодення... Отже, представляємо: інформаційнигії літературно-мистецький альманах «Роксоланія», число 1/97 -- видання Дніпропетровської організації Спілки письменників України. Вже за назвою можемо скласти думку, що йдеться тут про нашу спільну Батьківщину -- Україну- Роксоланію. І що це справді так, довідуємося, зазирнувши за привабливу, зі смаком оформлену обкладинку, де задекларовано програмні цілі друкованого органу: «відроджения культурницьких традицій та зміцнення духовності читачів Придніпров'я». Узялися за цю нелегку, але почесну ношу головний редактор Анатолій ШКравченко-Русів та робоча редакція у такому складі: Віктор Савченко, Гран Гнип"юк, Олександр Завгородній, Тамара Завгородня, Валерій Ковтуненко, Микола Семенюк. Художником значиться Костянтин Ткаченко, якому, мабуть, і слід завдячувати високохудожнім оформленням альманаху: в оформлениі анотованого числа використано його власні твори та оригінальну й цікаву роботу Людмили невдовзі... Така вже прикмета часу: хтось має намір видавати «розумне, добре, вічне», та не розрахував власних спроможпостей, хтось переслідує інші цілі, шукає миттєвої вигоди. Натомість залишається кілька уже звичних назв видань, які витримали фінансові шквали й грози... Видання ж, про яке піде мова нижче, особливе. По-перше, вопо ошатне й лобротно видане, на гарному папері й привабливого дизайну 1, найголовніте, українськомовне, що у нашій «не своїй» поки що державі виглядає майже симптоматично -- цунамі російськомовних видань підім'яли під себе останні паростки друкованої продукції рідною, лише задекларованою державною мовою. По-друге, побачило поно світ у Дніпропетровську місті й регіоні, масово ураженому РЕ Р най - Гафійчук «Ой я знаю, що гріх маю...» це дещиця із вихідних даних: «видан - пня здійснено за рахунок коштів авангардних письменників» (як тут не згадати загальновідоме: «хочеш жити -- умій крутитиИсяЯ»); тут же й задекларовано: «Безмежність художньої вигадки в творах підтримується редакцією... Замість винагороди автори отримують примірники альманаху безкоштовно» (сюди слід додати натомість досить значний капітал, який автори теж отримають безплатно, прихильність масового читача). Тож уперед, у мандрівку - сторінками повопосталого часопису ТГсатр, усім відомо, а чого починається. з титулу. ( Альманах, зазначу | ЗДрУЧНОГО МКИИЖЕКОВОГО А капижка принагідно, формату!) Ту? СомМе умицено гасло помер вислів геніального Григорія Сковороди «...АХто добре загорівся, той добре почав, а добре почати -- то наполовину завершити...» Що ж, тут уже -- ані додати, ні ВІДНЯТИ На «Авансцені» -- саметак називається вступна рубрика -- головний редактор Анатолій Кравченко-Русів зі словом до читача «У країна - європейська держава»: «Наш альманах повинен сказати світові, що ми є і вічно будемо... Дбаючи про свій духовний поступ, ми дбаємо про свій на- род. У розкішній природі України- Роксоланії чотири пори року: зима, весна, літо, осінь... Її до кожної хай прийде (хай освятиться нею!) наш часопис і принесе нам свіжий подих озону...» В альманаху -- 80 сторінок, про кожіту з яких можна вести посутніо мову, Оскільки ж ця публікація -- ніби « рекламний ролик», обмежимося переліком рубрик ! матеріалів, заздалегідь зазначивши: тут читач знайде свою віддушину для втечі від грішного суєтного торговища до перламутрового світу слова. У рубриці «Перлина» -- уривок із класичної поезії ХУІ століття, поеми Себастяца Фабіана Кленовича «Роксоланія» -- « Музи, співайте про русів...» (перекладено з латини Віталієм Маслюком). Це справді перлина вітчизняної класики, яка, між іншим, не так давно побачила світ окремою книжкою, а тут слугує ніби заспівом майбутньої симфонії «Роксоланії» яку творять ентузіасти, "Їе стільки світу, що в віки -- заспидчу( паступна рубрика «Весь білий світь ма: леньким романом «однієї з найяєк равіших постатей сучасної естоїської с літератури Ліллі Промет «Хто поширює анекдоти?» (переклад Олексія грагікомедія, в якій юображено життя на: роду на початку Другої світової війни Серед народу ширяться дотепиї анекдоти про вождів рейху, й памарне таємні агенти полиці намагаються зупинити цеї плит народної мудрості У цій же рубриці пІЛЬКИ на ЖИипоО ЗИОїрка поезій «. | «РОПО надія» лмтератури Максима повима, який народився спІЙ Оілоруської ВУ () | прожив усього 26 років Завгороднього). Ше 105 років тому | До 125-річчя від дня народження Васпля Стефаника, в якого «імпресіоністична манера письма просякнута життєвими реаліями, наче шовковими нитками», у рубриці «Вітер з-під сонця» видруковано його новелу «Лан» та слово про письменника «Свобода Василя Стефаника» «Гринадцять солов їв» - так називається поетична антологія, представлена віршами ІОрія Драгана, Оксани Забужко, Василя Симоненка, Наталки Білоцерківець, Богдана-ЇІгоря Антонича, Олени Теліги, Юрія Щербака, Емми Андієвської, Романа Купчинського, Марти Гарнавської, Ігоря Качуровського, Антоншти Цвид, Олега Ольжича. Цепіби перегук поколінь, свідчення неперервності явища, імя якому 7. українська посзія. Драматичний образок «Гроза» Лнатолія Кравченка- Русіва -- своєрідний внесок до скарбнички вітчизняної Шевченкіани (рубрика -- «Кобзареві дзвони» ) До 70-річчя від дня народження пере" дчасно згаслого українського поста, СВОГО земляка Михайла Чхана редакційний гурт підготував публікацію про нього «Степовий Апостоль під рубрикою я П розріння Зеликого Луту » «Мистецький «Діоген», «Ирій новин», «Живиця », «Духовне золото» - матеріалі цих рубрик про культурне життя краю; ЙОЇ о духовий набутки теж, гадаю, найдуте свого вдячного читача й не вельми СУВОРОГО поцитовувача Ось їі перегорнуто нового часопису. Пс останню сторінку хочеться птукати б і тично, пом Якихось ОРІХІВ, ЯМІ, (х упереч -б. о уможе побачити тут доскіпливий чита - р. ло" «ТАЛОСЯ ПОДІЯ нпебуУДденнО ДИТ народи і |Об1.ЛьПх м, народилося на високий нот Усій О нот Ол о б ральної ащш ГАКИх Оолагословенній Україні, то Й Ме ( ВивоОмої не «АНІ о |ОМУ Пя угаАЛиО! пиИисСсОокИих зОивався Опоно од Сяму спільний оркестр сонцем матері- У країни Роксолани ра Ом збулося б виспіІванес омрІянос «( ІСТЬ ЛА, і оже. народі Щасливої ДОЛІ ТОДІ, «Роксоланіс ПИ А «ТоПОМа КІИТКО, теплих зштрим, ще 11 ЛАОщІВ А доброго ужинку ча мно! бВолоднчир І РСР чин оно РР, ОР Р нь Б ним нн Р з РУ НО 2 ій ій же стро пан нар а В р |
«ТРЕБА ДІЙТИ ДО СПРАВЖНЬОЇ здо «ПРОСВЯЧІ ,1»: 1868-1998 Центральне Булаха з його славним и НН Мяцафію «Об Дебебо Я - Ф // правління товариства «Просвіта» їмені Т. Шевченка, редакція газети, всі просвітянищиро вітають письменника, народного артиста України, члена Центрального травління Григорія ювілеєм, невтомному прапагандисту українського слова щастя, здоров'я, натжнення! Інтерв'ю з ювіляром читайте в наступному числі «Слова Просвіти». 3 роси й води! Всеукраїнського бажають СОБОРНОСТІ, МАЄМО ВЕЛИКУ СПРОМОЖНІСТЬ ЯК НАРОД» Першому православному патріархові Київському И УСІЄЇ України-Руси Мстиславові 10 квітня виповнилося б 100 років. Ось уже понад 5 літ немає його серед нас. Та залиши - лися його заповіти нам, українцям, І яскраві сторінки життєвого подвигу. Є постаті у нашій буремній історії, життєвим шлях яких у міСТИВ цілу епоху, позначену здобутками ! втратами, падіннями ї злетами у боротьбі за власну державність. Народившись на зламі двох епох, на грані двох світів, крізь усе своє життя вони пронесли найсвятіше -- віру в спроможність своєї Вітчизни відродитися, мов том казковий птах Фенікс, із-під чужоземного потопту й руїни, стати урівень ІЗ іншими розвинутими державами Європи. Не всі, хто був поруч Із ними, Я. в доверстав свою путь до похилих Літ. Одні лягли кістьми у вирі визвольних змагань двадцятих років, других поглинув молох сталінсько-енкаведистських катівень тридцятих-п'ятдесятих, треті заплатили життям кривавому фашистському монстру... Шляхом поневірянь по чужинах-чужинецьких пішли четверті... А він був не просто свідком - будівничим храму наших звитяг, скріп- пеного кров'ю ії потом поколінь борців здолав за вопю України. А путь незрівнянно високу - від перших бунспротивів поневолювачам тарських | України юного полтавського гімназиста до духовного провідника МЛАІЛЬНОНІВ українців, й між цими двома віхами -- самовідданість і жертовність, звитяга м мужність, життя, виповнене втратами 7 й | й нескореність духу, віра у найвищу справедливість і власний народ. І - ні тіні сумніву в єдино вірному обраному шляху -- служіння йому таки, народові. До нас сьогоднішніх, окрадених | розсварених, знекровлених роз'єднаних, линуть його заповіти. Вслухаймося-вчитаймося в мудрі слова того, хто не з тишини чернечих келій І не з чужої ласки, - Із самої душі рідного народу виріс до чину Патріарха и одного з найчільніших національних провідників ХХ століття: «Ми, українці, мусимо всі бути в одній церкві. Патріархат - найвища форма незалежності церкви. Треба передумати, переболіти. Наша церква відірвалася від однієї патріархії год другої патріархії, з яких одна продавала нас, друга - купувала. Апе тепер мусимо скласти іспит. Здобули найвищу форму церковного організму -- патріархат. Але не допустімо розпорошеності на групи. Треба дійти до справжньої соборності, маємо велику спроможність як народ». Не оступімось, отже. Не знехтуий- мо, почуйимо мудре слово Патріарха. Щоб упокоглась із миром його мудро-бунтарська, любляча й прощаюча - за кривди вільні І невільні -- усіх нас праведна душа. | В. Г. я ен пох пи Ти зі - - рак патечни . зок чин жо нії занннннннтнвнннни ще МОДЕЛЬ СУСПІЛЬСТВА - ЕРА РАН я ще - ПРЕ Молода «Просвіта» - ЗА ЮЛІУСОМ ЕВОЛОЮ Інформація до роздумів із приводу його книги «Язичниць- кий імперіалізм». Знайомлячись з Італією, ми подаємо читачері для роздумів уривок ізо кииги італійського теоретика консервативної революції ЇОліуса Еполи «Язичницький імперіалізм». Варто сказати кілька слів про самого ЮО. Еволу та його книгу. Гіаписана вона 1928 року. Годі Європа йшла від ОДНОГО світового потрясіння до другого. Гривала боротьба традиційного для країн Західної Європи монопольно-капіталістичного устрою та сошалізму, який шов з більшовицького СРСР та знаходив благодатний грунт в Європі. Юліус Евола гостро критикував і капіталістичну, і соціалістичну формації та подав альтернативну ідею -- відродити імперську ієрархію, кастовість, божественну владу пана, переваги якого над слугою не ставляться під сумнів 1 слуга має за честь виконувати його воло. Щоб усе суспільство ділилося на чотири касти: королів, військо, торгівців-підприємців і рабів. Шоби ці касти не змішувалися, не змінювались, а існували нерухомо, на благо одна одній, і щоб така ідилія панувала незмінно, на віки Вічні. Ці погляди свідчать, що Евола був ідеалістом-романтиком. Його життя 1 творчість -- ностальгія за минулим, яке в легендах здається набагато кращим та романтичнішим за прагматичне сучасне. ГОліус Нвола -- один із останніх липарів, як Дон-Кіхот Сервантеса. Він теж «боровся» з вітряками, кинув виклик народним масам, націям, капіталістам, монополіям, заводам ї фабрикам та технічному прогресові. Ї не зміг вистояти, був репресований Ффашистським режимом Муссоліні, який називав плебейським Така натура досить цікава. Гим більше, що його політичні розумування мають раціональне зерно «В лош самої демократи ми помічаємо аптидемократичний фактор, котрий вона безрезультатно намагається замаскувати приниипами загального виборчого права та санкціями народу. Ми говоримо «безренайгідніших зультатно», бо гіДНІСТЬ виражається в тому, що вони можуть визнавати їстинну цінність 1 навіть ієрархізувати різноманітні шинності, тобто встановлювати підпорядкування одлих інши- ми. Але принцип ставить все з ніг на голову, бо вищеназваний демократичний рішення (в виборах або в санкціях) по визначенню, що є найвищою цінністю, надається масам, тобто умовній сукупності тих, хто найменш придатний для такої оцінки і чиє рішення обов'язково буде обмежуватись мізерними цінностями повсякденного життя. Тому можна бути впевненим, шо при демократичному режимі ті, кому вдасться запропонувати найкращі перспективи (навіть абсурдні та фантастичні) стосовно практичних сторін державної діяльності, будуть мати фатальну перевагу порівняно з усіма іншими. В цій хибі -- яка нагадує ситуацію, коли сліпі, усвідомивши, що їх поводирем має бути зрячий, наполягають, щоб зрячих обирали вони самі, сліпі, -- потрібно шукати основну причину деградації політичної дійсності до емпіричного, утилітарного та матеріального рівня» (Ю. Евола). Сучасне Юліусу Нволі суспільство мало свої хиби. У нас же матеріальний рівень наяскравіше виявився, наприклад, у роздачі пайків перед виборами, в купівлі ГОЛОСІВ. Отже, має сенс філософія Еволи, але ми маємо робити не консервативну ревомоціюо, а проводити роботу з народом та реформу- політичну 1 вати сошальну економічну, сфери. Упорядкував Лавло САЦЬКИЙ тижнсттжени г вилив по НРАРАЕЕ - ДЕРЖАВИ-СУСІДИ ЗНАЙШЛИ СПІЛЬНУ МОВУ поспілкуватися з ІЛОРУСІ В Випола мені нагода першим радником Посольства Україні Володимиром Бокачем Академік Міжнародної слов'янської академії наук професор КНУ ім. Т. Шевченка Віктор орелі сказав про цю людину: «В Бокач -- не просто перший радник Госольства Білорусі в Україні Це глибокоерудована людина, яка представляє інТелектнороду Білорусі внашій державі Все найкраще, що ми знаємо про Білорусь - ІСТОріІЮ, культуру, духовність, ми знаємо завдяки шановному В. Бокачу. Таких пюдей добре мати як представників ПОоОсольств інших країн Він щодня спіЛКУЄТЬСЯ З громадськістю, мого знають І поважають Шнують за розум то ерудицію» Бокач був радий розповісти про становище у своїй країні «У Білорусі все спокіЙНО Мабуть, воно найспокійніша середкроїн СНІД. Люди працюють. Отримують зарплати, пенсії Є й опозиція. Немає держави без ОПОЗИЦІЇ Вона має бути, ТОДІ Й розквіт держави буде Є свої труднощі й в Укроїні, і в Білорусі Але між нашими кротноми нопогоджені ТІСНІ дружні зв язки Те, що ми дДОМОГЛИСЯ торік торгового обороту | млрд. 600 мли допорів, свідчить про рівень СТОСУНКІВ Усі питання вирішуються. Гіе виникло жодного спірного питання при делімітації кордонів Інші питоння вирішуються завжди розумно рми Ззовзжди зноходимо Спільну мову» Білорусь наш північним СУСІД, З яким Україна повинно мати хороші економічні, політичні та ткіші тосСунки За сповами Воподимира Бокача, пони такими іє, й повинні токими золпишатися Записав Павло САЦЬКИЙ і и ДЛЯ ТИХ, ХТО БАЖАЄ ІТИ В «АВАНГАРДІ» («АВАНГАРД» -- молодіжний гурток) Сьогодні в Україні є багато молодіжних організацій та об'єднань Переважна більшість із них існує номінально або тимчасово. Молодіжні утворення мають різну вагу в громадському і політичному житті України. Активніші серед них - передвиборчі, утворені партіями. А створені за ініціативою самої! молоді, відомі переважно тільки певному колові людей, ! їх вага поки що незначна Проте чи не з таких ініціативних груп народжуються могутніта впливові органвації, які здатнікардинально змінити життя держа - ви? Згадаємо хоча б «Молоду Громаду» кінця минулого століття, з якої утворилися радикальні українські партії. Чи не студенти свого часу ходили в народ? Ким були спочатку афганськіталіби? Цей список можна значно збільшити Ініціатива молодих людей завжди вер- шила великі справи в історії людства. адже незалежність України здобута значною мірою завдяки студентам, які вийшли голодувати Не можна зводити нанівець значення ініціативних, але маловідомих молодіжних оргоннани вони можуть зробити велику справу «Авангард», яка виникла в се СДОВИ студентів історичного факультету К Шевченка Ця організація не зареєстрована, маловідома, але її члени Вони можуть зробититроблять велику спраздоноарнм побудові сильної та розвинутої о таких організацій слід віднести У ім. -- розумні Люди сприяють своїми інтелектуальними країни. Вони намагаються консолідувати моподь навколо цієї справи. Співпрацюють із Іншими гуртками організаціями та намагаються об'єднати їх у могутнє молодіжне об'єднання Цьому треба сприяти, бо за молоддю майбутнє! Сергій СТЕПУРА чі
У ки пкрнь авжди було і є на вустах народу України ім'я Олеся Гончара -- адже важко уявити нашту мтературу, нашу культуру без «Прапоро- НОСЦІВ», «Людини і зброї», «Таврії», «Перекопу», «ТГронки», «Собору», «7 Реуфівіни "Бригантини», «Берега любові», «Твоєї зорі» і - зовсім неможливо - без нього самого, кого можна назвати серед тих синів народу, що їх величають сіллю землі української.. Чому різні покоління українців - і ровесники письменника, і старші та молодші за нього - підпадають шщд магію імені і творчості Олеся Гончара, а відтак прочитавши його твори, визнають існування світу Олеся Гончара, особливого і прикметливого, який не просто існує десь паралельно до нашого життя, а зливається з ним у співзвуччі ? Хочу відповісти на це запитання перше самій собі, а всі ті, хто має потребу читати 1 перечитувати Олеся Гончара, матимуть свої відповіді, у кожного цей письменник викликає почуття глибоко індивідуальні. Не буду вдаватися до екскурсів літературних та історичних, спробую говорити з погляду людини, закрученої цим шаленим, шаленим світом... Преса, радіо, телебачення, врешті й література, -- мало втишають нас своєю інформацією: дорожнеча, безробіття, розчарування, озлобленість. Те, що позаду. якіте, що попереду, бачиться тільки |або майже тільки) в чорних тонах. При таких «розкладах» людина поволі відступає від світла, від самого розуміння / світлоноОСНОСТІ життя. Хтось упіймає мене на цьому твердженні і зауважить, що я сумую за сопреалізмом, за тими часами, коли літе вела мову про боротьбу хорошого з іще кращим. Ні, пе зовсім нетак Мені здається, що прийшов час і є п говорити про відсутність ідеалів у нашому бутті. Прив'язані до черг та до корит повсякдення, ми забуваємо про те, що кожен з нас мав би нести в собі отой Божий дар, яким наділений всяк, сотворений за образом і подобою Божою... Тож чи варто повторюватися, аби стверджувати, що письменницький дар - це вдесятеро, всоте, втисячне підсилене світло Божого дару цієї) людини, жалуване для того, аби інші, заблукані в темряві життєвій, ішли на нього, шли слідом за ним. Це світло - ідеали людські, що допомагають вичленовуватися особистостям із натовпу, жити, не втрачаючи смаку життя на вустах, любити із вдячністю, творити із відповідальністю. За що ми любимо Олеся Гончара? За те, відповім я, що його письменницький ідеал співзвучний тому високому ідеалу, що сформувався в самих глибинах народного Со дона життя та його моралі впродовж тисячоліть. І як би не гнули його ні політичні формації, ні Соціум, він не спотворився, не не перевівся на дріону, догідливу погоді теперішнього дня траву, а високою, могутньою кроною родового древа українського, напоєного героїчністю і ніжністю, непоступливістю і совістливістю, ВИТІСТЮ Іі співучістю українського характеру. Про сонячність, свІТЛОНОСНІСТЬ Дару Олеся Гончара писав Іван Драч у передмові до його семитомника, підхопивши еста від Миколи Бажана, який чи не першим помітив: «Гончар -- художник світла, його дослідник, зображувач і поет. Закохано й уважно простежує він промені, що пронизують людські істоти, що оживлюють при- роду, що ринуть крізь космос По як Флоріан Неуважний відзначив: «Про Олеся Гончара не можна писати без емоційного забарвлення, бо його добрий, людяний хист притаманний, мабуть, 1 його особисти вдачі, так сильно вибивається на поверхню Иого творів, що Слід було Об казати про специфічну «оптику» бачення ним світу він скоріше зверне увагу на добрі, прия сонячні аспекти життя своїх героїв, ніж темні, брутальні, жорстокі його прояви хоч вони, звичайно, не зникають з поля його бачення. Вони, одначе, є завжди ворожою для людини і суспільства стихією якою воюють добрі, сильні, сердечні НІ :на т герої! МОГ ТВОРІВ Та и сам Олесь Гончар сказав більш ніж конкретно, звертаючися до своїх ровесників-Фронтовиків Було ж таки щось -- називаємо його Світлом ідеалу, -- що підтримувало вас у у пеклі, де точився, здавалось би, зовсім нерівний бій між людським 1 тваринним ух людини де оголений ду заат'ьб; керо'в" розпукогюо й Р; змагався долав сліпу силу інстинктів А хіба сьогодні нам не потрібне Світло ідеалу, аби існування України, п народу енномгу змаганні за сам! Р ричних і Х.С МО) ЖИ тю. РІО НІ шукаємо ми того світла в наших улюблених піснях 1 книгах, - адже світло не мОЖе бути старим чи новим як переконання того чи іншого політика, -- світло буває або справжнім, або його не буває взагалі. На щастя, світло Олеся Гончара - письменника і людини, високе 1 стійке, бо воно ніколи не було світлом віддзеркалення чи світлом шгучного витворення: свічечка від вогню українського народу. Божий дар, не притлумлений ним, а помножений на сонячність кожної прожитої днини, протуберанці людського захоплення 1 любові, іскри слави і спалахи від куль та снарядів, що поціляли в нього, підлі смолянокиплячі віхті тоталітарного режиму, донощиків, заздрісників і просто дурнів, закинуті в пшеничний лан його життя переймалися його руками і його серцем, гартували його душу 1, врешті, сформували високий, сонцетемпературний, ярий жу який ми й назвемо сьогодні світлом ідеалу Олеся Гончара. Так ось чому -- відповідаю я собі, -- ми любимо цього письменника ось чому для кожного читача його книги -- не тимчасове чи програмне захоплення, а стала, постійна величина, ось чому герої його творів присутні не в читацькому, а в реальному житті українців Романічні полотна майстра, епіка романів Олеся Гончара ІА МмОЗатчніІСтТЬь часова та яскравість Ха рак герів героїв дають широю МОЖЛИВОСТІ для зіставлення Творів із самою історі ю ) країни в двадцятому сторіччі, що для нас особливо важливо с ро ОАДНІ Про Олес Ч Гончара СМАЖАн багато писали і говорики, Лк ди різних переконань І світо! АЯЛІВ намагалися дорівнятися до нього, або, що значно гірше постать на власнийм РІСТ | (ОлХначе КО чекала тон Сстрижені ОТУ ОСНОВА помп рят і 1(»Їх4) масигтаб розум, на власний - кКноОго поразка бо ма! ща в) чЧКУНОМОоОжЖУ) нахилити рОоОЗАПпОорОоЦцІ моти | ою СО НОМОК» буча ч Укр РАСА. «МУ АР АРАЧЬІР1Р1 ЧИН жує "ЯМ. 1 чиРні ск "РІ « рі ні: к орежІ і ПТано л- 1 М м ОО у ТА ь Р Ей | М - тес, щ чай - аг РУп -- ть У б сади - з | кни - "че 3 чт ч Р і я - - ч ій - ше. - Р и Тит інеже РЕ чи - - а "а -- . - ак че -- КМіародя гоорювала неза. межі ть. С "т | ши жакютні муки 1 вилива - - ким гост им оку . г чт 3/-х зві жен ста! ї крила шал ьінометну плиту найбільш і йни 28 літ мідні труби слає рет - аздрісних зуУб В СТ . Е - нижуваний улесливимтни ненависниками. раними ппжицаючим завжди залишався собо» ли. ОГОДЛНІ - г - з : г еро УКРА пи Нд ї ЧНІ. Гончареві слова про рідну мову, про суверенітет, про незалежність України г щастя народитись українцем Антей. Саме життя українське кільканадцять разів ставило його віч-на-віч смерті ле й сила ЖИТТЯ завжди була з ним. Чому? Пошукаймо вілповід ) самого Гончара. Ось один із його віри зписаних уроки війни 5 тоб; п і; гіє - за "Іема ; 1 ГХ й Нієме вала Байд! "им стаєш 1 Го ЗУЄ " . мі | Ота атакук ча, незнавана сила вжлибулазним, яв | ЄТОЙ СТУПІНЬ запрути коли вже ні не страшмам Ось чому О чеся гОоМУ ара Кк Гм ., - зрався нс можна назвати ні обч пежниз . - рю ува азже те слово звучало й ГУМА су кан жиги Перечитаймо вчитаймося в мі виступи Од - ЗЛИНЯЛО, не знецінилося і -- о ПРОС ЬМіИ к манто) і українців М СТОРІЧЧЯ ї найпозит чІш х рик знаняуть » аг чаревих гесроїїі для читання з "Р т зчита | тк ЧТ: . "й названій перелхмов! Іва рах РИ зь я тУТ ХУ ,Теї:Т2 чі М Ко Ме АТ Р . м - Р 1 | . ч -ім Ці ч- - М чи м ово - и х ї Х Р - ч, М й х М М М ч і угор аа Вб чнібоо- РР Р, ДР о А оси Р о У Р і нич вай фурнй ЗВО ідо в 0 нац Пан Вч ОО ЯР Ан |

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

рен ЕР ПЕНЕНИЕНИИИР а аннниннни с ВЕЛЕЧІИ Ро 4 якої! повторюваності, хоча майже кожен твір несе присутність автора Згадаймо новелу «Пізнє прозріння», Вона потребує особлі гво уважного, вдумливого читання, вимагає певної мобумізаци душевної, аби в наші розхристані часи відповісти СОбІ на ті питання, які поставив у ній Олесь Гончар ще у 1974 році. Згадаймо, хто пам'ятає той, віддаленим двома десятиліттями, час: пишні святкування всіляких ювілеїв, непробивниий офіціоз, ральшива пафосність червоних дат... І все ж, самевті роки, коли пройшла хвиля арештів та судів над иппстдесятниками, народ став уважнішим до письменницького слова. Всі ми тоді шукали не лише тексту, але й підтексту у новому творі того чи іншого автора. Тодішня ідеологія це добре відчувала, і розуміла, і спонукала письменницьку братію до написання так званих «виробничих» творів. Г як це не прикро визнавати, тодішні газети 1 журнали були наводнені всілякими поетичними репортажами, нарисами, широко функціонували визначення: «виробничий роман», «сільська повість» і таке подібне. Не міг цього не помічати й Олесь Гончар, завжди уважний до моральної температури суспільства. Сюожет його новели «Пізнє прозріння», що після надрукування в Україні була перекладена одразу багатьма мовами світу, гранично простими: умовно головний герой поеми талановитого поета прибуває на посмергний ювілей автора, де його чекають, ждуть його слова про свого земляка, яким пишаються, якого людрлять 1 не забули. Мимовомі відомий полярник починає звіряти шанобливе до себе ставлення із своїм нерозумінням поета, що видавався йому смішним слабаком, шепелявим недорікою в полярних снігах, 1 розуміє, що поет із своєю дитинною ясновидністю, ІЗ СВОЇМ глибоким захопленням... був куди ближчий до істини, до справжньої суті речей, що його гостро Оракує в тому жити, з якого він пішов, такі незрозумілий та непоцінований багатьма... Саме Поет і є головним героєм Олеся Гончара, його він протиставляв світові кон юнктури 1 конформізму. Та спитаймо себе: чи ж перестали ми відчувати потребу в людях «сніжної чистоти», За визначенням письменника, чи не занадто хочемо, щоб вони були підлеглими нашим сьогоденним законам виживання, забуваючи про те, що митець, за словами шив ща а ен Олеся Гончара, «якщо і підлягає нині якимось законам, то хіба що вічним...» Нині, коли люди типу Гончаревого полярника Івана Оскаровича, як 1 раніше, вважаються господарями життя, коли суспільство висловмоє так багато претензій до своїх поетів і письменників, вчитаймося в рядки «Пізнього прозріння» і зрозуміємо, що маємо змогу збагнути ті вічні закони, за якими живуть народ І його справжні митці... | РЕ Нині, коли ми всі ніби провалилися під темний лід низьких почувань і пристрастей ї не можемо з-під пього випірнути, коли про найштимніше говориться мовою репортажу з виробничого цеху або й нарочито брутально, коли світ закоханих безнадійно подаленів не лише від світу природи, але, здається, 1 від Самого світу людей, образи закоханих, виписані Гончарем, можна було б назвати історіями ідеального кохання. І справді, внього ми не знайдемо жодної ситуації, яка б асоціювалася з низьким світом, жодного брутального слова, хоча часто події відбуваються в арми, серед солдатів, яким відомі бруд 1 смерть війни. То що ж, автор прикрашає СВОЇХ героїв чи не пам'ятає того, що сам, навіч, зустрічав, пройшовши війну «від дзвінка до дзвінка»? Так, бачив багато чого страшного, несамовитого, нелюдського, Але й бачив те, що вивищувало людину над багном і тванню, що не дало вигнати Бога з душі, віри з серця, не допустило до гріха проти Святого Духа. За мить щастя віддається саме життя, та не віддається на поталу любов, чистота, не віддається високий чоловічий вогонь, володарям якого було дароване право на продовження роду ліодського... Що ж, може, саме в цьому полягає загадка таланту, загадка лобові, яку завжди намагалась розв'язати справжня українська література?.. Олесь Гончар шанував хліборобський рід, селян -- істина в їхньому житті пов'язана з істиною пшеничної зернини: дати той плід, що врятує комусь життя. Істина кожного тирана, маленькогочи великого, -- заволодіти життям іншої людини, розтоптати її. А цього не може сприйняти ні душа митця, ні душа хлібороба. Навіть помираючи, і митець, 1 хлібороб заповідають нащадкам світло хліба ї світло зернини, а цього світла не ОЛЕСЬ ГОНЧАР -- НАМ Душогуби СТОЯЛИ близько. Бага ТО ЩО ІМ рдалося Зникли національні школи, недоступною для МОЛОДІ ставала справжня у. бій Історія народу, різн недоумки змиповали и СПОМИ КОНІОНКТУРПИМИ гра. твснікаціями Невтоми! чланцачі Націй, іжеїнтернаціоналісти це ж ВОНИ готували нам Чорнобиль, запериніочи, що процес МОВНОЇ асиміляції пимикає СТИХІННО, -/ яз Й з , - шо оніміння націй, самознищения народу тре! за розглядати як вищий етап прогресу. НЇнш ясно вже, що то був тяжкий злочин проти національних культу), то була акція запланована, сусловські лакизники з ученими ступенями вже прикидали терміни, КОЛИ і яка мова загине остаточно. Готувалася пнашональним мопам доля штучно вигублених «неперспективних» | Хіба не для цього так посилено заохочувалась міграція величезних має ліодності з регіону в регіон -- робилося це СІ, є й метою нині очевидною: швидше Пере мішати, перетопити псіх пас у єдиному соцказат, перетворити націю в кочутючі м СОМ г - , - - - у Ят здій, нищити їх коріння, щоб дедалі більше зоста. зручно орди, щоб, руннуючи гене тичну пам ять пародій ПИЩ /2 ЩІ Де: Ільше приростало ліІодеи ніяких, безпам ятних, зпатичних -- окрім бормотухи, байдужих до всього, -- щоб, замість мислячих спідомих громадяни, мати перед бою натовпи спримітизовалих, задурмансних догмами послушників, сонних І напійсонних душ, таких зручних для Собою Пе аа | адл Пи пстра Ттнннобю рок ра ТИЧНОГО апарату праплячої системи 7 а нація, пе пміє дорожити спроїм, сама відмоОплЯєтТЬСЯ продовжувати свій генетичний Нерідко пам колють очі: Це Така вами - / НОДОНа У. Ден Да г згад зимо реальншість окрім пиачіпмолання ярликів, ЧИН оуло коли-небудь сказано офіційне слово на захист честі Рад г ї І : ро наро и престижу мови украшської роду Н бупаймо що багато людей пиросталао п умопах пнашопальног дискримтації, страхів, переслідувань, поширених т С сі 7 ук іє ї т й настрою пашонального тшгілізму, ПОЛІ -- позбаплеті зпань як мова й ІСсТОРіЯ -- сучасних украшцях | / єпшан-зіллям рідного слова: нілі покоління пступали по життя духорно озлидтшлими, б УДШИ -- Часто НЄ з пласної ріли у мопи, так ті правдивого уяпления про багатошкопу героїчи и історПо свого народу: Д пе жо єдинє ціле, ОДИЙ кровообіг, тож І підроДжЖувати ІХ маємо водночас Маємо птдродити р наших г ухрашках генетичну пам мто, почуття гордості, маємо і до збоанйдужілих їхиїх душ торкнутися запашистим «Феномен незнищенності». Слово на відкритті Устамовчої конференції Говариства української мови ім. Т. Г. Шевченка 11 лютого 1989 р. витримав ще не одийи чавунний чи бетонний заповіт тирана... Ось чому книги Олеся Гончара -- життєдайні, плодоносні. Вони живлять душі юних романтиків, даючи їм силу. Він уміє поставити вічні питання, на які мусить відповідати і гонак, і літній чоловік: «А де Ваші святині? Чи ви вже звільнили від них своє життя?» Або ось це: «І мовби на краю души людської стоїш -- душі дотеперішньої, знаної, дослідженої, А далі що? На що буде звага? До чого порив?» Так, у творах Олеся Гончара багато запитань. Ї не поспішає він відповідати на них сам, заадресувавши їх тим, з кими живе на одній землі, бо добре знає давню мистецьку справу, за законами якої письменникові важливіше знайти вічні питання, ані ж відповіді наних. Чим болючіші питання, тим все більше людей захочуть поміркувати над ними, відповісти на них. Адже кожен з насвтойчи інший час ставить собі ці запитання, сформульовані іншими, а відповідає на них сам, щоб «захворіти» у пошуках відповіді: «Чому, опинившись на межі зла, людина так легко й безболісно ту межу переступає?» ..Все його життя -- наче освідчення в любові. До України. До життя. До друтоани; На тих, кого люблять, дивляться усміхаючись. ГІогляньте, якими просвітлен- ими усміхненими очима дивиться на нас Олесь Гончар із фотографій, зроблених Валентиною Данилівною Гончар упродовж їхнього життя... Вона була його великою любов'ю, його ученицею і помічницею, доброю охоронницею його душі, його творчості... А нині здійснює величезну роботу по упорядкуванню спадщини письменника, його щоденникових записів, архіву, листування. Валентина Данилівна доклала чимало зусиль, аби задумане Олесем Терентійовичем здійснилося е й без нього, -- активно працює у Фонді Олеся ончара, впорядкувала кілька книг, за й діяльною участю проведені вечори, присвячені вісімдесятиріччю письменника. Саме вона могла б найбільше розповісти нам про щоденну роботу Майстра, могла б бути найточнішим, найобізнанішим його біографом, - сподіваємося, що така книга напишеться... Олесь Гончар був красивою людиною. Здається, життя закроювало його на вік, - навіть тяжкохвориий, він не видавався немічним, старим. Звідки бралися сили? Випромінюючи любов до усього живого, до природи, до людей, він і сам вбирав щире проміння захвату, захоплення, закоханості, освідчень своїх читачів, часто невисловлених, але адресованих йому через відстань. Він відчував щирість ії детонував на найменшу фальш, бо правду сприймав як красу. Це він створив формулу «краса вірності», говорячи про вірність Україні. Україні, яку любив понад усе 1 якій віддав все. Навіть своє атакуюче, своє нескорене, безстрашне -- зболене серце. Любов ГОЛОТА Світлини Ігоря Яїцького шт! ні ПА й РР

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

мов я поло А лово ПРОСВІТИ й І. Смісться базар Не знаю, як кого, а мене -- «ветерана» двох голодоморів (33-го і 47-го років) -- не стільки вражає нинішня матеріальна, економічна скрута, як проблеми національної політики, національно-духовного відродження, міжнаціонального порозуміння громадян у нашій молодій | Українській державі. І парадоксу в цьому й ніякого нема. Колгоспно-радгоспні умо- | ви союзного минулого, за яких довелося й виростати ії розпочати свій трудовий шлях, виплекали оту невибагливість у ; побуті, яку поет Євген Плужник у поемі , є Галілей» сформулював з гіркотгронічним відтінком: Головне -- заробив і з'їв, і І щоб трохи здоровий... | А з другого боку, і донині пам'ятаю прояви зневаги не стільки до моєї колгоспної бідності, скільки до моєї української мови. Це вже справді щось генетичне, підживлене раннім читанням «Кобзаря» і зрошеними сльозою розповідями матері про батька -- мого дідуся -- і її дорогу сестру-близнючку, які померли в далеких лісах Архантельщини. й Тому й неможу сприйняти тверджен- ); ня, ніби труднощі державного станов- | лення України зумовлені тим, що «не спрацювала національна ідея». Адже це явний нонсенс. Подумайте! Велика французька революція мучила народ Франції протягом десяти років. Народ Італії протягом сорока років державного ста- ЧИ З ее ай о р -- - -чь І а в ТВ Р ТЗ ж Р Р п «ТМ жо новлення проробив десять революцій... Але хіба ми скажемо, що в цих країнах не спрацювала національна їдея і що нині вони не керуються відповідними їй національними інтересами? То, може, справа в іншому? У тому, що дехто цю «національну ідею» хотів Ра оьчо , би бачити як інструмент творення тако- | го собі національного безликого і, громадянства на зразок «єдіного Й совєтского народа»? Але за умов національно-духовного визволення народів з-під тоталітарного пресу лицемірного «пролетарського інтернаціоналізму» подібна ідея справді не може спрацювати. Тожчи не основна причина наших економічних і державотворчих негараздів у тому, що нині в Україні на авансцені політичного протиборства насправді виступає не одна національна ідея, а дві її модифікації -- національно-імперська і національновизвольна, перша з яких прагне якщо не повернути хід історії до минулого, то бодай закріпити результати царськобільшовицького експансіонізму, адрута -- звільнитися від тиску першої, забезпечити собі можливості суверенного, самостійного розвитку. Зрозуміло, що відрізняються вони не стільки тими чи іншими соціальними ідеалами, концепціями суспільного устрою, скільки мовами. Бо мови -- це і поле, і плуг національної культури. І відстояти їх від чужорідних посятань -- означає відстояти саму надію на добірне, елітне зерно власної духовності. Інакше суржик і виродження. Ї що найгірше -- недесь по західних чи східних діаспорах, а па власному -- Богом даному українському чорноземі. Та, на жаль, за шість років державної незалежності цю загрозу не тільки не знято, а вона, особливо після виборів, стала ще відчутнішою. То нічого, що в Конституції України українську мову проголошено державною. Писана під диктовку московського Кремля, Конституція УРСР її теж державною називала Адже сьогодні наша мова, послідовно відгороджена від багатьох сфер суспильного функціонування, виявилась - чи в ЕЕ БИ БИ чвені ун - напризволяще кинутою в розбурхату базарно-ринкову стихію, де паном становища є той, хто отримав стартовий капітал, хто субсидується із староімперських джерел. Тож чи дивуватися тому, що найбільший в Україні капітал, як показують незалежні дослідження, послуговується не державною, а російською і англійською мовами, а преса, книгодрукування України всього на три жалюгідні відсотки украінськомовні, що ні в яке порівняння не йде з тими часами, коли українську мову намагалися перетворити в «знаряддя комуністичного виховання трудящих». Звичайно, якби парламент України керувався саме національно-визвольною їздеєю, він би подбав, аби національні інтереси українського народу були належно захищені. Однак його більше обходять егоїстичні, матеріально-правові привілеї депутатів та ще перспектива бути обраними на друтий термін, аніж виплати заборгованості по зарплаті широким верствам населення, аніж державний біоджет, а тим більше рідна мова, яку в ході засідань дозволяється демонстративно зневажати. Тай чи треба дивуватись, коли його більшість -- члени тієї партії, яка в молодому тілі нашої державності стримить іржавим осколком проросійського більшовизму. За таких соціально-політичних обставин ширші маси працівників освіти та й загалом залежної від держбюджету «НА УКРАЇНС інтелігенції відчутно охоплює громадянська пасивність, спад того патріотичного піднесення, яким ці верстви відзначались у період нашої пісеннооксамитової революції. З другого боку, державні службовці в переважній більшості у своєму ставленні до національно-патріотичних організацій обрали фальшиво об'єктивістську тактику демонстрування особистої непричетності до них. Хоч зацим неважко розпізнати намагання уникнути «зайвих» проблем, особливо з огляду на ті ж егоїстично-Кар'єристичні інтереси: дослужитися до службовницької пенсії, скористатися із службового становища тощо. А тим часом все зухваліше підіймають голови ті, котрі в час обстоювання державності нашої мови активно носилися із таким нібито гуманно-компромісним аргументом: «Да какая разніца, накаком язикє говоріть?». Сьогодні цим силам наші розрізнені заходи щодо фактичного забезпечення державного статусу української мови видаються або дражливо-надокучливими, або смішними, як отій базарній перекутці, яка, побачивши на принесених їй пачках напис «Чистий цейлонський чай», здивовано вигукнула: «На українском язикє! Ой, умру!..» На мою репліку (якраз був поблизу): «Не треба помирати! Жоивіть..» вона відповіла: «Вам, может і «не тр-р-еба, а мнє...» 1 осіклася. А й справді, нащоти помирати. Молода, здорова, 11 бізнес процвітає. -- Скільки ж коштує пачка 7 -- запитав Я. -- Пять рублей, -- бадьоро відповіла вона. Згадавши, що якраз маю російську монетку такої вартості, протягнув їй. -- Е, нєт, -- схопилася бойкая коробеєйниіца. -- Ето там пять рублей, а здесь -- пять грівєті... І що тут скажеш"? Різницю в курсах палюти «там» 1 «ЗАССЬ» ба аружечітко засвоїв. От тільки тутешній курс на державність української мови пому про- СТО СМмИШИМИ 2. Було б, може, й нам смішно, якби не було так гірко... ІОВИСТОГО Минулого літа свідком промо» | раїнської нехтування державністю ук мови стала група буковинських молодопросвітян та їхніх наставників. Сталося це у місті козацької слави Запоріжжі, куди вони приїхали на запрошення просвітян ЖХортицького району. Заступник голови райдержадмаіністраци з гуманітарних питань вельми оригінально вітав юних посланців зеленої Буковини. Його виступ на «вєліком і могучєм» сягнув особливого пафосу тоді, коли він, сповненим благородного обурення, став обзивати «подонком» і «нєгодяєм» якогось там чоловіка, що осмілився запитати його під час перебування на «Западной», чому він не розмовляє державною мовою. Звичайно, громадяни в Україні мають право спілкуватися рідною мовою. Але чому цей «заступник-гуманітарій» вирішив свій привітальний вистут перетворити в акцію зневаги до національно-патріотичних почувань гостей тай додержавного курсу надержавність української мови? Чи не для Того, щоб продемонструвати, наскільки зрусифікована колиска українського лицарства, і тим самим посіяти в юних душах почуття зневіри до проблем і перспектив нашого національного відродження? Як тут не згадати істеричний вигук союзного «сірого кардинала» Суслова, адресований першому секретареві ЦК КПУ Петру Шелесту: «Анахронізметі ваші казакі"...». Лінія, як бачимо, не відійшла в минуле. При цьому вонадає себе знати не Тільки в словесних перепалках. Адже нащадки і однодумці подібних державців цю свою, м'яко кажучи, неприязнь виявляють досить таки ефективно, підбадьорюючи один одного покликом «Бєй хохлові!», як те було під час відомого похорону в столиці на Софіївському майдані. Та ось і нещодавно прозвучало по україінському телебаченню, що у тій же наший столиці двоє монстрів у міліцейській формі жорстоко побили двох людей за те, що ті спілкувалися українською мовою, Потерпілі в лікарні, і має, мовляв, відбутися суд. Ну й що з того суду, запитаю. Чи належно він захистить потерпілих і відшкодує моральні та фізичні втрати, коли в Чернівцях, наприклад, у судах тільки недавно позіпмали російськомовні вивіски, а з потерпілими українцями розмовляють здебільшого «всьо тєм же язиком». Отож згадані випадки виглядають не стільки вже й окремими, а скоріше пробою сил перед черговим реваншем, До того ж, цікаво зауважити, що чи не найперший об'єкт критики у цих верств, яких у політиці представляють «ліві», -- це Президент України. Бо, бачте, він «обманул ізбіратєлєй», не виконав обіцянки надати російській мові ст атус державної. При цьому вони не завдають, собі труду зрозуміти, чому справді Президент змінив свою думку настільки, що нині категорично заявляє про нпе- МОЖЛИВІСТЬ державної незаложно) україни без єдиної, української держав- ПОЇ МОВИ Це зокрема видно з опублікованих в одши чернівецькій газеті міркувань гих, котрі праї Путгь захистити (21) «правдивими |свободний», виступають проти «ізгнанія (! () русского язика із псєх осно вополагаюощіх сфер жізні», Адже немов аргументується «правдивість» даної тези воїном публікаці, «держава Україна образовалась, когла п народе устойчіно (7!) функціоніровалі русскій і українскій язикі. І развє русскіє, -- вдається полеміст до риторичного запитання, -- до 199) года счіталі, за рєдкімі ісключеніямі українскій язик нєпрістіжним?» Інший дописувач ще категоричніше твердить: «нікогда русскіє плохо нє отзивалісь, об українском язикеє». Проте слідом пише що коли вони в 60-ті роки приїхали р Чернівці, то «с большім трудом устроїд; свою дочь в русскую школу». Але при цьому в полеміста навіть не ворухну: лась думка, що «русскіє ЛЮДІ» стали з'являтися в Чернівцях всього якихось, 15--20 років тому. Проте вже у 80-ті роки, «йдучи назустріч побажанням» саме таких наполегливих у пошуках російських «завдяки» дарованому «праву» не вивчати українську мову взагалі, більшість шкіл стали російськими. І природно, що шкіл «трудящих» та ще вони були найбільш наповнені, оскільки розташовані в межах міста. Його ж околиці належало обслуговувати вже школам українським та молдавським. Нині згадувана вже полемістка все з тієї ж газети натомість висуває агрумент локальніший 1, як здається їй, переконливіший: «нам восточнославянскій історічєскій опит предопрєдеєляєт |!) сосущєствованіє і развітіє в Українє двух братскіх язиков». «Двух» пише, очевидно, тому, що має на увазі «державних». Але не думається, щоб ця захисниця своє! рідної мови відмовляла у праві функціонування та розвиток в Україні й інших братніх мов: польської і чеської, румунської 1 угорської, єврейської і німецької, Оїлоруської і кримськотатарської. Але якщо вже говорити про «прєдопрєдєльонность» східнослов'янського досвіду, то тут варто б усім на Буковині сущим знати протест одного з видатніших українських просвітників, відомого громадського діяча 1 СПІВЦЯ нашого краю Юрія Федьковича австроцісарському міністрові у зв язку з тим, що через свою некомпетентність той дозволив поширення в системі освіти на Буковині їі в Галичинні т. зв «москвофільського язичія» замість живої української мови, оцінивши це як недалекоглядне потурання загарбницькій політиці російського царизму Отож нема чого ідеалізувати одні мови і зневажати інші, як, примпром, та авторка, що запевняла, ніби росіяни не відгукувалися про українську мову Погано, двома рядками нижче твердою рукою написала: «Аругоє дєло "7 нєкоториє українци с «клясамі» загналм свой язик на задворкі». Треба усвідомити. що мови в державах - - цене ТІЛЬКИ засо спілкування їхніх громадян. В арсенам імперій, як показує світовий |не тільки «восточнословянскій») досвід, вони Ще и авангард, і ар'єргард їхніх завойовницьких армшт. Мови справді бувають великими 1 могутніми, але правдивими | віЛлЬьНИМмМИ стають лише в устах права" вих і вільних людей, яким чуже будь-яке бажання когось там утискувати, а ТИМ більше бити, вбивати за те, що він хреє" ЬТТьсСЯя нео так чи розмовляє не пеєю МОПОїО 3. «Рецепт» від Миколи Амосова Тані просвітницькі гривоги про лержавність української мови в Україн! багатьох росіям, звичайно, вражают» МО Мом розуміти МА ке самий уже морократизм «меншина» щОАлЗ ния «припмаю ГьсСя нерідко як образа п1є! «ОМО: «нащональної гордоєст! вел коросій», яку віками плекали ! ЦФР' , топОжЖІ ло М По МАМ р ДРАМ ВА д () КОМ ЯЗИКЄ?! оо мо бі Го Ти 0

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

див КОЛИСЬ ) (лово ПРОСВІТУ полібним орраженим» прислухатися ло ГОПІЛСОЇ КкоОоОпоОогоО 1 ІСІЯНИНАа цк їКИИ ХО шонерах, та, як сам ізнається, «нИКОЛИ Не ВАКСМИ КПРеЕ» наного Миколу Оув членом Маю на увазі широко Амосова -"- За ПОКЛИканням МУ рого ФІ хософа-гумани га. за профест ю міКаря-кардіолога, який своїми добрими руками «врятував п'ять гисяЯч ЖИТТІВ» Так ось в одному ітерв ІО ВІН щиро зізнах ГЬСЯ що з початком поширення ідеї активного українського націовідродження дещо «навіть відЧчУВ Себе Але, як і гуманістовії.1інтелектуалу, пального закомплекс увавВ І хюдиною друтого сорту» належить згодом усе ж аро 5 мив, «що вс українці, живучи в УК раїні И оудучи В складі СРСР, теж мали підстави почувати себе чодьми не першого сорту» «Це я сам потрапив у) гаке становище», Тому ВІН Із самого початку виступав за нещодавнотприйняту Конституцію Украши розглядає як державну їдеологію, в ОСНОВІ ЯКОЇ особистість т ренесанс -- відродження -- нації. Зрозуміло, що саме тієї, причетні хо якої справді «мали підставу почувати себе людьми не першого сорту» Тут, правда, не можу не припустити, що шановний Микола Михайлович як член Спілки письменників України, маючи до того ж дружину «стовідсоткову» українку, 1 раніше міг знати слова «аб- незалежнт с гь У країни, а 2 солютно геніального поета», як сказав про Т. Шевченка Іван Бунін, про те, з яким почуттям жили українці за царизму «на нашій, несвоїй землі». Думається, міг знати віні слова молодшого сучасника - Миколи Вінграновського, який, вдавшись до езопівського примйому вкладання власних почувань в уста ІСТОричного героя минулого - Северина Наливайка, сказав уже про радянських українців: «Ми на Вкраїні хворі Україною, на Україні в пошуках 1ї» Але, виявляється, мало знати, треба відчувати. Відчути серцем, власною душею і сумлінням власним. А відчувши, дійти правильного, позбавленого закоренілого національного егоїзму, чесного висновку. А не поспашати лаяти людей, які й понині ще виявляють симитом справді дивної на теренах рідно! землі ностальгійної недути. Бо цим справі! взаємного духовного оздоровлення не зарадити. Натомість корисніше було 9 прийняти «рецепт», що МОГО виписує той же Микола Амосов. На запитання «Куди йти У країні?», подібне тому, яке ще в 20-ті роки ставив його тезко Микола Хвильовий («Камо грядєші?»), ВІН ІЗ цілковитою певністю відповідає: «Тільки на Захід, До стандартів високорозвинутих країн Європи і Північної Америки На Росію задивлятися неварто | майбутнє в тумані ою І туман цей -- найперше у замиплій великоросійсько-їмпере ЬКІЙ, асиміляторській політиці ЩОДО с1- дім'ятих нею народів Переконливо сказав про це у виступі на ДРУГОМУ всесвітньому форумі українців голова об'єднання українців Російської Федерації О, Руденко-Десняк. Говорячи про вкрай жалюгідне становище із задоволенням національно-ку: ль гурних по греб українського населення на геренах нашого «стратегічного партнера», ВІВ, зокрема, наголосив: «Кичого не зміниться " оки на краще в Росіиській Федераци, д9 Мне зміниться її національна політико -: та- Надіятись, що це ближчим часом с й, Геополитическоє (Москва: Арктогея, НОТЬСЯ "" найновіший навчаль нов! геополитики будущее России» УМРУ Б СН РЕ | | РР 5 мова У, подати | Ж аміно ее - | РР дій ПРИН С Й ні і тьноюг - б гефмаї : ТО ча інно "ее Р Р і Р Чо накнійльофор іт зі - - Чі - ре РО зі - - ані ватної ро чо нка пре ней Ж і ЧР нь яний аб льно зі а з ка ч стою - ч ч-б 1 Р оч 7 . і чи -о ер --й 2 - о чи и за т в на 0 шт 1997). Мого автор не сумнівається в тому, що й на етапі «нового геополітичного порядку» «Россия немьіслима без Империй». З тією хіба що відміною, що «судьба» її вже не в СРСР, а просто в «имперсекой Евразим». А за інструмент для досягнення цих геополітичних цілей слугує вже не «пролетарський інтернаціоналізм», а «православньш пояс, найскось уходящиий от Великороссиий на Балкань: к Сербий», само собою зрозуміло, що запихаючи при цьому за нього Білорусь, Україну якщо і не всю, то хоча б її «центральную часть», а гакож Молдову, Румунію, Болгарію. Отож, шановні православні, не тішмо себе ілюзіями про всеблагість православія. Идучи до церкви, спочатку спитаймося, де хата їй патріарха. 4. .. 1 спадщина Миколи Гоголя Наші нинішні вкрай гострі економічні і політичні проблеми не тільки не послаблюють, а навпаки, ще більше посилюють тривогу щодо реалізації мовної політики в Україні. Цетим більше закономірно, що, всупереч безборонному наступу російськомовних засобів масової інформації на український інформаційний простір, у владних колах та й у декого із так званих націонал-патріотів виразно проявляються дражливі «назадницькі» тенденції. Так, у одній із статей під, здавалося б, вузько філологічною назвою «Чи варто 2? перекладати Гоголя українською мовою» гвердилося, що в Чернівцях, приміром, «перегнули палицю» із переведенням колишніх російських шкіл на українську мову. Це в той час, коли мовний статус міських шкіл всього лише приведений у відповідність із відсотком національного складу населення в місті. Обурює автора й те, що деякі школи у ВІДПОВІДНОСТІ з контингентом учнів відмовилися від вивчення російської мови. Адже це, мовляв, позбавляє їхніх вихованців можливості читати Гоголя в оритінам. Важко сказати, чого в цій ЛОГІЦІ більше -- естетського снобізму чи так званої «бєлодєдовщіни» -- обстоювання обов'язкової для українців російськоукраїнської двомовності, оскільки, як твердив академік Білодід, для українців «обидві мови рідні» Звичайно, Гоголя -- геніального письменника 1 гуманіста світового масштабу -- треба всім українцям не тільки знати, любити, а й пишатися ним. Однак чи варто задля цього, оскільки він у силу історичних обставин писав російською, у наш час примушувати вивчати її І Всіх українців? Чи не правильніше міркував з цього приводу ще один страждалець, земляк великого полтавця -- Остап Ви - ня? «Так-от Гоголь! Ніколай Васильович!» -- із захопленням писав у своєму щоденнику популярн ий гуморист, адалі запитував «Як його зробити так, щоб по всіх селах любили його?» Зрештою, тут же й відповідав: для цього треба, щоб Гоголь зазвучав нашою мовою «так, як він має право звучати». І перекладаючи свого улюбленого з дитинства земляка, Вишня «мучився» цією «радісною мукою» і не каявся всупереч здивованому запитанню однієї украінської поетеси: «А зачєм'». Бо ця, не без сарказму пояснював далі Остап Вишия, «поетична індичка», на жаль, І досі не розуміє, що є на світі народна, рідна народові мова» Так міркував нереабімтований улюблений у народі гумориєс Т ТОДІ, КОЛИ «мову "ре національного спілкування в СРСР» зобов'язували вивчати в кожній школі уже з початкових класів, щоб не тільки ний вен ння жо ДИНЯ українець, але и "Чукча рОЗМОВЛЯВ нею без акценту. При цьому Вишня мав 1 однодумців, серед яких, зокрема, був 1 М. Рильський, котрий, аби зробити О Пушкіна ближчим для українців, переклав не тільки багато його віршів Та поем, а й дав високомайстерниий переклад роману у віршах «Євгеній Онєгій» Водночас поет із властивою ному скромністю висловлював у «Ніаписі на українському двотомнику О. Пушкіна» від себе і своїх СПОДВИЖНИКІВ Таке сподівання: Учитель наш не прогнівиться На наші хиби 1 грішки: Несміло, як воно й годиться, Тремтіла в кожного правиця, Щоб перевтілити рядки ці -- Твір геніально! руки: аж б ово в и і. чно зт з й во що русифІГашія- результаті, джерела, які належить опрацьовувати учням 1! студентам, в основній масі - російськомовні. іноземні мови вони також вивчають часто-густо через російську. Не тільки у зв'язку з Ораком літератури, а ще й тому, що викладачі не завдають собі труду переходити на державну мову викладання у державних вузах. От і виходить, що в нас 1 далі готуються кадри перекладачів, якщо не на російську, то наякийсь суржик, яким не те що Гоголя і Пушкіна, а взагалі перекладати не варто. З друтого боку, хто це «ми» повинні «професійно» володіти двома братніми мовами та ще й «парою іноземних»? Якщо це випускники вузу, а тим більш філологи, то тут нема чого ломитися у Я Славутич ,й 1 ТОБ'РЧ (3 бл рідне славо бобу з 3 СВАТИ ГЕНОЦИД гУІ2РатНИ Га, виявляється, сучасний навчитель, зарозумілий на українсько-російській двомовності (адже здебільшого наши радянської школи українські словесникиїіншими мовами не володіють), ладний зневажити здобутками цілої школи українського перекладацького мистецтва, п видатніших представників, зокрема, хоча б таких, як М, Зеров, П. Филипович, В. Підмогильний та А. Кримський, що знав понад 60 мов, 1 які були знищені Оільшовицько-проросійським тоталмітаризмом саме за те, що «багато знали». Подібну логіку від місцевого філологічного авторитета недивно почути, бо ось і в столиці професор О. Білодід, обстоюючи батькову теорію білінтвізму для українців, 1 нині твердить: «Повинні ми |!) знати професійно |! ?) українську | російську теж», А щоб не виглядало це надто прямолінійно, то тут же поспішно додає: «І плюс пару іноземних», Кіа жаль, згадатий погляд на таке «рівноправне» рункціонуванйня двох «братніх мов» у нашій державі дає себе знати не тільки в дискусіях. У вузах та в системі середньої освіти світову літературу, наприклад, вивчають безвідносно до здобутків української школи перекладу. В відкриті двері. А якщо йдеться про випускника, скажімо, СІТГУ сільськогосподарського профілю? То і йому потрібно «професійно» володіти задля повноти естетичної шановного Миколи Васильовича "? Але ж на це вони вправі відповісти словами поета: насолоди мовою творів В нас бо степу закони старі: Перше діло -- це хліб робити. І хто насмілиться зневажливо Ввідгукуватися за володіння тією чи іншою мовою? Хіба що естетствуючий обиватель, який не знає справжньої ціни хліба. А державні достойники мали б подбати, щоб найширшим верствам трудівників, людям найрізноманітніших професій була доступна рідною, державною мовою. їхнє «семиклясове» найширша інформація саме Віктор КОСЯЧЕНКО, доцент ЧДУ, член Спілки письменмиків України, голова Чернівецького обласного об єднання товариства «Просвіта»
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗
РАН а с ро ій сь | ЩО ЗА ПЕРО Мо Слово ПРОСВІТИ ьогодні в нормальному світі зрідка згадують слов'янство як таке, та хорват пригадує про існування поляка не частіше, ніж поляк про існування хорвата. Та навіть словаки взяли за краще відокремитись Державно від братніх чехів. Не набиваються там із якимось «славянскім єдінствомь; втім, як і не набиваються з будь-чим іншим. Від Чорного моря по Атлантику простягалася низка країн, населення яких розмовляє дещо схожими романськими мовами, але -- чичув хтось, десь, колись - такі слова, як «романскоє єдінство»? Не чув і не в янською мовою. них одну, загальну назву. 1, Модель дерева: всі слов'янські народи (а знимий мови) мають спільне джерело, спільних праслов'янських предків із одною прасло- 2. Модель річки (те ж дерево, тільки з протилежним напрямком руху): слов'яни утворилися з тих народів, що жили в Україні перед тим: балтів, готів, гунів тощо. Утворили один нарід саме на той час, як сусіди придумали для Ре зауважимо та підкреслимо це, виникли внаслідок такого самого процесу, як інші європейські народи: англійці, почує. Не те у нас, - на схід від Нарви та Сяну, в багатостолітньому царстві імперського абсур- ду. Тут, поза межами погіки та здорового глузду, вже кілька років не вщухає істове слов 'янське біснування, від якихось «славянскіх базаров» -- та до «славянского єдніства». В чому ж справа? Слов'янський міт був лише пристосуванням доросіиських імперіалістичних потреб, як завжди, - чужого здобутку. То була спадщин Першим був, здається, пастор Ян Коллар ( 1 793--1852); не надто досвідчений філолог та лінгвіст, хоч і викладав по університетах Австро- іспанці, французи. Бо жодним сучасний учений не буде займатися пошуками якихось там праанглійців чи прафранцузів. Бо, зверніть увагу, перша модель (дерева) передбачає, що оті слов'яни Десь мали відсиджуватися не Одну тисячу років, поки в Україні панували та бешкетували всі оті, інші, -- кимеріяни, потім готи, потім гуни... А де ж саме вони відсиджувалися? - дивні справи. Поготів, і старіша зі слов'янських мов -- українська відкриває нам пексику, рівномірно складену з балтицьких (кимеріяни), германських (готи) та угро-тюркських (гуни та пізніші аа з домішкою фінських -- коренів слів. Аж нічого специфічного, слов'янського. А щоб у цьому переконатися, не треба ритися по архівах або імперії. Але був занадто захопленою людиною, щирим романтиком, тож, відкривши слов'янську мовну спільність для себе, вбачав її сліди та залишки по всіх усюдах. Він радив уживати натомість «слов'ян» назви «слави», вмводячи їх від приду маної ним богині Слави, та пов'язуючи (аякже!) з поняттям слави. На жаль, чине в найгіршом у її втіленні -- помпезно-брехливому, імперському. На це його старший та більш тверезий сучасник (хоч теж слов "янофіл) Йозеф Юнгманн ( 1773--1848) відповідав йому (1828): «Ми радше будемо писати слов'яни, ніж слави... та й оте Ваше етимологізування ми тут вважаємо за нещастя та негоду нашої літератури». Дуже критично ставився до Коллара м Павел Йозеф Шафарик (1795-1861), вільний від упереджень, та якого так поважав наш Т. Шевченко. Незабутнє враження на Яна Коллара справила ного подорож до Італії (1841). Бо от що він писав: «Хоч для мене ще в моподі роки багато латинських слів бриніли як слов'янські, та не одного разу дивувався я, що по школах наші змачно тяжче, однак, -- виріс і я в тому ж саропейському упередженні, що датина - то кремішна мова» (цит. за К. Скленаж. Від Чехії до Помпеї. - Прага, 198972-1С: 1 19). Згодом пово слов'янському (або ні, кращев славськом у)дусі: аЇталія - то була колись Віталія, зіДд «віт» (вітез, свантовіт)». Річки? -- теж нема проблеми: «Тібр, то Добр, Зубр». Місцевості? -о так само: «Кампанія - Копанія, Копаніце. Лаціум - Волоття, від слова «віл», з якого походять назви -- волох, влах; так само, якназва етрусків -- від іншого бика - «тура». Бо навіть Міаразі додамо дещо й про оте «єтимоло гізувамня», яким дорікав нашому пасторові Й. Юмеманн: змінюючи о д н у літеру в назві, ми не дуже змінюємо її, але роблячи це послідовно З КОЖНОЮ, ми можемо, дослівно, з чого завгодно отримати що завгодно. Так чи не зважати нам Яна Коллара ще й батьком «народної етимології» взагалі? Тої самої, яка після нього увійшла донауки. Бо саме цим, здається, дормав йому Й. Юнгманн. Саме в такий спосіб народжувався слов'янський міт. Створювався романтиками, щоб, пройшовши через брудні руки політиків, стати сьогодні знаряддям політичних кримінальників. Однак перейдемо до справи, розглянено виСтідну експозицію слов'янського міту: на чому, власне, він груктованийт? На яких фактич- - чих підставах! Тут маємо наступне: Її. Доволі широкі терени, замешкані сьогодні черодами, що мають схожі мови, які тепер чезивають слов'янськими. чо історичний факт, що десь після МІст. н.е. візамтійці починають все частіше називати мешканців тисячі років знайомої грекам України вона ж послідовно: Кимерія, Скитія, Гунія) -- слов'янами. Отже, не самоназва, зверкіть ува- гу. На всіх останніх, як з б : Р на, вона Оце й є воно, єдине достовірне, але -- ой, як же небагато; з ним і розберемося. Відкинемо насамперед ненмовірне: що слов'яни звідкись прийшли до України, витіснивши частково своїх попередників. Як свого часу кимеріян потіснили примшлі скити, Бо МІ ст. - то вже часи цілком історичні, а нічого подібного ніде не засвідчено, Отже, тоді лишається ТіЛьки д в і можливості. Незважаючи на це та на рабський устрій Росії, всі чеські та словацькі слов'янофіли, пригнічені цивілізованою Австро-Угорською імперією, покладали надії саме наРосію. Сталося так з різних причин. По-перше, можливо, тому, що за своїм тодішнім невіглаством вони вважали су міш угрів та тюрків своїми етнічними братами, родичами. По-друге ж, думали, адже 7 ТО0 є єдиний слов'янський нарід зі своєю зласною державністю. Чи вонине бачили, що то за державність? Припустимо, ГІ. Й. Шафарик бачив, та взяв оте бачення в наступні остерігаючі слова: «Велич, на яку всі ми так дивуємося, є насправді жахливим військовим деспотизмом, який лише за формою порізнюється від древньоримської або сьогоднішньої турецькоїтиранії» (цит. за: А. Мьїльников. Йозеф Юнгманн и его гремя. -- М., 1973. -- С. 119). Але подібні здорові думки були на той час рідкістю. Що ж до всіх інших... Адже в Росії ніхто з них не бував, аякі бував, то як той же И. Добровскі, - з петербурзьких салонів не вилазив. Щодо рабства в Росії існував маскуючий шахраиський евфемізм -- «крєпостноє право». Але кріпосне право, справжнє та без торгівлі людьми, існувало й у Європі. Це розумів доведении до самогубства та замовчуваний Александр Радіщев (1749--1 802). Лише Гоголь насмілився З квітня, інтерв'ю з «головним» комуністом Росії Зюгановим, який увечері, палко вітав своїх менших братів - компанію з перемогою на виборах (|і Один з телеканалів транслював ЛП. Симоненка |і закликав до «славянского единства» То про що йшлося? копати землю; це може перевірити кожний. Але тому, хто сам прагне заблукати між хатою та коморою, цього не заборониш; а звідси й оті «праслов'яни» -- хай шукають... Відбулося це утворення нових народів у наддержаві середньовічної Європи, Гунському каганаті, який набрав сили з об'єднанням України по війні 375 р., розтягнувся від Волги до Альп і «Дунаю, покінчив із Західним Римом, але почав занепадати після невдач у війні 610--629 рр. проти ромеіїв та хазарів, Згодом він розпавсяна Мораву, Польщу, Київське князівство тощо. Олег (882--912) був останнім, кого ще титулували каганом («Ольгов-когань»), після нього в Києві (старішій столиці каганату -- Гунагарді) були вже тільки князі. Втім іще більше не пощастило його союзникові в тій війні -- Іранові, яким був до 650 р. завойований арабами. Сьогодні, т и с я ч у років по тому, як завершився в основному етногенез існуючих окремих слов'янських народів, з окремою ж історією у кожного, -- ніхто з учених не цікавиться нічим, крім спорідненості окремих слов'янських мов. «Мова талише мова пов'язує слов'ян» -- писав відомий російський лінгвіст Н. Трубецькой. А інший світової слави вчений Роман Якобсон визначається ще більш категорично, заздалегідь відмежовуючись від політичних спекулянтів: «Ні слов'янська порівняльна граматика, ні порівняльне слов'янське літературознавство не мають жодного розумного відношення до будь-якої боротьби за панслов'янську політичну платформу будь-якого спрямування або проти неї» (Р. Якобсон. Работьт по позтике. - М, 1987. - С. 23). А це означає, що вимога будь-якого «славяЯнСКкоОГгоО єдінства» ніякими науковими аргументами, чи то лінгвістичними, чи то історичними, обгрунтована бутине може. До того, тим, хто сьогодні декларує, ніби «ми - одін народ», слід би нагадати, що це не так. Цьому протирічать не тільки факти, але й документи. Бо навіть обіжник від січня 1910 р., підписаний міністро м внутрішніх справ Росії ГІ. Столипіним, офіційно визнає українців іно родца мі; так само, як раніше були визнані ними євреї або калмики. Такою є реальна дійсність, що тут поробиш, -- яке ж до цього може бути тепер «славямскоє єдінство»? -- схаменіться, годі вам «дурью маяться», колишні «старшіє братья»... Повернімося тепер на час до наших чеських та словацьких друзів слов'янофілів та прослідкуємо, як саме слов'янський міт міг потрапити до Росії, яких трансформацій там зазнав. На той час мало не всі слов'яни (крім росіян) були позбавлені державної незалежності. Причому наийчисленніші з них, українці та поляки, були позбавлені незалежності саме імперською Росією. Перші -- шляхом інтервенції та окупації 1709 р, Другі ж - шляхом трьох поділів Польщі поміж імперіалістичними хижаками -- Австрією, Прусією та Росією (1772, 1793, 1795), був порушити табу, описавши шахраювання з «мьБортвимі душамі», алей у нього - про «живі душі» -- багато не дізнатися, В російській літературі ніколи не було чогось на зразок «Хатинки дядечка Тома» (1852) Гарріет Бічер Стоу, що малатакі далекосяжні політичні наслідки. Отже, тут - як звичайно: накого діяв обман, анакого - самообман. Але будь-яка орієнтаціянаРосію є орієнтацією на реакцію проти прогресу, а слов'янський міт невдовзі добре показав себе в ділі, зірвавши «Весну народів» 1848 р. в Австро-Угорщині. Революцію розпочав мадярський національний рух під проводом Лайоша Кошшута (1802-- 1894), домігшись де якої автономії для Угорщини; йому сприяли в цьому й прогресивні елементи німецької правлячої нації. Але імператорська влада, спираючись на війська, що складалися переважно із сербів, повела наступ на Пешт. Їм допомагали війська карателів Ніколая І, які, до речі, теж складалися зі слов'ян, принаймні - номінальних. Після поразки мадярсько-польської армії генерала Юзефа Бема під Темешваром влітку 1849 р. відбулася капітуляція в серпні 1849-го. Так із «Весною народів», за слов'янською підмогою, упоралися всього за яких-небудь півторароки. Отже, з трьох основних етнічних складових Австро-Угорщини -- німців, мадярів та слов'ян -- набікреволюції та свободи стали лише мадяри і поляки; німці розкололися, а інші слов'яни однодухо сталина захист імперії. А колитак, то не тільки нічого не здобулидля себе (бо, хто йде проти чужої свободи, позбавляється власної), але й не прикрасили цим власну історію. Тому ніяк не дивно, що імператор Франц-Иозеф | нагородив 1850 р. Яна Коллара пицарським орденом за його слов'янофільство (бо більше не було завіщо). Вперше засвідчивши тим користь слов'янофільства для імперії. Чесько-словацьке слов'янофільство не витримало випробування роком 1848; російське слов'янофільство -- роком 1863. Ча витоках російське слов'янофільство -- позичене, відстале та вторинне - не надто переймалося політикою. Проявлялось як запізнілий відгук загальноєвропейського романтизму. Створене купкою заможних російських поміщиків-рабовласників на чолі з родиною Аксакових (за прізвищем -- татарського кореня), російське слов'янофільство на початку не було політичною течією. Їх цікавили витоки народу, зокрема допетровська епоха, де вони пошукували початків російської культури, збирали фольклор, концентрувалися навкруги всесвітнього епіцентру рабства -- Москви, ав столиці іх важали радше за нешкідливих диваків, та йне чіпали. Неприємності розпочалися були, коли хтось доніс до ЇЇ Відділку, що вони проти кріпацтва, Це було, схоже, сутим наклепом, але... наспіла «реформа» 1861 р. Остаточно ж реабілітувало себе російське слов'янофільство (та ще як!) за р оц п ня ни - п ПРЕ РР часів польсько-литовського повстання 1863 р., вже по «реформі». Всі вони рашуче сталипр - т м «братьєв-славян», на Фік удар а Віленського губернатора - «Муравиова- шателя». | я Цьому безоглядному царському катові при- святили тоді урочисті оди відомі російські поети . Тютчєв та Н. Нєкрасов. | З Відзначимо, що то була чине перша вісторії підтримка імлперіалізму Другогросіиської імперії (1861-1917) -- певною громадянською силою, як революціонерами так реакціонерами, котрі в Росії могли розходитися в чому завгодно, та тільки не в імперіалізмі: тут вони завжди були зворушливо однодугі. | Будь-яке тимчасове загострення національ- ного питання, хоч польського, а хоч українського, негайно висвітлювало та засвідчувало в усі часи лише одне - абсолютну реакційніиисть росіиського суспільства; повну відсутність у ньому будьяких прогресивних сил або здорових спрямувань. По всій справедливості його слід би вважати антисуспільство м. А це знаменує повну та остаточну безперспективність якогось там «особого путі Росії»; що тоді, що тепер -- завжди та незмінно. РЕМ з Герцен, що видавав на екзилі свій революційний «Колокол», не мав проблем із його розповсюдженням в Росії, доки кликав селян «к топору». В цьому йому сприяли всі, аж до царських чиновників та жандармів. Але досить було висловитись на користь польського повстання, схилитись на бік поляків - із «Колоколом» було по всьому, Герцен був спалений: російське суспільство відмовилося від нього все разом - від Бенкендорфа до Каракозова. Коли слов'янофільством зацікавилася царсь- ка влада, важко сказати, але ії увагу привернув саме панславізм. Бо Росія -- то імперія, що може існувати завдяки агресії. А навкруги вже ХІХ ст., до виникнення Ліги Націй (а згодом | ООН) залишається менше ста років. Існує міжнародне право, що так ускладнює життя, Тому й жити так, як завжди жила імперія - відвертим грабіжництвом, вже незручно. Не можна грабувати чуже просто так, не ті часи. імперії вже потрібна пропагандистська м а ск а - якась більш-менш переконлива система доктрин та поглядів, які виправдовували 6 ї агресію. Не просто захопити тих же чехів, щоб «собірать землі», ачи то «захистити», чи то -- ще краще - «звільнити». А можна й «добровільно приєднати»; поготів -- знаходилися такі дурні «добровольці» навіть середчехів. Повноваження на це тепер є, адже -- ми всі «братьяславянє»! Під зовні цілком благородним приводом -- взяти и порабити: «прікрєпіть к зємлє», одне слово. А потім - можна їх | «открєпить» до Сибіру, а самим - на їх місце, -- от тобі й «новая русская зємля». Згодом, вже після Аксакових, вніс свою лепту до ідеї «славянского братства» і Ф. Достоєвським, написавши заради чого все затівається: «Бути малоросом, чехом - дрібна ідея, бути всеслов'янином -- вище, а навіщо бути всеслов'янином? Щоб сказати всеслов'янське слово. Яке воно? Православ'я, аголовний виразник -- великорус» (Ф. Достоевский. Полн. собр. соч. -- Л, 1981. -- Т. 24. С. 222). Однак маска «славянського ЄДінства» виявилася ненадійною, адже маска завжди є тільки маскою, не більше. Вона прислужилась лише в Балканській війні 1877-1878 рр. проти Туреччини. У війні з Японією 1904 р. вона була ні до чого. Довелося поспіхом створювати байку про «захист Європи» від «диких азіатів». Маску знову витягли із забутого мотлоху в Першій світовій (1914-1918), але програли й тут, вдруге поспіль. Після цього Третя російська імперія (1917-- 1991) відродилася, забувши на час про таку дрібноту, як слов'яни, під маскою всіх масок: «Пролєтарії всєх стран -- соєдіняйтєсь!». Ця маска відкривала для російської агресії неосяжні перспективи -- це по всіх усюдах, де були «пролєтарії», та й там, де їх зроду не бувало: Ангола, Афганістан, В'єтнам, Сальвадор... Аж поки натомість подальших набутків не пішли втрати. А ця катастрофа повернула російську імперію 8 минуле, до геополітичної ситуації допетровських часів. Тепер поки що не до пролетарів та світового панування. Знову треба приєднувати Україну, апотім думати й про інших. Бо, бачите, Росія - то не будь-яка інша країна світу, вона існує, але не змінюється. ЇЇ історія - це щось таке, як біг навкруги стадіону, - рекорд поставити можна, але не можна кудись прибігти. От | вилізла згнила за сто років, з проваленим носом, огидна примара «славянского єдінства», мрець, повсталим зі смітника історії, одвічний московський зомбі. Бо, підкреслимо це, абсолютно ту ж імперіалістичну мету переслідує офіційне слов янофільство й сьогодні. Чим би воно там че прикривалося -- «славянскім братством» чи «славянскім єдніством». Та хто би його не проповідував, хочнобелівський пауреат,ахочі останній політичний шахрай, невіглас, місцевий інтер-пюмпен. Нас уже кілька років як не відправляють «за націоналізм» до психушок | таборів ГУЛАГУ, але не втрачанмо пильності, хам це нікого не заспокоює. Холодна війна Росії проти всього українського триває. І не останньою зброєю в ній є та буде «славянскоє братство» -- від «Сславянскіх базаров» та до «славянского єдінства». Все той же злоякісний міт. Як ми це вичерпно довели -- один з наибрехливіших та найреакційніших мітів іс тори. Олексамдр БОРГАРДТ, м. Домецьк || -і -чо оч тор о чу о твтеоххчижхошШЙИ/, Фр ожхжрхіе аз реч Ра УЮ сю би По б, п
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

ньо до Ду ків стерня ї Бокн»? (або проблема Української церкви в історичному контексті) Ї| Продовження. Початок див. числа 2, 3. того, хто серцем охоплює весь край, є велике право сказати народові правду. МалаРосія великого праведника-чудотворця Серафима Саровського, якому судилося жити в другій половині ХМІЇЇ століття ів першій - ХІХ. Вже тоді великий праведник бачив, у яке провалля котиться його ненаситна держава. Пророкував, що зла побільшає в Росії ї вона «обагрится реками кровей». Говорив про те, що буде «великая продолжительная война и страшная революция в России, превьшающая всякое воображение человеческоє. ...Произойдет гибель множества верньіх отечеству людей, разграбленме церковного имущества и монастьрей, осквернение церквей Господних, уничтожение и разграбление богатства добрьїх людей, реки крови русской прольются». У Фролівському монастирі в Києві при вході до храму є велетенське полотно: на тлі красивої природи стоїть на колінах праведник і молиться. Наньому російський народний одяг, але німб навколо иого голови промовляє, що то обранець Божий. Він не просто молиться, а слізнНнОоО просить. Що ж просить цей великий Обранець Божии? «Мне, убогому Серафиму, Господь открьл, что на земле Русской будут великие бедствия, Православная вера будет попрана, архиерем церкви Божиеи и другие духовньюе лица отступят От ЧИСТОТЬ! Православия, и за зто Господь тяжко их накажет. Я, убогий Серафим, три дня м три ночи молил Господа, чтобь: лучше Ллишил меня Царства Небесного, а их бь! помиловал. Но Господь ответил: «Не помилую их, ибо они учением человеческим М ЯЗЬКОМ чтут Меня, а сердце их далеко-от Меня» («Настольная книга священноспужителя», т. 3, с. 601--602). Але цієї жертовної любові не зрозуміли «месіани». Не зумів великий пророк 1! "удотворець своїм великим провидінням | одкровенням навернути багатьох до чис- тоти віри г зупинити падіння церкви, що Злилася з державою, а відтак - взяла на себе ї її великодержавну суть. Не дивно, що багато хто із християн одкровення Святого Івана Богослова про жону блудливу, «що сиділа на червонім звірині», і «води», «де сидить та розпусни- Чя, то народи та люди, і племена та язики. - А жінка, яку ти бачив, то місто велике, ЩО панує над царями земними», ПОВ Язують саме з Російською імперією, що стала «оселею демонів | сховищем УСЯКОму духові нечистому», що «лютим зИНОм розпусти своєї він напоїв ус! народи! ь Саме в такому ракурсі розглядав свою аТЬКІВЩИНУ ідеолог монархізму Л. Тихомиров: «Если принять во вниманиє все 3ТО, то скорее всего можно представить себе, что Жена Любодемица есть никто НОМ, как Россия, изменившая Богу: Ни Одна нация не сливала так своего граж- данско-политического бьта с церковнь!м; как Россия. - Если зто печальное предположениє зерно, то ми суд над великой Любоденцей, и ев уничтожение 12 царями, вассалами снтихриста, все зто должно исторически бьіть относимо к судьбам России: впро Сем зто судьбью еще предстоящие будущем.. » ються епо- пливають століття, міня | авності не хи, акод великодерж міняється і тримає не лиш в ПОТІв та психічно неврівноважених лідер е Що уявляють ажону-любоденцу? - Межами Індійського океану, айне відпуск УМи людей шляхетних, що по я "Ідчули на собі усю суть жорстокого / пе ЦІЄЇ біблійної блудливиці. Як не дивно, ас серед архітекторів велико! «тери які пародів» опинилися і й найбільші 8 ЯЗ", Є и як би зі дро та шпяхетно роздуму Є строить» ем М 7 а «о старим трухлявимй віз Т тих, У Чи візьмемо іншу жертву більшовицької імперії, Даниїла Андрєєва, що був засуджений у 1947-му до 25-тироків позбавлення волі. У своїй відомій «Розе мира», говорячи про демонізм усіх імперій, даючи класифікацію усім демонам, що тяжіють над Росією, про зло посіяне ними, упослідженість та рабську долю російського народу, карму особи та нації, заглиблюючись у світ відомий і невідомий, сам легко, радісно й хаотично блукає темним коридором месіанства й демонструє вульгарне невігластво та незнання власної історії аж так глибоко, що, виявляється, Росія була супердержавою ще за часів Київської Русі. «...на протяжении ее историм ведущее значение в сверхнароде, значение мировое оставалось до сих пор именно за ней, не переходя ни к украйнцам, ни к белоруссам, ни к народностям ШПоволжхХя или Сибири». Гай-гай! Коли дід-Київ устиг стонадцять разів поголити свою сиву бороду, то діви- Москви не було ще й у зачатті. Щоправда, Божого року 114/-го йому приснився лихий віщий сон: десь там, в угро-фінських лісах та болотах «сверх»-дитятко знайшлося, що з иого допомогою зіпнеться на ніжки, вхопить за жилаву шию, мовби обнімаючи... А як виросте, то запевнятиме, що воно породило діда і що було завжди. Дива під небом Господнім творяться, та й годі! М Однак проийидемося рядками І! цієї «суперкниги» суперавтора, що теж готовий планети. «Итак, почему же все-таки в плане метафизическом надо считать ошибкой утрату такой пустьїнной, далекой, трудно сохранимом територмии, как Русская Америка! И почему неосуществленному вьїходу в Индийский океан придаєтся здесь такое значение!» Це, виявляється, було «зпохальной задачей, поставленной перед российской государственностью». | зветься це «...заполнение пространства между всеми культурами, ньїіне существующими. Заполнение - значит теснейшее соприкосновение со всеми ними, совместньй обмен духовньїх излучений им, следовательно, не только внешнее зближение, но взаимное духовное обогащение». Автор «Розь: мира» допускає, що Російська Америка з часом і! могла відділитися від своєї метрополії І утворила б «как бьтш вторую Россию», але це «активизировало бь: силь: освободительного движения в империм, придало бь! ему совсем другую окраску, ик середине ХХ столетия, вместо третьего Жругра (демона), русские достигли бь! уже более гармонического строя ми более нравственного, мягкого строя м более справедливого уклада жизни. Вьтход на Индийский океан, в соприкасаемости с арабо-мусульманском культурой... у подлинньіх очагах зтой культури м, что еще гораздо важнее, в непосредственное соседство с неисчерпаєемьіми духовньтми богатствами вьтсокоразвитьх культур индийской и индо-малаимском - все зто привело бь! неизбежнок установлению сперва торговьеіх, а ПОТОМ тесньіх культурнеіх связенм со канон странами индокитайского бассейна. Близкое ознакомлениє с накопленньїтми и созидающимися ценностями зтих культур - все зто так розвинуло бь' горизонт мьіслящих слоев российского сверхнарода, что от его континентального полуваропенекого провинциализма не осталось бьт и следа. Двести лет продолжалось у нас культурное паломничество на запнА но бьшмо необходимо; неизбежно, глубоко осмиуеіс- Об Леон ран хорошо ассимилирочатья В ассимилированньте же формьт они вают ново содержание; в итоге возвоканот совершенно своеобразнье н создания культурь! й цивилизации. Приме- множество» (Даниил Андреєв. «Роза ров Москва, «Товарищество «Кльш- "ОВими колесами г знову запрягТи "Ого ще не відійшла шия од Ярм2: ИЙ п чи ПА, ааажнннинниинняхмх нні же ПК пе - и - ню що зн но пива був воювати за супердержаву в межах, кщо вірити деяким дослідникам у | та історичним джерелам, то «святую Русь», супердержаву, великого північного ведмедя й поклав на лопатки саме своєю клешнею «комар» разом зі всіма «товариществами». Сьогодні в Москві готові канонізувати багатьох кривавих царів, забуваючи, що саме вони дозволили «комару» повалити «ведмедя». Як уже було сказано, шлях масонству до управління державою проклали саме царі. Коли скривджений і зневажений патріарх Никон, спроваджений від царських воріт, вишіптував віщі рядки Псалмів: «Спаси мене, Боже, бо води дійшли до душі моєї. ...Ти знаєш приниження моє і зневагу мою, і сором мій. Вороги мої всі перед Тобою. --Вилий на них гнів Твій, і полум'я його нехай обійме їх. ...Збери докупи всі беззаконня їх, і нехай не ввійдуть вони в Правду Твою. Нехай буде викреслено їх із Книги Живих між праведними нехай не напишуться». Та: «Згинуть усі нащадки його, і вже в другому поколінні ніхто не згадає імення иого» (Псалми Давидові 68 та 108), масони-якобісти вигулювали по царському дворищі і думали, як їм «обустроить» першу масонську ложу. | «обустроили» ще при цареві Олексієві. Ось де вона ховається -- «тайна беззакония». Час Петра І, означений гоніннями на православних Старого й Нового обряду. Масони посіли високі державні посади. Сам цар був зарахований до шотландського ступеня посвяти. Після смерті Петра І на престол прийшла Анна Іванівна. Масонство розперезалося остаточно. Набожна цариця Єлизавета Петрівна робить зусилля захистити церкву, але ненадовго. Царювання великої розпусниці Катерини ЇЇ чітко и синхронно йде із задумами «нічних братів». То була їхня золота ера в царській Росії, яку не баса іржа й до сьогодні. Один із методів «приборкання», завоювання на свій бік у цих антихристів - лестощі та лжевосхваляння. Тому й не дивно, що на наживку легко виловлювалася така спокушена й розбещена усіма дарами й щедротами земними (багатосі славою та владою) надієрархія, як царі та їхнє оточення. Наступного ж царя Олександра | масонські їдеї тавплив поглинули повністю. "а щастя, архімандрит Фотій просвітив царя, і були навіть наміри спровадити те «біле братство» з Росії. За словами архімандрита, «армія богохульная діавола паде, ересей и расколовь язьік онемел, общества те богопротивньт6"е, яко же адь сокрушилась». Але не так сталося, як гадалося. Вони пірнули, як соми на дно, і дочекалися, поки плоди посадженого ними дерева добряче дозріють. І дозріли. Червоними яблучками та червоними зірочками (емблемою масонства) пізньої осені 1917- Гог У антихрист, появу якого означили ще в ХМІЇ столітті старовіри, розпоясався на всю губу. Масонські ложі імені одного з найбільших масонів світу (високої посвяти, що прийняв ритуал «чорної меси» - із пусканням крові з вени, спалюванням Біблії ії т. д.) К. Маркса, що звалися тоді марксистськими гуртками, з'явпяються по всій царській Росії. Знаменно, що саме в місті, де гніздилися царі, Петербурзі, і було об'єднано у 1894-1895 роках усі ті гуртки в єдину партію. Велику масонську ложу та марксистську партію більшовиків, їхні лозунги: «Релігія - опіум для народу», «Християнство - релігія рабів», «Бог-вигадка попів» і т, д, одержали підтримку в інтелігенції, що теж блудодіяла й гралася в безбожність. А великий праведник о. Іоан Кронштадтськии ставив точний діагноз недугові своєї же в 90-ті роки минулого століття пася, що зійшла з твердої й непохитної віри «и в большинстве интеллигенция отпала от Бога». Тому-то й збулося пророцтво Никона про ахвостату мітлу», яка всіх змете, | змела: царів, аристократію, інтелігенцію. А попереджав же праведник, попереджав: «Я не пророк, но предупреждаю вас, что ми вьі все будете стертьі с лица земли правосудием Божиим. Берегитесь, чтобьт «мифическая личность» Христос не повелел ангелам Свомм относительно вас, как Он сказал в Евангелим от Луки: «врагов же Моих, тех, которьгте не хотели, чтобь: Я царствовал над ними, приведите сюда и убейте предо Мною» (Сурський. «Отец Йоан Кронштадтский»). Дослідник масонства В. О. Іванов ще в 30-ті роки нашого століття писав: «Ушедшая двести с лишним лет тому назад с национального пути русская интеллигенция до сего времени блуждаєт по накатанних громьїухающей масонской телегой дорогам, и оглушенная грохотом зтой телеги не сльшит голоса ни здравого рассудка, ни национальной чести и совести». Мета світового масонства, як сатанинської богоборської сили, відвести якомога більше людей, народи, нації, держави і загалом цивілізацію від Бога-Вседержителя. Бо то воїнство темного світу. Реалізувати це найкраще через творення супердержав, де можна запровадити єдину безбожну ідеологію чи лжерелігію. На творення Російської імперії, її міць, агресивність, світове масонство поклало багато таланту й зусиль і досягло своєї мети: така антихристиянська сатанинська супердержавна зі всією символікою, кольорами, ідеалами, ідолами, божествами була створена. Ім'я її - СССР! Утворено велику масонську ложу, що простяглася «от Москвьм до самьіх до окрамн». Однак супердержави прагнули не лише богоборці, алей помазаники Божі. Невже ж у них дотичні інтереси? Адже останні приклали немало зусиль, щоб переконати російський народ у якісь міфічній його боговибраності та майже суціль чернечій богомільності. Вони допомагали ліпити імперію, називаючи це утвердженням православія, а фактично то був ГУЛАГ, людоморрня, від якого постраждало і християнство, і священство. Виходить, масонські ідеї супердержави, супернароду прижилися і серед частини духовенства аж так глибоко, що лозунг масона С. С. Уварова «Православие, самодержавие и народ» став надбанням серед усіх верств російського суспільства, особливо ж священства. це їє те, що ІГоанКронштадтський називав у своєї інтелігенції б; сліпотою. Сліпота, що коштувала надто дорого. Так дорого, що й ціни скласти годі. Гіолуда на очах у супер-державників настільки велика, що вони й досі не розгледіли, що «король голий»... | навіть його паяц. Що а«народ-богоизбранник» поволі вичахає від утоми й виродження на скажених історичних трасах. Иому ж за довгі століття так і не дозволили ні розслабитися, ні відпочити, ні накопичити авнутрішню енергію» на самовдосконалення, творчість. Небулоколи, адже він був «богоизбранньш русский Человек!» Хоча в іншого росіянина В. Бепінського дещо інше склалося враження: «По-вашему русский народ - самьуій религиозньйи в мире? ЛожиЕХ! ...Русский человек призносит имя Божие, почесьвая себе задницу. Зто по натуре своей глубоко атеистический народ. В нем еще много суеверия, но нет и следа религиозности». Можна поставити під сумнів і цю думку. Адже саме із народної стихії народилися і праведники, і стовпи православ'я, прості паломники і старообрядці, і ті, що століттями бережуть чистоту віри й належать до Російської Православної Церкви Закордоном та до Катакомбної. Тому народові просто не дали можливості реалазунати себе природно. Однак гнів еба не обминув його, як і всі інші народи, що населяли і населяють ще імперію. Як приходмть деградація, крах особи? Через гріх боговідступництва. Від людини відходить Святий Дух. Точнісінько так Він залишає і родини, родоводи, народи, коли вони явно, свідомо чи й несвідомо стають зброєю сатани. І те, що було дарами Духа Святого: любов, набожність, милосердя, терплячість, ммротворення, мудрість, талановитість, наче перевертається іншим боком і перетворюється в ненависть, боговідступництво, жорстокість, бездарність у всьому. Як сказано було раніше, стає проклятим «усякий почин твоєї руки». Ось як можна далеко зайти у своїй облуді і назадне повернутися. Зайти само- му І завести весь народ. Адже народ, а особливо законослухняний, царський, пюбить віддано своїх поводирів, навіть якщо вони такі ж сліпі, як і він. країни, що вона тому знесиліпа й розхита- п - с- (Далі буде)
Сторінка · с. 12сторінка оригіналу ↗
«й 2 біо МУ пам'ятають ті часи, коли Ви ЧИ не найоперативніше шатукувалися на книжкові новинки поезії прози. Нпні Би віддаєте перевагу публіциєтичним лос. дженням, - Михайле Федотовичу, активні читач! влдали кілька власних КНИЖОК, Ст ФЗОРИЛИ ЦИКЛИ радіопередач, -- словом, вла сний доробок чималий І все ж -- де Баші «гарячі» лі тературно-критичні виступи? Що Вас відвернуло від Башого Уміння оперативно ОЦІНИТИ НОВУ хлигу 1 майже безпомильно визна ЧИТИ ЇЇ місце в сучасному літературному процесі? Невже ВІДСУТНІСТЬ українського бестее. тера? М. С. -- Недавно на сторінках нашої періодики був дискусійний спалах: чи можливий український бестселер? Одні автори відповідали па це ствердно, підкреслюючи, що майже бестселером став роман Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу». Другі, підкреслюючи ти раж твору Забужко (5000 прим. ). гронічно перепитували: з якого це часу бестселери стали Якими малотиражними? Треті нагадували: бестселер в Україні просто неможливий через звуженість сфери функціонування української мови, що просто підрізає крила українській книжці. Четверті наполягали: бестсе- Лер -- це низькопробне бульварне чтиво, яке рідко коли має щось спільне з літературою, тому не сумуйте з того приводу, що в нас немає бестселерів. Мовляв, сім Літ мак не родив -- і голоду не було... Мені здається, постановка питання про український тселер -- доволі симптоматична. Вона виказує майже ностальгійне наше бажання жити р атмосфері інтенсив- НОГО книговидавничого життя (як на Заході) з такою виразною і голосною його прикметою, як бестселери. Одне слово, нам прагнеться, щоб у нас теж усе було «як У людей». Мені здається, нам анітрохи не треба боятися селеризації (якщо вона справді можлива за такого стану життя української мови в Україні), але воднораз і не треба гіпнотизуватися від самого слова «бестселер». Це загалом якась важко збагненна річ: бестселерами часто стають сентиментальні, літературно недолугі твори г -- рідше -- літературні шедеври. Нипі на Заході тселерами стали кілька сентиментальних біографій принцеси Діани. І в той же час бестселерами були, скажімо, «Їм'я Троянди» італійського письменийка Умберто Еко чи роман «Нестерпна легкість буття» чеського прозаїка, що живе в Парижі, Мілана Кундери. Свого часу бестселером був роман «Подорож на край НОЧІ» видатного французького письменника Луї-Фердинанда Селіна; цей ТВІр став багато в чому програмовим для ШЛої літературної течії у французькій п розі. Сьогодиїй вс ознаки бестселера для інтелектуалів має дивовижний роман-лексикон серба Милорада Павича » Хозарський Словник». Нині ж уся інтелектуальна публіка вчитується в книгу-сенсацію російських математиків ї Фізиків Гліба Носовського та Анатолія Фоменка «Імперія», де на основі оригінальних статистичних методик та обширних комп'ютерних розрахунків зроблено реконструкцію давньої та середньовічної хронології. Але -- це рже бестселери певної категори людей. На жаль, жодна із УСІХ ТИХ книг не перекладена їз україшську мову, все те я читав російською. Тут можна чимало сказати про те, що сумний факт неіспування цих -- та інших подібного характеру -- книг в україшському перекладі категорично потверджує страшний ійтелектуальні порожийти в нашій національній культурі. П.Г з На Можу втриматися від захоплення: ВИЯВЛЯЄТЬСЯ ще є 5 пає СРИТиИкИи, які читають! Фиявляється, Ви, Михайле Федотовичу, залишилися асє тим же сумлінним читачем, ЯКИХ всЄ менше серед их, хто береться поцІовувати українську літе ратуру; 1 МАТВЕДДИТИ ці мої слова може той таліт ГИУСЄТОГО провінцалізму 1 хуторянської амбіціїйності « першого ларубка на три хатть. яким перейняті чи не всі виступи поцтовунвачій М. ТОЧИСЄЛЬНКНИХ тературних пидані», исзалежно рід їх традиційниу чи апвангарлиєтських ПОЗИЦІЙ о РО Армія авторів сушить собі голову, якого ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС «ПІШОВ?"», поетеси Любові Голоти ТЕМОЮ, яким матеріалом можна пот рясти світ; видавці гакож ночі не сплять і думають, про що б могли мати успіх книги. (Прочитаймо післямову Маріо П'юзо до ЛОГО «Хрещеного батька», там докладно описано передісторйо цього бестселера). І ось є сенсаційний матеріал, його треба оритінально викласти; отже, пеймовірно зростає роль -Птерату рного професіоналізму (для порівняння скажемо, шов нашій літературі більше галантів, аніж літературних професіоналів), суперцікавого викладу матеріалу. Гамтешні автори не починають романів, скажімо, так «Високо в небі вився орел... (жайвір, сокіл. горобець)» чи «Тече між полів річка... (струмок, дорога, стежка)», як це залюбки рецитуємо ми в переважній більшості своїх гворів, наївно сподіваючись, що такий безнадійний баналітет одразу ж візьме читача за душу й не випустить його аж до останньої сторінки нашого невмирущого твору. Ми ще не звикли, ще не навчилися за читача боротися, потужний дух конкуренції ще не ВВІЙШОВ у нашу СВІДОМІСТЬ. далекий од намірів цілковито абсолютизу - вати ціну складників "птературного ремесла, але, ПОГОДЬМОСЯ, Нікому з письменників не завадить віртуозне НИМ володіння, особливо ж ТОДІ, Коли автор виношує амбітні плани (а хто їх не виношує!) створити бестселер. Уявімо собі, що наші автори нарешті справді віртуозно ОВОЛОДІЛИ Всіма премудрощами літе затурної техніки, що вони розучилися писати чудно. Лишається ще дві істотні обставини. Перша: пуб лика в Україні не може не читати українською (і вся плотіка!) | руга: книтовидання переживе ту стадію, як пазіипають бумом. Тоді й може настати пора українських бе гселерів. Отже, нам треба багато й небагато. Залекно ВІД ТОГО, ЯК на це подивитися. ЛГ. -- І все ж їі всеж. Одна ластівка весни, як ВІДОМО, Не робить. Чи не тому сучасний книговида вець, лерейнявшись нашими літературними бідами. намагається залагодити -- так / Хочеться сказати -- залатати -- ситуацію, посприявши ВИХОДУ колективного збірника. Назву лерші-ЛІПШІ, що спадають на думку: 4 Со 10», «Молоде вино», «КВІТИ Уу о темній кімнаті», «Пси святого Юра», «Іменник». . Хоча їх здебільшого найменовано «анто. ТОГІЯМИ», Це всеті ж лобревп ізнавані КОЛеКТИВНІ ЗБІРНИКИ, СУМНОЗВІСНІ Ще ЯК 4 с ТСЬКІ МОГИ - ТИ»... Антологія передбачає сиСтемнниі, Узагальнююче-науковнії підхід... М. С. -- Інколи починає видаватися: ситуація нібито ПОВІЛЬНО поліпшується, То там, то там з являється важлива книга. Вийшла, наприклад, двома виданнями «Історія української літератури ХХ століття », побачила світ хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття «Українське слово». (На це видання американські Українці пожертвували 250 тисяч американських доларів. -- Примітка ПО Г) Але коли починаєш докладніше знайомитися з хрестоматією, помічаєш отой негативний знак часу: фахову несумлінність, відсутність критеріїв при формуванні хрестоматії. Упорядники її Василь Яременко та Євген едоренко не завдали собі особливого клопоту добирати для книги більш-менш рівновеликі величини. Я вже писав у журналі «Слово і час» після появи гретього тому « Українського слова », що там немає Ольги Кобилянсі- КОЇї, Гната Хоткевича, Павла Филиповича, Аркадія Любченка, ІОрія Липи, Василя Мисика, Василя Земляка, Павла Загребельного. Бориса Харчука, Романа Гваничука. Це справді дивно, бо ж хронологічно хрестоматія завершується Валерієм Шевчуком, Володимиром Дроздом та Василем олобородьком. Цілком ЗОПЧНО це ж запитання поставити не тільки перед .у порядниками, а й перед пауковим редактором Анатолієм Гогрібним. Може, він пояснив би отой принцип дирної вибірковості. Якщо упорядники вирішили зосередити передовсім увагу на письменниках не ішаних або майже пезнаних з попередніх історій мтератури і хрестоматій. То чому ж тут відсутні, крім попереду згаданих Любчені ка й Липи, Кравців, Стефанович, Лівицька-Холодна. Гординський та інші, кому судилися доля емігрантів 1 ШИликовВите замовчування па рідній землі. зрештою, чи мало запитань такого характеру викликав третій том хрестоматії Г ось з'являється додатковий гом, у якому упорядий ки, очевидно, вирішили виправити упущення такого характеру. С. пже із в ГУГОСЦІНІХ» | ДС ПОГІ НУЕДУ ЗГАДАНІ, ( Й гам 1 пдей, 1 Микола Руденко, і мидрій Шковський | Григорій Кочур, І Борис Ген, ії Олекса Ко ІОМІСЦЬ, 1 Володимир КОЛОМІЄЦЬ, | Дмитро Чередниченко, й ІЇетро Засенко, й Микола Сом, і Василі Діденко, й Володимир Базилеврський та Во іодимир Забаштанський, Грина "Килепнко, Роман Тубкіпський. є не вк поченші рани письменники з діаспори. Але ж шопу! цілковита відсутність єдиних засадничих принципів. Якщо г прозаїки-шістдесятники Гуцало, Григір Тютюнник та Дрозд -- і добре, що є, то чому немає | рія Щербака?! Якщо є В. Базилевський та Р. Лубківський, то чому нема Г. Мовчана, Б. Нечерди, Л. Талалая, П Скунця? Якщо там є М, Луків та УМ. Шевченко, то чому немає В. Затуливітра, Світлани Йовенко. Любові олоти, Наталки Білоцерківець, Софії Майданської. Галини Тарасюк? Я радий, що є там Гван Малкович, але де ж Пор Римарук, Василь Герасим'юк? Як пояснити те, що поза рамками хрестоматії лишилися Григорій Тютюнник, Роман Федорів, Василь Захарченко? Хіба можна уявити українську прозу без цих їмен? Я лопускаю | ВИОІрковість, і той варіант, коли. з огляду на поставлені перед собою і неухильно дотримані критери, упорядники можуть оминути ці чи інші імена. Але принциті критерії система повинні бути. Тут же всього того немає уте так, що до хрестоматії подекуди чомусь потрапили менш помітні імена й не потрапили більш помітні. Хай вибачать мені упорядники, алея бачу тут одне з двох: або фахову некомпетентність, або тукавий умисел. Так 1 лочеться запитати їх словами героїні Хвильового: . Це ви серйозно, чи по-українському?» Отак, саме «поукраїськи» ми сьогодні перепсовуємо будь-яку справу Так ми керуємо державою, так виграємо вибори Л. Г. -- І що -- скажемо наше заповітне: «І на це нема ради?». Чи не здається Вам, що л"тературн!і ПРИТИКИ старшого покоління нехтують молодими іменами 7 ор Літературний процес наших днів характер- ний передовсім ряспотою ще вчора не знаних імен Іздрик, Кашка, Скалацькі. Процюк, Андрусяк, Бедрик, Прохасько, Яровий Вони несуть елемент Літературної гри, сміливий експеримент, полемічну деїдеологізовапість. Зідбуває ться те, що и мало відбУуУтИиИся, 27 література наша стає більше схожою на себі Ще педавно домежно засериознена, вона в творчості молодих зухвало ВІДГЄеТЬКОВУ - СОЧреалістичні й пародницькі приписи, прагне саморозвиватися за своїми внутрішніми законами й не бути служницею-ілюстраторкою; у нас дуже довго наго іошуУувалося на тому. ЩО птература повинна », ХО'Ї ВОНА в ідеа п нікому й нічого не повинна зона має право жити за СВОІМИ законами, без усяких регулятивних втручань іззовні. Гак само по собі росте дерево чи співає птах. Ос ганнім часом я мав ЗМОГУ прочитати чимало цікавих романів зарлх біжних авторів («Ім'я Троянди» і «Маятник Фуко» У. Еко, «Останній світ» К ракомайри «Райські пси» А, Поссе, «Без мер тя» М Кундери). Цезовсім ІНШИЙ, сказати б, принципово ший рівень художнього мислення. Вони не відООРажають реа ІЬНИСТЬ, ВОНИ зорять свою реальність Це -- не життя у формах життя, ав Формах акцентовано мистецьких, з блискучим використанням аІлегори, притчі, гротеску, фантастики, чайрізноманітніших стилізацій та містифікацій. У нас такими пошуками відразу ж звернув на себе урагу Ю Андрухович із його «Рекреаціями», «Мох ковіадою» та «Перверзією», які здається мені, зідкривають нові мистецькі папрями пошуків сучасної прози, ЩО ВИВІЛЬНЯТИМеЄТЬСЯ ВІД сумніВНОГО (ОСВІДУ ТИХ ДесяЯТтиЛлІТЬ, КОЛИ ПТ ратура повинна була служити, й ВІД ІЗ ним пов'язаної сили мерці, яка неодмінно виявляє себе в усіх художніх компонентах, Характерно ІС, ЯК намагаються втекти піл ЦЬОГО вчОо- УАІШНЬОГО До МДУ украпіської радяті ської тсератгури І. Загребельний у «Ї ИСЯчЧОЛІТНЬОМУ Микодаї» та «Олії», Роман Федорів 5) «Чорній свічі від Ілени» 2. Т)ваничук у Орді», «Євангелії від Томи» Ренегаті їй «Смерті ЩІ )ди » Зажко УЯВЛЯЄТЬСЯ. Ов вони ПІАПИСОЛИ такі твори ще еСяЯтОк років тому (тут я мало на увал! не ТІЛЬКИ так МенНСдейне по Га ПОМОНІЗ | ПОВІСТІ '); АНТОрИ «ВИНаЙШ ЛИ з рорму ДЛЯ КОЖНОГО з ЧИХ |і ПИШУТЬ 7» РОЗКУуТІИ СТтИЛлЬьоВіЙ Ма рі. По обіцяючк КІСТ оповлення прози КоОнпсерватипнішого МІСЦЯ Вр процесі І «1ДОЄ ГЬСЯ. ІА ДПЦІЙНО ДАРИ МАТОМ мтСературномиу / / оче ГАЇ. І / І ІПИИРІ ІМ Ід АТ/ВУА ГІ Рі Г) "І Г/І ЛАРРІ. ОНР ми обіишли ще одну тему -- т му книжкового ринку кое Ще недавно шишо публіцисти захоплено ПІЛСТИ «ІС ТО( ринкоОпа "г мокр іТіІЯ ТЯеП( 0 УКкраїтеська «ТІК ка зиОоОрюоватимі «НОС МІСЦе ПІ (СОПЦем, як пе й робиться ах ПОБОМУ ПИЛИ ППО Ома « НІТІ і ак ПО УСЬСОМІ» ОАрИВИ. ПЛОНОМОМУ СПІТІ МИ ОВИданИ А итература МИНУуУтТь і.| ( УпВОрими РАЛИМАРІСТАГОЇ ІОН" У| РО 1ДІЗСУМІМ .«А:МОВИЛЯЧКИ Пореконапся 1 п «ТІ! Л | 1 Канал 11 «щоправда. І МІ "имало пиняткіп "І Аралок ус ЧИХ нашонально па МИ ПИХ просктіВ. на ЧК НИ м МЕНООИО До га () Хле нап ПУОЛІШИ ||! ПОМОЧІ 1120 УкрОїи ЗКУ КИНЖКХ І У МмМОНДМ Шинку, або трохи лукапили йо СДНОІЛ ДУЖС ІСТОТИ подробиці МААМАЛИ СОС абІТУ Укр рої Мо мррГІГгО
Сторінка · с. 13сторінка оригіналу ↗
(дово ПРИКВИТИ || слово мас п Р ДаНномуУ УКРАЇНСЬКОМУ гак ринку не може бути х | о повноцінним товаром, оскільки в нашій дер 1.1 (і ІКОМИИ ми МА Же ( «Їх | Фу ПІМ«ПАІОНгУ рання ї країнської Мови МиИиЖжкОвВим ОННОк зукща 11110 (П«А«ЦПОДдДИСНИЙй ууійськомовиими виданнями 1 там є пе тіЛЬКИ бульвар пчИмаА 1О ериочвниих Хереви і жан! ОМ СТО А РК р ПИтТОМь СКОпОмихИ, чменеджме!' 7) переклади нтанйкращих Фі Те осфів письмена КІВ ститу (идані 5 Роси кииги мають пабага го НИЖЧУ собіварти гь) отже, здаймо собі звіт чи може з таких умов 1 на такому ринку мати успіх наша киига 10 УСЧІ обвишана податковими гирями /! Рльки державними ПОРОТоКЦІОЮНТОУМ МОЖжеС врятувати просто запити Ринок ринком, але наша ситуація така, коментаря про вимага: об'єктиви й суУО'ЄМТИВНІ фактор", ШО « упроводжу СУТЬ Нау КНИТУ НО ГОМИ ринка рей ПО ТІ фактори -- із категоричними наками || апіть» Роси 1 ростом И кИМЗІ не загрожує ЦшиИщЩО, щмОосєзпечено птльгове оподаткування книтовидань. Цаші ж владці, які мали о розуміти похмуру ушкальність ситуації зУкраїнського кити 010, абоо пе хочуть п розуміти, або ж удають, що не розу миоть, 1 кинули п наоапризволя- Ще Гакого, здається, нема в жодіти колишт и республіці радянського С ОО) (хІОа ЩО 4 Білорус |) 7| підтримую постійний кКОНТакт 31 г воїми сстонськими колегами. Вони повідОМЛЯЮТЬ, ЯКЯа широка о уь державної підтримки естонської книги в ЄСстониї. Те саме в Литві. Отже, не на ринок 1 ГЯЖКУ СКОНОМІЧНУ ( итуаціо треба кивати, а греба мати просто доб У БОЛІО Й ПОЧУТТЯ відповідальності за долю рідного с воно -- рідне! ) А все решта -- то вже варіанти злається, державники таки заходилися коло маємо чи не з півсотти літературних премій значна частина меценатських), створю- ЩО митусовими слова в рідному краю птературиї - (серед них ЮТЬСЯ НОВІ пітературні авторитети, ВІ, гоуває ТЬСЯ «одержавлення » вчорашніх літературних диси, ІЄНТІВ, Басиль (СТ) с нагороджений ар, ІЄНОМ ( ПОСМІ р гно) Коментувати Тамі ПОДИ ІНОДІ НЄ ХОЧЄТЬСЯ занадто багато лишиться невимовним М. С Деякі події в сьогоднішні и Україні викликають почуття ніяковості. Скажімо, нагородження посмертно Василя Стуса орденом. Вірю, що при цьому могли керуватися добрими намірами. Але Стус -- постать набагато більша за такі нагороди. Такими жестами його ніби намагаютиься урівня ТИ ЗІНШИМИ У каз про ИОГгО нагородження сорижи гься або як нерозуміння того, хтотакий Стус, або ж як нездатнисть високих чиновників відчути всю недоречність таких ситуацій Миту е В якомусь важливому сенсі належить передовсім мину лому. Ми не маємо морального права ЙОГО піДПравляти, втручатися в ЛЬОГгГО сх с помер за колюючим дротом без ніяких нагород. Якби ще його було нагороджено негайно ж по смерті, то це можна зрозуміти чи навіть солідаризуватися з тим фактом РПині ж відчуває ш У відповідь на те глибокий душевний спротив 1 недовіру в те. ЩО ВИСОКІ ПОФашії урядники розумпоть особливість гакої ситуапії та значення Василя Стуса в нашій істори їнколи подібне відбувається і з присудженням Державної премії їмені Тараса Шевченка Недавно ми побачили поміж нових лауреатів Івана Багряного Минуло понад три десятиріччя з дня його смерті Він жив в еміграції і там помер. Пільки після (добуття Украшою незалежності повернувся до нас с воїм ім'ям ітворами. | ми вже тепер намагаємося підправити саму істор. Цього робити не можна пе Вже В якись МІРІ фальс ація У такий спосіб справді можна дійти до того, що премио імені Шевченка буде присуджено самому Тарасові Шевченкові. Премії греба присуджувати сучасникам. Як це й робиться в усьому) цивілізованому світі. Ми ж поміж себе весь час говоримо, Що маємо більш ніж дивну ситуацію: улавріх мо почесним званням лауреатів навіть дру! орядних письменників, а Василь Барка та ЇОрій Шерех -- активі учасники літературного роде наших днів, за присудом Комітету ПО Шевченківських преміях, ГАКОї вІДЗНаКИ НЄ зас луговують. Здається, Комітст чекає, Що цих письменників нестане, аби потім схаменутися ий одно: гайно прис у дити їм премію. Маємо якусь майже патологічну нелю )0Вв до сучасників Іншими мотивами все Це просто важікю пояснити. Важко пояснити й появу так званої! малої Шевченківської премії (уявляється введення завтра ще МЕНШОЇ, а післязавтра ще меншої ) цевже якась художня самодіяльність. Та «Сталінка» Олеся У льянештка Ж - - кОм стала авторитетним художнім відкриттям | вона ЦІЛКОМ " з г - її С)- заслуговує Шевченківської преми Але, бачте, ми Чо мусь присуджуємо авторові наш пнезрозу | малу преміпо. Ще й пишаємося тим: ОТ бачте, мовляв, як ми по-батьківськи піклуємося про молоду зміну, спеціально для її заохочення "7 Шевченківську премію В літературі Немає няття, як вік авторів. Є лише тексти. гр | гран я молодим поетом. Він був великим поетом Чи лермо тов. Нобелівська чи Гонкурівська Премії 1 «пецальних своїх малих варіантів, рік авторів «ХОмітетів 3 нагородження тими преміями | Є аніякогісінького значення. БУДЬ'ЯКИХ варіантів там не передбачено, мала ГІС Гонкуріви ька премиї навіть Не уявляються Л Г. Муман т «Федотовиту, Вами говоримо пІЛбУВАЄ ться ДВ рІЧИЩІ, реально, -- в обмілілому ставку па ІМ'Я є. процес » І говорити про це особливо ООЛЯМІС, - ВСІХ негараздах, за остані десятиріч ча є Життя поверну лися зпачні імена І ТВОРИ . Роз приляного під ро, ІЖЕНИЯ » УСІХ хвиль. Повериулись 1 Іс пують сає підбулося отого злютувания «слова, ГО ОХ МИ могли 0 НИ! говорити про ЄДИНИЙ факраре во процеє, сприятливий 1 для єк- ТАС й я ей рорія М. С. - Ше свіжа в пам'яті ота рай ЛУ ай років ЩО нею ознаменувався ПОЧаТО» дев ЗЕ з тури зустрілися, щоб стати єдиним цілим, дві ЛІТеРег Так звана діаспорна Й наша гутешня ом почали публікувати й твори репресовано справді пага 13 Наліоі итератури Пи ьменитав о ля В У крашциї Лувало початок нашональногто пшдродяч кові | с захлинувся | Але пей благословенний проце - усьмачки, Костецького ввели малу ІІобе перська ЛМІ ПО собі, мілий винахід птературиу такого ПоО- Артур Рембо не був матоть для має компроми тих "ГИ - все, про ЩО МИ 7 а якщо ОІЛЬШ «літературини -- ддже, при ІИТЯацьке НІД ПОЄТІВ 10 11 ау 2/9 торів -емігран ГІВ | Га това», ПРИ ЯКІМ птературини І 10 ого Ж, тоді 4 й РОВУ РДА 121 Х До читача | вий "рн з - іч ік - я "Кк . і, рр "чу ' ли -- - и ційно вної що 7 в - - ж сій РУ ін . я «о Р. ЛРУ шо 4 злий ог - м -і РО ФУ се РН зр ме ш . - н т - зай ін . г Р о ч Ріка - г учи ри - ють Ре - проза ; - - | Р Р "ак т . -- ень Р - Р авкаціьнно ДЕЙ Закон от Р РУ -- 4 з 1 ть т ьо р - -П б й - чі я ній Ва - чаібінюч "а - нині дити з т , ж - а - і б. - - : - й і - чі ч-о отой 2. вань» 1 чн з - ж ли ЧНО РУ о Я аі чна й нічні нь жав ни і З - - . о я - ПРО У У рн - кьх о - -- те | - чор : р-н М а -едуч- - РР - - ча --- Рот РИ з і: - чі чі - РУ шї - ре ТЯ й я зідньнина - » ЧЕ. зна ж ж Й ней у п" У ю ие . ча - е і ьо ьо - Ре - - акт зання я о НИ ніки -- нн не ОН ж; що ою - жен т обіцянкою лишився десятитомийм о Виншиченка, у нах практично мезнані твори ШПІлемкевича, Липинського (пого «Листи до братів хліборобів» вийшли обмеженим гиражем); зрештою, про яке національне зміДРОдже пити можна говорити, коли урвався вихід першого пе цензурованого видання творів Гараса Шевченка, а ВИХІД - Історії У країши РУ Й» рушети КОГО ро щптягся настільки рогів! Ми нагіть пе уявляємо собі, яких вграт зазнаємо сьогодні (а ще більших можемо зазнати завтра!) через гакий стаї речей. Тексти, які не прийшли в украпту, це наша культура, наша ІДСГОЛОГІЯ, Це -- ТОЖ розбудова держави, Адже держава будується (чи не найперші!) у ліодських умах і душах Наша влада натхненно творить руши культури. А чи можна щось вибудувати на рутнах культури? Ніде, пі в якого народу, який живе держав: шим життям, пемає такого Оорутального ставлені я влади до національної культури. Таке є лише в Украшті. коли починає здаватися, що паша влада -- пе паша, що вона окупаційна. Від неї ми чуємо: дайте спершу кавести лад в економіці (а становище там, до речі, стає дедалі гірше), потім, мовляв, настане черга культури. Але ж ці речі не можна відривати одне від одного, вони справді нерозривно взаємопов'язані, як душа Й ТІЛО В людському організмі. Візьмемо будь-яку економічно розвинену країну, і ми відразу ж переконаємося, що там висока національна свідомість і культурний розквіт. І Канада. й США, і Японія, Англія, Франція, Німеччина завойовують світ не тільки економічно, а й культурно. Але повернемося до сюжету зустрічі літератур. Звичайно ж, нас збагатив літературний досвід, скажімо, Емми Андієвської, Богданів Бойчука і Рубчака, ПОрія Тарнавського, Романа Бабовала, Олега Зуєвського. Гак звану нью-йоркську поетичну групу цікаво зіставити з нашими шістдесятниками, тут вчуваємо певну суголосність мистецьких пошуків, характерну передовсім прагиениям віднайти нову поетичну мову. Уважнпому читачеві шістдесятників легко сприйняти і прийняти поетику нью-Йоркської групи, ві підготовлений до неї художнім досвідом шістдесятників, які також взорувалися на шукання світової поезії й значно оновили поетичний синтаксис, зрештою, просто демократизували поезію, бо аж надто було в ній «бронзи декларацій» та «барабанів пафосу». Ми маємо сильну школу художнього перекладу, представлену іменами Миколи Лукаша, Григорія Кочуза. Євгена Поповича, Анатолія Перепаді, Оксани ен аберучаї | тут наше перекладацтво збагатилося роботою Ігоря Костецького, Годося Осьмачки, який блискуче переклав «Макбета» й « Короля Генрі ГУ» Шекспіра та «Баладу Редінгської тюрми» Вайлда, окремої розмови вимагають переклади Олега Зуєвського, особливо ж -- Його книга поетичних інтерпретацій Сте- «рама Малларме Х гось сказав. посзія - це те, що зникає при перекладі, Але в Зуєвського, мов своєю рідною мовОго, заговорив украпи КО ОДИН 13 найзагдюбюк ших і внайтемиіших» постів, Яссвідчать авторитети експерги, Малларме не згубив при перекладі виразу поєтичного обличчя. ОЙ Якщо взяти за основу нині добре відоме «Потрібиї зміни...», ТО -- ЯКІ? М. С Ось в Україну прийшли Домонтовичері біографічні (та й не ТІЛЬКИ біографічні) твори, його «Романи Куліша», «Аліна ії Костомаров», «Франсуа Війон», «Ой поїхав Ревуха по морю гуляти». Всі вони можуть бути яскравим взірцем штелектуального наповнешня біографічного твору, нестандартного бачення життєвих колізій героя й уміния вписати людську долю в контекст часу. Вважаю, що дуже корисним для нашої прози може бути сама неповторна стилістика Домонтовича в його повістях «Безгрунту» й «Доктор Серафікус». Ми надто загіпнотизовані своєю поетичною 1 ліричною прозою, вона стала для пас якимсь нездоланним трафаретом, стильовою інерцією. Жива реальність, духовна пластика й дорогоційна соціальна конкретика -- все це губиться в яловій зліризованості, патетиці й силуваній поєтизації так званого об'єкту зображення. Ми ніби не можемо писати прозу так, як пишуть ЛЮДИ, такий дорогий нашим критикам і, на їхню думку, єдино ушверсальний, лірико-романтичний ключ забив у нашій прозі все до нього не подібне. В усьому світі те вважається безнадійним літературним анахронізмом, і тільки ми піднімаємо той анахронізм на літературний прапор і прагнемо здивувати ним світ. За ці п'ятдесят років світова проза стала значно жорсткішою, незмірно скупішою на всякі сантименти Й патетичні словеса - як саме життя. Якщо в літературі існують «Сто років самотності» Маркеса й «Дервіш 1 смерть» Селімовича, то ми вже не повинні писати так, як писали досі. Звичайно ж, маю на увазі не рабське наслідування таких творів (та й чи можна їх наслідувати?!), маю на увазі масштабність задуму, енергетику метафори, зрештою, оту нову -- справді сучасну -- художню мову, яку ми вчуваємо з кожного виданого роману. Деякі недалекоглядні літературознавці категорично повчають: треба писати так, як писали класики, Писати так сьогодіі вже не можна. Класики були дітьми інших часів. Відтоді світ змінився до невпізнання. Нові часи -- нові ідеї, нові проблеми, нова ревізія цішностей, отже, нова призма бачення письменника й новий художній арсенал. Тоді, коли змінюється все довкола ліодини, змінюється й людина, література не може лишатися без принципових змін. УВАГА -- КОНКУРС Ліга українських меценатів та Міністерство освіти України оголошують конкурс на кращий підручник з історії України для середньоосвітніх павчальних закладів. Умови конкурсу: -- зміст підручника повинен бути викладений з урахуванням навчальних програм з історії України, затверджених Міністерством освіти України, -- роботи на конкурс подаються анонімно, під девізом і -- авторами й співавторами підручників не можуть бути члени Журі конкурсу; -- Журі відбирає кращий рукопис, за який призначається відповідна грошова винагорода. (Розмір суми буде прийнято на зборах Ліги ) Журі конкурсу разом з Міністерством освіти України затверджує кращий рукопис як підручник, рекомендований для навчання 1 до друку. Як виняток, під однією обкладинкою можуть бути об'єднані два кращі конкурсні рукописи Ліга українських меценатів на свої кошти випустить у світ підручник, що посяде перше місце в конкурсі. Додаткову інформацію про конкурсє можна отримати за адресою: 252034, вул. Болодимирська, 42. Тел./ факс: 224-42-58. Журі конкурсу (орієнтовний склад) на кращий підручник з історії України, що його пропонує Ліга українських меценатів ГО) іі .Я. ГОЯН -- директор видавництва «Веселка: Р.ІВАНИЧУК -- письменник Я ІСАЄВИЧ -- академік НАН «о -Л.БУНЯК -- генеральний директор Державного підприємства магістральних нафтопроводів «Дружба» 9. Я. ДАШКЕВИЧ -- академік НАН, заступник голови Урі 4. І. ДЗЮБА -- академік НАН 5. В. ЗАГОРІЙ -- президент АТ «Дарниця» 6. П. ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ -- письменник, голова Журі Т. КАЧАЛОВА -- координатор Ліги меценатів, секретар Журі 10. Т..ЛАДИЧЕНКО -- зав. кафедрою методики викладання історії Національного педагогічного університету ім. Драгоманова 11. В. МИСАН -- вчитель історії, засл. вчитель України 17. її 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22, 24. 25. 26. Ю. МИЦИК -- доктор історичних наук Ф. СИСИН -- доктор історії, Торонто Р. ФЕДОРІВ -- письменник П. ЯЦИК -- президент Ліги меценатів. .П. МОВЧАН -- письменник, голова ВУТ «Просвіта», заст. голови Журі В. ОГНЕВ'ЮК -- начальник Головного управління середньої освіти МО України П. ПОЛЯНСЬКИЙ -- вчитель історії середньої школи. А. ПОГРІБНИЙМ -- доктор філологічних наук, голова педагогічного товариства ім. Ващенка О. САВЧЕНКО -- заст міністра освіти, академік Академії педагогічних наук Т. СЕРГІЙ ЧУК -- директор видавництва «Дніпро» М. СЛАБОШПИЦЬКИЙ -- виконавчий директор Ліги меценатів О. СУБТЕЛЬНИЙ -- доктор історичних наук, Торонто А. ТАВПАШІ -- генеральний директор АТ «Світоч» В. ШЕВЧЕНКО -- вчитель історії середньої школи Я. ШЕПЕЛЯВЕЦЬ -- виконавчий директор благодійницької місії «Думки про віру» Р. 5, На адресу виконавчої дирекції (Київ. вул. Володимирська, 42, к 30) уже надійшли перші рукописи. "Підсумки конкурсу будуть підбиті восени 1998 року. Нагадуємо, що переможці одержать премії в сумі. ективалентній 3000 американських доларів. Відзначені Журі рукописи, рекомендовані Міністерством освіти для вивчення в школі, Ліга випустить у світ своїм коштом акне прийшли прозо твори «кит Барки, рілокти . р цннннтня й - чання л- - - а чани - й о РАД - п. ні - | | - -та ПЛ т ць -і - є ен - РР | а п п о | ою - ь т їв ь 5 у Р найсяй в -. жи - - о сни - - ---і "М. чия П.
Сторінка · с. 14сторінка оригіналу ↗
М поні зи а є чо . ль ель по аю и Зм и чи М Кун М м чочучу то со пого 2 Лю у Р б т ян З г Ж Я . чн ко . б б ом лачяан -- и Ч "о Р чу . ч - - іч . ї - чи лу А і-ї - - чи. - чі РАКА Ло пр нн, и "ЧОМ Мати-Земля; Ма ти-Богородиця, Мати- Україна. б ль, ч - че ч . М - - у і. б, - о, ау вечора аар9А ної артистки України НІНИЕ. МАТВІЄНКО, який відбувся в березні в столичному палаці «Україна», -- явище таланту нашої національної співа чЧКИ. . Якдитина по голо 28 впізнає матір, так ами, почувши ійну Матвієнко, впізнаємо Україну: Ії голос не піддається Жодним італійським, німецьким, РОСІЙСЬКИМ ШКОлам, во -- неповторна, глибинна суть наци. По ного тембру ми прочит)у характер, долю, історію цілого на роду, початок якого лежить у найгланбших культурних шарах земних цивілізації Музично-сценічне ДІЙСТВО «Золотий камінь ПОСІЄМО» -- це широке епічне «Коли не б уло з нащада світа, ТОГЛИ Не було неба, ні землі...» продовжує твори- ТИСЯ ПО СЬОГОД нішній день. Міняє ТЬСЯ адяг епох, та сутність народ У залишається Вистава складається з шести розділів: «Створення світу», «Весна світу», «Русь прадавня», «Княжадоба», «К. озацькадержава», «Ввійди і ти у цей соб. ор». Вони об'єднані наскрізним РОЗВИТКОМ ГОЛОВ- 2 о Музично-сценічнедіїїство ювілейного непроминупще, бо засвідчив Усю повноту ної їдеї -- Ма теринського начала: Над втіленням цього розгорнутого панорамного дійства працювали: - автор естетичної концепції, автор лібрето | режисер, письменниця; ла уреа гутературної премії «Благовіст» Софія ДЛ айданська; 7 р, лауреат Міжнародного конкурсу композиторів їм. Іванни та Мар'яна Коць Ганна Гаврилець: й насичені оркестрові картини, її обробки -- це несподіване прочитання кодів глибинної чуттєвої природи української народ НОЇ балетмейстер - лауреат Друтого міжнародного конкур ашвілі, що збагатила ці музичні картини динамічною інстр ументов- кою живого людського єства; су шм. Сержа Лифаря художник по костюму Галина Забашта, яка ств срила неповторну галерею зорив історичних епох, що кольором і пластикою співають разом із Ніною фаль», почувши кожний з ІНДИВІД уальних Голосів творчої групи, як досвідчений обдарований диригент об'єднав їх су злагоджений ансамбль. ли запрошені: хор «Дударик» під ор удою е До постановки Цієї вистави художнього керівника Миколи ацала «Сузір'я Аніко», Ансамбль давньої лчЧеченя, камерний оркестр під орудою з Стренка. Генеральний спонсор -- компанія «Соса-Соіа». 1 Просвіти» Любов Голота мала розмову з письменницею Софією Майданською, яку пропонуємо вашій увазі. Кореспондент «Слова Ваш квартет: лець--Матвієнко--Забашта 2 С. М.: Нашій справі передувала випадковість. Півтора року тому, одно- ГО ПОГідного осіннього дня прийшла до костюму Галина Забашта, ми з нею познайомил'ся ще коли я працювала над сценарієм Першої «Червоної рути» в Чернівцях 1989 року. Які всі жінки, схильні до мрійливості, почали складати творчі проекти: Галині марилася персональна виставка, в якій можна було б показати творчий доробок останніх років, мені ж ув книжка прози, яку давно збиралася видати, але... Тут, притих роздумах, Галина раптом згадала, що є реальна МОЖЛИВІСТЬ втілення, хоча б часткового, в перспек- ТИВІ очікувався ювілейний вечір Ніни ідея одразу захопила, Оскільки добре знала творчість Ніни Матвієнко та Галини Забашти, їх же, в свою чергу, в'язав оберег «червоної ВОЛІЧКИ» попередніх спільних робіт -. Настворення епічної картини, в якій Ом відбилися найбільш яскраві і водночас драматичні сторінки нашої історії, пдштовхнула попередня моя робота -- лібрето до ораторії «Святий Днпро», музику написав композитор Валерій Кікта (дві прем'єри в Едмонтоні в | 93 р. тав Горонто 1996 р. під керівництвом віДОМОГО, На жаль, уже покійного, диригента Володимира Колесника пройшли з великим успіхом). Там -- Дніпро-Бористен -- Вічна ріка, вічна книга, сторінками якої рік за роком, століття за століттям 1 рлруаи чаша історія, а тут голос їни Матвієнко як уособлення характеру української нації, його суть -- велич : незнищенність Материнського милосердя, яке ушляхетнює сильного | дає надію слабкому. Епохи, як коштовні чи убогі одежі, міняються, -- характер нації, глибинна, дана їй Богом сутність незмінні. ни Кі п РЕ о тр тузики -- художній керівник (м. Львів), Театр сучасної хо еографій| ОСТЯНТИН аслуженого діяча мистецтв Вол одимира С. М.: Щоб утілити сценічний образ, що так ясно вималювався у моїй уяві, потрібно було півтора року. Я захопила ідеєю створення образу Матері- Батьківщини ще трьох талановитих людей -- композитора Ганну Гаврилець, балетмейстра Аніко Рехвіашвіл: та сценографа Ігоря Білецького. Впродовж року збиралися майже щотижня, ця робота нагадувала працю археологів чи реставраторів, яким треба, уважно знявши нашарування віків, їхні кіптяву й пил, дійти до первісної суті цього характеру, вкладеного в найтоншу звукову матерію народної пісні. Головна наша мета полягала в тому, щоб, дослідивши найдавніші зразки українського мелосу, які можна інколи порівняти з наскельними малюнками, і відібравши з них найхарактерніші, не пошкодити першооснови, а тільки дати їй сучасну інтерпретацію. Це іІнструментування стосувалося не лише пісенного матеріалу, а й кольору, форми, пластики, динаміки музичної драматургії всього двогодинного дійства. У ході роботи ми дійшли висновку (а це стосується насамперед ранніх первісних пластів нашої історії), що найдавніші зразки абстрактного, умовного бачення світобудови та його фетишів співзвучні з найсміливішими пошуками сучасних митців, Коли вони заглиблюються в природу своєї першооснови |своєї праотчої землі), їм раптом вІДКривається багатозначна простота СИМВОЛІВ, що такі ж самодостатні, Як 1 неперервні звивисті лабіринти життя на орнаменті глиняних григальських жОбанів. Кор: Як же вдалося вибрати з барв народного мелосу найяскра- Віші, найхарактерніші для Ніни Матвієнко? С. М. Ми з Ганною Гаврилець пере- "орнули гори пісенних скарбів, які носила в собі і виспівала нам Ніна Матвієнко, також прослухали непов- Торні записи у виконанні жінок Полісся, Вінниччини, Київщини, Харківщини. Полтавщини, Буковини. З одібраного п ня тега нь РА матеріалу, щоб досягти драматургічної цЛІСноОСті |і наскрізної динаміки, явив язувала своєрідне лібрето. Далі все залежало від Ганни Гаврилець. Від того. як буде інтерпретований автентичний матеріал, залежала на п'ятдесят відсотків доля всієї вистави, Опрацьовуючи, обробляючи пісні, Ганна не сміла порушити структуру первісного інтонаційного ткання, алише повинна Оула загострити, довести до максимуму чуттєвий його вплив, розбудивши У ПІДСВІДОМОСТІ СЛлЛухача пам'ять, «дух предків». Із цим Ганна Г аврилець упоралася Олискуче. Найдивовижнішим (уже зі срери фантастики) було те, що голос Ніни Матвієнко, легко долаючи тисячодлітні часові простори, набував ознак: забарвлення, характеру, динаміки тієї доби, в яку на короткий час перевтілювався Після почутого справді таки хотілося повірити в те, що в кожній людині закопОвана пам'ять усієї історії людства, записана генеалогія роду, що «з нащада світа» розсіявся по обидва береги Дніпра. Найталановитішим представникам цього Яскравим прикладом тому є розділ про- грами під назвою «Козацька держава». У цій картині я задумувала показати Україну, що існувала | розвивалася в контексті європейської просвітницької культури АУП--ХМІІ ст. Ніна Матвієнко повинна була виконувати духовні і СВІТСЬКІ твори тієї доби з хором ХЛОПЧИКІВ і самостійно. Нам хотілося відтворити стильові особливості виконавства епохи бароко. Співаки, іІнстру- ч'вошоя шов З о здарачанвінсю тб й ? Р "або У "і п Ж и вісь іа що! чо вчора п аз. ". ЗД Пити б б Зі виборчі о т и ОР ни м йод В Р - і. | - Зом я ня али нанат, ко он кН У "ваз ьо о В заг . " " Р Р ння о о нн п а РО юн ню кв ПЛ Ранок о Р Б Пк Р чн побори о пн б о ай 400 ьо ьо Чу Чо з ПЕ, 9 ДОН єн в р Зивии о уйоо 0090, Ж з нь ан НЕО нь аа они и Б я Б ку Р ЕН чо кв ой т п аю з кан ан вн ев пит енийоєвиань юю я -'и і. - пд з рн и и рі блока Чун Ше о ра Рай. юне ньвезо і зіоззнач" ша - -о ою а "обом у їв тою нн в Ь - -' нанлель Ру с нь ть и о о часи пором покої чв'тяюоя - "о чию -- "о и чи В а чн з'з'агочОЙЮ що зро з еягайтиюинио ми знов Моно вчені-музико- ЗА знавці, фанати З ками б'ються у пошуках найправдивішої виконавської істини. Зізнаюся, спочатку, коли попросила Ніну спробувати заспівати світський кант «Ой у полі річка», закрався сумнів, чи зможе вона, із яскраво індивідуальною манерою співу, підкорити свій голос правилам барокової стилістики. І сама співачка спочатку не була у цьому певна. Та варто було мені звернути її увагу на рівний, прозорий звук блокфлейти, як їй голос одразу влився в злагоджений ансамбль старовинних інструмен Ів, наче и ніколи не існував без лютні, ребека, блокфлейти та ліри Цікавою була робота над музичнохореографічними фрагментами як композитора, так і балетмейстра Аніко Рехвіаштілі Притадую один епізод з низки спільних наших пошуків. Щоразу, написавши настутіний номер, Ганні нетерпеливилося показати його мені, разом раділи вдалим знахідкам, потім кликали Нпну і вже втрьох «приміряли» па Нйнин голос написане ( права рухалася жваво, аж поки Ганна не дійшла ло розділу «Княжа доба». Якось опівночі дзвонить мені Ганнуся -- ніяк невІДКриваєтьсяїи велична тема Стольного Києва, сон її не бере, не може собі місця знайти. І раптом мені спадає на думку прочитане колись із історії Києва перед наступом Батиєвої Орди у києві було 400 золотоверхих соборів, можна уявити собі тільки, як у неділю скликають до утрені дзвони чотирьохсот Азвіниць. Наступного дня на світанку мене розбудив телефон, перше, що по- чула із слухавки, був вигук «Написала! » Кор: Вашу творчу групу можна було б порівняти з талановитим, високопрофесійним струнним квартетом, який повинен був стати достойним супроводом видатній співачці... С. М.: Першою скрипкою в цьому квартеті була музика -- Ганна Гаврилець; друтою -- хореографія - Аніко Рехвіашвілі; патриціансько-шляхетну альтову партію вела художниця з костюму Галина Забашта; підвалинами вистави, як віолончель у квартеті, була робота сценографа Ігоря Білецького. оя ж місія полягала в тому, щоб створити своєрідну партитуру, просту для виконання та багату своїми тембровими І технічними, агогічними можливостями, яка 6, даючи рівноправну виконавську свободу, водночас в'язала всіх злагодженою розробкою головної теми спектаклю. З цього погляду надзвичайно цікавою була робота з Хаїко Рехвіашвілі. Чи тому, що батько, як розповідала мені Аніко, працював у історичному музеї в Києві (ї дитинство оточували реальні свідки Русі прадавньої, коли творилися ритуальні обряди, пісні та легенди), а може, тому, що її родину також не обминули «ординські» гулаги, але під час спільної роботи над сценарієм (на кожний хід моєї думки в Аніко наче вже оуло заздалегідь приготовлене пластичне п вирішення) у мене було таке винятково радісне відчуття плеча однодумця, наче ми вдихали повітря одними легенями Цією виставоюя хотіла зробити спроу зруийнувати стереотипи бачення України й українського народу, так уперто 1 послідовно нав'язувані всьому культурному світові триста з лишком років нашим східним самодержавним сусідом. Найприкріше, що виховані цим однобоким баченням, часом навіть свідомі 100-процентові патріоти уявляють собі Україну заплаканою, згвалтованою наймичкою, в їхній свідомості вона ще й досі «на панщині пшеницю жне» і запиває житній сухарик кухликом джерельної води, вона, звичайно, у вилинялій вишиванці, з босими, порепаними ногами і неодмінно СТОЇТЬ на колючій стерні своєі гіркої домі. Або, якщо йдеться про героїзм козаків-запорожців, то ми навіть незчулися, як 1 самі стали підтанцьовувати втому фарсовому гопакові, де козаки викотивши на сцену велетенське барило, змагаються, хто швидше його зидудлить, розмахуючи при цьому бутафорними шаблями і списами ор: При всіх історичних ремінісценціях дійство має дуже яскраві сьогоденні аналогії... . М.: Цією виставою хотіла нагадати, що нам не конче зазирати в чужі миски 1 ласитися на риб'ячі хвости. Це на нашім Євангелії присягали фраї щузькі королі, на золотому троні Данила Галицького сиділи польські монархи, наша молодь середнього стану в ХУЇ столітті вчилася в Сорбонні, Саламанці, ГТадуї, а повернувшись, обсаджувала села і містечка школами. Це наші гетьмани, крім державних справ і переможних воєнних операцій, встигали будувати по селах собори, які і в Римі були б окрасою, «фундувати» навчання спудеїв 1 навіть призначати «рукою власною» головного капельмейстра над братчиками цеху музичного. Це вже в двадцято му столітті наша творча еліта ставала законодавцем мистецьких мод, згадати хоча о Архипенка, Лифаря, Стравінського. Може, комусь у фіналі вистави видасться зайвим пафос Надії, Віри й Любові, але повинна сказати, що я за зомантичний пафос Берліоза, Вагнера, З Дворжака, Сметани. Їхня Велика музика також була політикою, яка засо- Обами своєї особливої с утести об'єднувала розшарпаний незгодами край у Ддержа- Ву, Ппроголошу ЮОчИиИ її в душах своїх СПІВВІТЧИЗНИКІВ, вселяючи віру в її непохитність, в 0 наступальну силу Ї Тату Українс ьку державу в мистецтві вКкуУЛЬ"- гурі загалом також повинен утвердити чїтаСступальний пасрок тшаціонального Генія, Як казав великий романтик мого народу ГІ. Тичина: «Я стверджуюсь, я упкер кламсь. Об її живу» р Софія Майданська стала першим лауреатом премії Олеся гончара, присудженої їй за роман «Діти Ніоби». Щирі вітпання!!!
Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

рун аа й ноЧьь ТОРІ! сао тео ШРІ и ВИ ГО о Р о Р -е-іі -оо он Р и нн | за аа о Фо жд одні інн о ьо й до і чи ет р п тм точ о р Р я" чн По ПР В вн т я ЯР, в о й й сь що «С.У Кподідаюхи п", що ми жтинемо по опереддені СИТА ПУ гри і Гудгатеиь | «інн |до кор І" зрнрРІяАТТЮ миє ретуумнтю і, чокрн Ми, Ірємо чи МУ, яка іа таль ч«лАМНІЙЕ ТІЙ для нашого читача 1166 чі мМтиИ ЄПОїХ Арі. РР 11 Ма іі дізкауува карт рммом ГУСІЛІМ | молИиким Лу «ни ім РІС Коїухі| ЛИ рурадліє ТІЛ» 7 оптардо Ану є ленню кунзвуані я 11, дика літературо по є принаєєм тіАБкИ старших Обрати» То ч ДОВ РР терта моЧрикоО СОН ПуУли рісує 4їУЇ (Фрамий, Англй Лмерики чи Роси, нома ми може аймінити соїнго поєзцо типи х Ар ДТ, дуте чдєто в ЗМК ПІЛИОМОТТО з гиоринотюо сучаємото хор и тьма) ку ііймої у Ми РІЧ 3. ЧІ. ПМ ЄгИчЧІ, Микугт М, лики, ра"и ВПАСТИ! СКрьмий ний АЛЬНКУ ПОТОМ ІЛЛІ ЛЮ ГОДІ Му ДАН» ВА що УР С, побачила єп у перекладах ЛМіоботі СЬЛОКТИЙ!! Ге ЧОГО ОГО ПІЛГУЮКУ му цеїтру Ммиим реальним кроком до теншого маииличуточи пиданнмчо | Ї и мо рируой» іме | м "Ір|И4) ' ПОТ ЧА "ТЄННЯ нантих культуро народі Мід колег по перу мчун про негр чимало схпальних підгукнии, кі, ЗрТиР,НІГРОТО. М. рИплнТтхя ї но єториіїках МИ преси. Адже постичний пиорипоть Шшьото "идатиОгОо май гра стала йипитщем не лис М коришатевкій пом | ою пис спудча т» 1 МеЛлейти переклали його рим ПП чикинм, начіс мурати я ли кл АєЄТИСТя НЕО Пп рені них і рон м рей , У с ДАМИ УТ АТІнох Х піни лілії ні Змі ШІРУТА гак о | ло агентури ій має ре МАТ ( рисур МАР (1 «и чім (мм мими каїуі цим, "бот Р ррруЗАмАМ | Пе пече ій « АРТ "Аачупанійюо риєрриі «а ррррА ру й торроро м Х М Пеоуками ш гини, мигутрикцмт кос ЛеознамМ меноОє ТІ "1 сенсу утти | І; пооспранти ому є умаста ЛЮ чи з 1 чи ди пит прує»о Ло МИНА лін оОЛлІєтИоО рсали АР шмотаточи на теє, реалі о сучає ної ЛІМие нем Ті ит орати ло у па п "ЛИ им іє рирріє ПОЛЕ» ЧІдС ут ур Ар а, Напиєм Поиогеонинм мони, го мМОЛІИМ З б де тік М Ражати, шо тей слопимк пічим не тилрунія ОР ори Ііємої з «клажтіМО. Ж М/ пику Щі! "АТОМІ. "рих; ом ГРА Пхаліста, 3Ї пін рише єгиманю м я гамим |! РИ те ман є рикує РА ДА У, йкопілЛлоОоМе», « :У Аа при4 ДЯ» руно | ЧИ а ДОР л пі ри ЛУ мі тим бо АТ ! РО Ду ім іниета ! РИ ій і рис рі чи,1 АЮ по вало сорур Атьки мо ТУ ПлеНеЄСАЇМ Л и МА іде» РИ Р "Ти і ррМАЇИ ПА оно и мом ри прижопаннмоми зчеплєми ШІ почутти напомии р Ам і) Р ТОРРИГ чі " кі, - ро МАРТ КРАВ р | Ї он Пирмо "ЧТАРУАТІЛКО" М ЛІ, мон ки і гриннинеоі ртАрі Пррим рем ор м "ПС'ВІНОРІАННЙ Мине Ії єр м Те рони 1 АР му До мам ренти нідо рин А рАрНИМ Нд АрОДІАА ДАТОЮ крону рр ура піра« ниє 1 пити тої 1 джему МНОТИО р''м я ца зу нсьуку/ені» укр М |Кулетнча М рам у Й "Ж «ЕР ВІрЛО АТ Ам М цоє! її; є її го б АЛ А ПИ іа і'"дЛ | м у АРьнИ»й ри НИМ п и'їло Ал ь || "і " РАрмми ма ПИтІВАВоВІ ' ьартри У Її 1 - ПОРРрРИМ гній | оєвчи МТени "і І" Й рек ММ піна р учотррем 71 Тинитися по налокєосбнми і лані М рирейии (4/1 РОК В З С Й хорпатеорка казма о Й ідколи моди стали дозволити старим пмирати споєг смертю» ІЗ ши киачий мдетьси, зокрема, про пибори судді им стане той, хто першим побачить сонце | за порадою єпого старого батька головний герой казки, на сміх ї глум г гарімшим, стає сдбличчям на захід ї дивиться на пнайпищу гору | саме потакий спосіб пит перемагає. Мох Її» поліОоне маємо й ситуа ( А Мулетичем. | хочу цимо порійиянням надати пупюорити І ПИСУЇ С) упорчому МеСЕТОДОГІ, адІке кожними спрайпити пост бачить, чи принаймш першим Му ТИ пимам ах РИ усамітнисиня, ІЕМ ЄЮ | САМО МА Длибления їй протипока Зудтіій бр їм їїеЄ побачити. сон»ис ІІЄУрИрИРИЄТІ Мулетича поста криклипий а о підМмІНУ під «(ЛлОдИМа | Поб пізнати себе, фАТТІ МетТуппин м пдупсОМеОмТОхИпчА МИ 1 якого, мк гОПОорИн | ейяр Шарден, пийтшла у спіт без шуму "ай ТАТ Спр М ПОКЛИКЯнИИ НИ АСМЛІ І, ЦОЄМИГТІ, спого доліО, ПОСТ ЖсСуутпує 1 ри ального ДІЙСНІ СТО, «П |укатиму, як шдокремитиє в лайте Мені впору пустеліо» | Гера уч, таким аскетичний шлях пізнання, попри пет негатийні моменти, є позитипним, ЦІ АКТІ ри рр п Боже. Бути: ЧИ прим я ри М ДУ (ПГУ, значить оути раоом ообхіІДНОСТІ льки и пустелі мому ніхто Пе булі застити сонця, тільки пустеля мом падати поСстОомомОГМ -ААРАТТеюмЕ пОДТОМТИХ М духом, стати псзалежним «т: тд млога Оосаталантя батька, ! піД гуиха матері, І нІД баланс ої чуми Ї|зути незалежним під усього, що переліковпує пост у мрип : у будупатиму ПІДНО "Т СПОНМ Гуде ниИм у», ше попермутиєсйм ло початту, апідти крок за просте жий пістОорино модевьккої ходи прочуміти, пи нких попоротах, у "ТІ гуптиках моди а «раоталоної ПОМИЛКИ Й », АР ДКиИ | обто робити рух і реальними останинами МОТО шоб кроком лопуєтилає м почалося екрипамео коло у глибину голоною РО МИ / Й то ЛИЄ і не лічнасмим ГП Р / ТРГАТ Я | ТРЛЯР АТ ГА ТИРІГГАЛН 1ИЇ, Геї є РІ і ГІ ММ ГОЛ ОМ іє "Г/ ГГ я ГА ГІ приючя 14 гоунио м СНО О ям Гм А пірнутши пинма, ніби під зсмлю, пройти, поїма колами Ппемла, шоб АООАТи м Ве рІРААЧИРІМЦОд|й зе її оїє рр) | Граніаніим АІОдДОТОЇ ДУПИ у) улетича ша (ік рому мита ТЛ М А АТьТИїЄ Тї» У пори Ат, ЧрЛє при уп є то М АЛ А ЛО ОВ и з, передуєтм ун: памагаєтьсм НИХ пррАмти Си ОдІшО «ІОЛСькоїЇ помкайо з пелимого рупнииногю смлого г а прик трає ПО Та (зАЖжантия К угріцт прогибюори гио пуодимтгупало "його рулон 1 пдпондну «рорму діалогу, ан розмопи длпох з )Ї5. Ниєлопивпити мкуєсі ЛА У Данте, утидтми ум Норму - ги но "М домени потати по ниступному т ОР | ПАХ "ОМС пИсСАлАОпАЄмаИ гуми ПА нен ще - Р - з і ни і нь СЛОВО як свотовармучт я пнідлалиє ТГТи м піл АГА зу "ої. НОМ ОО 1 ціле Теїії ПІІ Є) «РІС» У й ри верегу ис я ОО РИХ СЛАР Рем Го |Го) Ом Ви іри РАІГООЇВ | роти се" ГерІЙ |і фФ'ирки Рай 3 чсоруеЕчІі а НІНО «111, шооиого поєзія глибоко аатгурена в мирологін ТТНИНТ»ЄнН іона Ше І садного крето. АУМ чиШи джерелами народної творчості В ни відчутний перегук 1 з далекими пром редниками ( трогисть га аскеСТтУИичЧиМть Письма, манго потна Шлі утниєть г рокопоєті, миродої нтіта | ссмаїггика поста пкачує (іїіа ного бли зБкКІіСТЬ ЛО градиши посі альхам ядо, особлито «аляхі» -- реліпіиних нпазчипали мптературу мусульмай, створену на хорватській але затисану арабськими письменами п «Поруч з католицькою реліпинодидактичною літературою пе була єдина письмова література вп турецькій оси Історик хорватської поєзп вай (С ламніч, який пключив пзірш поєзії альхам ядо до сно «Антології хорватської поєзії» від найдавиштих записів до кіпця ХХ ст. (Загреб, 1960 р.) Найкрупиштими предстанниками альхам ядо були 1Місхмед із пор ( чоОоноОм адльхам йЛО» Мои ХУЇ та ХМІЇ є на нашій мові», -- писав пост та Ї-рделя та Муххамед Хеваї Ускіюорі. Певна річ, як уродженець Босий, Вулетич пе міг упиктути впливу прямого чи опосередкованого попередників, особливо ЖХоепаї. Особистість у творах поста хоч і відчунає алогічність світу, хиткість і нетривкість свого істування, все ж таки впевнена в можлипості добра наперекір тіньовим жорстким 1 тирі в р модимна нє витримує: «Великий Творче, я потетаю» Ї нір з такою ж назвою є дуже важлнним у збири о Вулетича. В шьсгу почуття розпачу 1 зисніри досягають свого апогею. Ше | йже та вершина, з якої падають стрімголов У чорну прірву з бажанням «смерті вонка», щоб на одного приреченого стало менше », Але ше | та чорна вершина на заході, що відбиває Перший промено Сонця, Розпачливе «Я ПОвеСтаїю» не має нічого спільного ні з повстантям, п з бунтом. Особистість в поезії Вулетича не страждає рефлексіями бунтуючої людини А.Камю. В неї пемає відчуття своєї правоти (холцалано крипі»), не повстає вона і на вория, хоч 1 говорить не «прошу», а «вимагаю смерті вопка». В такому разі, ЩО ж значить оте «повстаю»? Може, п неточність слова, якої допустився автор? Гак, це неточність. А ще драма знання і писловлення, коли не вистачає людських слів і засобів, коли знання має бути виражене уже не словами, а життям, такими формами, яких в літературі пе існує. ЯЇким точним словом передати перший крик новонародженого? Ав даному випадку маємо цікаву метаморфозу, коли зок відчаю стає першим життєстверджуючим криком. Ії Їе народження нової просвітленої свідомості. Ї недарма після цього вірша зразу ж іде, можливо, найсвітліший твір Вулетича «Молімося сонцю», який доповршоє 1 розшифровує попередній: демонічним проявам своєї натури: Ніколи пе смій забутати: ріта І струнка, як тополя, із небесного лісу крокує людина... перед п твердою ходою тремтить набіть чорна змія... Для Вулетича не існує окремо «білих» «черпоних», гришних 1 піДМОВЛЯЄТЬСЯ КОоОТИТИСЯ, як Його пи її безчпинні» Є чимало цільних поетичних збірок, в яких аптори споєто думкою рухаються по окреслеопому колу, шОби розмотуточи дить кокону, памагаточись оголити 1 висвітлити серцевину споєї головної теми, В діалогічній збірці Вулетича папружена думка рухається в дпох Ма репо постової постальгії («мислення лодини -- це передусім п ностальгія», А. Каміо) котиться і зникає за ббрієм бптраченого ліОдДиИнОЮ за її гріхи раю і протилежних папрямках попертається зпідти пошримйцею, підземними джерелами, шд яких: пд одрижить під мохом ! СТОГНИЄ ррава, трапа «ки останнє слопо граша Але Поки ПО 111 «транйи», її «СсЛлОДВа», яке у Вулетича -- Є НРТОЮИМ РЧРИММІМ немає, бо: Ми РУ "ІС існуємо яко хотять, так І крутять ПМ До ми нмуємо Що | ПОЛОГОЮ Пп боргад Зболена душа людини пе р змозі змири- СИ зо тим, ЩО рсе Оуде, як зуло, шукає пиходу, намагаючись запільнитися рід непосильного тягаря споїх і чужих гріхів, Вона пробує зректися минулого, «бути пезалеж - пою ід гріха своєї матері та батька». С проможна «повалити на землю і дуба, 1 тшеото про НЬОГО» | хоч на икусь мить пдпочити душею. Та хпилинний відпочинок пе є зпільненням. Мотив пеможлипості си- Хто апільнити під гріха спо душу чи душі пилих набирає особливого трагічного апучанця по притчі « Гайна печеря». Напіть убивство ще непинних, аби пони п майбутньому Пес«покусилися, не зрадили її лишились Осагріхопними, не дає бажаного результату І Поля насильницької смерті: У кожного я птаєминчених І мною поспячених Само на серці! ДЯЛОнНАН ЗОАОТІ І шелестілн папери. проступтнано обриси моєї галопи ч позначкою-- кулио слід нстромити хипиджал ббч жлаю дез пеликої гаши спокути наше духопие життя немислиме. Гріх має бути успідомленим модиною 1 агоріти у погні її спокути, Ї це одини їплях до порятунку ї відродження Людина мусить сама підповісти на псі свої «чому?» Але шлях спокути ск хадний, рок ТА й часом пебе зпечимий «Унотрийтнись п їсмупанті будь-якого «тому», млю їж. До не випусти болю на волю. ЙІерескочимо зойк писокий до неба, І свою смерть у яру. Отже, нова людина народилася. Ми чуємо п «високий до неба зойк». Вона ще не є вільною, але вона уже ї не раб. Вона лише вчиться говорити, ще беззахисна і слабка, Ї, як кожна дитина, багато чого не розуміє, і Ж РО «КО » О ВУЛЕТЦТЖІЧА |. багато чого жахається, роздивляючись навко- праведних, Він ло: | кинули. Вибравши усамітнення, пустелю, де, «крім моїх, шчиїх слідіб немає», поет повірив у те, «у що повірити неможливо: однаково криві Спласіть мене, не дайте мені зрости, поверніть мене на берег підземної ріки. На день народин, на початок... Та пезважаючи на свою беззахисність і слабкість, це та дитина, що руйнує тоталітарні режими. Саме завдячулочи їй, Хорватія вистояла 1 здобула свою незалежність. ї народження і провістив А. Вулетич ще 1977р. Сьогодиїі їй уже не боязко дихати на рідній землі тим самим повітрям, яке поруч з нею пдихають і видихають негідники, лжепатріоти | злодії, як в одному чудовому вірші Дубравко Хорватича. Це повітря уже неспроможне отруїти її чисту і циотливу душу. В чому ж запорука такої її сили 1 ннотвалетносто Водному з віршів Вулетич пише: коли подорожую.., коли засинаю літаю над безоднею коли лічу кроки завжди виходить на один більше... Саме оцей «зайвий крок», тобто крок у майбутнє, за межу теперішнього часу, і є порятунком. Га цій оптимістичній ноті мені б і хотілося закінчити своє слово про поетичну збірку А. Вулетича. Перед нами митець надзвичайно чуйний до поезії культури, посзії глибоких інтслектуально-емоційних переживань, зв'язаних зі світом культурної спадщини |і її образними кодами, майстер поетичного афоризму, гостро атиномічної образної думки 1 гіркої, часто трагічної іронії. Чого вартий хоча б такий його пислів: «Хоч вперто, але неохоче пароджуємося» Гранична згущеність думки у віршах Вулетича виявляється вже на ріоні одного-дпох рядків. У контексті віршовані слова заряджаються одне під одного, і з кожного, як висловився О. Мандельштам, «смисл стирчить в різні боки». В перекладі слопа часто ятрачають споє сусідство, між МИомМ розривається мопис магнтис поле, а магічний кришталь, в якому писрічурався життєвий досід поста, перетворюється на звичайне скло, Ї не запжди пдається компенсупати естетичну насиченість оригіналу, Соти шдпоплоютьс м, та не запжди ААПОПИОЮТІ»СяЯ медом. Га попри вс о можливі недоліки перекладу, сподіпаюся, збірка А. Вулетича буде належно поціоврвана і попіанована. Мені ж лишається побажати ному подаль - ШИХ «зайпих крокі0» та мішної тперлі піл стопою Леонід ТАЛАЛАЙ -- щ о РР ЕР
Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗
«АТ, З ідо -о ясно Ин Р нач - чт бі В -. Р .. 1 і ть. ЗА 12 . о велЛикКрЕчь Слово ПРОСВІТ нні - РТ ії нн ьо гне зах дрідуч Здрід; Фе й . дО бе і бе 2 ХРІЛОГОЄ ВОСКРЕС! 1: - о «Воскресе Христос, 1 падоша демони, м Воскресе Христос, ї життя жительствує..» е че (Слово Іоанна Златоуста) 27! ьо ей воїстину воскеоес: 1. ч "В - У і ча «5 БЕЛІЛЬЬОДНЕМ БУДЬТЕ ЗДОРОВІ! |: ча) З Фе | осі 4 ВЕЛИКОДНЯ ПІСНЯ ь-і- (Народна) , Зоо | а панограненько куроньки піли.. Раненько встала, сад замітала. М 3 | Що Христос же воскрес, Що Христос же воскрес, б б | Воістину же воскрес. Воістину же воскрес РУ ьо1-Й че нвиранеше Гануся встала... | Земліо копала, вино садила ВУС о Христос же воскрес, Що Христос же воскрес, зо « » Воістину же воскрес Воістину же воскрес - З 3 (Журнал «Дзвіночок». -- ДО 197940 | З | - от Число 67. - С. 4)27. Р ФПУ Я" БОРИ ор У роту , 8 ЧАРОГУ БУМ - ен інн НБН ; до святкового пи рого ори -- Р, ПАСКА ДОНЕЦЬКА 9 . У склянці теплого молока розпустити 100 г д СА грало | ст ложку цукру та 3-4 ст пожки борошна, щоб тісто бупо конісистенції сметани орруаву його в літрову банку і поставити в каструлю з теплою водою на 10--15 хв., щоб підійшло емальовану миску або каструлю на 8--Ї0 п вилити Ї л теплого молока, з'єднати з опарою то борошном так, щоб тісто було некруте Каструлю з тістом поставити на грілку з гарячою водою І закутати в ковдру або махрове простирадло но ) - 1,5 години жовтків розтерти з 700 г цукру і пакетиком ваніліну Розтопити /00 г вершкового масло | поступово, порціями додавати в тісто, підсипаючи борошно. Місити, акуратно складаючи тісто то вмочуючи час від часу руки У ОЛІЮ Коли тісто не прилипатиме до рук, додати склянку помитих та висушених родзинок і поставити в тепле місце ще на 2 години За цей час требо підготувати форми-но дно покласти промаслені паперові кружальця, стінки змастити м'яким маргарином та обсипати сухарями. Коли тісто підійде, розікласти його у форми на 1/3 їхнього об'єму, накрити рушником 7, | дати підійти перед тим, як поставити в духовку ПАСКА ЗАКАРПАТСЬКА Склянку теплої сметани змішати зі 100 г дріжджів, пожкою цукру і борошном так, щоб тісто було м яким, постовити в тепле місце на 1--1.5 години Потім додати 3, склянки теплої сметани ; 2 СТо пожки вершкового розтопленого масло та | склянку рафінованої олії, 6 яєць, розтертих з 3 ф? і ро міч цукру, борошно Вимісити, в кінці додати родзинки, ванілін, Сіль | ПОСТавити В Тепле місце на І- 1,2 години Готове тісто розікласти у підготовлені форми на 1/3 їхнього об'єму, дати підійти, випікати в духовці, розігрітій до 200 С У Готи ки сна синь ень сина ана а ен сна сн а 4 ДИТ Г/ЮОТ/Я| Андрій Топачевський но Й, вн он я ИЙ о ИЙ я ПИ а ИЙ о о о о о о злив РУ ра. коричного дерева, запашним ЗОССРЕСППЯ |- 27 | Миро, алое й касстя - всі шати ; БОгКО | тв01... | Книга Псалмів, 44 : 9 | | Прибув також 1 Никодим, - що ГДочаток див. ч. ч. Мої 5/8 давніше приходив вночі до Ісуса, - 1 | смирну приніс, 1з алоєем томішану, щось літрів 1з сто. Отож узяли вони БО, 22 | тіло Ісусове та й обгорнули його у | полотно 13 патощами, як є звичай ховати в юдеїв. Євангелія від св. Івана, 19: 39,40 Коли скінчилися страждання Сина Божого, його потайний учень Йосип став просити в Пілата тіло Ісусове для | поховання. Як свідчить св. Лука | євангеліст, був Йосип людиною ша- | новною 1 праведною, радником синедріону, тобто верховного суду Тож | дозволив Пілат. Тоді Йосип з Никоди- | мом, знявши Ісусове тіло з хреста, | намастили його, за тогочасним поховальним обрядом, рослинними | пахощами 1 обгорнули тонкими полот- | няними пеленами. | Події двохтисячолітньої минувшини - життя, страждання Ісуса Христа, | його воскресіння з мертвих - дещо по- | різному засвідчені в чотирьох | євангельських книгах. Досліджуючи історію християнства, вчені прагнуть | з'ясувати достеменність давніх подій. | Для цього сучасна наука наполегливо пгукає самовидців тих далеких часів. У багатьох випадках такими самовидця- | ми є-рослини! Вони ж відхилили завісу ЗАКІНЧЕННІЯ. алое змащувався одяг вельможних осіб; тому, величаючи помазаника Божого - царя, автор 44-го псалму згадує ці рослини вкупі з миром. Вельми своєрідне, не схоже на інші дерева і трави, алое привертає увагу | густою розеткою довгих, загострених | листків. Товсті, соковиті, м'ясисті, вони накопичують багато води, допомагаючи цій рослині вижити під час кількамісячної посухи. Ростуть різні види алое, а їх понад 300, переважно в спекотних, безводних напівпустелях, по піщаних 1 кам'янистих місцях, де бувають єдиною окрасою краєвиду. В обох випадках у Святому Письмі, поза сумнівом, йдеться про алое справж нє(давньогрецькою мовою - ксіІЛАл о е). Воно відоме в Палестині, Сирії, Лівані та Єгипті вже кілька тисячоліть своїми ароматичними 1 бальзамуючими властивостями. Як лікарську 1 ароматичну рослину иого здавна вирощують у середаемноморських країнах, подекуди алое здичавіло. Тому сьогодні вченим ботанікам важко встановити, звідки воно походить. Чи нез райського саду, як і всі найкращі рослини" На Близькому Сході вірять, що алое сприяє щастю 1 довголіттю господарів, госаду /--10, 12 1996 року; ЛОТ ПЛАТЯ9/ року; 3 1998 року Фе СО» Сьогоднішнє число «Слова Просвіти» завершуєтублкацію книги Андрія Готпачевського «з Божого саду», яка стала подією не лише в пїсторії нашого видання, але йвукраїнській літературі: Стлилка тисьменчиків України та акщшонерне товариство причілка над дверима. Пілочка зеленітиме кілька років без води і навіть цвістиме. Оце витривалість! Власне, так найкращих творів, тл0- твердивши це присудженням літературної премтт «Бла-говіст» (за тоданням товариства «Просвіта» 1 нашої газети). Щиро ві-. таємо пана Андрія Топа- і перекладається з арабської мови слово сабур,нимназивають сухии екстракт соку алое, що здавна вживається для лікування багатьох хвороб. Арабський мандрівник ХІІ ст. Аль-Ідріс! у своєму геограФічному трактаті повіІДОМИВ про завоювання Александром Македонсь- | таємниці й сумнівів, що сповивала | Турінську плащаницю. | Після воскресіння Сина Божого полотно, на якому відбилися сліди | Ісусового тіла, знаки тортур і знущань, | таємно переховували перші християни | Пізніше цю святиню бачили в Єрусалимі; звідти вона була вивезена | до Франції учасниками хрестових | походів. У ХУЇ столітті герцог | Савойський переніс її до катедрального собору своєї столиці, Туріну. Відтоді святиню називають Турінською пла- | щаницею.. Але й досі не припинялися | суперечки про її справдешність; деякі з авторитетних учених, відОоМИХ Своїми | атеїстичними поглядами, вважали, що | це - майстерна підробка, виконана в | північній Італії за часів середньовіччя Обстежуючи плащаницю | найсучаснішими методами, дослідники | переконалися в тому, що перед ними - чевського, зичимо йому щастя, здоров'я, невтомного творчого пошуку ї натанення! Сподіваємося на нові зустрічі на сторінках нашого видання! справжня свята реліквія. Багато століть сьогодні, немаючи наукового пояснення, перебувала вона у Святій Землі, адже з прикликає до Туріна мільйони вірних. усіх 49 видів рослин, пилок яких затри- За Господнім заповітом Моисеєві, до мався і зберігся на тканині, більшість складу ми ра - святого помазання - росте в Палестині, а деякі - лише на входила ароматична речовина, яка берегах Мертвого моря. Справді, квітучі виготовляється із соку чагарника смиалое, олива, гранат, пальма могли бути р н и, або мі р р и, що росте на свідками похорону і воскресіння Ісуса Аравійському півострові (Книга Вихід Христа І лише 14 рослин, чий пилок був 30 23-25). 100 літрів цієї речовини разом знайдений на плащаниці, є природними щз запашним алое й притс Никодим для Західної Європи. А використана Зрозуміло, идеться не про сучасні літри свангельськими Йосипом 1 Никодимом а давньоримську міру ваги літру або суміш смирни 1 алое ДдивовижЖжно фу нт, щостановили близько 320 грамів відобразила на полотні плащаниці ТІЛО РВЗОм ІЗ К'8 С СІЄ6ЮИь пахощоем, Христове, риси його обличчя. Це диво й одержаним їз сушеної кори китайського | | «Слово Просвіти» 5 Засновник - Всеукраїнсіке товариство "Просвіта" імені Тараса Шевченка. «Реєстраційне спідоцтпо мо 1007 від 16.03.1993 р. | шо рани т - РРО РАС РАРРЕ Рі --о- ВідпОНіДальний редактор ШМШобов Іолота Олександр Пономарів, Іван ГОщук ким острова Сокотра, що Оіля Африканського Рогу, з метою заволодіти запашним, цілющим СОКОМ упсцевого алое Не залиште без уваги й схожого на справжнє алое сто ліІтТИ ика, ЩО вирощується в кімнатах, поруч із паль- МОЮ Та Ффіку сом Гаку назву дали Иому наші бабусі, вважаючи, ніби столітник цвіте тільки раз на віку. Насправді ж на своїй батьківщині, у посушливих степах Південної Африки це алое щороку цвіте ясно-червоними квітами, китиці яких підносяться на довгих шжках Рослина розгалужується, нк деревці! 11 СТеб ЛО дерев ЯНІЄ, ВІДЧОГО И ПОХОДИ ГЬ наукова назва - б логсе дерє вовиДднНнеє Иого СВІНСЯ! ЛИСТКИ МО САІЄ й народного градици юю. вживають ДЛЯ агоювання 08аФ1н3Н, ЛІКУВЯаННЯН СУХОТ І ОЧНИНИХ ахворю Ме 116 Нех и тільки на ПІДВІКОННЯХ ле жкиветунас родич ото лим мого чле само звидця давніх діннь Шеф-редактор Павло Мовчан| | Адроса седкол Ро рема ГО У гол, 228-01-30; Е-таїйї:; 5З.ОМУО (Ф Анатолій Журавський, іш Анатолій | Погрібний, В Індекс З0617 Зам, Мо 0531204 Виготовлено з готових фотоформ на комбінаті «Греса Україниу "Слова Просвіти" - 252001, Київ-І, завулок Музейний, 9, Всеукраїнське товариство «ІІросвіта» ім. Їараса Шевченка, РКОЗУТГТА. іпіегсот. КІЕУ. (А Наклад 3000 р б
Емблема «Просвіта»Просвітянин