Сторінка · с. 4сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №46 за 1998 рік
Слово Просвіти, №46 за 1998 рік
ПРУФРРРНО зала іЙніВ
сн
снів нь Я р отця, я а ; п нн не
занвнннненичненни
Й
«УТГРОСВОУЯЗЧІЇ ,4»: 1868-1998
ПИ ни
них п чанндьній нн
ково ПРІХ
ЕР
--- п
ПН в с нн
Р ни ання
нини
ВЕЛИКА ПРОСВІТЯНСЬКА РОДИНА
В нашій великій родині Андрощуків було десятеро дітей -- п'ять синів і п'ять дочок. Згодом з'явилися дві невістки 4 була наймолодшою. | скільки пом'ятаю проводилися просвітянські зібрання. Всі старші брати ать-
себе, в нашій хаті : сестри були членами «Просвіти». ки мої були братчиками Братства Андрія Первозванного при церкві. Найстарший брот Віктор у 1927 році став засновником філії «Просвіти» в нашому селі Гать (тепер Луцького району), про що в обласному архіві зберігся документ -- протокол установчої керферейції. власноручно ним нописаний. Просвітяни організуволи курси для неграмотних людей і драматичний гурток, відкрили в селі бібліотеку. І знову ж-таки, репетиції і співанки проводились у нас узимку в хаті, о влітку -- в садку. Можливо, тому, що наш двір був розтоашований у центрі села. До того ж наша родина складала основу так званих акторів і співаків. У нашому селі ставили вистави «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Наза тодоля», «Воскресення», «Наталка Полтавка», «Безталанна» та інші. Це відбувалося знову ж таки у нашій клуні, яка була з довгим током, що слугував замість залу. Тут збиралося не Тільки все наше село, але й «глядачі» з сусідніх СІЛ.
А ще за Польщі видавали журнал «Просвіти», який називався «Університет-но дому». | справді, це був своєрідний університет. Бо навітьті, хто не передплочував його сам, а лише спілкувався з передплатниками 1 просвітянами, ставали освіченішими, інтелігентнішими
людьми. Збереглися світлини 30-х років, но яких зафіксовані колишні просвітяни із села Гать
Другий брат Іван організував у нашому селі дво хори - церковний і світський. Він мав музичну освіту і неабиякі здібності. Тому хор у нього звучав дуже гарно
Пізніше, коли Івана направили на роботу в с. Буяни, хором почав диригувати молодший брат Микола, якого підготував Іван. Це діялося в 1920--1930- ті роки У 1992 році Волинський обласний архів організував у себе зустріч із краєзнавцями. Зоапросили й славного шевченкознавця Миколу Куделю з с, Буяни та нашу невтомну просвітянку Ірину Левчанівську. На цю зустріч була запрошенао г я, де з двома своїми онуками співОЛлаО Волинські народні пісні, записані для архіву.
Пан Куделя розповів про те, як і чим жило його село за ГЇольщі. Там діяло «Просвіта», було два хори, драмгурток, курси крою і шиття, й усім цим керував Іван Андрощук. Але гірка доля випала Іванові, бо, крім диригентських та організаторських здібностей, уд ето був ще найголовніший талант -- велика пюбов до України. Вінна кожному кроці старався, щоб люди усвідомили, хто вони, якого роду-племені. Навчав літературної мови Старався прищепити любов до всього рідного, до національних та християнських традицій-звичаїв. А найбільше -- пюбити Україну, плекати й шанувати свою рідну мову. А будучи священиком, виголошував це у проповідях у велелюд-
них місцях. За що ціле своє життя його
переслідували й судили.
За Польщі відбував пок р су резі Картузькій. За німців М 1945 повішений, то втік. Але 30 «СОВІТІВ? рен року був засуджений на 25 років каторР ги, яку відбував у Магадоан! ці
Коли старші сестри повиходили за но ая підросла, довелося мен! Р ані ТЕ ти естафету. Я не тільки співала в х Гріна 12 років), алейграла головні ролей ах і навіть була режисером. ацоїье Я пюбила грати Наталку Цолтавку | дру сю в п'єсі «Дай серцю вопю» ізніше, / 1944--1949 роках працювала у Волинському муздрамтеатрРі.
Ура тому, що виросла в родин! просвітян, з перших ДНІВ перебудови, відродження нашої «Просвіти» ! доню беру активну участь у нашому 'ОВО ристві. Була й на Всеукраїнській установчій конференції у Києві. Піа міській обласній установчих конференціях обиралася членом міської та обласної рад, членом обласного управління товариства «Просвіта» їм Шевченка, де й ДОСІ, незважаючи на свій вік, беру участь
За все своє життя я так зріднилася з піснею, що, як не дивно, и досі пом ятаю їх понад тисячу. | щоб зберегти цей скарб неоціненний, я з великими зусиллями видала три збірки маловідомих українських народних пісень: «Фольклорна веселка» |Київ, «Музична Україна», 1984 р.), «Українські народні пісні» з голосу Антоніни Голентюк-Андрощук (19911 р., том же), КОЛИСКОВІ ПІСНІ «Люлі, люлі, люліса» |Київ, «Веселка», 19972 р.)
Тепер готую до перевидання збірку ко-
арання в Бе-
лискових пісень, оскільки після виходу п
накладом 100 000 примірників через три місяці її вже ніде не було в продажу, 4 вона нині, вважаю, яЯяк ніколи, дуже необхідна Колискові ПІСНІ, проспівані матерями, бабусями, а також у садочку вихователями, наповнюватимуть дитячі серця ніжністю, ласкою | добротою Лише з їх ДОПОМОГОЮ МИ зможемо Виховати чесних, порядних І доброзичливуу людей, сподіватися на ДОСТОМНнНе покоління Колискових я навчилася ВІД СВОЄЇ мами Співала їх своїм Ввнуком, а згодом і само почала їх складати. Так з'явилися «Ходить, ХОДИТЬ ЗОЙЧИК» надрукована і збірції та «Ой ЛЮЛІ, ЛЮЛІ» До Пп ятирічного ювілею нашої незалежної держави З написала вірш про мову «Україно мила» Після виходу МОЇХ соїровоу світ протягом УСІіх років перебудови " ОУуло дуже щоспПивоОюЮ, бо майже кожний Божий день мене запрошували у школи міста | НОВІть у райони, у дитсадочки, училища, профтехучилища и но заводи, но різні зустрічі и святкування: ««.вято української пісні» «Козацькому роду нема переводу», «Українська мово калинова», «Люби Україну до загину» та інші. На циуу зустрічах я виступолоа Зі словом і піснею За мою працю 1993 року мені присвоїли почесне звання «Заслужений працівник культури України». Тож Скільки жЖитиму, доки Господь сили подасть, аби хоч краплиночку своєї непосильної праці вкласти на розбудову нашої рідної, богатостраждальної, серцем жаданої матері-України
Антоніна ГОЛЕНТЮК-АНДРОЩУК, 8,
м. Луцьк
ро о а ан з
ве, Й
НОВІ ВИДАННЯ
«РОКСОЛАНІЯ» -- СВІЖИЙ ПОДИХ ОЗОНУ ІЗ ПРИДНІПРОВ'Я
овим
періодичним сьогодні нікого не здивуєш: чи
виданням
не щодня в газетних кІОСКаХ непомітно з'являється щось по-тако же непомітно чомусь зникає
москвофільськими та ретрорадянськими настроями. По-третє, за привабливою «формою» криється не менш привабливий зміст, чи, пак, інформаційне наповнення: одразу впадає в око, що робили його патріоти й професіонали, які вільно володіють фактажем -- як із далекого нашого мину лого, так і з сьогодення...
Отже, представляємо: інформаційнигії літературно-мистецький альманах «Роксоланія», число 1/97 -- видання Дніпропетровської організації Спілки письменників України. Вже за назвою можемо скласти думку, що йдеться тут про нашу спільну Батьківщину -- Україну- Роксоланію. І що це справді так, довідуємося, зазирнувши за привабливу, зі смаком оформлену обкладинку, де задекларовано програмні цілі друкованого органу: «відроджения культурницьких традицій та зміцнення духовності читачів Придніпров'я». Узялися за цю нелегку, але почесну ношу головний редактор Анатолій ШКравченко-Русів та робоча редакція у такому складі: Віктор Савченко, Гран Гнип"юк, Олександр Завгородній,
Тамара Завгородня, Валерій Ковтуненко,
Микола Семенюк. Художником значиться Костянтин Ткаченко, якому, мабуть, і слід завдячувати високохудожнім оформленням альманаху: в оформлениі анотованого числа використано його власні твори та
оригінальну й цікаву роботу Людмили
невдовзі... Така вже прикмета часу: хтось має намір видавати «розумне, добре, вічне», та не розрахував власних спроможпостей, хтось переслідує інші цілі, шукає миттєвої вигоди. Натомість залишається кілька уже звичних назв видань, які витримали фінансові шквали й грози... Видання ж, про яке піде мова нижче, особливе. По-перше, вопо ошатне й лобротно видане, на гарному папері й привабливого дизайну 1, найголовніте, українськомовне, що у нашій «не своїй» поки що державі виглядає майже симптоматично -- цунамі російськомовних видань підім'яли під себе останні паростки друкованої продукції рідною, лише задекларованою державною мовою. По-друге, побачило поно світ у Дніпропетровську місті й регіоні, масово ураженому
РЕ Р най -
Гафійчук «Ой я знаю, що гріх маю...»
це дещиця із вихідних даних: «видан - пня здійснено за рахунок коштів авангардних письменників» (як тут не згадати загальновідоме: «хочеш жити -- умій крутитиИсяЯ»); тут же й задекларовано: «Безмежність художньої вигадки в творах підтримується редакцією... Замість винагороди автори отримують примірники альманаху безкоштовно» (сюди слід додати натомість досить значний капітал, який автори теж отримають безплатно, прихильність масового читача).
Тож уперед, у мандрівку - сторінками повопосталого часопису
ТГсатр, усім відомо, а чого починається. з титулу. ( Альманах, зазначу | ЗДрУЧНОГО МКИИЖЕКОВОГО
А капижка принагідно, формату!) Ту?
СомМе
умицено гасло помер
вислів геніального Григорія Сковороди «...АХто добре загорівся, той добре почав, а добре почати -- то наполовину завершити...» Що ж, тут уже -- ані додати, ні ВІДНЯТИ
На «Авансцені» -- саметак називається вступна рубрика -- головний редактор Анатолій Кравченко-Русів зі словом до читача «У країна - європейська держава»: «Наш альманах повинен сказати світові, що ми є і вічно будемо... Дбаючи про свій
духовний поступ, ми дбаємо про свій на-
род. У розкішній природі України- Роксоланії чотири пори року: зима, весна, літо, осінь... Її до кожної хай прийде (хай освятиться нею!) наш часопис і принесе нам свіжий подих озону...»
В альманаху -- 80 сторінок, про кожіту з яких можна вести посутніо мову, Оскільки ж ця публікація -- ніби « рекламний ролик», обмежимося переліком рубрик ! матеріалів, заздалегідь зазначивши: тут читач знайде свою віддушину для втечі від грішного суєтного торговища до перламутрового світу слова.
У рубриці «Перлина» -- уривок із класичної поезії ХУІ століття, поеми Себастяца Фабіана Кленовича «Роксоланія» -- « Музи, співайте про русів...» (перекладено з латини Віталієм Маслюком). Це справді перлина вітчизняної класики, яка, між іншим, не так давно побачила світ окремою книжкою, а тут слугує ніби заспівом майбутньої симфонії «Роксоланії»
яку
творять ентузіасти, "Їе стільки світу, що в віки -- заспидчу( паступна рубрика «Весь білий світь ма:
леньким романом «однієї з найяєк
равіших постатей сучасної естоїської
с літератури Ліллі Промет «Хто поширює анекдоти?» (переклад Олексія грагікомедія, в якій юображено життя на: роду на початку Другої світової війни Серед народу ширяться дотепиї анекдоти про вождів рейху, й памарне таємні агенти полиці намагаються зупинити цеї плит народної мудрості
У цій же рубриці пІЛЬКИ на
ЖИипоО
ЗИОїрка поезій «. | «РОПО надія» лмтератури Максима повима, який народився
спІЙ
Оілоруської ВУ () |
прожив усього 26 років
Завгороднього). Ше
105 років тому |
До 125-річчя від дня народження Васпля Стефаника, в якого «імпресіоністична манера письма просякнута життєвими реаліями, наче шовковими нитками», у рубриці «Вітер з-під сонця» видруковано його новелу «Лан» та слово про письменника «Свобода Василя Стефаника»
«Гринадцять солов їв» - так називається поетична антологія, представлена віршами ІОрія Драгана, Оксани Забужко, Василя Симоненка, Наталки Білоцерківець, Богдана-ЇІгоря Антонича, Олени Теліги, Юрія Щербака, Емми Андієвської, Романа Купчинського, Марти Гарнавської, Ігоря Качуровського, Антоншти Цвид, Олега Ольжича. Цепіби перегук поколінь, свідчення неперервності явища, імя якому 7. українська посзія.
Драматичний образок «Гроза» Лнатолія Кравченка- Русіва -- своєрідний внесок до скарбнички вітчизняної Шевченкіани (рубрика -- «Кобзареві дзвони» )
До 70-річчя від дня народження пере" дчасно згаслого українського поста, СВОГО земляка Михайла Чхана редакційний гурт підготував публікацію про нього «Степовий Апостоль під рубрикою я П розріння Зеликого Луту »
«Мистецький «Діоген», «Ирій новин», «Живиця », «Духовне золото» - матеріалі цих рубрик про культурне життя краю; ЙОЇ о духовий набутки теж, гадаю, найдуте свого вдячного читача й не вельми СУВОРОГО поцитовувача
Ось їі перегорнуто нового часопису. Пс
останню сторінку
хочеться птукати б
і тично, пом Якихось ОРІХІВ, ЯМІ, (х упереч
-б. о уможе побачити тут доскіпливий чита
- р. ло" «ТАЛОСЯ ПОДІЯ нпебуУДденнО ДИТ народи і |Об1.ЛьПх
м, народилося на високий нот Усій
О нот Ол о б ральної
ащш
ГАКИх Оолагословенній Україні, то Й Ме (
ВивоОмої не «АНІ о |ОМУ Пя угаАЛиО!
пиИисСсОокИих
зОивався Опоно од Сяму
спільний оркестр сонцем матері- У країни Роксолани
ра Ом
збулося б виспіІванес
омрІянос «( ІСТЬ ЛА, і оже. народі
Щасливої ДОЛІ ТОДІ, «Роксоланіс
ПИ А «ТоПОМа КІИТКО, теплих зштрим, ще
11 ЛАОщІВ А доброго ужинку ча мно!
бВолоднчир І
РСР
чин оно
РР, ОР Р нь Б ним нн Р
з РУ НО
2 ій
ій
же стро
пан нар а В р
|
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
