Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №46 за 1998 рік

Слово Просвіти, №46 за 1998 рік

мов я поло А лово ПРОСВІТИ й І. Смісться базар Не знаю, як кого, а мене -- «ветерана» двох голодоморів (33-го і 47-го років) -- не стільки вражає нинішня матеріальна, економічна скрута, як проблеми національної політики, національно-духовного відродження, міжнаціонального порозуміння громадян у нашій молодій | Українській державі. І парадоксу в цьому й ніякого нема. Колгоспно-радгоспні умо- | ви союзного минулого, за яких довелося й виростати ії розпочати свій трудовий шлях, виплекали оту невибагливість у ; побуті, яку поет Євген Плужник у поемі , є Галілей» сформулював з гіркотгронічним відтінком: Головне -- заробив і з'їв, і І щоб трохи здоровий... | А з другого боку, і донині пам'ятаю прояви зневаги не стільки до моєї колгоспної бідності, скільки до моєї української мови. Це вже справді щось генетичне, підживлене раннім читанням «Кобзаря» і зрошеними сльозою розповідями матері про батька -- мого дідуся -- і її дорогу сестру-близнючку, які померли в далеких лісах Архантельщини. й Тому й неможу сприйняти тверджен- ); ня, ніби труднощі державного станов- | лення України зумовлені тим, що «не спрацювала національна ідея». Адже це явний нонсенс. Подумайте! Велика французька революція мучила народ Франції протягом десяти років. Народ Італії протягом сорока років державного ста- ЧИ З ее ай о р -- - -чь І а в ТВ Р ТЗ ж Р Р п «ТМ жо новлення проробив десять революцій... Але хіба ми скажемо, що в цих країнах не спрацювала національна їдея і що нині вони не керуються відповідними їй національними інтересами? То, може, справа в іншому? У тому, що дехто цю «національну ідею» хотів Ра оьчо , би бачити як інструмент творення тако- | го собі національного безликого і, громадянства на зразок «єдіного Й совєтского народа»? Але за умов національно-духовного визволення народів з-під тоталітарного пресу лицемірного «пролетарського інтернаціоналізму» подібна ідея справді не може спрацювати. Тожчи не основна причина наших економічних і державотворчих негараздів у тому, що нині в Україні на авансцені політичного протиборства насправді виступає не одна національна ідея, а дві її модифікації -- національно-імперська і національновизвольна, перша з яких прагне якщо не повернути хід історії до минулого, то бодай закріпити результати царськобільшовицького експансіонізму, адрута -- звільнитися від тиску першої, забезпечити собі можливості суверенного, самостійного розвитку. Зрозуміло, що відрізняються вони не стільки тими чи іншими соціальними ідеалами, концепціями суспільного устрою, скільки мовами. Бо мови -- це і поле, і плуг національної культури. І відстояти їх від чужорідних посятань -- означає відстояти саму надію на добірне, елітне зерно власної духовності. Інакше суржик і виродження. Ї що найгірше -- недесь по західних чи східних діаспорах, а па власному -- Богом даному українському чорноземі. Та, на жаль, за шість років державної незалежності цю загрозу не тільки не знято, а вона, особливо після виборів, стала ще відчутнішою. То нічого, що в Конституції України українську мову проголошено державною. Писана під диктовку московського Кремля, Конституція УРСР її теж державною називала Адже сьогодні наша мова, послідовно відгороджена від багатьох сфер суспильного функціонування, виявилась - чи в ЕЕ БИ БИ чвені ун - напризволяще кинутою в розбурхату базарно-ринкову стихію, де паном становища є той, хто отримав стартовий капітал, хто субсидується із староімперських джерел. Тож чи дивуватися тому, що найбільший в Україні капітал, як показують незалежні дослідження, послуговується не державною, а російською і англійською мовами, а преса, книгодрукування України всього на три жалюгідні відсотки украінськомовні, що ні в яке порівняння не йде з тими часами, коли українську мову намагалися перетворити в «знаряддя комуністичного виховання трудящих». Звичайно, якби парламент України керувався саме національно-визвольною їздеєю, він би подбав, аби національні інтереси українського народу були належно захищені. Однак його більше обходять егоїстичні, матеріально-правові привілеї депутатів та ще перспектива бути обраними на друтий термін, аніж виплати заборгованості по зарплаті широким верствам населення, аніж державний біоджет, а тим більше рідна мова, яку в ході засідань дозволяється демонстративно зневажати. Тай чи треба дивуватись, коли його більшість -- члени тієї партії, яка в молодому тілі нашої державності стримить іржавим осколком проросійського більшовизму. За таких соціально-політичних обставин ширші маси працівників освіти та й загалом залежної від держбюджету «НА УКРАЇНС інтелігенції відчутно охоплює громадянська пасивність, спад того патріотичного піднесення, яким ці верстви відзначались у період нашої пісеннооксамитової революції. З другого боку, державні службовці в переважній більшості у своєму ставленні до національно-патріотичних організацій обрали фальшиво об'єктивістську тактику демонстрування особистої непричетності до них. Хоч зацим неважко розпізнати намагання уникнути «зайвих» проблем, особливо з огляду на ті ж егоїстично-Кар'єристичні інтереси: дослужитися до службовницької пенсії, скористатися із службового становища тощо. А тим часом все зухваліше підіймають голови ті, котрі в час обстоювання державності нашої мови активно носилися із таким нібито гуманно-компромісним аргументом: «Да какая разніца, накаком язикє говоріть?». Сьогодні цим силам наші розрізнені заходи щодо фактичного забезпечення державного статусу української мови видаються або дражливо-надокучливими, або смішними, як отій базарній перекутці, яка, побачивши на принесених їй пачках напис «Чистий цейлонський чай», здивовано вигукнула: «На українском язикє! Ой, умру!..» На мою репліку (якраз був поблизу): «Не треба помирати! Жоивіть..» вона відповіла: «Вам, может і «не тр-р-еба, а мнє...» 1 осіклася. А й справді, нащоти помирати. Молода, здорова, 11 бізнес процвітає. -- Скільки ж коштує пачка 7 -- запитав Я. -- Пять рублей, -- бадьоро відповіла вона. Згадавши, що якраз маю російську монетку такої вартості, протягнув їй. -- Е, нєт, -- схопилася бойкая коробеєйниіца. -- Ето там пять рублей, а здесь -- пять грівєті... І що тут скажеш"? Різницю в курсах палюти «там» 1 «ЗАССЬ» ба аружечітко засвоїв. От тільки тутешній курс на державність української мови пому про- СТО СМмИШИМИ 2. Було б, може, й нам смішно, якби не було так гірко... ІОВИСТОГО Минулого літа свідком промо» | раїнської нехтування державністю ук мови стала група буковинських молодопросвітян та їхніх наставників. Сталося це у місті козацької слави Запоріжжі, куди вони приїхали на запрошення просвітян ЖХортицького району. Заступник голови райдержадмаіністраци з гуманітарних питань вельми оригінально вітав юних посланців зеленої Буковини. Його виступ на «вєліком і могучєм» сягнув особливого пафосу тоді, коли він, сповненим благородного обурення, став обзивати «подонком» і «нєгодяєм» якогось там чоловіка, що осмілився запитати його під час перебування на «Западной», чому він не розмовляє державною мовою. Звичайно, громадяни в Україні мають право спілкуватися рідною мовою. Але чому цей «заступник-гуманітарій» вирішив свій привітальний вистут перетворити в акцію зневаги до національно-патріотичних почувань гостей тай додержавного курсу надержавність української мови? Чи не для Того, щоб продемонструвати, наскільки зрусифікована колиска українського лицарства, і тим самим посіяти в юних душах почуття зневіри до проблем і перспектив нашого національного відродження? Як тут не згадати істеричний вигук союзного «сірого кардинала» Суслова, адресований першому секретареві ЦК КПУ Петру Шелесту: «Анахронізметі ваші казакі"...». Лінія, як бачимо, не відійшла в минуле. При цьому вонадає себе знати не Тільки в словесних перепалках. Адже нащадки і однодумці подібних державців цю свою, м'яко кажучи, неприязнь виявляють досить таки ефективно, підбадьорюючи один одного покликом «Бєй хохлові!», як те було під час відомого похорону в столиці на Софіївському майдані. Та ось і нещодавно прозвучало по україінському телебаченню, що у тій же наший столиці двоє монстрів у міліцейській формі жорстоко побили двох людей за те, що ті спілкувалися українською мовою, Потерпілі в лікарні, і має, мовляв, відбутися суд. Ну й що з того суду, запитаю. Чи належно він захистить потерпілих і відшкодує моральні та фізичні втрати, коли в Чернівцях, наприклад, у судах тільки недавно позіпмали російськомовні вивіски, а з потерпілими українцями розмовляють здебільшого «всьо тєм же язиком». Отож згадані випадки виглядають не стільки вже й окремими, а скоріше пробою сил перед черговим реваншем, До того ж, цікаво зауважити, що чи не найперший об'єкт критики у цих верств, яких у політиці представляють «ліві», -- це Президент України. Бо, бачте, він «обманул ізбіратєлєй», не виконав обіцянки надати російській мові ст атус державної. При цьому вони не завдають, собі труду зрозуміти, чому справді Президент змінив свою думку настільки, що нині категорично заявляє про нпе- МОЖЛИВІСТЬ державної незаложно) україни без єдиної, української держав- ПОЇ МОВИ Це зокрема видно з опублікованих в одши чернівецькій газеті міркувань гих, котрі праї Путгь захистити (21) «правдивими |свободний», виступають проти «ізгнанія (! () русского язика із псєх осно вополагаюощіх сфер жізні», Адже немов аргументується «правдивість» даної тези воїном публікаці, «держава Україна образовалась, когла п народе устойчіно (7!) функціоніровалі русскій і українскій язикі. І развє русскіє, -- вдається полеміст до риторичного запитання, -- до 199) года счіталі, за рєдкімі ісключеніямі українскій язик нєпрістіжним?» Інший дописувач ще категоричніше твердить: «нікогда русскіє плохо нє отзивалісь, об українском язикеє». Проте слідом пише що коли вони в 60-ті роки приїхали р Чернівці, то «с большім трудом устроїд; свою дочь в русскую школу». Але при цьому в полеміста навіть не ворухну: лась думка, що «русскіє ЛЮДІ» стали з'являтися в Чернівцях всього якихось, 15--20 років тому. Проте вже у 80-ті роки, «йдучи назустріч побажанням» саме таких наполегливих у пошуках російських «завдяки» дарованому «праву» не вивчати українську мову взагалі, більшість шкіл стали російськими. І природно, що шкіл «трудящих» та ще вони були найбільш наповнені, оскільки розташовані в межах міста. Його ж околиці належало обслуговувати вже школам українським та молдавським. Нині згадувана вже полемістка все з тієї ж газети натомість висуває агрумент локальніший 1, як здається їй, переконливіший: «нам восточнославянскій історічєскій опит предопрєдеєляєт |!) сосущєствованіє і развітіє в Українє двух братскіх язиков». «Двух» пише, очевидно, тому, що має на увазі «державних». Але не думається, щоб ця захисниця своє! рідної мови відмовляла у праві функціонування та розвиток в Україні й інших братніх мов: польської і чеської, румунської 1 угорської, єврейської і німецької, Оїлоруської і кримськотатарської. Але якщо вже говорити про «прєдопрєдєльонность» східнослов'янського досвіду, то тут варто б усім на Буковині сущим знати протест одного з видатніших українських просвітників, відомого громадського діяча 1 СПІВЦЯ нашого краю Юрія Федьковича австроцісарському міністрові у зв язку з тим, що через свою некомпетентність той дозволив поширення в системі освіти на Буковині їі в Галичинні т. зв «москвофільського язичія» замість живої української мови, оцінивши це як недалекоглядне потурання загарбницькій політиці російського царизму Отож нема чого ідеалізувати одні мови і зневажати інші, як, примпром, та авторка, що запевняла, ніби росіяни не відгукувалися про українську мову Погано, двома рядками нижче твердою рукою написала: «Аругоє дєло "7 нєкоториє українци с «клясамі» загналм свой язик на задворкі». Треба усвідомити. що мови в державах - - цене ТІЛЬКИ засо спілкування їхніх громадян. В арсенам імперій, як показує світовий |не тільки «восточнословянскій») досвід, вони Ще и авангард, і ар'єргард їхніх завойовницьких армшт. Мови справді бувають великими 1 могутніми, але правдивими | віЛлЬьНИМмМИ стають лише в устах права" вих і вільних людей, яким чуже будь-яке бажання когось там утискувати, а ТИМ більше бити, вбивати за те, що він хреє" ЬТТьсСЯя нео так чи розмовляє не пеєю МОПОїО 3. «Рецепт» від Миколи Амосова Тані просвітницькі гривоги про лержавність української мови в Україн! багатьох росіям, звичайно, вражают» МО Мом розуміти МА ке самий уже морократизм «меншина» щОАлЗ ния «припмаю ГьсСя нерідко як образа п1є! «ОМО: «нащональної гордоєст! вел коросій», яку віками плекали ! ЦФР' , топОжЖІ ло М По МАМ р ДРАМ ВА д () КОМ ЯЗИКЄ?! оо мо бі Го Ти 0

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин