“Усіх людей в Україні турбує соціальна нерівність”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ І УКРАЇНИ: МІФ ЧИ ПЕРСПЕКТИВА», с. 1
ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ І УКРАЇНИ: МІФ ЧИ ПЕРСПЕКТИВА
Слово Просвіти, №46 за 2007 рік
Закінчення. Початок на с. 1
мандир отряда матросов” Андрєй Полупанов прибув на Україну ра# зом з військами Муравйова і після розправи над київськими студента# ми під Крутами вдерся зі своїм “от# рядом” у Київ та наказав розстрі# лювати й колоти багнетами всіх, хто носив вишиті сорочки, хто підс# тригався “під оселедець”, хто роз# мовляв українською мовою. За на# казом Полупанова було вбито тися# чі киян. Іменем цього убивці назва# ли одну з київських вулиць. 16 років Незалежності київська влада попри наполегливі вимоги громадськості чинила опір перейменуванню цієї вулиці. Відкриття пам’ятника російській цариці в Одесі, Степанові Бандері — у Львові, знищення владою пам’ят# ного знаку на честь отамана Симона Петлюри у Полтаві, заяви про намі# ри встановити ще один пам’ятник Катерині ІІ, заклики знести погруддя одного з організаторів голодомору Чубаря в його рідному селі, зіткнен# ня колон мітингувальників у день відзначення 65#річчя УПА, провока# ції в Криму та в Києві у день “русско# го единства”, заяви Луганської та Донецької обласних рад з приводу присвоєння Романові Шухевичу звання Героя України засвідчують, що протистояння у суспільстві щодо ставлення до колоніального мину# лого України насправді є. Але хто ж їх провокує — народ чи політики? Наскільки небайдужою чи активно усвідомленою є позиція певних верств суспільства в питаннях, що його розколюють? В Україні немає достатніх об’єктивних соціологічних даних щодо протистоянь, зокрема між сходом і заходом. Уявімо, що до влади на парламентському та уря# довому рівнях прийшли “помаран# чеві” й почали законодавчо ліквідо# вувати символіку комуністичного тоталітаризму разом з пам’ятника# ми, назвами окремих міст та безлі# чі вулиць у містах. Досвід показує, що коли перейменовували Кому# нарськ на Алчевськ, Жданов на Ма# ріуполь, Ворошиловград на Лу# ганськ, Червоноармійськ на Ради# вилів, коли перейменовували чи повертали старі назви вулицям у Києві та в інших містах, жодних за# ворушень не виникало. Відповідні рішення приймали місцеві ради, і перейменування затверджувала Верховна Рада. Так буде й зараз. Адже йдеться не про масові й пос# пішні кампанії, а про зрушення з місця важливої суспільної пробле# ми. Пригадаймо, як завдяки позиції лідерів СДПУ(о) було прийнято давно очікуване рішення про лікві# дацію символіки УРСР на фронто# нах Верховної Ради. Тоталітарна символіка не близька Партії реґіо# нів та її прихильникам. Агресивно протестуватимуть тільки комуністи і “вітренківці”. Але вибори показа# ли, що народ від них відвернувся, і що їхні протести не призведуть до роз’єднання України. Якби О. Омельченко переніс пам’ятник ко# муністичним вождям до музею і пе# рейменував деякі вулиці, як обіцяв після свого першого обрання місь# ким головою, про це вже давно за# були б, як забули, як називалися раніше столичні вулиці Сагайдач# ного, Хмельницького, Олеся Гонча#
ра та Шовковична. Але колишній комуніст О. Омельченко чомусь пе# редумав. Нагадаємо, що Майдан Незалежності називався площею Жовтневої Революції, а ще раніше — площею Калініна. Європейська площа називалася площею Ленін# ського Комсомолу, а доти — пло# щею Сталіна. Немає особливих під# став боятися, що якби місту Торез у Донецькій області (Торез — прізви# ще покійного керівника Французь# кої комуністичної партії, про яку за# раз ніхто не згадує) повернули наз# ву, яка була до 1964 р. — Чистяко# ве, населення вийшло б на протес# тні акції. Важко також повірити, що В. Янукович, дід з бабою якого втекли з Орловської області на Донбас, рятуючись від розкурку# лення і виселення до Сибіру, стане захищати символіку і топоніміку ко# муністичних часів. Трохи більші проблеми будуть у В. Януковича з державністю росій# ської мови. Р. Богатирьова так по# яснила той факт, що їхня партія включила до своєї партійної і ви# борної програм положення про на# дання російській мові статусу дер# жавної: “Потому что мы пообещали это нашим избирателям”. А чи не краще було пообіцяти своїм “изби# рателям” створити для українців, що живуть у містах Донбасу і півдня України, умови, за яких вони могли б навчитися вільно спілкуватися ук# раїнською? Чи не краще було б спо# чатку подбати про проблеми укра# їнської мови, яка ще досі на Донеч# чині й Слобожанщині почувається наймичкою у своїй рідній хаті? У Партії реґіонів посилаються на дум# ку своїх “избирателей”, не знаючи, власне, цієї думки. Та обставина, що російському шовінізмові вдало# ся значною мірою розукраїнити міських українців Донеччини і Лу# ганщини, НЕ ОЗНАЧАЄ, що вони вже перейшли в інший етнічний стан і не вважають чи не почувають# ся українцями, і в разі поширення використання української мови в освітніх закладах, засобах масової інформації та в службовій діяльнос# ті стануть організовано вимагати виходу з України. Згідно з даними останнього перепису населення, більшість населення східних і пів# денних областей України назвала себе українцями. Так, українцями 2001 р. визнали себе у Донецькій області 56 % населення, у Харків# ській — 70,7 %, у Запорізькій — 70,8 %, у Дніпропетровській — 79,3 %, в Одеській — 62,8 %, у Ми# колаївській — 81,9 %, у Луганській — 58 %. Лише в Донецькій і Луган# ській областях кількість громадян, що визнали рідною мовою україн# ську, невелика (відповідно 24,1 % і 30 %), в інших з названих областей таких більшість, а в Миколаївській і Дніпропетровській — переважна більшість (відповідно 69,2 % і 67 %). Перепис населення був своєрідним референдумом. Його і проводили для того, щоб враховувати резуль# тати в державній політиці. Українська мова не стала чу# жою для російськомовних українців чи навіть для росіян. В Україні важ#
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
