Гість “СП” · “Всі молоді Шептицькі були свідомі того, що вони належать до роду, відомого з часів короля Руси-України Данила”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Князь Церкви, або Життєвий чин митрополита Андрея Шептицького
Слово Просвіти, №46 за 2023 рік
Професор Ігор Набитович: “Моя дослідницька праця – намагання відтворити історії українських шляхетських родів, представити їхню культурну спадщину та мистецьку творчість”.
Ігор Набитович
У серії “Постаті культури” видавництво “Дух і Літера” випустило у 2023 році ґрунтовну розвідку “Сага мистецької родини: Алєксандер Фредро, Софія Шептицька, митрополит Андрей Шептицький” українського і польського літературознавця, перекладача, доктора філології, професора Дрогобицького державного університету імені Івана Франка й Університету ім. Марії Кюрі-Склодовської у Любліні Ігоря Набитовича. Він є автором книжок “Леонід Мосендз – лицар Святого Ґрааля”, “Універсум sacrum’у в художній прозі (від Модернізму до Постмодернізму)”, “Дерево життя літературного роду: Іван Федорович, Володислав Федорович, Дарія Віконська”, “Gloria et sacrum. Історична проза української еміграції” та більше ніж 200 наукових публікацій з теорії літератури, компаративістики, історії європейських літератур. Інтелектуальна біографія “Саґа мистецької родини” Ігоря Набитовича, висунута на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року ГО “Організація українських націоналістів”, – це триптих про життєтворчість драматурга Алєксандра Фредра, “батька польської комедії”, його доньку – письменницю й малярку Софію Шептицьку та їхнього внука і сина – митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. – Ваша книжка “Сага мис¤ тецької родини: Алєксандер Фред¤ ро, Софія Шептицька, митропо¤ лит Андрей Шептицький” є, фак¤ тично, життєписом трьох знако¤ вих постатей в історії України і Польщі. Чи й справді ця літерату¤ рознавча й мистецтвознавча мо¤ нографія є особливим відкриттям на жанровому полі інтелектуаль¤ ної біографії? – Насамперед інтелектуальна біографія “Саґа мистецької родини”, як мені видається, – це й справді особливий винахід у сучасній (і українській, і, як бачиться, й європейській) біографістиці. Це триптих про три покоління однієї родини, де кожен життєопис – окреме дослідження життя і творчості представників одного роду. Кожен із них залишив свій слід у мистецькому і культурному житті. Тобто ця книжка є поєднанням біографій та творчості трьох поколінь найвідоміших галицьких українськопольських родин, які залишили незатертий і глибокий слід як в українській, так і польській культурах та історії. Драматурга Алєксандра Фредра цілком справедливо називають “батьком польської комедії”. Уперше в цій монографії українською мовою представлена життєтворчість цього комедіографа й офіцера французької армії, ординарця імператора Наполєона Бонапарта.
Єпископ Андрей Шептицький, 1898 р.
Його донька Софія Фредро- Шептицька – письменниця (писала французькою та польською мовами) й малярка. За стилем у прозі вона, як я намагався показати це в книжці, суголосна із Ґюставом Фльобером, чи, навіть із Ґюї де Мопассаном. У її художній прозі відлунює й австрійський бідермаєр, а мемуари є ніби передвісником творчості Марселя Пруста. Водночас вона – глибоко релігійна людина. Знову ж, друга частина трилогії “Саґа мистецької родини” є загалом першою науковою літературно-мистецькою біографією доньки А. Фредра. Вперше в науково-мистецький обіг у книжці вводиться й аналізується майже уся, віднайдена мною, малярська спадщина Софії Шептицької та її літературний доробок. Одним із її учителів портретного живопису в Парижі був Ніколя Шіфляр, близький приятель Віктора Гюґо, автор відомого прижиттєвого портрета цього письменника. У Брюсселі її вчив малювати пейзажі Шарль Добіньї, один із засновників Барбізонської школи малярства, яка стала передвісником французького імпресіонізму. Їхній онук і син – митрополит Української греко-католицької Церкви Андрей Шептицький – талановитий маляр, мистецтвознавець і проповідник. А водночас – найбільший меценат української культури після гетьмана Івана Мазепи. У монографії вперше представлена й проаналізована його малярська спадщина, розглянуто процес становлення його як мистецтвознавця. Тут детально розглянуто й проаналізовано його культурологічні та мистецтвознавчі погляди. Літературознавче і мистецтвознавче дослідження “Саґа мистецької родини” є ніби особливим продовженням ідеї, яку я намагався в такому ж потрійному біографічному ключі розгорнути в попередній моїй монографії “Дерево життя літературного роду: Іван Федорович, Володислав Федорович, Дарія Віконська” (Київ: Дух і Літера, 2018), де досліджено життєтворчість трьох поколінь українсько-польсько-австрійського письменницького роду Федоровичів. При цьому два перші представники цього княжого роду писали польською мовою, хоча й вважали себе українцями. Володислав Федорович був третім головою Товариства “Просвіта”, меценатом Івана Франка, галицьких малярів Корнила Устияновича та Івана Труша, буковинського маляра Миколи Івасюка. Їхня онука і донька Кароліна Маєр фон Вітонд, для якої німецька була рідною, англійська й французька – мовою шкільної освіти, стала українською письменницею-модерністкою і мистецтвознавцем, пишучи під псевдонімом Дарія Віконська. Євген Маланюк у поемі “Побачення”, написаній на початку Другої світової війни і присвяченій Дарії Віконській, створив мистецьку історіософську візію княжого роду Федоровичів. – У книжці йдеться про те, що в ХІХ столітті чимало ополячених маґнатських родів в Австро-Угорщині, предками яких були русиниукраїнці, почали досліджувати свої родові дерева, культивувати давні родинні традиції. Не оминуло це і рід Шептицьких. Як ви гадаєте, коли питання національної ідентичності для владики Андрея набуло виняткового значення? – Формування національної ідентичності майбутнього митрополита відбувалося з раннього дитинства. У родині розмовною мовою була польська, з матір’ю Роман та інші брати найчастіше спілкувалися французькою мовою – мовою європейської аристократії, дипломатії. Але всі молоді Шептицькі були свідомі того, що вони належать до роду, відомого з часів короля Руси-України Данила.
Пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому у Львові
Перші прояви такої зовнішньої ідентифікації Романом себе як русина-українця можна добачати в документації Яґеллонського університету. У відповідній ґрафі студент Роман Марія на початку 1883/1884 навчального року буде вписаний як “поляк”. Наступний навчальний рік він проведе в університеті у Бреславлі-Вроцлаві, а повернувшись через рік знову до Кракова, спочатку запише себе як “поляк”, далі перекреслить це й впише – “русин” (себто “українець”). У наступних записах в університетських книгах перекреслень уже не буде – він твердо і впевнено декларуватиме себе “русином”- українцем. Подібним був процес народження української ідентичності й у його молодшого брата Казимира – отця Климентія (великомученика і Праведника народів світу). Ще один із п’яти братів Шептицьких стане військовим, буде ґенералом Польського війська, одним із тих, що відновили Польську державу –
Скановані палітурки книги “Сага мистецької родини: Алєксандер Фредро, Софія Шептицька, митрополит Андрей Шептицький” Ігоря Набитовича
Другу Річ Посполиту. 1920 року фельдмаршал Юзеф Пілсудський розглядав ґенерала Шептицького як свого наступника. – На вашу думку, коли іза яких обставинах майбутнім митрополитом Андреєм Шептицьким був зроблений свідомий вибір стати священником не римсько-католицької, а саме грекокатолицької Церкви? Яке ставлення до цього рішення виявили його рідні? – Стати священником Роман Марія мріяв з дитинства. Процес вибору конфесії отцем Шептицьким був непростим. На основі документів і спогадів сучасників я намагався реконструювати цей шлях повернення ґрафа Романа Марії Шептицького, разом із його молодшим братом Казимиром – отцем Климентієм, до конфесійної традиції свого українського роду. Для батьків цей процес був насправді екзистенційною драмою. Мати змушена була змиритися з його вибором конфесії, а батько — з тим, що найстарший син відмовляється від родинних маєтків та посілостей і йде у монастир. – Як це все узгоджувалось з польським національним середовищем, яке завжди гостро реагувало на будь-які прояви утвердження українськості у Галичині? – Польський шляхетський прошарок загалом негативно поставився до вибору молодого ґрафа Шептицького. Подібний шлях пройшов і Володимир Антонович – батько новітньої української історіографії та Київської історичної школи, організатор дослідження української та білоруської історії часів Руси-України та Великого князівства Литовського. Зустріч з Антоновичем у Києві була украй важливою для молодого Шептицького. Професор Антонович походив із українсько-польської шляхетської родини і його розрив із польським політичним, культурним середо-
Маршал Юзеф Пілсудський, генерал Станіслав Шептицький, генерал Станіслав Галлер, 1920 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
