Спадщина · “Багато хто зрозумів, що таке бути українцем, цінувати українські традиції, тобто те, за що нині борються наші воїни”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Завдяки небайдужим
Слово Просвіти, №46 за 2023 рік
Діалект, а ми його надишем Міццю духу і огнем любови І нестертий слід його запишем Самостійно між культурні мови. Каменяреве судження не втратило свого практичного значення і до сьогодення. Свідченням цього є доробок М. Дочинця. Цікаво: в Європі, зокрема в Баварії, 71% місцевого населення і нині володіє й активно користується місцевими діалектами. А в Італії на діалектах проводять навіть театральні вистави. З великою турботою ставляться до них і в далекій від європейського континенту Японії. До нерукотворних, Богом створених скарбів верховинці відносять і ліси з їхніми багатствами, які вони віддавна обожнюють, одухотворяють. Так, лісоруби намагалися зрубати дерева лише точними й наполегливими ударами сокири, аби не розбудити Велику Хащу – богиню лісу. А зрубавши їх, дякували їй молитвою. Непохитним правилом для них була і є повага до мешканців лісів – звірів, тобто люди не повинні вносити в їхнє існування “страх, підступ й недовіру”: “Поважай силу і лісове право звіра – і він поважатиме твою силу і твоє право”, – так радив поводитися досвідчений горянин своєму онукові. Надсадно було верховинцям бачити варварське, ірраціональне ставлення колишньої державної влади до лісів Карпат. Вона швидко перетворила колись густо залісені гори на сумний “цвинтар-зруб”: “Москва спустила план! Рубали – як косили, голили схили пасмо за пасмом”, – із сумом повідають верховинці. Серед багатьох духовних явищ особливе місце у горян посідає любов. За їхніми розмислами, вона стає в людських взаємовідносинах справжнім скарбом, коли в ній домінують такі цінності, як: ніжність, ласка, повага, увага, саможертовність, довіра, відповідальність, взаєморозуміння, приплив “вогню” – життєвої енергії. Таке почуття за своєю суттю є необхідною складовою людського щастя. Характерно: верховинці категорично осуджують гріховну, антиморальну поведінку чоловіків і жінок, які займаються “любов’ю” на одну ніч, на один день, аби лише вгамувати свою фізіологічну тваринну хіть, змішуючи моральне сумління з життєвою “райською насолодою тіла”, але далеко не душі й розуму. Для одруженого чоловіка єдиним, що його сексуально зближує з чужою жінкою, є “по-злодійськи вкрадена ніч тілесної радості і не більше”. Верховинці високо поціновують невинність дівчат, яка дає їм моральне право на повагу і честь. Батько Марти (героїні з “Воскових перснів”) наказує суворо їй та її коханому: “На постелю – лише через вінець. Бо держать мене в сьому світі дві чести: моя реміснича і доньчина. Як два крила. З одним летіти тяжко”… На нашу думку, коментарі до цього багатозначущого діалогу зайві. Своє дівоцтво вона все-таки зберегла, “нікому не далася”, навіть перебуваючи сім літ у сибірських тюрмах. Як резюме: черговий, далеко не останній здобуток Мирослава Івановича істотно поглиблює наші пізнання про карби й скарби корінних жителів чудового карпатського краю, Вітчизни в цілому. На скрижалях їхнього буття є чуттєві, рельєфні сліди: руйнівні соціальні, політичні, стихійні сили, які нещадно нищили й продовжують нищити їхні матеріальні та духовні цінності. Своїм потужним словом він настійливо закликає сучасників не забувати про предків, які свого часу віддали життя за нашу рідну землю, волю, віру, честь, гідність, істину і красу. Надіємося: книга “Карби і скарби” справить на шанувальників національної прози глибоке пізнавальне, виховне, морально-естетичне, психологічне враження. Власне, нам, читачам, Мирослав Дочинець давно самовіддано дарує свій небуденний Божий талант, своє, як він скромно признається, невтомне перо. Справді, воно майстерно, ретельно вигострене на камені обов’язку, терпіння і високопрофесійно відшліфоване кришталем живих, чистих вод – синівською любов’ю до стражденної долі нені-Вкраїни, гартоване совістю, честю його душі – національно свідомої, відкритої для людського християнського добротворення.
Завдяки добровільним пожертвам та волонтерській праці небайдужих земляків просувається робота зі створення погруддя Василя Біднова на території Широківської громади у Криворізькому районі. Співзасновнику Катеринославської “Просвіти”, політику, громадському та культурному діячеві Василю Біднову виповнюється 150 років 2 січня 2024 року. З цієї нагоди ініціативна група просвітян вирішила вшанувати пам’ять свого славного земляка, встановивши погруддя В. О. Біднову в центрі селища. На знімку Олександра Козленка можна побачити скульптора Олександра Канібора-старшого за роботою. Тепер головним завданням є вибір місця та створення постаменту для встановлення погруддя.
Сергій Тютюнник, Січеславська “Просвіта”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
