На перехрестях історії · “У Польщі активізувалися громадські і політичні організації, які мали консолідувати польське суспільство навколо національної ідеї”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Об’єднатися проти агресора
Слово Просвіти, №46 за 2023 рік
Російські міфотворці історії запевняли світ у миролюбності Москви. Але факти свід! чать про інше – про імперську агресію путінської Росії проти України, яка розпочалася навесні 2022 року. Своїми чобітьми путінські вояки вщент розчавили симпатії українців до Росії, а пролита кров спричинила огиду до неї. Сьогодні світ спостерігає за тим, як український народ воює, захищаючи від Росії не тільки свої національні інтереси і тери! торіальну цілісність, а й усієї Європи. Битва за Варшаву, або “чудо понад Віслою”, між польськими воїнами та російськими загарбниками, яка відбулася у серпні 1920 року, лише нагадала нам про те, що Європа спроможна об’єднатися проти агресора, нанести йому поразку та зупинити його.
Володимир СКРИНЧЕНКО
Війна Росії проти України змі5 нила хід європейської та світової історії. Жозеп Боррель
Збіг обставин За збігом обставин у цій війні перетнулися шляхи двох видних військово-політичних діячів ХХ століття – польського маршала Юзефа Пілсудського та майбутнього радянського маршала Михайла Тухачевського. Двобій цих особистостей зумовив головну інтригу протистояння. Коли Тухачевський робив свої перші кроки по землі, його майбутній опонент у війні Юзеф Пілсудський вже був засновником Польської соціалістичної партії, а згодом і знаним діячем польського терористичного руху. Більша частина його життя припадає на час, коли Польща була стерта з політичної мапи світу, а поляки всупереч бажанню були підданими Австрії, Прусії та Росії. Напевно, життєвий шлях Пілсудського не можна вважати типовим: адже не кожному поляку випали такі випробування, як сибірське заслання, керівництво терористичною організацією, роль першого голови, а згодом і диктатора незалежної Польщі. Він був справжнім політиком: витримував тяжкі удари долі і розпочинав знову, не зупиняючись перед непопулярними рішеннями, якщо вони допомагали йому в головній меті – відродити незалежну польську державу та закласти міцний ґрунт для її розвитку. Чимало спільного в біографіях Пілсудського й Тухачевського. Обидва народилися в багатодітних дворянських родинах Російської імперії: Пілсудський – у литовському містечку Зулові Віленської губернії 5 грудня 1867 року, а Михайло Тухачевський – у селі Олександрівське Дорогобузького повіту Смоленської губернії 16 лютого 1893 року. Ще з дитинства у Михайла виявився потяг до військової справи. Навколо нього завжди вирувало чимало таємниць і чуток: про його дивовижну втечу з німецького полону в Першу світову війну, блискучу кар’єру колишнього підпоручика царської армії у червоних, який спромігся стати маршалом Червоної армії у 42 роки та заступником наркома оборони срср. Саме з Варшавської битви Тухачевський увійшов у конфлікт із Сталіним та його найближчим оточенням, зокрема Ворошиловим та Будьонним. Тухачевський дивився в майбутнє – на війну з Німеччиною – як “війну моторів”, тому активно пропагував використання сучасної військової техніки – танків і авіації, радіолокації та навіть ракетної зброї.
Шанс для Польщі Внаслідок Першої світової війни та розпаду імперій – Російської, Германської та Австроможе власними силами, без підтримки Південно-Західного фронту, довершити розгром ворога під Варшавою. З цією метою Каменєв наказав Тухачевському пришвидчити наступ і оволодіти Варшавою не пізніше 12 серпня. Вже на початку серпня Червона армія підійшла до передмістя Варшави, охопивши її з півночі пів кільцем. План стратегічного розгортання військ Тухачевський, напевно, запозичив у німецького фельдмаршала Альфреда фон Шліффена. Проте російське вторгнення спонукало польський істеблішмент до рішучих дій. За рішенням сейму була створена Рада державної оборони, у компетенцію якого входила координація всіх політичних і воєнних заходів. Раду очолив Юзеф Пілсудський. У Польщі тоді активізувалися громадські і політичні організації, які мали консолідувати польське суспільство навколо національної ідеї. У пресі поширювалася пропагандистська риторика, спрямована проти більшовиків. Величезну роль у консолідації суспільства зіграла католицька релігія, традиційно впливова у Польщі, яка виступила із закликом до боротьби із загрозою національному і державному сувере-
Угорської – на європейському континенті з’явилася незалежна Польща, яка щасливо використала свій історичний шанс після проголошення незалежності в листопаді 1918 року за допомогою держав Антанти, зокрема Франції. Однак зіткнення Польщі з радянською Росією було неминучим, адже Росія стала дестабілізуючим фактором у Східній Європі той час. Цьому сприяла й політична роль Польщі, яку вона отримала у повоєнні роки в умовах хаосу та політичного вакууму. Пілсудський боявся і ненавидів радянську Росію, бо знав “про плани Леніна пройти збройною силою через польські землі до Центральної Європи, аби викликати там пролетарську революцію”. Таким чином, Польща мала стати форпостом західноєвропейських держав у Східній Європі, своєрідним “буфером” між Німеччиною та радянською Росією. Така її роль не влаштовувала Росію, і вона наважилася на жорсткий воєнно-соціальний експеримент. Ось тоді перед головнокомандувачем Червоної армії С. Каменєвим постала задача підготувати такий оперативний план бойових дій, який би забезпечив цілковитий розгром Поль-
Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський у Вінниці нітету держави. Вся Європа поспішила на допомогу Польщі. Із Франції до Польщі був перекинутий 70-тисячний корпус генерала Юзефа Галлера. На постачання польської армії йшла сучасна військова техніка, зокрема танки, аероплани, бронепотяги й бронеавтомобілі. У Варшаві працювала французька місія – 1000 першокласних військових фахівців. Польські солдати були ситі, взуті й одягнуті у французьку військову форму. Поруч із поляками у боях брали участь вояки армії УНР. Про це слід казати окремо.
щі. За його пропозицією Михайло Тухачевський і став головним претендентом на цю операцію. Йому доручили командування військами Західного фронту, розташованого у Білорусі. Перед походом Червоної армії небо над Польщею зарясніло численними листівками, які скидали з російських аеропланів: польський народ закликали до непокори законному урядові. Тим часом у Москві вже формувався маріонетковий уряд Польщі. На його утримання були виділені величезні кошти. Поряд із тим йшло формування польської червоної армії. Військова кампанія проти Польщі розпочалася у травні 1920-го, а в червні стратегічна інінціатива вже перейшла до Червоної армії: настав корінний перелом на користь червоних. Польський фронт було прорвано, поляки відступали… Однак командування більшовиків переоцінило результати бойових дій Західного фронту і дійшло висновку, що Тухачевський
Союз Пілсудського та Петлюри Вперше вони зустрілися у Варшаві 9 грудня 1919 року – Симон Петлюра та Йозеф Пілсудський, який, прийнявши Петлюру, проговорив із ним усю ніч, поринаючи у спогади та політичні мрії. Світову війну обидва зустріли з надією, що вона приведе до краху імперій та появи незалежних держав – Польщі й України. Юзеф Пілсудський чудово розумів, що спокій на східних окраїнах польської держави, як і стабільність, значною мірою залежить від того, хто буде її сусідом. Для Пілсудського значно кращим було б сусідство незалежної України. Це влаштовувало і Петлюру, який робив все можливе для якнайскорішого порозуміння. Договір із Польщею, укладений 21 квітня 1920 року у Варшаві (пакт “Пілсудського – Петлюри”), виводив Україну з дипломатичного вакууму, створеного довкола неї західними державами. Крім того, спільний антирадянський фронт двох держав мав стати надійним бар’єром від амбіцій Кремля та гарантом європейської безпеки. Бойові дії точилися не тільки під Варшавою, але й під Львовом та Замостям, де оборону тримав військовий контингент УНР на чолі з полковником Марком Безручком. Він наніс приголомшливу поразку кінноті Будьонного та деморалізував її. Завдяки грамотним тактичним діям армії УНР, героїзмові рядових українців вдалося зупинити більшовицьке просування на захід та відвернути трагедію під Варшавою. За успішну військову операцію полковники Марко Безручко і його заступник Всеволод Змієнко 5 жовтня 1920-го одержали звання генерал-хорунжих армії УНР. Коли Польща вирішила відзначити бойові заслуги Безручка орденом “Virtuti Militari”, однією з найпочесніших польських нагород, він відмовився зі словами: “Я воював за Україну, а не за Польщу!”
Перемогли червоних Уперше протягом війни Тухачевському довелося зустріти гідного суперника, а також армію європейського рівня, озброєну сучасною військовою технікою. За своїм військовим рівнем польська армія значно переважала поспіхом набрані армії Колчака і Денікіна. Безупинний наступ спричинив величезні втрати у радянських військах. Так, в арміях Західного фронту налічувалося не більше 45 тис. бійців; а у поляків було вже 110 тис. У деяких дивізіях лишалося не більше ніж 500 бійців, а полки за чисельністю не перевищували навіть роти за штатним складом. Війська були вкрай виснажені. Тили відставали від фронту на 400-450 км. Відчувалася нестача зброї, боєприпасів та харчів. Тухачевський так і не отримав Першу кінну армію у своє розпорядження, бо вона була деморалізована поразкою під Замостям, розпочала свій ганебний рейд з метою грабіжництва й знищення єврейського населення Польщі. Тим часом до Польщі терміново прибув генерал Максим Вейган, який спромігся відгадати задум операції Тухачевського. Виконавши необхідне перегрупування військ, Вейган і Пілсудський стали чекати слушного моменту для нанесення відповідного контрудару. І несподівано він настав… Раптово для радянського командування 16 серпня польські війська нанесли нищівного удару у найбільш уразливу ділянку Західного фронту – по Мозирській групі, яка відразу була розчавлена. Польські війська вийшли в тил головних сил Західного фронту, де сталася справжня катастрофа. Трагізм ситуації для червоних полягав у тому, що виснажені війська Західного фронту без зв’язку та боєприпасів мали боротися за своє виживання. На чолі ударного групування йшов сам Юзеф Пілсудський, для якого ця операція була питанням життя і смерті. Його супроводжував ад’ютант із невеликою валізою, у якій зберігалися нагороди для солдат і офіцерів. Щоб урятувати залишки військ, Тухачевський підписав 20 серпня директиву про відступ армій Західного фронту. Та було вже пізно…
Чи було “диво Вісли”? Битва під Варшавою була кровопролитною: кожна зі сторін понесла величезні втрати. Поляки втратили 4,5 тис. вбитими, 22 тис. пораненими, 10 тис. зникли без вісті. Втрати Червоної армії оцінювали в 25 тис. вбитими й тяжко пораненими, 66 тис. полоненими й 45 тис. інтернованими у Східній Прусії. Втрати Червоної армії становили 65-70% особового складу військ Західного фронту. Хто був автором “дива над Віслою”? Напевно, сам Господь врятував тоді Польщу та всю Європу від російської навали. А ще були героїзм та звитяга польських і українських вояків, які зірвали більшовицькі плани “всесвітньої революції”. Мало хто знає, що придумали “диво Вісли” саме опоненти Юзефа Пілсудського. І воно мало іронічний присмак, адже пану Юзефу допомогло тільки диво. Проте іронія незабаром зникла і обернулася на феномен, чимось подібний до дивовижного повороту у війні, у якого були свої автори й причини.
Зліва направо: польський генерал Антоній Лістовський, головний отаман військ УНР Симон Петлюра, українські полковники Володимир Сальський, Марко Безручко. Бердичів, квітень 1920 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
