Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “Пізнання людиноцентричності в історії народів та ролі усної історії в розвитку української державності”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Книга про загоєння ран

Слово Просвіти, №46 за 2025 рік

Відкриваючи знаменну презентацію, я особливо наголосив, що дослідження Голодомору в Україні “стало можливим лише в другій половині 1980-х років, коли було знято табу із самого слова “голод” і з’явилися публікації в пресі Станіслава Кульчицького”. Про нашу роботу було відомо в Україні. Скажімо, у грудні 2008 року у Всеукраїнському культурологічному тижневику “Слово Просвіти” було вміщено інформацію про мій виступ 22 листопада на відкритті в Культурному центрі України зібрання української громади з нагоди Загальноукраїнської акції “Засвіти свічку” та Національної хвилини мовчання на вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні. Двадцять шостого листопада 2010-го в Культурному центрі, який того року здобув статус Національного, відкрилася книжкова виставка, присвячена Дню пам’яті жертв Голодоморів. Крім уже згаданого чотиритомного видання, на ній було представлено практично всі найновіші видання про голодомори 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 років в Україні, зокрема: “Голодомор 1932–1933 років в Україні: Документи і матеріали”; “Український голокост 1932–1933: Свідчення тих, хто вижив” (у 4-х томах); “Портрет темряви” (у 2-х томах); “Голодомор 1932–1933 років – геноцид українського народу”; “Голод 33: Народна книга-меморіал” (одне з перших видань про трагедію). Серед авторських книг – презентована 2008 року в Українському домі “Свіча пам’яті. Усна історія про геноцид українців у 1932–1933 роках” доктора історичних наук Валентини Борисенко з Інституту українознавства Міністерства освіти і науки України. У Національному культурному центрі України представив свої праці керівник Центру досліджень геноциду українського народу Інституту історії України НАН України доктор історичних наук Василь Марочко, зокрема, з великим успіхом відбулася презентація хроніко-документального видання “Голодомор 1932–1933 років в Україні” (2008). На згаданій книжковій виставці було представлено монографії Роберта Конквеста, Станіслава Кульчицького, художні твори Василя Барки, Семена Старева, Петра Кардаша, Дмитра Гойченка та інших авторів. Усі зазначені видання з Інформаційно-довідкової бібліотеки Національного культурного центру України завжди були доступними для наших численних відвідувачів. В Українському домі можна було також ознайомитися з виданою 2010 року мапою Голодомору 1932–1933 років, на якій позначено населені пункти України, що постраждали від страшної трагедії, села, занесені на “чорні дошки”, та сучасні меморіали й пам’ятні знаки. Мапу подарувало Центру Державне науково-виробниче підприємство “Картографія”, що презентувало в Українському домі свої книги, атласи, які, до речі, можна було придбати в нашому магазині “Українська книга”. На завершення скажу, що історична значущість розмаїтої та масштабної діяльності Національного культурного центру України в Москві повною мірою з’ясується і стане вичерпно зрозумілою в майбутньому. Нестор МИЗАК, доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича Українська історіографія поповнилась наступним томом видавничої серії “Жертви польсько-українського протистояння 1939–1947 рр.”, який охоплює територію, де відбулися бої українсько-польського конфлікту в умовах загарбання західноукраїнських земель Річчю Посполитою ще з 1918–1919 рр. Дана книга окреслює втрати українського народу на територіях Волині і Галичини, а саме Волинського, Люблінського, Львівського, Поліського, Станиславівського і Тернопільського воєводств на початку Другої світової війни у вересні – жовтні 1939 р. Упорядник книги кандидат історичних наук Андрій Яремчук вперше в українській історіографії опрацював величезний масив документального матеріалу в архівах України та Польщі, проаналізував корпус наукової літератури та з максимальною точністю відтворив можливий з позицій нинішнього дня мартиролог українських жертв польських вбивств за два місяці початку німецько-польської війни. Не зважаючи на голоси, що така робота не на часі, попри пандемію, війну, розв’язану росією, здійснив всебічні польові дослідження у селах на цвинтарях, зібрав свідчення нащадків та деяких живих ще учасників і свідків подій, чим перевершив всі сподівання сучасних істориків, встановивши понад 1300 прізвищ потерпілих українців, з них понад 900 загиблих. Під час польових досліджень дослідник проаналізував інформаційні матеріали ОУН, з яких залишилися, хоч далеко не повні дані українських жертв. Справжнім джерелом аналізу стали 1134 метричні книги, знайдені в архівах зазначених областей. Вивчаючи документи автор використовував при цьому історикокритичний метод. Поодинокі дані шукач знайшов у фондах Служби безпеки України Волинської області, архіву Центру досліджень визвольного руху (АЦДВР), державних архівах Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей та Перемишля. Цінними для студій стали опубліковані доповідні записки, мемуари жовнірів та офіцерів “війська польського”, також джерела локального характеру, серед них усні, записи від старожилів, родичів жертв, краєзнавців та письмові – різні надмогильні епітафії на похованнях, могильних знаках, що є цінними для віддзеркалення минулих подій та передачі їх наступним поколінням. Цією працею автор привідкрив невідому до цих пір сторінку історії трагізму українсько-польських взаємин, надмірно фальсифікованих польськими і совєтськими істориками та їх сучасними апологетами, врятував від забуття прізвища українців, загиблих від польських репресій. Книга, за висловом президента Українського Католицького Університету Бориса Гудзяка, покликана відповісти на суспільний запит “зцілення ран минулого” та відтворення моделі примирення двох братніх народів, які взаємно проливали кров з часів Ягеллонів та Хмельниччини. Ідентифікація українських жертв з боку Польщі покликана насамперед зрушити українсько-польський діалог з мертвої точки. Яскраве тому підтвердження ексгумація польських загиблих у с. Пужники на Тернопільщині та українських жертв на території Польщі. Вивчення даної проблематики зобов’язує до пізнання людиноцентричності в історії народів та ролі усної історії в розвитку української державності. Укладач своєю працею подав приклад розуміння того, що людина не повинна залишатися в історії анонімною, ми повинні досліджувати роль кожного учасника дій поіменно. Жертви польських вбивств, яких зазнали українці і над якими працював пошуковець, відбулися у перші два місяці Другої світової війни, під час яких українці зазнали масових репресій від польської поліції, армійських підрозділів та інших адміністративних органів Речі Посполитої. Польським окупаційним силам не важко було їх здійснювати, адже у міжвоєнний період вони традиційно переслідували різні соціальні верстви українства: священників, учителів, адвокатів, кооператорів, голів товариств “Просвіта”, яких запідозрювали у співпраці з ОУН. Паніка, якої зазнало польське суспільство, під час нападу гітлерівців на їх державу, загострювана шовіністичною пресою переросла у той час до загального психозу, коли поляки вбачали майже у кожному українцеві німецького шпигуна. Польські слідчі ізолятори були переповнені українським громадянами. Наприклад до Бережанської в’язниці запроторили близько 300-та осіб, Стрийської—500, Берези Картузької понад чотири з половиною тисячі в’язнів і вони стали справжніми млинами смерті. Відомо, що напередодні війни гітлерівці планували за допомогою ОУН організувати антипольські повстанські виступи. Західні українці були готові до таких дій, вбачаючи у початкові німецької війни проти Польщі своє визволення від ненависного польського режиму, незважаючи на те, якими можуть бути майбутні наслідки передчасних повстанських виступів. Згодом, коли нацисти підписали з москвою пакт молотова – ріббентропа 23 серпня 1939 р., щоб уникнути ускладнень з сталіним, вони відмовили- “Церковний рашизм” У Києві відкрилась вулична виставка “Церковний рашизм”. Нова експозиція Українського інституту національної пам’яті розповідає, як Російська православна церква стала потужним інструментом в руках ворожої пропагандистської машини. РПЦ від початку війни за Незалежність України стала на бік агресора, виправдовуючи насилля і називаючи воєнні злочини “священною війною” за збереження т. зв. “русского міра” у протистоянні із “сатанинським Заходом”. ся від заздалегідь розробленого плану підготовки українцями протипольського повстання. Але події вже розгорталися у ході яких польські військові, відступаючи, чинили репресії над українським населенням. Історик А. Яремчук збройну боротьбу українців на території Західної України поділив на два ключові етапи: перший з початком наступу на Польщу Третього Рейху. У цей час почалися повстанські дії галичан у Здолбунівському повіті Волинського воєводства, що характеризувалися особливими локальними виступами з метою захоплення влади та проголошення відновлення української державності. Другий етап почався з наступом на західноукраїнські землі 17 вересня 1939 р. совєтських військ та активізацією прокомуністичних сил у Східній Галичині з метою підготовки до встановлення совєтської влади у краю. Почалися перестрілки, збройні сутички, які переростали у кровопролиття з обох сторін. Чим більше польська сторона зазнавала поразок на фронті, тим сильніше проявлялася польська ворожість до українців. Особливо агресивно проявилася вона на Дрогобиччині та Стрийщині, де польські військові намагалися наводити порядок у тилу. Українці зі свого боку прагнули здобути зброю і розпочати звільнення рідних земель. Поляки однак дізнавалися про цілі повстанців, наразі маючи перевагу сил, розстрілювали повстанців. Найбільше траплялися перестрілки на Миколаївщині Станиславівського воєводства. Постраждали багато сіл Жидачівського, Самбірського, Дрогобицького повітів. Було спіймано і катовано десятки селян. Відбулися виступи у Стрийському повіті. Так у с. Верхнє Синевідське повстанці знищили телефонний зв’язок роззброїли польську поліцію захопили поштовий будинок. У відповідь відділи відступаючого “війська польського” розпочали каральну експедицію: спалили 20 господарств, кооперативні магазини, вбили 4-ох осіб, одному з них викололи очі та вирізали на тілі тризуб. З втратами для українців пройшли бої у Конюхові, Нежухові, Гірному, Верхній Лукавиці, Любинцях та інших селах, де слабо озброєні се- У проповідях поширювалися наративи російської пропаганди, у храмах московського патріархату переховувалися російські військові злочинці й зброя, священники ставали колаборантами і агентами російських спецслужб, а підбурені ними люди з іконами в руках захищали окупантів. Банери виставки розповідають про історію співпраці очільників РПЦ з совєцькими каральними органами, їхню підтримку злочинів російського агресора проти українського народу. Власн. інф. “Українські жертви польських вбивств під час німецько-польської війни 1939 р. (вересень – жовтень)”. Зібрав та впорядкував Андрій Яремчук. Видавництво Українського Католицького Університету. Львів, 2025. – 448 с., 12 іл.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин