Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Сховатися од долі – не судилось. Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Уклін тим, хто боровся

Слово Просвіти, №46 за 2025 рік

Ігор ЗОЦ День спогадів про чин самоспаленця Василя Макуха запам’ятався не тільки хвилиною мовчання і вогниками свічок від кількох небайдужих українців 5 листопада на Хрещатику, 27-а, а й відвідинами Національного музею історії України, які зорганізував кінорежисер Олександр Рябокрис. Старша наукова співробітниця НМІУ Ольга Голдованська провела не просто екскурсію виставкою “Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди”, а своєю натхненною розповіддю ніби перенесла присутніх на пів віку назад. Ми потрапили в іншу епоху. Відкрита ще два роки тому виставка представляє 11 історій українців, які боролися за збереження нашої культури та ідентичності, відстоювали право на власну думку, жертвуючи свободою, здоров’ям, а інколи й життям. Водночас виставка присвячена 11 подіям та явищам із історії боротьби за незалежність у останні десятиліття радянської окупації. Кожному з Героїв відповідає один такий історичний епізод. Імена добре відомі: Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Василь Романюк (Патріарх Володимир), Валерій Марченко, Галина Севрук, Олесь Шевченко, Опанас Заливаха, Анатолій Лупиніс, Ірина Сеник, Михайло Горинь. Ольга Голдованська звернула увагу: на виставці демонструються унікальні речі, що безпосередньо належали Героям. Зокрема, куртка Василя Стуса, яка ніколи раніше не виставлялася. Є сорочка, в якій був В’ячеслав Чорновіл у мить загибелі; рюкзак Левка Лук’яненка, який був у нього протягом 27 років в ув’язненні та на засланні; скуфія – повсякденний головний убір та нагороди Святого Патріарха Київського та всієї Русі-України Володимира (Романюка), твори художників Галини Севрук та Опанаса Заливахи й низку інших реліквій української історії. Як мені здалося, кожен із присутніх, а це люди, обізнані з українською історією, Алла КОБИНЕЦЬ, членкиня НСЖУ Світлина авторки Масштабний виставковий проєкт розгорнувся в Мистецькому Арсеналі під назвою “Поки ми тут, усе буде гаразд”. Він демонструє широкому загалу багато архівних матеріалів, світлин, спогадів, пов’язаних з видатним українським поетом, якого вбила радянська система. Василь Стус помер у вересні 1985 року в таборі у Пермській області, де відбував покарання. Через чотири роки, у 1989-му, 19 листопада його останки разом із останками побратимів – Юрія Литвина та Олекси Тихого – перепоховали в Києві на Байковому цвинтарі. Траурна процесія була велелюдною. Тодішньою країною крокувала відома горбачовська “перестройка”, точніше, йшла до завершення, як, зрештою, і сам “союз нерушимий”. Але нікому із притомних тоді радянсько-партійних діячів, що іменували себе демократами, не спало на думку подати клопотання про визволення Стуса, засудженого системою із незрозумілих причин. Цього, на жаль, не сталося. Нинішня виставка – це перший після повномасштабного вторгнення проєкт Мистецького Арсеналу, присвячений історичній літературній спадщині українського поета-шістдесятника. Про назву виставки. Вона взята з листа Василя Стуса його приятелю Анатолію Лазоренку в 1962 році. Кураторка проєкту Ольга Мельник прокоментувала це: “Його приятель завагався щодо шансів українськомовного культурного простору в протистоянні так званій інтернаціональній радянській культурі. Нині цей заклик звучить як гасло для втомлених і зневірених. Серед турбулентних обставин усі ми шукаємо джерел сили та стійкості, і Василь Стус допомагає протистояти зневірі. Схоже, доволі дієво, адже в час російсько-української війни спостерігаємо зацікавлення досвідом його покоління”. Експозиція вражає своєю багатогранністю: тут об’єднані архівні матеріали, сучасні розповіді, що дають змогу проілюструвати контекст тієї складної та трагічної доби, у якій жив і творив поет Стус, а та-рухом шістдесятників, з розповіді Ольги Голдованської оновлював свою пам’ять, згадував людей, пов’язаних із героями боротьби за Незалежність. Наприклад, мені у зв’язку з історією Алли Горської пригадалося, як мисткиня Людмила Огнєва в Донецьку на початку цього віку боролася за збереження мозаїки “Жінка-птах”, яку власники “Макдональдза” хотіли було знищити, але громадськість захистила реліквію, і вона стала окрасою закладу. Але згодом місто потрапило в окупацію і наразі невідома доля не тільки цієї мозаїки, а й інших творів героїчної Горської та її побратимів на території Донецької та Луганської областей. Тему нашого спадку на тимчасово захоплених ворогом територіях підтримав відомий дослідник історій українських самоспаленців Віктор Тупілко. Він сказав, що наразі немає інформації про заснований ним музей “Смолоскип”, який довелося залишити в Донецьку по суті напризволяще. На завершення заходу в НМІУ ми переглянули документальний фільм Олек- Учасники зустрічі в НМІУ сандра Рябокриса, присвячений долі Василя Макуха. Під час зустрічі вдалося обмінятися думками з кандидатом історичних наук і наразі військовослужбовцем Артемієм Теодоровичем, якому подякував за фінансову підтримку “Слова Просвіти” торік, після нашого знайомства на Хрещатику біля пам’ятної дошки В. Макуху. Тоді він подарував свою збірку “Щоденник солдата ЗСУ (квітень-грудень 2022 р.)”, а цього разу презентував ще дві книги. І обидві – переклади. Так, документальний роман американського історика та письменника-публіциста єврейського походження Менделя Ошеровича (1888–1965) “Як живуть на совітській Російщині. Враження від однієї поїздки” А. Теодорович переклав з їдишу. На мій погляд, емоційно важкий текст, а інакше й бути не могло, адже йдеться про трагедію українського Голодомору. Це не тільки репортерський звіт, “подорожні записки” про журналістське відрядження автора до ссср у лютому-березні 1932 р., це, як зазначається в анонсі, – “крик душі сина, який відвідав свою рід-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин