Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Кожен символ, навіть кожен реквізиту моновиставі має якийсь певний сенс, а то й навіть подвійний”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Світло його душі

Слово Просвіти, №46 за 2025 рік

у царині створення українських аматорських театрів. Відіграв важливу роль у становленні українського театрального мистецтва, закладаючи основи, на яких пізніше виросла професійна сцена. У Чернігові такий театр створив разом із земляком Опанасом Марковичем, теж вихідцем із Полтавщини, уродженцем села Кулажинці (нині Гребінківська міська територіальна громада Лубенського району Полтавської області), ваговитим фольклористом та етнографом, істориком за освітою й покликанням, самодіяльним композитором. Обидва митці стояли біля витоків чернігівського “Товариства, кохаючого рідну мову”. Обидва тривко вписали своє ім’я в нашу національну духовну скарбницю. Письменниця Галина Тарасюк називала Марковича тим, “хто попри цинічно неприхований колоніальний гніт, не побоявся стати біля витоків українського національного духу”. У Полтаві ж Дмитро Старицький став фундатором драматичного гуртка, який влаштовував вистави для містян. Організовував і перегляди п’єс чернігівців, що гуртувалися довкола “Товариства, кохаючого рідну мову”. Випробовував себе й у ролі актора, сам виходив на сцену. Найбільш відомою роллю був Возний у п’єсі Івана Котляревського “Наталка Полтавка”. У 1865 році Дмитро Старицький написав драму, присвячену Петрові Калнишевському – українському державному культурному та релігійному діячеві, останньому кошовому отаману Війська Запорозького Низового, політичному в’язню Російської імперії. Твір мав назву “Послідній Актори Полтавського обласного музично'драматичного театру імені Гоголя – виконавці ролей з п’єси “Наталка Полтавка”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин