Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-калейдоскоп · “Українська культура здатна об’єднувати світ навколо боротьби за свободу”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

На сцені – драматург і воїн

Слово Просвіти, №46 за 2025 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Анатолія ФЕДОРЦІВА Це драматургічний твір, заснований на реальних подіях, пережитих автором. На початку повномасштабного вторгнення Володимир Тука опинився в окупованому Херсоні, пройшов через катування, вирвався на волю й пішов воювати в лавах ЗСУ. У виставі задіяні професійні актори Національної оперети України, серед яких госпітальєр і артист-вокаліст Ігор Матейко, а також ветерани без акторської освіти. Одну з головних ролей виконує сам автор Володимир Тука. Герой із позивним “Музикант” тримає зв’язок із мирним життям через музику – його супутницею стає укулеле. Від хаосу до гармонії, від болю до відновлення – цей шлях символізує, що музика здатна утримати життя й надати сили вистояти. – Я проходив навчання у школі драматургів від Театру ветеранів, де й написав цю п’єсу, – згадує Володимир Тука. – Цією п’єсою зацікавилися режисери Микита Поляков та Олена Аль Юсеф, які здійснили сценічні читки твору. Згодом мені зателефонував головний режисер Херсонського театру імені Миколи Куліша Сергій Павлюк. Ми з ним давні друзі, під час окупації на мітингах відстоювали вільний Херсон. Сергій запитав, чи я автор цієї п’єси. Я відповів, що так. Йому твір сподобався. Він запропонував створити моновиставу, в якій би я зіграв. Я й сам хотів розповісти цю історію. По суті для мене це не гра, а відверте спілкування з публікою. Я ділюся своїм досвідом і не можу сказати, що це чиста акторська гра. Зізнаюсь: спершу було трохи не по собі, як це сприйматимуть люди. Вже бачу, що вистава глядачам заходить, викликає і сльози, і сміх, загалом багато емоцій. Люди не лишаються байдужими. Ця вистава під назвою “Одноденний герой” живе вже майже рік. Нещодавно побували з нею на фестивалі “Золотий лев”. А пів року тому режисер Микита Поляков з моєю п’єсою взяв участь у проєкті Українського культурного фонду і виграв грант, аби поставити її в Національній опереті України. Робота над новою виставою тривала кілька місяців. Це була друга повноцінна постановка п’єси. Актори і музиканти Національної оперети – справжні професіонали своєї справи, з ними приємно працювати. Можна сказати, що ми були зними на одній хвилі. У виставі використовуємо камінці з позивними побратимів і посестер, вони зачитуються акторами, таким чином вшановуємо їхню пам’ять. “П’єса 22, або Шлях героя” буде гратися у Національній опереті України 4 грудня, запрошую. Звісно, хотілося б, аби ця вистава увійшла до постійного репертуару театру. Крім цієї п’єси, у мене є кілька текстів, які я ще не публікував. Загалом маю задум створити трилогію, в якій будуть п’єси “21”, “22” та “23”. Також намагаюся розвиватися як актор, знявся у кількох серіалах. У театрі BEAT граю у виставі про Василя Симоненка “Край неба”. Там у мене негативний персонаж. Це теж цікавий досвід. Відвідую акторсько-режисерський курс при цьому театрі. Прагну опанувати фах режисера. Також у планах зняти кіно. А ось що розповів Микита Поляков, режисер-постановник: – Мене дуже зацікавила му-можемо датувати новий цінний музейний експонат. Це був час, коли з прадавніх хуторів утворювалося нове село, яке існує й понині і, маємо сподівання, житиме завжди. Саме тоді на ці землі переселялися родини з теперішньої Чернігівщини, яким тут влада надавала землі для господарювання, а хто мав змогу – купували її самі. А за каменем для господарських потреб дуже далеко їздити не доводилося: на території нашої громади був дуже давній покинутий кар’єр з видобування піщаника поблизу села Дубові Гряди. Можна зробити повноцінне припущення, що саме з того каменя і було витесано унікальну, єдину на Харківщині пам’ятку історії – козацький хрест на похованні козака Григорія Шульги 1783 року. Цілком ймовірно, що там було давнє кладовище не з одним таким хрестом, бо я сам знаходив на тому полі шматки такого ж піщаника, виорані з ґрунту при сільськогосподарських роботах. Але заглянемо в набагато давнішу історію, бо історична, національна пам’ять не може бути короткою. Зовсім недалеко від нас, але на протилежному лівому зична складова, яку я відчув у цій п’єсі. Поділився ідеєю постановки за твором “П’єса 22, або Шлях героя” з генеральним директором – художнім керівником Національної оперети України, народним артистом України Богданом Струтинським. Відбулася зустріч Театру ветеранів з Театром оперети. Ми разом обговорювали цей проєкт, який усім здався цікавим. Вирішили подавати заявку на грант до Українського культурного фонду. Коли виграли грант, я зрозумів, що це потрібно не лише мені, Театру ветеранів і Національній опереті, а й ще комусь. Це справді круто. З цим театром працював уперше. Це професійний колектив, який був готовий іти зі мною на експерименти, несподівані рішення. Вистава нетипова для Національної оперети України. Зробили її разом із крутою командою. Вважаю прекрасним професіоналом хореографа Ольгу Семьошкіну. Вона активно включилася у проєкт, дуже допомагала в роботі. У неї цікаве пластичне рішення. Композитор Олександр Чорний разом з Олексієм Погуляєм створили чудову музику. Прекрасна партитура. Коли репетирували окремі номери, то во-березі Орелі у 1970-х роках було знайдено давнього кам’яного ідола, якого назвали Керносівським. Про цю пам’ятку, яка має таку ж цінність, як і Збруцький ідол, докладно розповідав наш друг і земляк, київський науковець Георгій Чорний. Ідол важить більше 200 кг, він міг бути витесаний (створений) поблизу кар’єру, а в час, коли річка пересихала або замерзала, перевезений на інший її берег. Нині це кам’яне диво, яке свідчить про те, що ми жили одвіку га цій землі, зберігається на території історичного музею імені Дмитра Яворницького у місті Січеслав. Але повернімося до нашого жорна. Воно має темніше забарвлення, аніж козацький хрест, який завжди на вітрах і дощах. Але знову ж таки можемо припустити і те, що воно було закопане глибше в землю у роки розкуркулення, колективізації і Голодомору кінця 1920-х і початку 1930-х років, а потім таки було викопане на поверхню. Такі речі тодішня більшовицька окупаційна влада та її місцеві колаборанти конфісковували у наших селян або розбивали подібні жорна, аби На сцені 77 в Національній опереті України відбулася прем’єра нойз-драми “П’єса 22, або Шлях героя” – постановки за сучасним текстом воїна ЗСУ Володимира Туки.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин