Пошта “СП” · “Величезний духовний і культурний потенціал має українська нація”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Для кого і для чого?
Слово Просвіти, №46 за 2025 рік
Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ, правник, експрезидент Світового Конгресу Українців
Я був дуже здивований, коли прочитав, що народний депутат України надіслав листа до Київської міської державної адміністрації стосовно розміщення зовнішньої реклами (білбордів) у місті Києві щодо, як він висловився, “фальсифікованих даних про кількість жертв Голодомору (10,5 мільйонів українців)”. Далі в листі народний депутат називає значно нижчу цифру, від 2,6 до 5 мільйонів. Оскільки цей конкретний народний депутат не є ні істориком, ні демографом, він посилається на різні джерела, аж ніяк не на первинні. Мені здається, що він не був в архівах. У листі він додає, на мою думку, дуже дивне речення: “Таким чином, для країни-агресора (Росії. – А. Л.) відкривається широкий простір для інформаційно-психологічних операцій, дискредитуючи тему Голодомо-
Яким ГОРАК, кандидат мистецтвознавства
16 листопада 2025 року відійшов у вічність письменник, лавреат Національної премії ім. Т. Шевченка і низки літературних премій (ім. І. Франка, М. Возняка, П. Куліша, Б. Лепкого та ін.), член Національної спілки письменників України, заслужений працівник культури України, науковець, літературно-мистецький критик, сподвижник музейної справи, педагог низки українських вишів, дослідник української культури Роман Дмитрович Горак. Уродженець містечка Городок на Львівщині, початкову освіту Р. Горак здобув у школах рідного містечка, відтак навчався на хімічному факультеті Львівського державного університету ім. І. Франка. По закінченні навчання завершив 1971 р. аспірантуру в університеті, а 1972-го захистив кандидатську дисертацію, здобувши вчене звання кандидата хімічних наук. Як хімік мав також кілька винахідницьких патентів. Працював у вищих навчальних закладах та науково-дослідних інститутах України (у містах Хмельницькому, Бориславі, ав 1974–1992 роках був старшим науковим співробітником Львівського медичного інституту). З років навчання мав великий інтерес до української літератури. Багато для цього спричинилося його літературно-мистецьке оточення, глибока самоосвіта, спілкування в студентські роки з письменницею Іриною Вільде, зустрічі з письменниками Михайлом Яцківим, Ольгою Дучимінською, перекладачем Юрієм Мушаком та літературознавцем Степаном Щуратом. Першою пробою пера був молодого автора був роман про Івана Франка “Велике червоне сонце”, який, скритикований рецензентами, залишився неопублікованим. Друкований дебют відбувся 1978 р. у журналі “Жовтень” розвідкою “Корпанюки” – про визначну родину майстрів-різьбярів з Гуцульщини. Серед перших значних публікацій – публікація в тому ж журналі роману “Шашкевич” 1981 р. та книги “Тричі мені являлася любов” 1983 р. Остання на свій час стала бестселером і визначила постать Івана Франка як центральну в дослідженнях та художньому осмисленні. Центральним жанром в творчості Р. Горака стала есеїстика, основним тематичним напрямом – біографістика, серед якої значну увагу дослідника приваблюють геру в українському та світовому інформаційних просторах”. Гадаю, завжди добре підкріплювати свою аргументацію патріотизмом. Той, хто найголосніше кричить про свій патріотизм, ймовірно, вважає себе переконливим. Але це не працює з мислячою та освіченою публікою. Я написав листа депутату. У листі я виклав такий аргумент: “Питання кількості жертв – це динамічне дослідження, яке ні ви, ні я не проводили. До речі, ніхто в діаспорі серйозно його не вивчав. Ще в 1930-х роках іноземні дипломати, і ви знаєте, що це були професійні розвідники, такі як Серджіо Граденіго, Отто Шиллер, Карл Вальтер та інші, повідомляли про 9-10 мільйонів жертв. Серджіо Граденіго та Вільям Гант писали про 15 мільйонів, про що вони достовірно знали з урядових джерел. У 1980-х роках британський історик Роберт Конквест встановив, що загинуло щонайменше 6 мільйонів: п’ятеро в Україні та один мільйон українців за межами України. Радянський історик Станіслав Кульчицький продовжив справу свого вчителя Романцова, який прийшов до Інституту радянської історії з лав НКВС і якому офіційно за радянських часів дозволили “досліджувати голод”. Він проштовхнув у науку російські наративи, послані зверху, про посуху, “перегини на місцях” та 3,5 мільйона жертв. Його учень продовжує справу свого вчителя й донині. З часів незалежності лише кілька демографів чи істориків з діаспори досліджували це питання в архіві, хоч і дуже поверхово. До речі, це видно з нечастоти їхніх візитів до архівів, що є загальновідомою справою. Міжнародна асоціація дослідників Голодомору-геноциду, очолювана професором Сергійчуком, серйозно займається цим питанням протягом останніх 15 років. Тільки жертвами дітей було понад 4 мільйони. Але це ще не все. Дослідження досі проводяться. Ні ви, ні я не були в архівах. Тому мене дивує ваша рішучість, а також ваш опір популяризації досліджень щодо кількості жертв геноциду серед українців. Ще більше мене дивує ваше твердження, що, мовляв, дослідження та дискусії – це вода на млин ворога. І тому я ставлю вам питання: для кого і чому ви це робите? Будь ласка, надайте щиру та аналітична відповідь”. Поки що відповіді немає, але є час. Цей народний депутат – не перший “патріот”, який мене здивував. Я нічого про нього не знаю, хоча й зустрічався. Однак я знаю, що цілий табір українців, які вважають себе націоналістами, повторює ту саму нісенітницю. Мабуть, краще не називати їх імен. Але достатньо сказати, що один історик націоналістичної спрямованості, який очолював Інститут національної пам’яті, сказав мені, що він обрав меншу цифру жертв Голодомору, бо його всюди критикували за позицію з інших питань, і йому потрібен був невеликий спокій. Не знаю, чи цей компроміс чи компромат приніс йому спокій. Схоже, що справа тут не у впливі Москви, а у впливі деяких фінансових благо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
