Сторінка · с. 3сторінка оригіналу ↗
JURIJ ILLJENKO: „DER PLATZ DES PROPHETEN IST VAKANT“
Слово Просвіти, №47 за 2005 рік
POSITION Die Redaktion der Zeitung schließt den Abdruck der öffentlichen Vorlesung von Jurij Illjenko „Der Platz des Propheten ist vakant (Probleme der ukrainischen Kultur, insbesondere des Kinos)“ ab – aus dem Zyklus der jährlichen Vorlesungen im Namen der Kunstwissenschaftlerin Arkadija Olenska-Petryschyn. Beginn in Nr. 45, 46 für das Jahr 2005. Das Thema tauchte von selbst aus jenem bereits erwähnten Unterbewusstsein auf, aus der kollektiven Erfahrung meines Volkes – es war das blutige Wort „Anathema“. Aus der Finsternis der Jahrhunderte, aus dem dichten Nebel der Geschichte floss ein Fluss der Toten auf mich zu – fünfzehntausend meiner Vorfahren, vorwiegend ältere Menschen, Frauen und Kinder, abgeschlachtet wie Vieh von Peters Satrapen Menschikow in der Hetman-Hauptstadt von Masepa, Baturyn, auf Flößen gekreuzigt und dem Wasser übergeben, zur Abschreckung für die Ukraine, damit sie für immer vergesse, auch nur heimlich an die Unabhängigkeit zu denken. Der Fluss der Toten floss jede Nacht durch mich hindurch, sobald ich die Augen schloss. Meine toten Vorfahren sahen mich mit toten Augen schweigend an. Alle fünfzehntausend. Schweigend. Jede Nacht. Ich begann viele dieser Toten wiederzuerkennen. Es waren meine Verwandten aus Tscherkassy. Erschossen im Bürgerkrieg. Jene, die 33 vor Hunger starben. Jene, die 37 erschossen wurden. Einmal erkannte ich Kurbas. Kurbas war mitten ins Herz geschossen worden. Und barfuß. In einer Häftlingsjacke aus Sandormoch. Mit einer Lagernummer, die mit der Nummer meines Telefons übereinstimmte. Nach einem Monat nächtlicher Wahnvorstellungen zog ich aus der Schublade das alte Drehbuch über Masepa „Nenasytets“ und fügte darin die Episode „Fluss der Toten“ ein. Der Fluss der Toten erschien mir nicht mehr im Traum. Nachts begannen in meine Träume ein nackter Reiter in Teer und Federn auf einem Pferd einzudringen. Manchmal war der Reiter tot. Manchmal war ich es selbst. Tot. Auf dem Pferd. Hinter uns jagten Wölfe. Das Pferd brachte mich immer auf das Feld der Schlacht bei Poltawa. Die Schlacht habe ich kein einziges Mal im Traum gesehen, denn das Feld war in einen dichten und rosafarbenen, wie Kolostrum wirkenden Nebel gehüllt. Ich hörte nur die Klangpartitur der Schlacht. Als die zweimonatigen nächtlichen Dreharbeiten plötzlich endeten, verstand ich – einen solchen Film wird mir niemand erlauben zu drehen. Egal, welche Macht in der Ukraine herrscht. Denn jede Macht finanziert nur jene Projekte, die sie direkt oder indirekt verherrlichen. Und vor dem Fenster wurde es immer dunkler, tagsüber war es dunkel wie in der Nacht. Es war gleichermaßen dunkel. Das, was mir geträumt hatte, war gegen jede Macht. Das, was geträumt hatte, war eine Prophezeiung der Ukrainischen Ukraine. Das, was geträumt hatte, war eine Provokation der nationalen Revolution. Vor einer Woche las ich in der „Dserkalo Tyschnja“ in einem Artikel über den siebzigsten Geburtstag von Borys Olijnyk Worte, bei denen meine Seele erbebte. Der Journalist fragte Olijnyk: „Was ist das für ein Slogan von Ihnen über die Ukrainische Ukraine, ist das nicht doppelt gemoppelt?“ Der Dichter war verlegen, der Dichter begann zu erklären, dass er das bei einem Treffen mit Tymoschenko gesagt habe. „Ukrainische Ukraine“ – natürlich doppelt gemoppelt, aber das ist besser für die Ukraine als „Unsere koschere Ukraine“, und sehr aktuell. Für die Ukraine ist es aktuell seit dem Moment der Verkündung des „Anathema“ gegen die Ukraine durch Zar Peter. Genau deshalb änderte ich im letzten Moment den Titel meines Buches „Offener Brief an die Ukrainer“ in „Für die Ukrainische Ukraine – ein offener Brief an die Ukrainer“. Hier ist das Vorabexemplar noch mit dem alten Titel. „Für die Ukrainische Ukraine“ ist handschriftlich geschrieben. Drei Mal wird das Wort Ukraine auf einem Umschlag wiederholt, das ist ein solcher Dreizack, eine Dreifaltigkeit – das sakrale Zeichen der Ukraine. Eigentlich sollte die Artikelsammlung dieses Buches der Inhalt meines heutigen Vortrags sein: Unter diesem Umschlag befindet sich auch der Aufruf an die ukrainische Intelligenz zur Schaffung einer modernen UPA – einer informativen, für den Partisanenkrieg gegen die Besatzer des nationalen Informationsraums, hier ist auch der Artikel „Die Revolution geht in die Opposition“, hier ist der Artikel „PR-Projekt – ein bedingungsloser Sprachkrieg“, hier ist der Artikel „Privatisierung des Präsidenten“ – kurzum, das, was ich heute außerhalb des Rahmens meines Vortrags lasse, aber ich würde Ihnen raten, dieses Buch zu dem hinzuzufügen, was ich heute vortrage – es wird ein hinreichend deutliches Panorama der Schlacht bei Poltawa auf dem Majdan Nesaleschnosti entstehen. Erfahrung lässt sich nicht übertragen, und doch werde ich Ihnen erzählen, wie es mir gelang, einen Film mit der Hauptattraktion – dem Ukrainischen Fluss der Toten – zu drehen und auf die Hauptleinwand des Planeten zu bringen. Einen Film als Katalysator revolutionärer Prozesse in der Gesellschaft, einen Film als Eisbrecher wird niemand jemals unter keinen Umständen finanzieren. Dafür muss man verrückt werden. Unter den Verrückten gibt es keinen einzigen Oligarchen. Und Geld für den Film braucht man dreimal mehr, als für die gesamte Kinematografie jenes Jahres im Budget vorgesehen war. Es wurde klar, dass man dieselbe Taktik anwenden musste, die ich bei den Dreharbeiten zu „Weißer Vogel mit schwarzem Mal“, „Brunnen für Durstige“ oder eine noch jesuitischere angewandt hatte: Erstens – das Drehbuch muss so sein, dass es fast allen gefällt. Das eigentliche Drehbuch, nach dem der Film gedreht wird, muss tief zwischen den Zeilen des vorzeigbaren Textes verborgen sein. Das äußere Drehbuch muss mit jenen Archetypen des Unbewussten bluffen, die den Ehrgeiz eines potenziellen Investors reizen könnten. Dafür muss man im Voraus das Opfer bestimmen – den Investor, der den Köder schlucken muss. (Über die Art des Fischfangs nach einem Investor etwas weiter unten). Zweitens – ich wusste von Anfang an fest (tatsächlich hat sich alles mit einem minimalen statistischen Fehler erfüllt), dass das Drehbuch niemals vollständig so gedreht werden kann, wie es ursprünglich niedergeschrieben wurde. Unvermeidlich sind schmerzhafte Überarbeitungen, unvermeidlich ist Zensur, unvermeidlich sind sinnlose Korrekturen und vor allem – unvermeidlich sind erzwungene Streichungen von Szenen, Episoden, ganzen Handlungssträngen, Repliken, Monologen und sogar Rollen aus dem Drehbuch. Es ergab sich, dass das Drehbuch so gestaltet werden musste, dass der ganze Film in jedes einzelne Element des Films verpackt ist, wenn eine einzelne Szene oder sogar ein Charakter das Ganze in bestimmten Verhältnissen zu anderen Szenen, Charakteren, Landschaften oder Repliken repräsentieren kann. Das Drehbuch muss so geschrieben sein, dass der Verlust eines Teils der Episoden und Szenen während des Produktionsprozesses die Ganzheit des Entwurfs nicht verändern könnte. Die Bewahrung der kritischen Masse des Filmtextes muss die Vollständigkeit der Entfaltung des Entwurfs garantieren. Ist so etwas möglich? Es ist möglich, wenn es keinen anderen Ausweg gibt. Schon damals wusste ich das ganz genau, denn ich hatte die einzigartige Erfahrung von Dreharbeiten zu mindestens drei Filmen, die in die Fänge der sowjetischen Zensur gerieten und unversehrt daraus hervorgingen. Es ist klar, dass eine narrative, erzählerische, handlungsbezogene, lineare Konstruktion das nicht aushält. Die Handlung bricht bei der Entfernung eines beliebigen, mit Informationen beladenen Fragments zusammen. Man braucht ganz neue Konstruktionen, wabenförmige – eine ideal ausbalancierte Informationsbude, die sechs Stufen von Informationsverbindungen hat. Ein natürliches Montagephänomen. Eine stabilere Konstruktion für eine Kugel gibt es in der Natur nicht. Das hat mir der Fußball von der Weltmeisterschaft bewiesen, ein Geschenk von Zinedine Zidane für den Film „Schatten vergessener Ahnen“. Wer hat ihn nicht alles mit den Füßen getreten, und ihm macht das gar nichts aus. Genau diesen Ball hat Zinedine in den Winkel geschossen im Spiel gegen... entschuldigen Sie, ich habe vergessen, gegen wen... Die Wabenkonstruktion funktioniert auch bei Verletzung oder vollständiger Zerstörung von bis zu einem Drittel der Waben in einem beliebigen, nicht vorhersehbaren Algorithmus weiter. Der wabenförmige Informationsaufbau erzeugt einen holotropen Effekt, das heißt, auf Ganzheit ausgerichtet (vom griechischen holos – „ganz“ und trepein –“}
„sich in Richtung von irgendetwas zu bewegen“). Wobei jede Wabe ein maßstäbliches Äquivalent des Ganzen ist. Drittens — man muss ein für alle Mal mit der vulgär-linearen alltäglichen Vorstellung von Zeit brechen. Die Zeit in den Raum in den Wirbeln von Torsionsfeldern zurückführen. Im Universum gibt es keine andere Art der Bewegung als die Figur des höchsten Pilotierens der Zeit in einem zum Kringel gedrehten Raum. Ein Schraubflug über den linken und rechten Flügel gleichzeitig entlang der Spirale der Torus-Kringel-Figur, welcher (der Kringel) seinerseits dieselbe Figur des höchsten Pilotierens ausführt und den Kringel bereits der vierten Dimension beschreibt und so bis zur Unendlichkeit in zwei entgegengesetzte Richtungen. Als der Militärpilot Nesterow seinen weltweit ersten Looping über Schuljawka vollführte, wo jetzt das Dowschenko-Filmstudio im Knockout liegt, wurde er wegen unbegründeten Risikos mit Staatseigentum mit zwei Mindestlöhnen bestraft. Ich wurde durch das Verbot des Films durch den russischen Kulturminister jüdisch-lwiwer Herkunft Michail Schwydkoj bestraft. Seitdem nenne ich ihn Schwydkaja Nastja. Viertens — endlich bei den Dreharbeiten eines großen Projekts ein prinzipiell neues Regiesystem einführen, das von mir am Lehrstuhl für Filmregie der Filmfakultät des Theaterinstituts namens Karpenko-Karyj entwickelt wurde — die Metaregie, die in der Regie des Zuschauerunterbewusstseins besteht. Gegenstand der Regie werden nicht das Erarbeiten von Mise-en-scènes, nicht psychologische Konfigurationen von Rollen, nicht montagebedingte inhaltliche Bereicherungen, sondern das eigentliche Arrangieren des Zuschauerlesens des Filmdiskurses, das Steuern der emotionalen Reflexionen des Zuschauers und, was am wichtigsten ist, das Übertragen der Arbeit an der Schaffung der Filmdeutung aus den Händen des Filmregisseurs in die Seele des Zuschauers. Dem Zuschauer keine einzige festgefahrene Deutung aufzwingen. Die Botschaft über Masepa soll nicht in den Texten des Films geformt werden, sondern in der Wahrnehmung des Zuschauers als seine Reflexion auf die Kunstattacke. Fünftens — Stil: Großer Stil der vom Eros befruchteten Eklektik. Ein Cocktail aus Höhlenmalerei, Vertep, Surrealismus, Postmodernismus in einer allzu überspannten Geste des ukrainischen Barock. Eine Lawine von Fresken, aber nicht aus einem Tempel, sondern aus einem Vertep. Eine Nonstop-Serie von zauberhaften Performances in der Natur, gedreht als Dokumentation. Ein lawinenartiges Vervielfältigen von Kopien, die kein Äquivalent in der Geschichte hatten. Ein Bluff mit dem gleichgültigen Lächeln der Sphinx. Sechstens — Konzept — Apokryphe. Es gibt vier kanonisierte Deutungen von Masepa. Vier Evangelien über Masepa. Erstens — Masepa ist ein Verräter. Autoren: Zar Peter I., der Dichter Alexander Puschkin, die gesamte russische Historiographie. Zweitens — die europäische Tradition — Masepa ist ein Rebell, ein Aufständischer für die Freiheit des Vaterlandes. Autoren — Voltaire, Byron, Hugo, Delacroix, Géricault. Drittens — Masepa ist eine nationale Ikone, ohne einen einzigen Fleck auf dem Antlitz. Autoren — vorwiegend das wissenschaftliche Denken der ukrainischen Diaspora. Die vierte Deutung — ein romantischer Held, ein unübertroffener Liebhaber. Sein Lebenslauf beginnt mit dem nackten Reiter auf einem wilden Pferd, der vom Pavillon der Geliebten in die Unsterblichkeit galoppiert, durch alle Boudoirs von Warschau, der Ukraine, Moskau geht und mit der selbst von Romeo und Julia nicht übertroffenen Liebesdrama des achtzigjährigen Hetmans und seiner jungen fünfzehnjährigen Patentochter Motrja Kotschubejewa endet. Sich keinem Konzept anschließen! Masepa nicht durch irgendeine Autoreninterpretation fesseln lassen! Den Film so drehen, dass, sobald ein Hinweis auf irgendeine einseitige Deutung auftaucht, man einen doppelten Rückwärtssalto macht und alles von vorne beginnt. Die Ausführung der Rolle des Masepa drei diametral entgegengesetzten nach Aussehen, Alter und Temperament Schauspielern anvertrauen, übertrag-
Fortsetzung auf S. 10
с. 10 · сторінка оригіналу ↗
Продовження. Поч. на с. 3
ти створення образу на означений матеріал — фрески, гравюри, мане> кени, скульптури, пісні, хореогра> фію, туман (у розумінні сфумато Ле> онардо да Вінчі). Монтувати всіх цих виконавців не послідовно, — за принципом лінійності життя, а ство> рювати синхронну хореографію ча> су, коли всі вони постають в одній мізансцені в нічим не детермінова> ному поєднанні. “Світ ловив мене, але не спіймав” Григорія Савовича Сковороди має перекочувати з його надгробного каменя на гасло для виконавців ролі Мазепи. Сьоме — скандал. Зламати сім печаток мовчання. Полтавської битви не було. Цар Петро І не славетний “мідяний вершник”, а брудний збоченець, серійний маніяк, убивця і кривавий кат України. Світом править Ерос в одній постелі з Танатасом. Анафема не має ніякої сили, бов Мазепи не було гріхів проти церкви і анафему накладено світською персоною і найбільшим із грішників російської історії. Ріка Мертвих має впадати не в Десну і Дніпро, а у Волгу, Сену, По, Дунай, Віслу і Рейн... бажано, — і в Гудзон... Скандал — єдине, що залишається в моєму розпорядженні в ситуації мертвого українського кіно. Довідку про смерть українського кіно видали самі кілери, “українська” (в лапках) мас-медіа, і тиражували її по цілому світу. “Мертві бджоли не гудуть”. Треба вчинити найбільший в Європі кіноскандал, бажано на Московському міжнародному кінофестивалі. Або в Каннах. Або на найпрестижнішому сьогодні Берлінському кінофестивалі. Щоб луна покотилася земною кулею. Втягнути в скандал максимальну кількість людей. Саме в роздмухуванні скандалу полягає концепція промоушену не стільки фільму, скільки постаті Мазепи. Коли почнуть ламатися списи в дискусіях про фільм, Мазепу, історію, Україну — почне вимальовуватися обличчя істини. Україна почне тяжкий процес самоусвідомлення. Українська ідея підніме відтяту Кучмою голову. Це головна мета фільму. Восьме — жанр — молитва. Я нарешті зрозумів жанр своїх нічних бдінь. Це була нескінченна молитва. Фільм має бути в жанрі молитви. Лише Молитву можна протиставити Анафемі. До моєї Молитви треба залучити Молитви всіх творців фільму, а з часом і Молитви глядачів. Сума всіх цих Молитов спроможна анігілювати будь-яку Анафему. Дев’яте — все. Стоп. На сьогодні досить. Дев’яте, десяте, двадцять перше... най залишаться в закритій главі моєї автобіографічної книжки “Доповідна Апостолові Петру”. Ту закриту главу я не стану оприлюднювати до своєї смерті. Бо в тій закритій главі я залишаю записи, ще небезпечніші для мене, і не тільки для мене, ніж плівки майора Мельниченка. Досвід не передається. Принаймні не передається в такий прямолінійний спосіб, як причинно-наслідковий зв’язок. Кожна індивідуальна національна апперцепція транслюється в колективне підсвідоме нації все життя. Кожне життя без винятку. Сума тих досвідів — то чорнозем нашої культури. Український чорнозем такий чорний через те, що в тій чорній землі українців, що віками орали цю землю, лежить у тисячі, а може, і в мільйони разів більше, ніж тих, що орють її зараз. Це могутній і надійний інформаційний щит нації — її безкінечне, безоднє інформаційне торсійне поле, її народна пам’ять, її безсмертна культура. І вже з того інформаційного поля, з того колективного несвідомого, чи то підсвідомого, з тієї колективної пам’яті народу кожен індивід може черпати скільки зможе, наскільки він гармонізує своє ЕГО з трансцендентальними джерелами своїх предків. Настільки, наскільки він розкріпачить власну інтуїцію від раціональних забобонів. Фільм “Тіні забутих предків” зробили самі тіні забутих предків.
Параджанов був лише ретранслятором, медіатором, виконавцем. Геніальним посередником. Митець — лише посередник, медіатор, транслятор того споконвічного архіву народної культури. Жоден митець не може стати більшим за той архів. У цьому випадку має рацію Платон, коли стверджує, що людина не створює нічого нового, вона лише пригадує те, що вже було. Новими бувають лише упаковки старих істин, навіть якщо ті старі істини досі ще не відомі людству. Але вони вже давно відомі Богові. “Я лише видимий знак невидимої Божої благодаті”, — написав Владика Софрон Мудрий на прохання журналіста дати йому свою автобіографію. Я лишень видимий знак, який постійно зникає зі склепіння Кам’яної Могили, непрочитаний самим собою знак, який непогано вмів знімати фільми. Саме українські фільми. Саме в цей момент, коли я ніби поставив крапку, ніби закінчив думку, варто зробити подвійне сальто назад і почати спочатку, але в іншій альтернативній площині. Місце пророка вакантне. Полтавська битва відбулася на Майдані Незалежності в листопаді—грудні 2004 року. Знову виграв Петро І. Конспективно нагадаю, як Петро виграв першу Полтавську битву: — Петро нахабно будує свою північну столицю на землі Карла XII. — Починається Північна війна. Карл XII з купкою своїх головорізів, всього 10 тисяч, під Нарвою вщент розбиває 60-тисячне військо царя вкупі з трьома полками Мазепи. Петро тікає, як навіжений. І починає реорганізацію своєї армії під проводом німців. — Карл XII повільно суне на Москву. Москва приречена. Бо під Москвою стоїть лише половина царських військ. Друга половина упокорює Україну, тобто, Малоросію. Якщо цар зніме військові залоги з малоросійських городів, то Україна миттєво стане незалежною. — Петро вирішує спрямувати шведську навалу на Україну. І в Україні об’єднати свою армію і гетьманські 19 полків проти Карла. Як це зробити? — Петро нападає на ар’єргард королівського війська, так звана битва під Лісною, і топить у білоруських болотах усю артилерію шведів, спалює весь запас провіанту і пороху. Карлу XII нічого не залишається, як повернути на Батурин, гетьманську столицю, в якій найкраща артилерія в світі, неміряне збіжжя, вистачить на три армії, і найбільша скарбниця золота в Європі.
— Карл XII повертає свою голодну і замерзаючу армію на Україну. — Мазепа просить у Петра допомоги. Петро відповідає ультимативно: “Боронись как знаешь... Не токмо 10 тисяч войска не дам, а и единого солдата не получишь!” Сюзерен зраджує свого васала. Запам’ятайте: Петро зраджує Мазепу. — Мазепа перед неминучою окупацією гетьманщини Карлом XII і перспективою навіки залишитися під польським крулем обирає тактику нейтралітету. Іде на мирову з Карлом XII. — Петро наносить серію блискавичних ударів. Перше — оголошує по всіх церквах Анафему. У Глухові самочинно править чорну месу. Анафема не леґітимна, бо в Мазепи немає жодного гріха проти церкви. Анафема (тобто віддання дияволу) їхнього верховного вождя для віруючого населення Малоросії найбільше потрясіння в житті. Друге — Петро насилає каральний загін Меншикова на Батурин. Укріплений Батурин не по зубах не те що такому загону, а й цілій армії Петра. Сотник Ніс відкриває потайний хід у столицю, яку вже покинуло військо Мазепи і рухається на з’єднання зі шведом. Меншиков вирізає 15 тисяч мешканців міста. Пускає їх водою, щоб ріка мертвих перестріла гетьманські полки при переправі через Десну. — 17 полків зраджують свого головнокомандувача Мазепу. Переходять на бік царя. Анафема починає діяти. — Меншиков грабує Батурин, вивозить усе до останньої зернини, порох до останньої порошини, забирає 70 польових гармат, 15 стаціонарних, великого калібру підриває на валу і спалює місто. — Петро роздягає всі церкви свого царства, всі дзвони переплавляє на гармати, все золото іконостасів забирає в казну. — Петро не поспішає зустрітися з Карлом, бо в Карла є ще могутній резерв — договір із турками про п’ятдесят тисяч ятаганів для розправи з Петром. — Петро піднімає вітрила свого новісінького флоту у Воронежі й стає в Азові проти мису Казантип. Запрошує на борт сіраскіра і пропонує туркам вічний мир. Сіраскір каже, який мир, коли ти став під нашими берегами з новою армадою в сорок кораблів. Петро як гарантію вічного миру спалює свій новий флот на очах турків. Таким чином Карл XII залишається один, без турків, без гетьманських полків, із однією гарматою, з виснаженою, голодною, деморалізованою армією проти вишколеної за німецьким орднунгом армії Петра.
ва на Майдані Незалежності, яку також виграв Петро І. — Конституційний Суд виніс вирок: дозволити Кучмі третю ходку в Президенти. Вважати її другою. Першу скасувати. Кучмі цього було замало. Кучма хотів назавжди. Треба було зробити так, щоб цього самого хотіли і кучмоводи. Кучма віддає кучмоводам інформаційний простір України, ліквідує національний кінематограф, звільнений неосяжний кіноринок віддає на пограбування рідним і близьким, на додачу — всю банківську систему, на дрібнички — Донецьк, Криворіжжя, Дніпропетровськ зі всіма потрухами. — Розробляється сценарій довічної влади Кучми під назвою “конституційна реформа”, за яким Президент стає англійською королевою, але без Англії, а всю виконавчу владу перебирає на себе Прем’єр-міністр. Бути довічним Прем’єр-міністром Конституційний Суд нікому не забороняє. Але може заборонити Кремль. — Кучма спалює Незалежність перед Кремлем і отримує як “пояс вірності” систему прослуховування свого кабінету і майора Мельниченка на додачу. — Систему прослуховування господар використовує не без користі для себе. Він провокує всю свою “королівську рать” на “невинні” відвертості. Школа більшовицького шантажу парторга “Южмаша” стає у пригоді перед мікрофоном під диваном. — Під час другої (третьої) виборчої президентської кампанії, — в обмін на підтримку інтелігенції, — замовляє Ступці фільм про Мазепу. Ступка бере і мій сценарій, і мене самого в цей проект. На першому етапі, коли всі ще думали, що я зроблю фільм за концепцією Петра І—Пушкіна—Путіна про розбещеного старця-зрадника, — фігурували навіть російські гроші. Міністр культури РФ Швидкой кидав із барського столу півмільйона баксів, але Лужков не дозволив і надіслав Швидкому том Пушкіна з поемою “Мазепа” як інструктаж для спілкування з малоросами. — На конкурсній основі готуються кандидати на роль маріонеткового Президента та їхні дублери, на випадок “летальных исходов”. Кандидати готуються заздалегідь із повною гарантією підконтрольності. — Коли прийшов час “X” і стало очевидним, що сценарій починає давати збої через витік інформації — за наказом Антикремля зраджує майор. — Зависає загроза імпічменту. Насувається загроза прямого усунення. Рятує один із кандидатів, який заявляє, що він — син Кучми. Один із кандидатів переходить у розряд фаворитів.
— Стає зрозумілим, що з Мазепою влада помилилася. Іллєнко знову вийшов із-під контролю. Починаються економічні репресії, міні-голодомор в експедиції в селі Прохорівка. Ступка відмовляється зніматися. Частина епізодів залишаються не знятими. Спрацьовує моя програма стільникового монтажу. Незакінчений фільм мені вдається відправити на Берлінський фестиваль. Скандал перебільшує всі мої сподівання. Бомба вибухнула. Алюзії фільму настільки прозорі, настільки небезпечні для влади, що Мінкульт віддає за контрактом фільм у повну власність кучмоводам. Із Москви лунає анафема фільму, а мені — заборона. Це вже сьомий заборонений фільм у моєму житті. Сценаріїв заборонених я не рахую, як Нікіта Михалков не рахує мисливських трофеїв, кажуть, погана прикмета. — Обділені, або, за політичним сленґом, опозиційні олігархи і їхні лобісти у Верховній Зраді готують безпрограшний проект “Помаранчева революція” і обирають собі лідера, яким збираються крутити, як циган сонцем. Кандидату нічого не залишається, як очолити проект. За словами одного з ідеологів групи захвату “Наша Україна”, планувалося вивести на Майдан до 300 тисяч групи підтримки. — Починається обвальна, тотальна фальсифікація всього і вся, для створення ефекту хаосу, з якого ніби знає вихід лише “Помаранчевий Проект”. — Результати фальсифікації несподівано збуджують приспану національну гідність України. На Майдан виходять мільйони. Це вже не “Помаранчевий Проект” — це вже Національна Українська Революція. — Шок цілого світу. Внутрішні варвари, українці, виявилися толерантними і довірливими, як кошенята буржуа. Всі співають і танцюють, — замість брати владу, яка поки що нічия. — Найбільш радикальні революціонери нагнітають невдоволення, говорячи правду. 28 листопада назріває реальна загроза повторення румунського варіанта. На дахи Профспілок, Поштамту, Консерваторії і Дому з Химерами лягають снайпери. — Лідер “Помаранчевого Проекту” залюлює обіцянками Національну Революцію і вдруге рятує Кучму від смерті. — Кучма такого не забуває. Помаранчевий Кандидат стає Президентом, незважаючи на те, що виграв вибори Блакитний Зек. — Національна Революція розгублено дивиться, як на сцені Майдану керівники “Помаранчевого Проекту” цинічно чіпляють собі на груди медалі переможців Помаранчевої Революції.
Оскільки я вже на кафедрі, дозвольте мені буквально тридцять секунд попрацювати Пророком. Фальсифікація наступних березневих виборів набирає небачених досі обертів. Незважаючи на те, що всі інститути соціальних досліджень трублять про перемогу лише трьох блоків, число розчарованих досягає вже числа українців за останнім переписом населення. Тобто 78 відсотків. Ці розчаровані, чиї думки я озвучував отут цілу годину, можуть просто не з’явитися на вибори. І то буде кінцем цивілізації Кам’яної Могили, Аратти, Київської Русі, Незалежної України. А можуть об’єднатися в новій фазі Національної Революції — Фронті правих сил, усіх без винятку правих сил. Тоді то буде небачена в історії України перемога нації. Не забуваймо, що нас в Україні 78 відсотків. І якщо нам в Україні буде жити заможно, щасливо і вільно, то заможно, вільно і щасливо буде жити і решті етносів: румунам, євреям, полякам, руським, татарам, гагаузам, грекам і навіть тому єдиному в Україні шведському селу, що під Мелітополем, поблизу Кам’яної Могили. Якщо комусь ще кортить попрацювати Пророком, то, будь ласка, місце пророка вакантне. Україні потрібен Пророк!
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF у Вікісховищі ↗ · Машинний переклад
