Пошта “СП” · “У світі постійно ведеться боротьба темних і світлих сил, але з часом добро перемагає”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Ювілей видатної композиторки-шістдесятниці
Слово Просвіти, №47 за 2024 рік
“Серед плеяди українських композиторів-шістдесятників яскраво зоріє творчість Лесі Дичко. Художній світ її музики постає як неповторна сфера хвилюючих духовних осяянь і мистецького пошуку. Лірична за своєю природою, музика Лесі Дичко чарує тонким чуттям природи і емоційною силою переживань, туга недолі межує тут з образами героїчної боротьби, стихія палкого танцювального руху – з благосним філософським роздумом…”
Цьогоріч святкує поважний ювілей – 85-ліття – знана українська композиторка Леся Дичко. Творчість Дичко припала на той часовий відтинок в анналах сучасного мистецтва, який умовно позначено як “золотий період” еволюції української музики. Євген Станкович, Мирослав Скорик, Валентин Сильвестров, Леонід Грабовськиий, Віталій Губаренко, Валентин Бібік, Юрій Іщенко, Геннадій Ляшенко, Іван Карабиць, Олег Ківа. До цієї ж когорти маститих авторів, що сформувалася й ефектно вибухнула в 1960–1970-ті роки, належить і Леся Дичко. Ювілярка та її ровесники, колеги-композитори своєю діяльністю змінили траєкторію шляху української музики другої половини XX століття, створили і прописали сучасну картину уявлення про світ мистецтва… Музична творчість Лесі Дичко та її колег-ровесників – це національний скарб музичної культури. Леся Дичко народилася 1939 року в інтелігентній родині. Музикою займалась з дитинства. З 1958 року Леся Дичко навчалася на композиторському факультеті Київської державної консерваторії (тепер Національна музична академія України) спочатку у Костянтина Данькевича, пізніше у Бориса Лятошинського, потім – в аспірантурі Київської та Московської консерваторій. Після закінчення студій викладала історію музики, теоретичні дисципліни та композицію в Київському художньому інституті та у Національній музичній академії України, в якій працює і до сьогодні на посаді професора. Творчий доробок композиторки вельми об’ємний і різноплановий за жанрами і стильовими уподобаннями, хоча наскрізними лініями залишаються національна історія і фольклорні обряди, а також прихильність до масштабних форм та хорового письма. Ранні твори Лесі Дичко витримані в стилістиці нової фольклорної хвилі. Це притаманно кантатам – “Червона калина”,
“Карпатська”, “Пори року” на слова українських старовинних пісень, фортепіанні “Українські писанки”. Згодом фольклорна першооснова набуває монументального алегоричного прочитання в ораторії “І нарекоша ім’я Києв” для хору, солістів і оркестру, та кантаті для чоловічого хору “У Києві зорі”, операх-дійствах “Золотослов” і “Вертеп”. Колористично-імпресіоністичні барви позначають “мандрівні” хорові концерти, яким Дичко дає назву “фрески” – “Іспанські”, “Французькі”, “Швейцарські”. Символіка танцювальної пластики розкривається в балетах “Метаморфози”, “Досвітні вогні” та “Катерина Білокур”. Важливе місце в її доробку посідають твори для дитячих хорових колективів (кантати “Чотири пори року” на народні слова, “Сонячне коло”, “Весна”). Твори Лесі Дичко виконують найкращі хорові колективи України, вони постійно звучать на фестивалях, державних урочистостях, в програмах музичних академій та філармоній. Творча натура Дичко – стихійно природна, червоною ниткою творчості є її вельми потужне тяжіння до фольклору, його глибинних шарів і прадавньої автентики, пристрасть до старовини і фольклорної архаїки й рідного Києва Це і хорова опера “Золотослов”, і кантати “Червона калина”, “Пори року”, “Карпатська”, ораторія “І нарекоша ім’я Київ”, варіації для симфонічного оркестру “Веснянки” та інші опуси. Практично немає твору, в якому б не прозвучала в тій чи іншій мірі фольклоризована мелодика, просочена автентичним колоритом. “Я вважаю, що розвинена фантазія – моя найсильніша риса…Для мене важлива не тільки інтонація, але і її кольорове забарвлення”, – наголошує Леся Дичко. Для композиторки архітектура – це звукова матерія, а музика у вимірі фантазій може набути контурів якогось архітектурного ансамблю, адже, за словами німецького поета і письменника Йоганна Вольфганга фон Ґете, “архітектура – це музика, яка застигла в камені”. Сковородинська філософія і сковородинське ставлення до життя проявляє себе також і в творчості композиторки, котра завжди дуже багато писала – від початків і дотепер “страждає” на трудоголізм. Як результат – чималий перелік творів, причому серед них багато великоформатних. Це, до речі, прикметна “слабкість” більшості мистців її покоління. “Життя прекрасне, хоч в ньому є й багато зла – у світі постійно ведеться боротьба темних і світлих сил, але з часом добро все-таки перемагає зло, бо інакше світ просто не існував би”, –
розмірковує композиторка Леся Дичко в час важких випробувань української нації. У Національному будинку музики та Національній філармонії України відбулися ювілейні концерти, під час яких звучали як романси, так і масштабні ораторії у виконанні Liatoshynskyi Capella (диригент Богдан Пліш, Ірина Харечко – орган, Назарій Пилатюк – скрипка, Мар’яна Боднар – сопрано). Підготувала програму-вітання, що складалася з яскравих творів Лесі Василівни, і рідна Національна музична академія України. У виконанні колективів та солістів академії прозвучали фольклоризовані твори, мелодика яких просочена автентичним колоритом, серед яких і знаменита кантата “Червона калина”. Ювілейні концерти стали справжнім святом української музики, яскравим свідченням безмежної творчої сили композиторки Лесі Дичко, а її музика, пронизана глибокими емоціями та вишуканою красою, полонила серця слухачів.
Підготував Георгій ЛУК’ЯНЧУК Світлини із заходів, присвячених ювілею Лесі Дичко
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
