Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Якщо ти отримала задоволення, якщо мурашки пішли по тілу, значить, ти йдеш у правильному напрямку”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Творчість, яка не припадає пилом

Слово Просвіти, №47 за 2024 рік

У музичному салоні Національної філармонії України показали музичну моновиставу “Ваша Lesia”, присвячену життю та творчості Лесі Українки. Прозвучали її знані та маловідомі вірші, уривки з листів під музичний супровід з творів відомих вітчизняних та зарубіжних композиторів. – До цього у мене ще не було такої об’ємної роботи, – розповідає солістка Національної філармонії України Наталія Насікан (художнє слово). – Це перша моновистава. Тут я від початку і до кінця вистави на сцені, ні на мить не виходжу за куліси. Це був другий показ моновистави. Перший відбувся 28 квітня. Спершу я написала сценарій. Довго його виношувала, переписувала. Колись ми робили постановку про Лесю Українку в концертному варіанті. Хтось співав романси на її вірші, а я читала поезії. Мабуть, саме тоді у мене виникла ідея щодо постановки такої моновистави у філармонії з музикою. Леся була піаністкою, хотіла продовжувати грати на цьому музичному інструменті, але доля зіграла злий жарт. Минулого року до Національної філармонії України прийшла працювати Марина Рижова. У нас уже були спільні роботи. Я показали їй свій сценарій. Почитали, дещо змінили. І вона сказала: “Будемо працювати”. Я вносила свої ідеї, а концепцію режисерської постановки Марина повністю взяла на себе. Леся Українка – це моя муза ще з театрального інституту, хоча в шкільні роки я не розуміла її поезії. А коли стала студенткою, то до рук потрапив її твір “Я не кохаю тебе і не прагну”. “Боже, який цікавий вірш! Це що, Леся Українка?” – здивувалася я, бо раніше знала письменницю лише за шкільною програмою. Після цього занурилася в її біографію, в її життя. Мені подобається творчість Ліни Костенко, Олени Теліги. У нас також були цікаві проєкти за поезією Олени Теліги. Але все-таки Леся для мене на першому місці. З Мариною Рижовою працювалося прекрасно. Ми розуміли одна одну, не було жодних суперечок. Вона приймала всі мої ідеї, вносила свої. Зокрема, ідею з валізами, а також образ чорного кохання, яке Леся собі наворожила і чекала його. Леся Українка дуже близька мені за характером і світоглядом. Іван Франко сказав, що чи єдиний на всю соборну сучасну Україну мужчина – це Леся. Вона сміливо висловлювала свої думки. Вона хотіла подобатися, і їй подобалися чоловіки. Леся хотіла кохання і прагнула його. Любила модно вдягатися, не була аскеткою. Вистава поставлена за новелою Михайла Коцюбинського “Сон”, яку письменник написав після тривалої подорожі до Італії, зокрема, на острів Капрі. Новела була написана і опублікована в Чернігові у 1911 році й одразу ж зібрала схвальні відгуки. Чеський перекладач О. Бочковський у листах до М. Коцюбинського писав: “Давно вже не доводилося мені читати такого чудового літературного твору. Читаючи “Сон”, я рівночасно інтуїтивно чув музику Гріга (пісню Сольвейг та “Смерть Озе”) і бачив малюнки Бекліна “Святий рай” та “Острів мертвих”. Нова постановка торкається вічної проблематики – людських стосунків, особливо теми почуттів, складної й неоднозначної взаємодії піднесеного й буденного у парі. Це глибоке занурення в душу митця, його боротьбу з емоційними та творчими кризами, пошук сенсу і натхнення. – Молоді українські режисери по-новому відкривають потужних українських письменників, – наголосив генеральний директор – художній керівник Національної оперети України Богдан Струтинський. – Ми маємо повертати те, що нам належить, через тексти української літератури, закладати в український театр нові сенси, нові думки. Формувати нову якість українця, який би через самоідентифікацію, через театр зрозумів, що він живе в надзвичайно сильній країні. Цей проєкт реалізовується як результат виграного ґранту для молодих митців. Це дебют молодого режисера Станіслава Іванова, який ще навчається в театральному інституті, але сьогодні працює на професійній сцені і формує нове режисерське обличчя театру. Плюс цього проєкту полягає в тому, що тут задіяна повністю молода команда – режисер, сценограф, художник з костюмів – Підбором музичного матеріалу займалися Марина і наша чарівна піаністка Анна Поліщук. Я була ініціаторкою того, щоб запросити Анну до нашого проєкту. Вона теж, як і Марина, не так давно прийшла працювати до філармонії. Вже проводили багато концертів разом: я як ведуча, Аня як концертмейстер. Запропонувала їй разом із нами пірнути у творчість Лесі Українки. Вона погодилась: “Так, без проблем. Кажіть, що мені шукати, вчити”. Як я сказала, відбулося два покази моновистави. Вони різні. Третя вистава теж буде не такою, як попередні. У мене виникають нові думки, з’являються нові інтонації. Не скажу, добре це чи погано. Вистава просто інша. До того ж ми не очікували аншлагу. Тому дуже приємно, що постать Лесі Українки не припадає пилом, людей зачіпає ця тема. Можливо, щось додамо до наступного показу. Адже саме в процесі репетицій виникають нові емоції, нові враження, можливо, додаються нові тексти. Я задоволена своєю роботою. Згадую свого вчителя з режисури. Він казав: “Завжди відштовхуйся від себе. Комусь сподобалось, а комусь ні. Але якщо ти отримала задоволення, якщо мурашки пішли по тілу, значить, ти йдеш у правильному напрямку. А якщо просто технічно все сказати, але не отримати душевного задоволення, то варто подумати про професію”. Є думки щодо нової моновистави. Що з цього вийде – покаже час. – Не можу сказати, що дуже багато працювала з українською класикою, – продовжує розмову Марина Рижова, режисерка-постановниця. – Переважно мала справу із сучасними українськими композиторами й авторами. Коли закінчувала навчання в Національній музичній академії України, то поставила там монооперу “Одержима” за Лесею Українкою. Це була опера, в якій провідну роль займала жіноча постать. Наразі це другий мій досвід роботи з класикою. Ідея нового проєкту одразу зацікавила. Мені близький цей матеріал, до того ж подобається працювати разом із Наталією Насікан. Це авторський проєкт Наталки, куди вона запросила мене режисером. У неї вже були якісь ключові рішення. Їх треба було тільки допомогти технічно втілити, допомогти вирішити деякі епізоди. Це була прекрасна репетиційна робота, і вона продовжується. Зазвичай ми дуже натхненно і радісно проводимо репетиції. Тому, напевно, результат виходить непоганий. Наталія – прекрасна людина, це головне. Адже коли митець хороша людина, то з ним і творити легко. У Національній філармонії артисти художнього слова ведуть музичні програми. Це дає їм можливість повноцінно проявляти свої акторські таланти. Чудово, що вони здатні втілювати в життя авторські проєкти. Це перший великий авторський проєкт у Наталії. У неї вже є безліч ідей з приводу того, як розвиватися далі. Думаю, що все вийде якнайкраще. Я режисерка музичного театру і займаюсь в основному музичними постановками, оперними виставами та невеликими мюзиклами. А в Національній філармонії доводиться більше працювати з музично-драматичними творами, ставити музично-драматичні композиції. Мені близький формат салону, і роботу з Наталією в цьому плані вважаю однією з найвдаліших. Також працюю в Арт-центрі імені Івана Козловського Національної оперети України. Там дещо інший формат, інший напрям. Ми теж там робимо музично-поетичні вечори, але вони більш розважального плану, оскільки це оперета і спілкування з публікою інакше. Різні запити в людей, які приходять на камерну сцену Козловського і в салон Національної філармонії. Зараз працюємо над новорічним блоком. У нас планується насичена новорічна палітра почуттів чоловіка і жінки, яка іноді засмоктується побутом, і тоді вони не здатні побачити того, що вже втратили. З іншого боку, у виставі є мрія. Сон – це завжди те, що видає підсвідомість про наші ідеальні уявлення життя. Але водночас сон – це страхи. Отже, вистава побудована на певному балансі дуже цікавої драматургії. Складність полягала в тому, що багато прози ми переводили у драматургічну дію. Марина Рижова, Наталія Насікан і Анна Поліщук програма. Минулого сезону ми займалися переформатуванням салону. У нас тут відбулася низка спецподій. Зокрема вистава Наталії. Зараз плануємо такий самий процес із нашим фойє. Вже зробили там “Багряний. Етюд” за “Етюдом” Івана Багряного. Будемо повторювати цей проєкт трохи в іншому форматі, до нас доєднається акордеоніст Ігор Саєнко. Власне, у фойє я хочу поставити до кінця сезону ще низку музично-драматичних композицій. Також плануємо постановку камерної опери Мирослава Волинського у Колонному залі імені Миколи Лисенка. Ольга Табуліна запросила мене поставити її монооперу. Наприкінці сезону плануємо інший формат двох моноопер Віталія Губаренка. Ми ставили їх минулого сезону до ювілею композитора. А на завершення цього музичного сезону плануємо вечір пам’яті Марини Романівни Черкашиної-Губаренко. Ми спілкувалися в останні місяці її життя. Вона завжди мріяла спробувати поєднати ці дві моноопери в один твір. Спробуємо це зробити. – Коли почалося повномасштабне вторгнення, то з’явився час на читання книг, – пригадав режисер-постановник Станіслав Іванов. – Відбулася відмова від усього московського, водночас зріс інтерес до нашої літератури. Натрапив на Коцюбинського і зрозумів, що українська література краща. Нам є чим пишатися. Наша вистава про людей. Думаю, що кожен театр має торкатися життя людини. Інакше цей театр довго не проживе. Ми намагалися зануритися у взаємовідносини чоловіка і жінки, побачити, як можуть руйнуватися стосунки і на що це має вплив. Задум поставити виставу за Михайлом Коцюбинським виник ще тоді, коли ми навчалися на другому курсі. Тоді була ідея зробити спектакль з різних новел. Але все змінилося, і врешті ми вирішили зупинитися на новелі “Сон”. Жанр постановки визначили як етюд. Сам Коцюбинський називав свої твори етюдами, це драматичні замальовки. Це наша перша робота на великій сцені, перша спроба працювати з таким матеріалом. Всі актори з майстерні Богдана Струтинського, а сценограф і художник з костюмів – з майстерні Сергія Маслобойщикова. Назвали виставу “З глибини”. Думаю, що ми знайшли щось у цій глибині, сподіваюся, разом з нами знайде і глядач. Якщо вистава сподобається публіці – це прекрасно, якщо ні – теж не так погано. Ставлюся до цього спокійно, бо на кожну виставу свій глядач. Плануємо показати її ще в січні. Сподіваюсь, що вона увійде до репертуару театру. У публікації використано матеріали видання Operetta News Світлини Анатолія ФЕДОРЦІВА Матеріали підготував Едуард ОВЧАРЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин