Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пряма мова · “Може не подобатися скальпель. Але його під час операції не заміниш нічим. Так само у роботі зі свідомістю нічим іншим не заміниш пропаганду”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Мілітарний історик Василь Павлов: “Доки існує рф, вона буде для нас екзистенційною загрозою”», с. 1

Мілітарний історик Василь Павлов: “Доки існує рф, вона буде для нас екзистенційною загрозою”

Слово Просвіти, №47 за 2024 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 на самій лінії фронту, скільки в інформаційній площині, для своїх громадян. Вони можуть скільки завгодно просуватися на території України, але досі не можуть позбутися того, що на території власне росії знаходяться українські війська. Ця територія є доволі немаленькою. І що робити з цими військами, росія на даний момент не винайшла. – Щоб протистояти ворогу, чий людський ресурс значно більший за наш, який шлях мобілізації обрати Україні? Чи варто зменшити мобілізаційний вік, призивати жінок чи впроваджувати інші механізми, які діють у світі? – Якщо говорити про мобілізацію, то ми не знайдемо жодних інших рецептів ефективного протистояння агресору. Питання полягає лише в тому, що українське суспільство до 2014 року взагалі перебувало у певному “летаргічному” стані, ніхто до війни не готувався. З 2014 по 2021 рік українській владі, українській державі вдалося мінімізувати вплив війни на суспільство, що призвело до того, що війна і її відчуття завершувалися на адміністративних кордонах проведення антитерористичної операції чи операції об’єднаних сил, а інша частина країни цього не відчувала. А коли постало питання мобілізації, то з’ясувалося, що населення абсолютно не готове до участі у війні. Я не знаю, як це оцінити. Чи це дуже погано, чи ні. У нас люблять казати – “я не народжений для війни”. Так, ніхто не народжений для війни, ніхто не народжений для вбивства. Скоріш за все, люди народжені для того, щоб реалізовувати вищі, красивіші цілі. Але життя складається так, як складається. І якщо говорити про мобілізацію, то рано чи пізно Україна пройде всі ті етапи, які проходили держави, що опинялися у стані тотальної війни. Ми зараз перебуваємо у стані тотальної війни, тобто вона відбувається по всій території нашої держави, незалежно від того, чи відбуваються бойові дії на землі, чи ракетні атаки, чи щонічні атаки “шахедами”, чи є загроза дій диверсійно-розвідувальних груп. Тобто ми зараз маємо ситуацію, що все населення держави так чи інакше дотичне до війни. Але певна частина населення не вважає, що це її війна. І тут причина в тому, що протягом 30 років не проводилась нормально політика з виховання молоді, не проводилась політика з виховання суспільства, держава не готувалася до війни. Ми постійно згадували про те, що Україні непогано б стати Ізраїлем, от врештірешт ми Ізраїлем і стали. Але тоді ми маємо прийняти всі ті норми, які є в тому самому Ізраїлі. Це і певний мобілізаційний вік, це і мобілізація жінок, це участь усіх верств і прошарків населення у війні. Тому я сподіваюся, що так само як українське суспільство подолало дуже багато проблем свого зростання від 1991 року, ми подолаємо і проблему мобілізації. Рано чи пізно це все вирівняється, тому що у стані війни, і це мають розуміти всі, нам жити ще дуже і дуже довго. І знову-таки тут питання полягатиме втому, що держава має зайняти проактивну позицію в аспекті формування мобілізаційного ресурсу. Ми часто глузуємо з росіян, що вони намагаються щось робити від дитячого садочку. Але ми маємо розуміти дуже просту річ: вони готуються до війни протягом кількох поколінь. І про це росіяни, не приховуючи, казали ще від 2015 року. Що вони мають мобілізаційний ресурс для ведення війни протягом одного-двох поколінь, тобто протягом 25–50 років. Тобто росіяни абсолютно свідомо перейшли до війни на виснаження, до війни довготривалої. Так само і нам до цього треба готуватися: готувати суспільство фізично, технологічно й готувати ментально. – Чого чекати від окупації – історичний досвід і прогноз. Що буде, якщо, наприклад, у Київ зайдуть росіяни? – Ми маємо щонайменше десяток історичних прикладів, якщо можна так висловитися, окупації Києва чи то росіянами, чи то радянськими військами. Але, на превеликий жаль, весь цей досвід є абсолютно однаковим. Він весь зводиться до того, що після зайняття міста відбуваються масові репресії, як проти тієї частини населення, яке було готове чинити опір, яке чинило опір, так і проти того населення, яке, на думку окупантів, було недостатньо лояльним. Тому тут хочеться нагадати усім, насамперед звернутися до так званих “ждунів”, щоб у них не виникало жодних ілюзій щодо того, як будуть поводитися росіяни. Будуть вони поводитися так само, як вони поводилися у 1169, 1659, 1918, 1919 роках. Таких прикладів у нас є дуже багато. Це буде спочатку абсолютно свідоме знищення людей, які займають проукраїнську позицію, а потім займуться всіма іншими для того, щоби просто вирівняти ландшафт і змінити його, заселивши місто абсолютно лояльним власним населенням. Тому ні в кого не має бути ілюзії щодо того, що окупація буде мирною, що сюди зайде “велика російська культура”, гуманісти у вигляді Льва Толстого та інших. Ні, цього не буде. Абсолютно мирної окупації не буває. Будуть репресії, будуть тортури, будуть страти, буде море крові. І Київ вже це переживав багато разів. Сподіваюся, що цього більше не буде. Для цього в нас є запорукою Збройні сили України й, сподіваюся, свідомість нашого населення. – Чи стане, наприклад, Суджа чи якась окупована частина України новим фронтом Корейської війни? Чи вступить інша країна, наприклад, Південна Корея у війну на боці України? – На початку листопада всі визнали, що північнокорейські військові перебувають на території російської федерації і навіть вже, можливо, брали участь у бойових діях. Ми мали спочатку дуже обережні оцінки, потім мали стверджувальні оцінки. Зараз ми будемо їх отримувати дозовано, тому що ця інформація поки що має велику і політичну, і дипломатичну інформаційну вагу. Тому вона не буде з’являтися швидко. Одні її будуть намагатися приховати, ми ж будемо намагатися отримати її якомога швидше, якомога швидше її використати. Наразі питання полягатиме в тому, чи готові міжнародні інституції з цим щось робити. Наскільки ми бачимо за останньою реакцією більшості міжнародних організацій, на превеликий жаль, вони не готові здійснювати дії згідно навіть своїх власних статутів. Тобто так, як би вони мали відреагувати на російську агресію, як би вони мали відреагувати на дії Ірану, як би вони мали відреагувати на дії Північної Кореї, ніхто не реагує. Тому зараз фактор Північної Кореї, скоріш за все, буде каталізатором того, що світовий порядок, який існує, ті міждержавні організації, які існують, будуть змушені змінювати свої підходи до подій і до своєї діяльності. Що стосується реакції інших країн, зокрема, Південної Кореї, тут треба знати їхню воєнну доктрину, як вона має реагувати на опосередковану агресію Північної Кореї проти іншої держави. Але ми вже бачимо “перші ластівки”, які проявляються в міжнародному просторі. Ми знаємо, що Північна Корея так само буде вимагати участі російського контингенту в можливій війні проти Південної Кореї. Я не думаю, що Південна Корея у великому захваті від такої перспективи. Адже російська армія є абсолютно різною. Є підрозділи, які ми зневажаємо, але є й підрозділи, які створюють нам величезну кількість проблем. І так само це дуже добре розуміють і Південна Корея, і Сполучені Штати Америки, і НАТО. Тож активність інших країн залежатиме від того, наскільки їхні доктринальні документи відповідають існуючій ситуації, з одного боку, а з іншого боку, наскільки воєнно-політичне керівництво інших країн готове відреагувати на ту ситуацію, яка складається. – На вашу думку, які найбільш дієві методи пропаганди? Можливо, нам треба переймати радянський досвід, можливо, якісь більш сучасні методики? – У нас не люблять згадувати ані про радянський досвід, ані про досвід інших тоталітарних держав. Але насправді пропаганда працює завжди однаково. Вона працювала так само в Давньому Римі, в європейських державах, коли готувалися Хрестові походи. Вона працювала так в Європі під час 30-річної війни. Вона так працювала під час Першої та Другої світових воєн. На цей час певні демократичні кола вважають, що використання пропаганди неприпустимо, хоча ми бачимо, що використовувати пропаганду не цурається жодна держава світу. Відмінність полягає тільки в тому, що зараз слово “пропаганда” замінили конструктом “стратегічні комунікації”. Але від цього сутність і методи не змінилися. Ми можемо називати їх як завгодно, але ці принципи є абсолютно незмінними, вони працювали однаково завжди. І я не думаю, що Україні слід від цього відмовлятися, просто врешті-решт ми маємо привчитися до того, що зло треба називати злом, а не словосполученням “не все так однозначно”. Добро треба називати добром, боротьбу треба називати боротьбою, йти треба саме до Перемоги. І тоді пропаганда перетворюється просто на інструмент. Вона не є нічим добрим і нічим поганим. Це є просто інструмент для роботи з людською свідомістю. Так само комусь може не подобатися скальпель. Але скальпель під час операції не заміниш нічим іншим. Так само у роботі зі свідомістю нічим іншим не заміниш пропаганду. – На виборах у США переміг Дональд Трамп. Як ви вважаєте, це добре для України чи погано? Взагалі, які відмінності у світовій політиці відбудуться після того, як він вступить на свою посаду? – Коментувати вибори в іншій державі доволі-таки важко. З однієї причини: треба бути громадянином цієї держави, бути зануреним у всю проблематику того, що відбувається в цій державі щоденно. Коли така країна, як США, показує результати на виборах, які ми побачили, це означає, що США є державою зі сталою демократією. США є державою, де фальсифікація виборів неприйнятна. Тобто ми маємо відзначити, і це відзначили всі, – що вибори відбулися максимально чесно. Відповідно, населення США проголосувало так, як воно проголосувало. Подобається нам Дональд Трамп чи не подобається – ми маємо констатувати те, що гасла його передвиборчої кампанії знайшли відгук у серцях, душах, розумі американців. І вони свою думку висловили на виборчих дільницях. Населення кожної держави має право голосувати так, як воно вважає за потрібне. Давати якісь вказівки чи якусь оцінку вибору американського народу – це перетворитися на маленьку росію. Який це вплив матиме на події в Україні? Відповісти на це питання доволі-таки просто. Невідомо, який це вплив матиме на події в Україні. Чому? Тому що ми бачимо це не тільки на прикладі США, ми бачимо це на прикладі будь-якої держави. Коли відбувається виборча кампанія – є передвиборча риторика, а коли потім у справу включається реальна політика, – дії можуть відрізнятися від передвиборчих гасел. Слід абсолютно чітко розрізняти те, що людина говорить під час виборчої кампанії, від того, як людина буде діяти. Також слід чітко розуміти, що США – це є так званий “діпстейт”, тобто глибинна держава, яка вкорінена на дуже багатьох рівнях по дуже багатьох напрямках. І для того, щоб прийняти те чи інше рішення, яке Президент може проголосити, щоб втілити його в життя, потрібен час. Це і буде реалізація принципу, що демократія – це насамперед процедура. І от якраз у США ми це дуже добре побачимо, і ми це вже бачили не раз, на превеликий жаль, на своєму досвіді, що, наприклад, постачання зброї однією демократичною державою іншій демократичній державі для боротьби з тоталітарною державою – це насамперед процедура, яку ніхто не може обійти. Тому що 200 років тому була прийнята Конституція, і згідно з Конституцією влада США має діяти саме так. Так само, в такій вилці проблем опиниться Дональд Трамп і його республіканська адміністрація. Вони будуть змушені діяти винятково за законом. А закон в США – це один зі “священних стовпів”, священних мурів, який ніхто не зможе і навіть не буде думати про те, як його обійти. Тому я думаю, що на сторожі демократії в Україні стоїть якраз американська демократія. В прямому розумінні цього слова – демократія, як інституція. – Чи врятує нас перемир’я і євроатлантична інтеграція без окупованих територій? – У даній ситуації нас врятуємо тільки ми. Нас не врятує ані євроатлантична інтеграція, ані навіть повернення територій. Ми маємо чітко розуміти, що доки існує російська федерація, вона буде для нас екзистенційною загрозою. І відповідно вона не зникне навіть у випадку укладання перемир’я. Я не говорю “завершення бойових дій”, тому що навряд чи це буде мирний договір, це буде перемир’я. Перемир’я, повинні всі розуміти, має тимчасовий характер і може бути порушене і з об’єктивних, і з суб’єктивних причин, у будь-який момент. Тут треба розуміти та відразу готуватися до того, як і для чого ми використаємо це перемир’я, адже ми маємо чітко розуміти, що будь-яке перемир’я завершується наступною війною. Тому в даній ситуації українське населення, український політикум, світове співтовариство має розуміти, що той час, який в нас з’явиться після укладання перемир’я, має бути використаний для того, щоб Збройні Сили України, військово-промисловий комплекс України став ще більш потужним. Тому що тільки це є гарантією уникнення можливої майбутньої агресії російської федерації. Одразу треба говорити про те, що майбутня агресія рф, або хоча б спроба агресії, – це фактично 100% варіант. І росіяни навіть цього не будуть приховувати. Вони скажуть, що вони виконали цілі сво-1, а потім у них почнеться сво-2. Ми це вже бачили на прикладі антитерористичної операції, яка була завершена Мінськими угодами. Ми знаємо це, бо росіяни ніколи не дотримуються свого слова і пишаються цим. Про це знають у світі всі дипломати. Про це пишуть в усіх історичних і дипломатичних підручниках, це вивчають всі, але ніхто не робить жодних висновків. – План Перемоги України – це спроба поставити ультиматум росії? – План Перемоги – це вимоги Президента України, які є вимогами Української Держави і є вимогами українського народу. У цих вимогах немає нічого дивного. Ми просто вимагаємо повернути своє. Питання в тому, як нам це вдасться, як нам у цьому допоможе світове співтовариство. План Перемоги, скоріш за все, — це не спроба поставити ультиматум, а дії для того, щоб питання України не зникало з порядку денного, для того, щоб воно постійно перебувало в колі інтересів і у сфері інтересів провідних держав світу, для того, щоб ми могли продовжувати чинити свій опір. Не більше і не менше. Спілкувався Євген БУКЕТ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин