Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Алекс зробив 600 знімків і передав їх дипломатичною поштою в Австрію, куди невдовзі виїхав з родиною”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Сімейний альбом: історія гідності й болю

Слово Просвіти, №47 за 2024 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка, м. Київ Коли 23 листопада я приєдналася до хвилини мовчання і запалила свічку в пам’ять жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 рр., то згадала інженера-хіміка, австрійця Александра Вінербергера, який 1933 року жив і працював в Україні і став свідком трагедії цілого народу. Він не був жертвою, але саме завдяки його людському вчинкові світ тепер дізнаЄться про жертви геноциду. Працюючи на заводі у Харкові, Алекс бачив, як просто на площі, під будинками, на базарі, біля храму, лежать і Режисерка Марина Ткачук гинуть від голоду сотні людей — літніх, молодих і маленьких дітей. І зважився на рішучий і відважний крок – почав фотографувати і записувати. Він ще не знав, яким чином передасть ці документи за кордон. Він усвідомлював, що робить небезпечну справу, за яку може поплатитися не лише роботою, а й життям. Проте вирішив, що повинен зберегти страшні свідчення правди, бо зло має бути покараним. Одного разу до нього підійшов чоловік, спитав: “Ви іноземець? Ви бачите, що у нас коїться? Ви мусите про це розказати світові”. Алекс зробив 600 знімків і передав їх дипломатичною поштою в Австрію, куди невдовзі виїхав з родиною. Через багато років праонука Алекса фотографиня Самара Пірс, вже у Великій Британії, де мешкала родина, віднайде серед сімейних реліквій фотоапарат Le- ica II – “лейку” і фотоальбом у бордовій обкладинці зі знімками прадіда, близько 100 – єдині на сьогодні документальні свідчення про геноцид-голодомор в українському Харкові. І ця знахідка Лейтмотивом зібрання в Полтавській академії неперервної освіти (ПАНО) ім. М. В. Остроградського стала думка про необхідність донести правду про геноцидний характер Голодомору. Освітяни мають усвідомити, що наративи, які вони несуть в учнівську та студентську аудиторію, заходи та уроки з теми Голодомору мають бути наповнені не пафосом, а конкретикою, спираючись у викладанні теми на матеріали про ті страшні події на Полтавщині. Заступник начальника Полтавської ОВА Антон Чубенко наголосив: “Необхідно максимально демонструвати інформацію про Голодомор на цифрових платформах, якими користується молодь, активізувати просвітницьку роботу з учнями, студентами. Свідки злочинів 1932–1933 років відходять у засвіти, натомість сьогодні бачимо нові злочини того ж ворога. Український народ століттями відчуває цю екзистенційну боротьбу з росією. Треба, щоб не тільки ми пам’ятали і відчували, як нам важко, треба, щоб ця інформація була мультиплікована для всіх. Наше завдання – освітян, Українського інституту національної пам’яті, змінить її життя. Самара вирішить, що має продовжити історію Алекса і поширити цю гірку правду по світові. 2022-го в Києві у Музеї Голодомору вперше покажуть камеру Александра Вінербергера і трохи його унікальних світлин з голодного Харкова 1933 р. Виставку побачить режисерка Марина Ткачук і з пришвидшеним серцебиттям зрозуміє, що це сюжет для її документального фільму. І невдовзі за підтримки УКФ у партнерстві з Музеєм Голодомору її творча команда разом з продюсером Андрієм Корнієнком почне знімати документальну стрічку “Сімейний альбом”. У 2023 р. – на другому році повномасштабної війни росії проти України, Самара Пірс приїде з Британії на деокуповані території Харківщини, щоб зробити новітні світлини з місць, які залишив на фотографіях 90 років тому прадід. Побачене і сфотографоване її вразить, і Самара зрозуміє, що росія продовжує знищувати український народ, як і багато літ тому. Тисячі загиблих людей і зруйнованих домівок, спалені поля і знищений хліб. Сучасні світлини Самари Пірс і світлини її прадіда – це свідчення однієї лінії – лінії війни тоталітарної системи на винищення України. Присутність якої на мапі світу з цінностями свободи і гідності – як найвищих цінностей буття нації і ок- Творча команда фільму “Сімейний альбом” ремої особистості – для росії смертельна цикута. 2024-го всі світлини, кадри, історії за 90 років – стануть у щільний відеоряд з озвучкою як ще одне свідчення про злочини імперської держави. Колись Самарин прадід занотував слова свого колеги: “сталін хоче зробити з людських черепів піраміду Хеопса”. “путін мало чим відрізняється від сталіна”, – такий висновок зробила Самара. 21 листопада, у День Свободи і Гідності, на спеціальному показі в кінотеатрі “Жовтень” документальний “Сімейний альбом” постав перед глядачами пронизливою історією з концентратом болю і наснаги водночас. Бо талановита стрічка – не лише про жертви. Як сказала режисерка Марина Ткачук: “Наш фільм про нашу гідність, про те, що ми не здавалися за жодних обставин, ми опиралися, не мовчали, але сили були нерівні. Тому наша боротьба триває, і сьогодні ми маємо зробити все, щоб зло не повторилося”. Майже 80 кінотеатрів України вже відкрили продаж квитків на цю документальну драму. Паралельно з українськими фільм “Сімейний альбом” дивитимуться глядачі з-понад десятка країн світу: Німеччина, Франція, Іспанія, Польща, Португалія, Кіпр, Велика Британія, Чорногорія, Румунія. Фільм покажуть, Самара Пірс із сімейним фотоальбомом та фотоапаратом її побачить і зрозуміє, що Україна сьогодні – країна великої битви за волю. Тому на її боці мають стояти пліч-о-пліч усі світлі сили Світу. Бачу ще одну історичну паралель, про яку журналістка і режисерка Марина Ткачук зняла блискучий фільм “Три Івани”, з якого власне почалося наше знайомство. У фільмі йдеться про примусове виселення у Казахстан 1947 року населення нескореного заходу України, в числі якого моя Волинь – понад 100 тисяч за одну ніч! За що? За посібництво бандерівцям. А насправді, щоб заглушити національний спротив, будь-який натяк на те, що ти українець чи українка і маєш право бути собою. Маринин фільм – про родини учасників та учасниць національно-визвольних змагань, яких енкаведисти викинули з товарних вагонів у замерзлий казахстанський степ і заставили рити землянки. У людей не було ніякого знаряддя, крім власних рук і алюмінієвих ложок. Ними й рили. І побудувалися, і зажили, і заспівали, і не забули мови, і трималися рідних свят і звичаю, і тужили за Україною до самої смерті. Залишившись нескореними і незламними. Така от паралель про нашу боротьбу за волю, яка триває не тисячу днів, а тисячу літ. І повинна закінчитися перемогою світла. Вибору іншого нема. зокрема, в Малайзії, Єгипті, Індонезії, Йорданії, Гані, ПАР, Республіці Ботсвана, Алжирі та багатьох країнах – у наших посольствах, кінотеатрах, культурних центрах, у рамках Днів українського кіно. А також в Раді Європи та Європарламенті – за участю іноземних дипломатичних місій. Вітаю чудову команду і дякую. Дякую неймовірній Самарі, яка полюбила і відчула Україну настільки, що зробила собі на плечі авторське тату з нашим тризубом і українським воїном. Болючі відчуття, скажу вам. Але це вибір людини з когорти відважних, які не мовчали, а кричали до світу правду про геноцид 32-33 рр. в Україні, як би боляче їм не було! Ґарет Джонс, Джеймс Мейс. Тепер от Самара Пірс сигналить світові про загрозу, яка може перекинутися за межі України. Бо природа зла – не спинятися. І сьогодні прадідів фотоапарат, і сімейний альбом, який Самара привезла в Україну, – щитом стоять за нашу правду. На показі фільму у Польщі піднялася одна рука, яка промимрила: “нє віжу паралєлєй”. Ще б пак! Ви нічого не бачите, бо ви раби, яких до раю не пускають. Ваші паралелі в пеклі. Дорога Марино, наша зірочко, як сказала журналістка Валентина Клименко, вітаю вас з надзвичайно серйозною і архіважливою роботою. Вірю, що світ але забувати попередній не можна”, – наголосив краєзнавець. Заступник директора – начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області Тарас Пустовіт розповів про дистанційні можливості Полтавського державного архіву, якими можуть скористатися вчителі та діти для наукових робіт, досліджень МАН, написання статей, адже документи ДАПО стрімко оцифровуються за допомогою американських партнерів, і Полтавський державний архів – один із лідерів в Україні за діджиталізацією матеріалів. Також пан Тарас підкреслив ґрунтовність книги “Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Полтавська область”, у підготовці якої брав участь. “У книзі сотні сторінок із прізвищами людей, які загинули від голоду на Полтавщині. Але навіть сьогодні мені надходять листи від громадян із приводу доповнення цього тому новими прізвищами”, – поділився краєзнавець та висловив сподівання, що згодом книгу буде доповнено. Учитель історії Комунального закладу “Полтавський міський багатопрофільний ліцей № 1 ім.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин